ЯК НАУКА І НАВЧАЛЬНА ДИСЦИПЛІНА 1 страница
§ 1. Поняття і ознаки юридичної деонтології. Термін «деонтологія» Юридична деонтологія — галузь юридичної науки і навчаль-и.і дисципліна, яка є системою знань про кодекс професійної поведінки правознавця, тобто про систему правових, політичних, психологічних, етичних, естетичних, інформаційних та інших норм-вимог, що иі аиом визначає соціально-правовий режим професійного спілку-н.іішя юриста з колегами і клієнтами, атакож про основні види юри-іп'і них професій та характер юридичної практики у співвідношенні її і наукою і освітою. Кодекс професійної поведінки правознавця — це оптимальний (належний) звід правил дозволяючого, зобов'язуючого, забороняючого і рекомендаційного характеру, якими повинен оволодіти і керуватися юрист у відносинах, що виникають при виконанні служ-вових (посадових) повноважень. Дозволяючі норми в своєму тексті містять слова «має» право, «може» (суддя має право займатися педагогічною діяльністю); забороняючі — «не може», «не повинен» (адвокат не може використовувати конфіденційну інформацію в своїх 111 гересах); зобов 'язуючі — «зобов'язаний», «повинен дотримувати» (Слідчий не повинен брати участі в страйках); рекомендаційні — ■повинен» в сенсі «бажано» або «доцільно стриматися» (суддя по-Винен утримуватися від фінансових і ділових відносин, які можуть Кинути тінь на його безсторонність, перешкодити належному виконанню судових обов'язків). Є норми, які містять у собі і дозвіл (до встановленої межі) і заборону (не переходити через встановлену межу). Наприклад, в США агенту ФБР дозволено брати подарунки під своїх громадян не дорожче 200 доларів — це дозволяюча норма, одночасно — забороняюча, оскільки агенту ФБР заборонено приймати подарунки вартістю понад 200 доларів. Термін «деонтологія» походить від грецьких слів: 1) «деон» — родовий відмінок слова «деонтос» — «потрібне, належне»; 2) «логос» — наука. Разом — «наука про належне». Витоком юридичної деонтології є етика: обов'язок особи поводитися адекватно соціальним законам встановлюється через мораль.
Розділ І Ознаки деонтології як науки: 1) є суспільною наукою, оскільки вивчає діяльність юриста в суспільстві; його взаємодію з клієнтами, які представляють різні соціальні групи; служить меті врегулювання суспільних відносин правовими засобами. Під час здійснення професійних повноважень юрист постійно стикається з необхідністю вирішувати (а деколи в лічені хвилини) складні проблеми, за якими стоїть життя і честь людей. Ухвалення юридичних рішень вимагає від професіонала-юриста великої напруги моральних сил, мобілізації досвіду і знань, глибокого розуміння ступеня відповідальності перед клієнтом, колективом, в якому він працює, перед суспільством; 2) є юридичною наукою, оскільки джерелами її вивчення є не тільки етичні стандарти, що містяться в деонтологічних і етичних правилах, розроблених і прийнятих різними національними і міжнародними юридичними співтовариствами (адвокатів, нотаріусів, суддів і т. д.), але і нормативні акти, що офіційно закріплюють спеціальний правовий статус юристів — службових і посадових осіб. Останні, як правило, визначають напрямок формування правової культури адвоката, прокурора, слідчого, нотаріуса або працівника певного відомства. Звідси випливає можливість проникнути в глибини тієї або іншої юридичної спеціальності, розкрити їх особливості і вести мову про деонтологію адвоката, судді, нотаріуса, прокурорського працівника, державного виконавця, працівника податкової поліції, органів внутрішніх справ чи міліції (поліції) тощо; 3) є нормативною наукою, оскільки визначає і обґрунтовує соціальні нормативні приписи — етичні, правові та інші рекомендації, дозволи, заборони і зобов 'язання (веління, імперативи), що пред'являються до юриста будь-якої професії — про правила поведінки, норми спілкування, тактику взаємодії як з колегами, так і з клієнтами тощо. Ці правила поведінки не індивідуалізовані, розраховані на необмежене число аналогічних ситуацій, що виникають в ході юридичної діяльності. Нормативи культури служать головним способом регуляції професійної поведінки юриста; 4) є інтегрованою і разом з тим цілісною наукою, в якій не можна механічно відокремити психологічне, політичне, етичне і естетичне від юридичного, можливо лише виділити психологічну, політичну, етичну, естетичну, економічну, екологічну, інформаційну підсистеми культури особи юриста, які знаходяться в розвитку, зв'я- Іі )/чіі>нчііа деонтологія як наука і навчальна дисципліна____ 13 і \ і гармонії. Юрист не може обмежуватися в своїй діяльності м пі и приписами закону, оскільки в законі неможливо передбачити ...... сз винятку ситуації, в які він може потрапити. Тому разом із за- ітнім юрист зобов'язаний оволодіти в необхідній мірі (залежно від і пеціальності) системою дозволяючих, зобов'язуючих, забороняючій і рекомендаційних норм психології, політики, етики, естетики, ' И іноміки, інформатики. Це та сума культурних цінностей (регуляти-ши) яка разом з правовою культурою повинна забезпечити ефектними 11, і надійність виконання професійного обов'язку, створити нор-м,п пішу модель юридичної практики; ^) є прикладною (практичною) наукою, оскільки характери-м< юриспруденцію через призму юридичної професії і практичній діяльності юриста; визначає особливості юридичної практичній діяльності і встановлює основні нормативи культури юриста, що НІ (повідають стандарту його професіоналізму; <>) с антропологічно орієнтованою, гуманістичною наукою, що I і явить у центр розгляду особу юриста, а також розкриває вплив Професійної юридичної діяльності на психіку особи, її моральні ІПЮСТІ, естетичні смаки. Антропологічна спрямованість юридичної и 11 римувати професійну таємницю, уміти доступно висловлювати і вої думки, із смаком одягатися тощо. Глід зазначити, що в навчальній літературі немає єдності у визна-41 пін поняття юридичної деонтології, за винятком розгляду її як II і \ і тої юридичної дисципліни або, точніше, вступу до юриспру- 14 Розділ І никах Н. В. Коваля, С. С. Сливки, С. Д. Гусарєва і О. М. Карпові О. Д. Гусарєва і О. Д. Тихомирова, О. В. Шмоткіна та інших. Так, О. В. Шмоткін розуміє під юридичною деонтологією систему загальних знань про юридичну науку і юридичну практику, вимоги до професійних і особистих якостей юриста, про систему формування цих якостей1. С. Д. Гусарєв і О. Д. Тихомиров підкреслюють, що юридична деонтологія вивчає існуючу систему юридичних знань, завдань і функцій правознавства, роль юридичних знань у вирішенні питань суспільного буття. У предмет юридичної деонтології вони включають питання юридичної практики, а також етикет юриста та ін.2 С. С. Сливка визначає юридичну деонтологію як науку про внутрішній імператив службового обов'язку, який створює передумови і мотиви вибору юристом норм поведінки в практичній діяльності, у формуванні власних норм для кожної ситуації3. У кожному з визначень предмета юридичної деонтології містяться цінні положення, які входять до скарбниці теоретико-прикладних досягнень в цій галузі знань. Проте вони не вичерпують різноманітності вимог, що пред'являються до юриста як особи, а головне не створюють моделі юриста-професіонала, багатобічно і в повному обсязі не виписують той стандарт фахівця, який необхідний сучасному цивілізованому суспільству. А такий стандарт — це не тільки внутрішній імператив службового обов'язку, але і зовнішній прояв у поведінці і діяльності, показник багатогранної професійної культури юриста, поданий на тлі взаємовпливу юридичної практики, юридичної освіти і науки. Термін «деонтологія» введено в науковий обіг у 1834 році англійським філософом і юристом Ієремія Бентамом при викладі етичних установок, необхідних для кар'єри і досягнення особистого матеріального благополуччя. Він запропонував модель науки про норми професійної поведінки людини, що має владу, і виклав їх в книзі «Деонтологія, або Наука про мораль». У ті часи ще не ставилося питання про створення юридичних документів про деонто-логічні стандарти юридичної професії. Сьогодні термін «деонтологія» ми використовуємо в ширшому сенсі, ніж той, який міститься 1 Див.: ШмоткінО. В. Юридична деонтологія. — К.: МНТУ, 1995. — С. 4. 2 Див.: Гусарєв С. Д., Тихомиров О. Д.Юридична деонтологія. — К.: Віра-Р, 3 Сливка С. С. Юридична деонтологія. — Львів, 1996. — С. 6. Л >/чн)іічіш деонтологія як наука і навчальна дисципліна 15 и його первинному, моральному, значенні. Ним охоплюються прави-іі (нормативи, регулятиви) культури, які визначають поведінку юриї і а в процесі практичної діяльності. Перш за все це — норма-• їїічі моральної (етичної) культури. Окрім них, ще й нормативи /(і ихологічної, політичної, правової, економічної, екологічної, естетичної , інформаційної культур юриста, тобто вся гамма культур, яка обумовлює професійну юридичну діяльність, регламентує відно-піі пня до об'єкта праці — клієнта, а також до колег і забезпечує І цілому режим належної і гарантованої поведінки осіб у стані їх п і.к мозалежності. Безліч варіантів прояву культури юриста і різноманітність юридичних спеціальностей не виключає^ а передбачає необхідність стандарту професійної діяльності. Такий стандарт, з одного боку, ви-ріжає ступінь реалізації можливостей і потенціалу юристів у своїй професійній діяльності, з іншого — є обов'язковим (належним) орі-' НТиром для будь-якого члена кожної професійної групи юристів — прокурорів, суддів, нотаріусів та ін. § 2. Предмет юридичної деонтології І Іредмет юридичної деонтології — система (оптимальний звід) правових, політичних, психологічних, етичних, естетичних, інформаційних й інших норм-вимог, що загалом визначає соціально-правовий режим професійного спілкування юриста з колегами і клієнтами, і іакож основні види юридичних професій та характер юридичної практики у співвідношенні її з наукою і освітою. Соціально-правовий режим професійного спілкування юриста — ік атмосфера взаємостосунків по лінії «юрист—громадянин», що розривається в особливих психологічних, етичних, правових та піших зв'язках: юрист—клієнт, юрист—колеги, юрист—родичі клі-і кта. Предмет юридичної деонтології— складний: 1) юридичні професії за їх характерними рисами; 2) юридична практика у взаємовідношенні з юридичною освітою і юридичною наукою; 3) нормативи поведінки юристів різних спеціальностей, яких ВОНИ повинні дотримуватися в процесі професійної діяльності. Іііімоги, що пред'являються до юристів, концентровано виражені а професіограмах юридичних професій. Усі елементи структури предмета юридичної деонтології тісно взаємопов'язані і, по суті, два перших «працюють» на третій еле-і мент, оскільки наука, що вивчається Вами, називається «юридич-| ною деонтологією» і покликана дати узагальнення деоотологічних стандартів поведінки і основних принципів професійної діяльності юриста. Сухий опис юридичної професії, юридичної освіти і науки не може вичерпати або замінити розкриття оцінної сторони професійної діяльності юриста, що виражається в нормативах (регуляти-вах) його поведінки. Тільки через вимоги, правила (нормативи, моделі) поведінки юристів-практиків у всьому різноманітті їх вчинків відкриваються можливості пізнати якість, ефективність юридичної практики. Юрист одночасно виступає як:
До соціальної діяльності юрист залучається з його суб'єктивним світом відчуттів, переживань, прагнень, образом мислення, етичними оцінками. У ході професійної роботи юрист, керуючись міркуваннями юридичного характеру, спирається на знання соціальних норм (моралі, звичаїв, політики, естетики) і виробляє відношення до тих соціальних цінностей (правових, політичних, економічних, екологічних, етичних, естетичних та інших), які захищаються цими нормами. Поведінка юриста виявляється в культурі професійного мислення, умінні на науковій основі організувати свою працю, майстерності спілкування, здатності оцінювати і переоцінювати професійний досвід, аналізувати власні можливості і помилки, ухвалювати правильні рішення, орієнтуватися в психологічних і моральних особливостях клієнта, створювати сприятливий для справи психологічний клімат у колективі, естетично оформляти документи і своє робоче місце, ефективно використовувати інформаційні системи. Специфіка професійної поведінки юриста обумовлена, окрім юридичного мислення, рівнем кваліфікації, стилем керівництва, особливостями юридичної практики, компетентністю, періодичною атестацією, дисциплінарною відповідальністю та ін. І'і шоманітність варіантів поведінки юриста в практичній діяль-НОігі (під час здійснення владних повноважень по відношенню до і ромадян і надання громадянам професійно-юридичних послуг) не мі і і.їм і.ся підрахунку. Під впливом певних нормативних приписів і конкретних життєвих ситуацій, в яких він виявляється, його пове-іінк;і кожного разу є неповторною, «разовою». Проте вона у всіх іипадках повинна бути деонтологічною, тобто заснованою на прави-юОов'язуючого, дозволяючого, забороняючого і рекомендаційною характеру. § 3. Передумови виникнення і етапи розвитку юридичної деонтології Передумови виникнення юридичної деонтології слід шукати п давнині, коли виник суспільний розподіл праці, що перетворив лютих на відносно самостійного індивіда і поклав початок професійному відособленню соціальних груп усередині суспільства. Суспіль» < піні розподіл праці поставив людей в залежність одних від інших. ■ • і \ конфлікти, що виникли між ними, між суспільством і особою, ви-, . і пікали необхідність в їх урегулюванні. Роль арбітрів виконували найбільш авторитетні і знаючі члени суспільства: старійшини, жерці. V зв'язку з розвитком економічних, політичних, соціальних, культурних відносин усередині держави і за її межами, з'явився ряд про-, фесій, що постійно оновлювався. Однією із стародавніх є і юридична професія. її оформлення пов'язане з розвитком права, появою особливого інституту соціальної влади держави, його апарату, спеціалізованих органів: суду, поліції, каральних установ, що володіли владними повноваженнями, і особливого прошарку людей, що займаюлися управлінням і правовим обслуговуванням населення — застосовувсічів права, юристів-прак-гиків. Першою передумовою появи юридичної деонтології стала суспільна затребуваність в праці юриста. Професія юриста спочатку виникла і розвивалася і як вид соціальних послуг, і як засіб виконання управлінських функцій. Як правило, юристи займали високий соціальний стан, а їх клієнти були особами з різним соціальним статусом. Рухомі пошуком справедливості, яка розумілася по-різному різними шарами суспільства, клієнти, позбавлені знань у правовій сфері, знаходилися у цілковитій залежності від юриста, до якого зверталися за правовою допомо
гою. Внаслідок відсутності юридичних пізнань клієнти неспроможні були оцінити законність дій застосовувачів права, у провадженні яких знаходилися їх справи і якими вершилася справедливість. Вони вимушені були покладатися на компетентність і сумлінність юристів. Розбіжності між правосвідомістю юриста і клієнта, диспропорції в знанні права — друга передумова появи юридичної деонтології. З розвитком соціальних, економічних і соціально-культурних відносин відбулася диференціація юридичних професій, збільшилося соціальне навантаження на юридичну професію, чітко визначилася роль юридичної практики. З одного боку, зріс вплив практикуючих юристів на розвиток суспільства, функціонування правової системи держави. Покращала професійна підготовка юристів. Підвищився авторитет юридичної професії. Вона стала виступати одночасно як об'єкт і як суб'єкт регулювання. З іншою, спостерігається зростання правосвідомості населення, зміна культурно-правового рівня клієнтів, збільшення їх вимогливості до якості юридичної допомоги. У таких умовах склалася третя передумова розвитку юридичної деонтології, а саме — потреба населення в ефективній юридичній практиці. Етапи розвитку юридичної деонтології як науки тісно по-в 'язані з передумовами її появи. Виділення етапів є умовним, їх кількість може бути різною, все залежить від критерію, покладеного у підставу розрізнення таких етапів. Відомо, що кожна професія створювала і створює свою деонтологію. На розвиток юридичної деонтології істотний вплив зробила медична деонтологія, яка зародилася в античні часи. Початок їй покладено «клятвою» Гіппократа, що містить принципи і правила, котрі регламентують діяльність лікаря. А в XX—XXI століттях медична деонтологія стала одним із розділів медичної науки, присвячених вивченню ролі психологічних, етичних і інших соціальних вимог до діяльності медичних працівників з метою досягнення максимальної користі в лікуванні і профілактиці хвороб, оздоровленні і продовженні життя людини. Перший етап розвитку юридичної деонтології, що виразився в уявленнях про те, якою повинна бути юридична діяльність, відноситься до часів Стародавнього Риму і пов'язаний з іменами класиків юриспруденції (Гай, Ульпіан, Модестин, Павло, Папініан). Вони бачили зміст юридичної діяльності в трьох її складових: а§еге — /(>і>іі(>іічііа деонтологія як наука і навчальна дисципліна________ 19 Квр) І1.ІІП юридичними діями сторін; сауеге — складати формули (Окумснтів; гезропсіеге — давати поради, консультації. Та й сам ГОрмін «юриспруденція» виник у Стародавньому Римі в кінці IV — на початку III століття до н. є. (лат. зигізргасіепііа— знання права). Діяльність провідних юристів Стародавнього Риму істотно вплину-іі.і на подальші покоління юристів країн Західної Європи в плані формування професійних якостей, навиків і установок. Проте терміном «юрист» тоді ще не називалися фахівці у галузі права. Він використовувався для позначення багатьох явищ правового характе-І>\ - права, сукупності законів, справедливості тощо. У міру ускладнення соціального життя, розвитку моральності і є нічної культури суспільство передавало накопичуваний обсяг різних видів діяльності, що регулюють їх життя і забезпечують цю регуляцію (особливо при вирішенні конфліктів), спеціально виділеним і професійно підготовленим людям. Поступово в усіх країнах світу йшов процес становлення, а потім організаційного і методичного оформлення професійної юридичної освіти. Перші університети, що шіникли в XII—XIII століттях у Болоньї, Падуї, Кембриджі, Сала-манки, Парижі, мали юридичні факультети, де готувалися юристи з урахуванням обсягу і змісту правових робіт і послуг у даному суспільстві. Вже в середньовіччі від термін «]игіз», який, як і в да-внину, уживався в різних значеннях, з'явилося слово «іигізіа». Другий етап розвитку юридичної деонтології пов'язаний з періодом розвитку буржуазних відносин і формуванням світського, юридичного, світогляду (XVII—XVIII ст.), коли юридична практика змінюється, розширюється її зміст, з'являються нові форми і засоби здійснення. Властива юридичному світогляду буржуазії ідеалізація права як основи суспільства і держави багато в чому сприяла формуванню інтересу до юридичної професії. Накопичений досвід у державах Західної Європи став одним з важливих етапів розвитку део-нтологічних якостей вітчизняного юриста. Тоді ж у Росії (XVIII ст., при Петрі І) запроваджено в ужиток термін «юрист», запозичений з Німеччини («зигізі»), як похідний від середньолатинського «Іигізіа». Деонтологічні вимоги пред'являлися до випускників юридичних факультетів університетів дореволюційної Росії і України, які функціонували з 60-х рр. XIX ст. Випускники юридичних факультетів, в основному, йшли на службу в державний апарат по відомству __ Розділ І Міністерства юстиції (судді, прокурори, слідчі, нотаріуси) і в юрисконсультські частини казенних і комерційних установ. Багато хто з них обирав «вільну» професію адвоката. Принципи і норми деонтології залежали від рівня соціально-економічного розвитку, від суспільно-політичного ладу, способу життя, менталітету народу, його національних і релігійних традицій. Деонтологія завжди була органічно вплетена в систему духовної культури. Третій етапрозвитку юридичної деонтології припадає на початок XX століття і пов'язаний з оформленням перших документів про стандарти юридичної професії (зокрема відомостей з питань юридичної деонтології). Відомо, що тільки в результаті набуття фахової правосвідомості професія досягає якісних найвищих характеристик, що відрізняють її від роду занять. Ці якісні характеристики виявляються в здатності професії до саморегулювання (саморегуляції). Завдяки прагненню до впорядкування відносин усередині професії відбувається внесення її регулюючої дії в суспільне життя. Здатність до саморегулювання втілюється в ідеях, принципах, методах, умовах і порядку регулювання професії. Сформовані правила оформляються в єдиний документ, що приводить їх до одноманітності. Положення таких документів стають корпоративно-нормативними (нормативами культури юриста) і набувають значення професійних стандартів,тобто розповсюджуються на всіх представників професії, вимагають підпорядкування і забезпечуються заходами примусу. Саме ці документи служать офіційними джерелами юридичної деонтології, їх можна назвати актами про корпоративні норми-стандарти, що пред'являються до юридичної професії, про регулятиви (нормативи) культури юриста. Усвідомлення необхідності регулювання юридичної професії, а значить і досягнення її цілісності, відбулося не відразу. Значний внесок у процес визрівання права професії на саморегулювання і визначення корпоративних нормативів культури юриста внесли американські судді Джорж Шарсвуд, котрий опублікував 1854 р. курс лекцій «Професійна етика», і Давид Гофман, який в 1856 р. включив п'ятдесят рішень в «Курс правових досліджень». їх напрацюван-ня були використані при складанні Першого професійного кодексу, прийнятого Американською Правовою Асоціацією (АВА) в 1908 р. під назвою «Канони професійної Етики». Положення «Канонів» /< Юридична деонтологія як наука і навчальна дисципліна___ 2\_ І її їм дсо і іто логічними стандартами, які забезпечували, з одного цілісність професії, а з іншою — довіру до юридичної професії і іиііч\ суспільства. Регулювання юридичної практики в США, як і раніше, здійснює ЧІЛза допомогою: 1) розробки етичних кодексів (професійних і гандартів), які стають законодавчою базою штатів у цьому пи-і.ипії, 2) винесення резолюцій (рішень) з різних аспектів адвокатсь-і "і практики, де найзначнішими є роз 'яснення з питань професійної стики. Ці роз'яснення не володіють нормативною силою, проте, виступають «переконливою інстанцією», тобто є своєрідними денні ологічними нормами-рекомендаціями. У 1967 р. АПА видала І [огляди на професійну етику», в 1984 р. — «Формальні і нефор-і.і и.ін погляди на етику» (2 томи) та інші. Четвертий етапрозвитку юридичної деонтології пов'язаний і міжнародною уніфікацією вимог, що пред'являються до юри-і і т,виходом за національні рамки, появою міжнародних станда-ртіву професійно-юридичній діяльності(з 80-х рр. XIX ст.).( я пилися європейський деонтологічний кодекс, міжнародні стандарт незалежності юридичної професії, міжнародні кодекси етики та пі (див.: «Міжнародні стандарти професійної діяльності юриста»). Інтерес до деонтології юридичної професії зріс як у науковій, так і в павчально-освітшй сфері. Годі ж було започатковане викладання (як вступ до юридичної і меціальності) навчального курсу «Юридична деонтологія» в Хар-к міському юридичному інституті (нині Національна юридична ака-цемія України імені Ярослава Мудрого). Викладання цього курсу і шіснювалося на основі першого навчального посібника з аналогічною назвою (1987 р.) за редакцією В. М. Горшеньова і В. В. Комарова. Запровадження навчального курсу юридичної деонтології і і имулювало розробку проблем у даній галузі наукових знань. Отже, впродовж майже всієї історії суспільства потреба в праві, професійній діяльності юристів була різною. Усвідомлення цієї потреби змінювалося. Але завжди в суспільстві жило прагнення мати можливість справедливого вирішення спорів і захисту від свані лля за допомогою професійних юристів. Розділ І § 4. Нормативні основи юридичної деонтології Нормативними (регулятивними) основами юридичної деонтології є Конституція, поточне законодавство країни, кодекси етики, правила поведінки і дисциплінарні статути, інші службові документи окремих професійних груп юристів, які юридично або морально зобов'язують дотримуватися викладених в них норм при здійсненні професійної діяльності. Коли ми говоримо про нормативи культури (поведінки) юриста-практика, маємо на увазі, що нормативи містяться як в правових актах держави, так і в корпоративних документах, в моральних (деонтологічних) кодексах юридичних об'єднань (спілок адвокатів, корпорації суддів і т. п.) — внутрішньодержавних і міжнародних. Нормативні основи юридичної деонтології: 1) етичні або деонтологічні кодекси (правила поведінки) професійних груп юристів, які прийняті в державі — кодекси національних об'єднань (корпорацій) юристів, 2) етичні або деонтологічні кодекси (правила поведінки) юристів, які затверджені як міжнародні стандарти — кодекси міжнародних об'єднань юристів; 3) законодавчі і підзаконні нормативно-правові акти держави в тій їх частині, в якій містяться нормативні приписи етичного (де-онтологічного) змісту — національне законодавство. Забезпеченість норм (нормативів), що містяться в цих документах, залежить від суб'єктів їх ухвалення. Ними є національні професійні об'єднання юристів, міжнародні (європейські) організації юристів, правотворчі органи держави4. 4 Доцільно на законодавчому рівні встановити механізм ухвалення етичних (деонтологічних) правил. Для цього необхідно визначитися в питанні, чи є етичні правила, що містяться в кодексах (правилах), корпоративними або юридичними нормами. У разі визнання їх корпоративними етичні кодекси (правила) повинні прийматися з'їздами об'єднань адвокатів, суддів, нотаріусів та ін., а не відомствами або комісіями і комітетами, створеними при відомствах або при уряді. Наприклад, Правила адвокатської етики були схвалені Вищою кваліфікаційною комісією адвокатури при Кабінеті Міністрів України. Правильніше було б прийняти їх з'їздом адвокатів. Тоді природа такого роду етичних правил відповідала б тій, яка спочатку закладалася при їх створенні, а саме як норм саморегулювання кожною професійною групою юристів. Тільки після ухвалення органами об'єднань юристів етичні правила могли б бути схвалені офіційними комісіями, колегіями при відомствах або уряді, що означало б можливість застосування державних санкцій (зокрема примусового характеру) у разі їх порушення. Крім того, не повинно бути колізій ідична деонтологія як наука і навчальна дисципліна_____ 23 V цивілізованому суспільстві виникла соціальна необхідність N і її. гсматизації і приведенні в дію наукових і практичних способів формування атмосфери взаєморозуміння між виконавцями службо-функцій і споживачами їх послуг. Документи, що регулюють і гич ні та інші соціальні норми поведінки окремих юридичних профе-' їм и різних країнах, мають різноманітні назви. Назвемо деякі деонтологічні документи, що діють у США: І) «Канони професійної етики» — затверджені Американською І Ірявовою Асоціацією; 2) «Правила професійної поведінки» — прими 111 и кожному штаті для регулювання діяльності членів адвокатур штатів. У їх основі лежать Типові правила професійної пове-мпки (прийняті АВА в 1983 р. з подальшими поправками). Вони Юлодіють силою нормативного документа на відповідній території; Ч Федеральні правила цивільного процесу» — служать зразком і іVI цивільного процесу в штатах; 4) «Кодекс судової етики» — містить такі правила: суддя повинен зберігати чесність і незалежніш, судової влади; суддя не повинен здійснювати неналежних дій \ і воїй діяльності і не допускати сумнівної поведінки; суддя повинен виконувати посадові обов'язки неупереджено і старанно; суддя може займатися позасудовою діяльністю з метою вдосконалення 1.1 кону, правової системи і процесу здійснення правосуддя; суддя Повинен регулярно подавати звіти про свої доходи, які він одержав ©2015 arhivinfo.ru Все права принадлежат авторам размещенных материалов.
|