 |
|
Проведення діагностичних процедур при вперше діагностованій хворобі
Критерії ефективності лікування
- Нормальні темпи росту, нормальний фізичний і статевий розвиток
Профілактика – не існує
Диспансерне спостереження - до відсутності затримки росту
| Дослідження, спеціалісти | Частота | Диспансерний нагляд |
| Педіатр/сімейний лікар (оцінка фізичного і статевого розвитку) Ендокринолог Рентген кисті (кістковий вік) | 1 раз на 6 міс. 1 раз на рік 1 раз на рік | При відсутності затримки росту – зняття з обліку |
Гіпофізарний нанізм
Код МКХ 10 - Е-23.0
Визначення: захворювання, що розвивається внаслідок первинної недостатності секреції гіпофізом соматотропного гормону (СТГ). Дефіцит СТГ може бути ізольованим, або як прояв гіпопітуїтаризм, пангіпопітуїтаризму, тобто у поєднанні зі зниженням або відсутністю секреції інших гормонів гіпофізу (АКТГ, ТТГ, ЛГ, ФСГ, ПРЛ).
Причини:
- Пухлини гіпофіза, ЦНС, краніофарінгіома (більш, ніж у 10% дітей з краніофарінгіомою затримка росту – єдиний симптом)
- Близько 15% дітей з дефіцитом СТГ мають аномалії гіпофіза, у т.ч. вроджені (eктопія, пусте або зменшене турецьке сідло).
- Інфільтративні процеси (саркоїдоз)
- Травматичні ураження
- Токсоплазмоз
- аутосомно-рецесивне успадкування
- ідіопатичні форми
Критерії діагностики:
1. Клінічні:
- Анамнез:
нормальний зріст і маса тіла при народженні, затримка росту діагностується з 2 років
Часто спадковий характер затримки росту
Швидкість росту після 4-х років життя не перевищує 2-3 см на рік;
- Будова тіла пропорційна;
- Дефіцит росту зазвичай > 2 δ;
- Помірне тулубне ожиріння;
- Пізнє прорізування і пізня зміна зубів;
- Нахил до гіпотонії, брадикардії,
- Прояви гипогонадотропізму (крипторхізм та мікропенія при народженні).
- Кетотичні гіпоглікемії
- Коротка шия, широке обличчя, велика голова (по відношенню до тулуба);
- Зморшкувата, витончена шкіра
- Волосся на голові густе, вторинне оволосіння відсутнє, не з’являється воно і в період несправжнього пубертатну;
- Розумовий розвиток нормальний або дещо знижений;
- Ознаки гіпокортицизму можуть проявлятись лише при лікуванні тиреоїдними гормонами, на фоні стресових ситуацій.
2. Параклінічні методи:
а. Обов‘язкові
- Рентгенографія кісток кистей: дефіцит осифікації понад 2 роки („кістковий” вік відстає від паспортного більше, ніж на 2 роки);
- МРТ головного мозку
- Низький рівень СТГ (< 7 нг/мл) у відповідь на проведення 2-х стимуляційних тестів (інсулін-індукована гіпоглікемія, леводопа, клонідін, та глюкагон) - за умови еутиреоїдного стану;
- Зниження рівня ТТГ, вТ4, в пубертатному періоді – також ЛГ та ФСГ;
- Низький рівень ІПФР-І (при можливості)
б. Додаткові
- Зниження рівня АКТГ (при можливості), в пубертатному періоді – також ЛГ та ФСГ);
- Проведення глюкозо-толерантного тесту
- Аналіз крові на токсоплазмоз
Лікування
Основним патогенетичним методом лікування є довічна терапія людським гормоном росту. Лікування починають відразу після встановлення діагнозу гіпофізарного нанізму. Призначають препарати рекомбінантного генно-інженерного соматропіну в добовій дозі 0,026-0,035 мг/кг маси тіла (0,07-0,1 МО/кг) під шкіру на ніч 6-7 разів на тиждень. За умови своєчасно розпочатого лікування (з перших років життя) кінцевий зріст дитини – нормальний.
При досягненні прийнятного росту та остаточному злитті епіфізарних щілин – продовжити лікування препаратами соматоропіну в добовій дозі, що становить 1/3 – ¼ від дитячої дози (в середньому - 0,05-0,1 мг/кг/ тиждень), що вводиться щоденно. Контролем ефективності лікування є рівень ІПФР-І.
За наявності дефіциту інших тропних гормонів гіпофізу - замісна терапія відповідними препаратами (див. протокол „Гіпопітуїтаризм”):
- При гіпотиреозі призначають лівотироксин (див. протокол „Гіпотиреоз”)
- Корекцію статевого розвитку починають після закриття зон росту (як правило, після 15-18 років). Спочатку призначають гонадотропні препарати, потім статеві гормони.
Важливим компонентом лікування є повноцінне харчування, збагачене білками та вітамінами.
Покази до госпіталізації в ендокринологічне відділення:проведення діагностичних проб при вперше виявленій хворобі