Главная | Обратная связь

Формування хімії в 16-18 ст.

Друга половина XVII століття ознаменувалася першою науковою революцією, результатом якої стало нове природознавство, цілком засноване на експериментальних даних. Створення геліоцентричної системи світу (Н. Коперник, І. Кеплер), нової механіки (Г. Галілей), відкриття вакууму і атмосферного тиску (Е. Торрічеллі, Б. Паскаль і О. фон Геріке) призвели до глибокої кризи арістотелівської фізичної картини світу. Ф. Бекон висунув тезу про те, що вирішальним доказом у науковій дискусії повинен бути експеримент; у філософії відродилися атомістичні уявлення (Р. Декарт, П. Гассенді).

Одним із наслідків цієї наукової революції стало створення нової хімії, основоположником якої традиційно вважається Р. Бойль. Бойль, довівши неспроможність алхімічних уявлень про елементи як носіях якихось якостей, поставив перед хімією завдання пошуку реальних хімічних елементів. Елементи, по Бойлю, - практично нерозкладних тіла, що складаються з подібних однорідних корпускул, з яких складені всі складні тіла і на які вони можуть бути розкладені. Головним завданням хімії Бойль вважав вивчення складу речовин і залежності властивостей речовини від його складу.

Створення теоретичних уявлень про склад тіл, здатних замінити вчення Арістотеля і ртутно-сірчану теорію, виявилося досить складним завданням. В останній чверті XVII ст. з'явилися т. зв. еклектичні погляди, творці яких намагаються пов'язати алхімічні традиції та нові уявлення про хімічні елементи (Н. Лемері, І. І. Бехер).

Теорія флогістона. Основною рушійною силою розвитку вчення про елементи в першій половині XVIII століття стала теорія флогістону, запропонована німецьким хіміком Г. Е. Шталь. Вона пояснювала горючість тел наявністю в них якогось матеріального початку горючості - флогістону, і розглядала горіння як розкладання [16]. Теорія флогістону узагальнила широке коло фактів, що стосувалися процесів горіння і випалення металів, послужила потужним стимулом для розвитку кількісного аналізу складних тіл, без якого було б абсолютно неможливим експериментальне підтвердження ідей про хімічні елементи. Вона стимулювала також вивчення газоподібних продуктів горіння зокрема і газів взагалі; внаслідок з'явилася пневматична хімія, основоположниками якої стали Дж. Блек, Д. Резерфорд, Г. Кавендіш, Дж. Прістлі і К. В. Шеєле. Процес перетворення хімії в науку завершився відкриттями А. Л. Лавуазьє. Із створення їм кисневої теорії горіння (1777) почався переломний етап в розвитку хімії, названий «хімічною революцією». Відмова від теорії флогістону зажадав перегляду всіх основних принципів і понять хімії, зміни термінології та номенклатури речовин У 1789 Лавуазьє видав свій знаменитий підручник «Елементарний курс хімії», цілком заснований на кисневої теорії горіння і нової хімічній номенклатурі. Він навів перший в історії нової хімії список хімічних елементів (таблицю простих тіл). Критерієм визначення елемента він обрав досвід, і тільки досвід, категорично відкидаючи будь неемпіричний міркування про атомах і молекулах, саме існування яких неможливо підтвердити досвідченим шляхом Лавуазьє сформулював закон збереження маси, створив раціональну класифікацію хімічних сполук, засновану, по-перше, на розходженні в елементному складі з'єднань і, по-друге, на характері їх властивостей.