Здавалка
Главная | Обратная связь

ЯК НАУКА І НАВЧАЛЬНА ДИСЦИПЛІНА 1 страница



§ 1. Поняття і ознаки юридичної деонтології. Термін «деонтологія»

Юридична деонтологія — галузь юридичної науки і навчаль-и.і дисципліна, яка є системою знань про кодекс професійної поведі­нки правознавця, тобто про систему правових, політичних, психологічних, етичних, естетичних, інформаційних та інших норм-вимог, що

иі аиом визначає соціально-правовий режим професійного спілку-н.іішя юриста з колегами і клієнтами, атакож про основні види юри-іп'і них професій та характер юридичної практики у співвідношенні її і наукою і освітою.

Кодекс професійної поведінки правознавця — це оптимальний (належний) звід правил дозволяючого, зобов'язуючого, забороняю­чого і рекомендаційного характеру, якими повинен оволодіти і ке­руватися юрист у відносинах, що виникають при виконанні служ-вових (посадових) повноважень. Дозволяючі норми в своєму тексті містять слова «має» право, «може» (суддя має право займатися пе­дагогічною діяльністю); забороняючі — «не може», «не повинен» (адвокат не може використовувати конфіденційну інформацію в своїх 111 гересах); зобов 'язуючі — «зобов'язаний», «повинен дотримувати» (Слідчий не повинен брати участі в страйках); рекомендаційні — ■повинен» в сенсі «бажано» або «доцільно стриматися» (суддя по-Винен утримуватися від фінансових і ділових відносин, які можуть Кинути тінь на його безсторонність, перешкодити належному вико­нанню судових обов'язків). Є норми, які містять у собі і дозвіл (до встановленої межі) і заборону (не переходити через встановлену межу). Наприклад, в США агенту ФБР дозволено брати подарунки під своїх громадян не дорожче 200 доларів — це дозволяюча норма, одночасно — забороняюча, оскільки агенту ФБР заборонено при­ймати подарунки вартістю понад 200 доларів.

Термін «деонтологія» походить від грецьких слів: 1) «деон» — родовий відмінок слова «деонтос» — «потрібне, належне»; 2) «ло­гос» — наука. Разом — «наука про належне». Витоком юридичної деонтології є етика: обов'язок особи поводитися адекватно соціаль­ним законам встановлюється через мораль.

 

Розділ І

Ознаки деонтології як науки:

1) є суспільною наукою, оскільки вивчає діяльність юриста в суспільстві; його взаємодію з клієнтами, які представляють різні соціальні групи; служить меті врегулювання суспільних відносин правовими засобами. Під час здійснення професійних повноважень юрист постійно стикається з необхідністю вирішувати (а деколи в лічені хвилини) складні проблеми, за якими стоїть життя і честь людей. Ухвалення юридичних рішень вимагає від професіонала-юриста великої напруги моральних сил, мобілізації досвіду і знань, глибокого розуміння ступеня відповідальності перед клієнтом, колективом, в якому він працює, перед суспільством;

2) є юридичною наукою, оскільки джерелами її вивчення є не тільки етичні стандарти, що містяться в деонтологічних і етичних правилах, розроблених і прийнятих різними національними і міжнародними юридичними співтовариствами (адвокатів, нотаріусів, суддів і т. д.), але і нормативні акти, що офіційно закріплюють спеціальний правовий статус юристів — службових і посадових осіб.

Останні, як правило, визначають напрямок формування правової культури адвоката, прокурора, слідчого, нотаріуса або працівника певного відомства. Звідси випливає можливість проникнути в глибини тієї або іншої юридичної спеціальності, розкрити їх особливості і вести мову про деонтологію адвоката, судді, нотаріуса, прокурорського працівника, державного виконавця, працівника податкової поліції, органів внутрішніх справ чи міліції (поліції) тощо;

3) є нормативною наукою, оскільки визначає і обґрунтовує соці­альні нормативні приписи — етичні, правові та інші рекомендації, дозволи, заборони і зобов 'язання (веління, імперативи), що пред'яв­ляються до юриста будь-якої професії — про правила поведінки, норми спілкування, тактику взаємодії як з колегами, так і з клієнта­ми тощо. Ці правила поведінки не індивідуалізовані, розраховані на необмежене число аналогічних ситуацій, що виникають в ході юри­дичної діяльності. Нормативи культури служать головним способом регуляції професійної поведінки юриста;

4) є інтегрованою і разом з тим цілісною наукою, в якій не мо­жна механічно відокремити психологічне, політичне, етичне і есте­тичне від юридичного, можливо лише виділити психологічну, полі­тичну, етичну, естетичну, економічну, екологічну, інформаційну підсистеми культури особи юриста, які знаходяться в розвитку, зв'я-

Іі )/чіі>нчііа деонтологія як наука і навчальна дисципліна____ 13

і \ і гармонії. Юрист не може обмежуватися в своїй діяльності м пі и приписами закону, оскільки в законі неможливо передбачити

...... сз винятку ситуації, в які він може потрапити. Тому разом із за-

ітнім юрист зобов'язаний оволодіти в необхідній мірі (залежно від і пеціальності) системою дозволяючих, зобов'язуючих, забороняю­чій і рекомендаційних норм психології, політики, етики, естетики, ' И іноміки, інформатики. Це та сума культурних цінностей (регуляти-ши) яка разом з правовою культурою повинна забезпечити ефектн­ими 11, і надійність виконання професійного обов'язку, створити нор-м,п пішу модель юридичної практики;

^) є прикладною (практичною) наукою, оскільки характери-м< юриспруденцію через призму юридичної професії і практи­чній діяльності юриста; визначає особливості юридичної практи­чній діяльності і встановлює основні нормативи культури юриста, що НІ (повідають стандарту його професіоналізму;

<>) с антропологічно орієнтованою, гуманістичною наукою, що I і явить у центр розгляду особу юриста, а також розкриває вплив Професійної юридичної діяльності на психіку особи, її моральні ІПЮСТІ, естетичні смаки. Антропологічна спрямованість юридичної
н юнтології виражається в тому, що вона формує систему вимог, які
пред'являються до юриста як: а) високоорганізованого індивіда
(Пі пхологічна структура); б) учасника політичного життя (ідейно-
пч п гична суть); в) спеціаліста (професійний зміст); г) носія висо-
ііііч моральних принципів (етична основа); д) володаря стійких ес-
п пічних смаків (розуміння прекрасного) та ін. Вона пред'являє
іимоги до юриста особистого характеру — володіти не тільки знан­
нями в галузі права, але і умінням орієнтуватися в політичних про-
і ■ нмах суспільства, розбиратися в психології ділового спілкування,

и 11 римувати професійну таємницю, уміти доступно висловлювати і вої думки, із смаком одягатися тощо.

Глід зазначити, що в навчальній літературі немає єдності у визна-41 пін поняття юридичної деонтології, за винятком розгляду її як

II і \ і тої юридичної дисципліни або, точніше, вступу до юриспру-
н пі ні. Різноманітність підходів до розуміння цієї науки і навчальної
ііп іпіплши є позитивним явищем. Це збагачує її зміст і з часом до­
нн ' шть удосконалити дефініцію. Своєрідність підходів до поняття
і імісту юридичної деонтології спостерігається в навчальних посіб-

14 Розділ І

никах Н. В. Коваля, С. С. Сливки, С. Д. Гусарєва і О. М. Карпові О. Д. Гусарєва і О. Д. Тихомирова, О. В. Шмоткіна та інших. Так, О. В. Шмоткін розуміє під юридичною деонтологією систему за­гальних знань про юридичну науку і юридичну практику, вимоги до професійних і особистих якостей юриста, про систему формування цих якостей1. С. Д. Гусарєв і О. Д. Тихомиров підкреслюють, що юридична деонтологія вивчає існуючу систему юридичних знань, завдань і функцій правознавства, роль юридичних знань у вирішенні питань суспільного буття. У предмет юридичної деонтології вони включають питання юридичної практики, а також етикет юриста та ін.2 С. С. Сливка визначає юридичну деонтологію як науку про вну­трішній імператив службового обов'язку, який створює передумови і мотиви вибору юристом норм поведінки в практичній діяльності, у формуванні власних норм для кожної ситуації3.

У кожному з визначень предмета юридичної деонтології містять­ся цінні положення, які входять до скарбниці теоретико-прикладних досягнень в цій галузі знань. Проте вони не вичерпують різномані­тності вимог, що пред'являються до юриста як особи, а головне не створюють моделі юриста-професіонала, багатобічно і в повно­му обсязі не виписують той стандарт фахівця, який необхідний су­часному цивілізованому суспільству. А такий стандарт — це не тільки внутрішній імператив службового обов'язку, але і зовнішній прояв у поведінці і діяльності, показник багатогранної професійної культури юриста, поданий на тлі взаємовпливу юридичної практики, юридичної освіти і науки.

Термін «деонтологія» введено в науковий обіг у 1834 році анг­лійським філософом і юристом Ієремія Бентамом при викладі ети­чних установок, необхідних для кар'єри і досягнення особистого матеріального благополуччя. Він запропонував модель науки про норми професійної поведінки людини, що має владу, і виклав їх в книзі «Деонтологія, або Наука про мораль». У ті часи ще не ста­вилося питання про створення юридичних документів про деонто-логічні стандарти юридичної професії. Сьогодні термін «деонтоло­гія» ми використовуємо в ширшому сенсі, ніж той, який міститься

1 Див.: ШмоткінО. В. Юридична деонтологія. — К.: МНТУ, 1995. — С. 4.

2 Див.: Гусарєв С. Д., Тихомиров О. Д.Юридична деонтологія. — К.: Віра-Р,
1999. — С. 14.

3 Сливка С. С. Юридична деонтологія. — Львів, 1996. — С. 6.

Л >/чн)іічіш деонтологія як наука і навчальна дисципліна 15

и його первинному, моральному, значенні. Ним охоплюються прави-іі (нормативи, регулятиви) культури, які визначають поведінку юриї і а в процесі практичної діяльності. Перш за все це — норма-• їїічі моральної (етичної) культури. Окрім них, ще й нормативи /(і ихологічної, політичної, правової, економічної, екологічної, есте­тичної , інформаційної культур юриста, тобто вся гамма культур, яка обумовлює професійну юридичну діяльність, регламентує відно-піі пня до об'єкта праці — клієнта, а також до колег і забезпечує І цілому режим належної і гарантованої поведінки осіб у стані їх п і.к мозалежності.

Безліч варіантів прояву культури юриста і різноманітність юриди­чних спеціальностей не виключає^ а передбачає необхідність стан­дарту професійної діяльності. Такий стандарт, з одного боку, ви-ріжає ступінь реалізації можливостей і потенціалу юристів у своїй професійній діяльності, з іншого — є обов'язковим (належним) орі-' НТиром для будь-якого члена кожної професійної групи юристів — прокурорів, суддів, нотаріусів та ін.

§ 2. Предмет юридичної деонтології

І Іредмет юридичної деонтології — система (оптимальний звід) правових, політичних, психологічних, етичних, естетичних, інформа­ційних й інших норм-вимог, що загалом визначає соціально-правовий режим професійного спілкування юриста з колегами і клієнтами, і іакож основні види юридичних професій та характер юридичної практики у співвідношенні її з наукою і освітою.

Соціально-правовий режим професійного спілкування юриста — ік атмосфера взаємостосунків по лінії «юрист—громадянин», що розривається в особливих психологічних, етичних, правових та піших зв'язках: юрист—клієнт, юрист—колеги, юрист—родичі клі-і кта.

Предмет юридичної деонтологіїскладний:

1) юридичні професії за їх характерними рисами;

2) юридична практика у взаємовідношенні з юридичною освітою і юридичною наукою;

3) нормативи поведінки юристів різних спеціальностей, яких ВОНИ повинні дотримуватися в процесі професійної діяльності. Іііімоги, що пред'являються до юристів, концентровано виражені а професіограмах юридичних професій.

Усі елементи структури предмета юридичної деонтології тісно взаємопов'язані і, по суті, два перших «працюють» на третій еле-і мент, оскільки наука, що вивчається Вами, називається «юридич-| ною деонтологією» і покликана дати узагальнення деоотологічних стандартів поведінки і основних принципів професійної діяльності юриста. Сухий опис юридичної професії, юридичної освіти і науки не може вичерпати або замінити розкриття оцінної сторони профе­сійної діяльності юриста, що виражається в нормативах (регуляти-вах) його поведінки. Тільки через вимоги, правила (нормативи, моделі) поведінки юристів-практиків у всьому різноманітті їх вчи­нків відкриваються можливості пізнати якість, ефективність юриди­чної практики.

Юрист одночасно виступає як:

 

Представник юридичної професії професійна роль
Представник держави і суспільства, відповідальний за підтримку режиму законності і правопорядку соціальна роль
Представник свого клієнта приватний прояв професійної і соціальної ролі

До соціальної діяльності юрист залучається з його суб'єктивним світом відчуттів, переживань, прагнень, образом мислення, етични­ми оцінками. У ході професійної роботи юрист, керуючись міркуван­нями юридичного характеру, спирається на знання соціальних норм (моралі, звичаїв, політики, естетики) і виробляє відношення до тих со­ціальних цінностей (правових, політичних, економічних, екологічних, етичних, естетичних та інших), які захищаються цими нормами.

Поведінка юриста виявляється в культурі професійного мислен­ня, умінні на науковій основі організувати свою працю, майстерності спілкування, здатності оцінювати і переоцінювати професійний до­свід, аналізувати власні можливості і помилки, ухвалювати пра­вильні рішення, орієнтуватися в психологічних і моральних особли­востях клієнта, створювати сприятливий для справи психологічний клімат у колективі, естетично оформляти документи і своє робоче місце, ефективно використовувати інформаційні системи. Специфіка професійної поведінки юриста обумовлена, окрім юридичного мис­лення, рівнем кваліфікації, стилем керівництва, особливостями юри­дичної практики, компетентністю, періодичною атестацією, дисцип­лінарною відповідальністю та ін.

І'і шоманітність варіантів поведінки юриста в практичній діяль-НОігі (під час здійснення владних повноважень по відношенню до і ромадян і надання громадянам професійно-юридичних послуг) не мі і і.їм і.ся підрахунку. Під впливом певних нормативних приписів і конкретних життєвих ситуацій, в яких він виявляється, його пове-іінк;і кожного разу є неповторною, «разовою». Проте вона у всіх іипадках повинна бути деонтологічною, тобто заснованою на прави-юОов'язуючого, дозволяючого, забороняючого і рекомендацій­ною характеру.

§ 3. Передумови виникнення і етапи розвитку юридичної деонтології

Передумови виникнення юридичної деонтології слід шукати п давнині, коли виник суспільний розподіл праці, що перетворив лю­тих на відносно самостійного індивіда і поклав початок професій­ному відособленню соціальних груп усередині суспільства. Суспіль» < піні розподіл праці поставив людей в залежність одних від інших. ■ • і \ конфлікти, що виникли між ними, між суспільством і особою, ви-, . і пікали необхідність в їх урегулюванні. Роль арбітрів виконували найбільш авторитетні і знаючі члени суспільства: старійшини, жерці. V зв'язку з розвитком економічних, політичних, соціальних, культу­рних відносин усередині держави і за її межами, з'явився ряд про-, фесій, що постійно оновлювався.

Однією із стародавніх є і юридична професія. її оформлення по­в'язане з розвитком права, появою особливого інституту соціальної влади держави, його апарату, спеціалізованих органів: суду, поліції, каральних установ, що володіли владними повноваженнями, і особ­ливого прошарку людей, що займаюлися управлінням і правовим об­слуговуванням населення — застосовувсічів права, юристів-прак-гиків. Першою передумовою появи юридичної деонтології стала суспільна затребуваність в праці юриста.

Професія юриста спочатку виникла і розвивалася і як вид со­ціальних послуг, і як засіб виконання управлінських функцій. Як правило, юристи займали високий соціальний стан, а їх клієнти були особами з різним соціальним статусом. Рухомі пошуком справед­ливості, яка розумілася по-різному різними шарами суспільства, клієнти, позбавлені знань у правовій сфері, знаходилися у цілковитій залежності від юриста, до якого зверталися за правовою допомо

 

гою. Внаслідок відсутності юридичних пізнань клієнти неспроможні були оцінити законність дій застосовувачів права, у провадженні яких знаходилися їх справи і якими вершилася справедливість. Вони вимушені були покладатися на компетентність і сумлінність юристів. Розбіжності між правосвідомістю юриста і клієнта, диспро­порції в знанні права — друга передумова появи юридичної деонтології.

З розвитком соціальних, економічних і соціально-культурних від­носин відбулася диференціація юридичних професій, збільшилося соціальне навантаження на юридичну професію, чітко визначилася роль юридичної практики. З одного боку, зріс вплив практикуючих юристів на розвиток суспільства, функціонування правової системи держави. Покращала професійна підготовка юристів. Підвищився авторитет юридичної професії. Вона стала виступати одночасно як об'єкт і як суб'єкт регулювання. З іншою, спостерігається зростан­ня правосвідомості населення, зміна культурно-правового рівня клі­єнтів, збільшення їх вимогливості до якості юридичної допомоги. У таких умовах склалася третя передумова розвитку юридичної деонтології, а саме — потреба населення в ефективній юриди­чній практиці.

Етапи розвитку юридичної деонтології як науки тісно по-в 'язані з передумовами її появи. Виділення етапів є умовним, їх кількість може бути різною, все залежить від критерію, покладеного у підставу розрізнення таких етапів. Відомо, що кожна професія створювала і створює свою деонтологію. На розвиток юридичної деонтології істотний вплив зробила медична деонтологія, яка заро­дилася в античні часи. Початок їй покладено «клятвою» Гіппократа, що містить принципи і правила, котрі регламентують діяльність лі­каря. А в XX—XXI століттях медична деонтологія стала одним із розділів медичної науки, присвячених вивченню ролі психологічних, етичних і інших соціальних вимог до діяльності медичних працівни­ків з метою досягнення максимальної користі в лікуванні і профіла­ктиці хвороб, оздоровленні і продовженні життя людини.

Перший етап розвитку юридичної деонтології, що виразився в уявленнях про те, якою повинна бути юридична діяльність, відно­ситься до часів Стародавнього Риму і пов'язаний з іменами класи­ків юриспруденції (Гай, Ульпіан, Модестин, Павло, Папініан). Вони бачили зміст юридичної діяльності в трьох її складових: а§еге —

/(>і>іі(>іічііа деонтологія як наука і навчальна дисципліна________ 19

Квр) І1.ІІП юридичними діями сторін; сауеге — складати формули (Окумснтів; гезропсіеге — давати поради, консультації. Та й сам ГОрмін «юриспруденція» виник у Стародавньому Римі в кінці IV — на початку III століття до н. є. (лат. зигізргасіепііа— знання права). Діяльність провідних юристів Стародавнього Риму істотно вплину-іі.і на подальші покоління юристів країн Західної Європи в плані формування професійних якостей, навиків і установок. Проте тер­міном «юрист» тоді ще не називалися фахівці у галузі права. Він ви­користовувався для позначення багатьох явищ правового характе-І>\ - права, сукупності законів, справедливості тощо.

У міру ускладнення соціального життя, розвитку моральності і є нічної культури суспільство передавало накопичуваний обсяг різ­них видів діяльності, що регулюють їх життя і забезпечують цю регуляцію (особливо при вирішенні конфліктів), спеціально виділеним і професійно підготовленим людям. Поступово в усіх країнах світу йшов процес становлення, а потім організаційного і методичного оформлення професійної юридичної освіти. Перші університети, що шіникли в XII—XIII століттях у Болоньї, Падуї, Кембриджі, Сала-манки, Парижі, мали юридичні факультети, де готувалися юристи з урахуванням обсягу і змісту правових робіт і послуг у даному суспільстві. Вже в середньовіччі від термін «]игіз», який, як і в да-внину, уживався в різних значеннях, з'явилося слово «іигізіа».

Другий етап розвитку юридичної деонтології пов'язаний з пері­одом розвитку буржуазних відносин і формуванням світського, юри­дичного, світогляду (XVII—XVIII ст.), коли юридична практика змінюється, розширюється її зміст, з'являються нові форми і засоби здійснення. Властива юридичному світогляду буржуазії ідеалізація права як основи суспільства і держави багато в чому сприяла фо­рмуванню інтересу до юридичної професії. Накопичений досвід у дер­жавах Західної Європи став одним з важливих етапів розвитку део-нтологічних якостей вітчизняного юриста. Тоді ж у Росії (XVIII ст., при Петрі І) запроваджено в ужиток термін «юрист», запозиче­ний з Німеччини («зигізі»), як похідний від середньолатинського

«Іигізіа».

Деонтологічні вимоги пред'являлися до випускників юридичних факультетів університетів дореволюційної Росії і України, які функ­ціонували з 60-х рр. XIX ст. Випускники юридичних факультетів, в основному, йшли на службу в державний апарат по відомству

__ Розділ І

Міністерства юстиції (судді, прокурори, слідчі, нотаріуси) і в юрис­консультські частини казенних і комерційних установ. Багато хто з них обирав «вільну» професію адвоката. Принципи і норми деон­тології залежали від рівня соціально-економічного розвитку, від су­спільно-політичного ладу, способу життя, менталітету народу, його національних і релігійних традицій. Деонтологія завжди була орга­нічно вплетена в систему духовної культури.

Третій етапрозвитку юридичної деонтології припадає на поча­ток XX століття і пов'язаний з оформленням перших документів про стандарти юридичної професії (зокрема відомостей з питань юри­дичної деонтології).

Відомо, що тільки в результаті набуття фахової правосвідомості професія досягає якісних найвищих характеристик, що відрізняють її від роду занять. Ці якісні характеристики виявляються в здат­ності професії до саморегулювання (саморегуляції). Завдяки пра­гненню до впорядкування відносин усередині професії відбува­ється внесення її регулюючої дії в суспільне життя. Здатність до саморегулювання втілюється в ідеях, принципах, методах, умовах і порядку регулювання професії. Сформовані правила оформляються в єдиний документ, що приводить їх до одноманітності. Положення таких документів стають корпоративно-нормативними (норматива­ми культури юриста) і набувають значення професійних стандар­тів,тобто розповсюджуються на всіх представників професії, вима­гають підпорядкування і забезпечуються заходами примусу. Саме ці документи служать офіційними джерелами юридичної деонто­логії, їх можна назвати актами про корпоративні норми-стандарти, що пред'являються до юридичної професії, про регулятиви (норма­тиви) культури юриста.

Усвідомлення необхідності регулювання юридичної професії, а значить і досягнення її цілісності, відбулося не відразу. Значний внесок у процес визрівання права професії на саморегулювання і ви­значення корпоративних нормативів культури юриста внесли амери­канські судді Джорж Шарсвуд, котрий опублікував 1854 р. курс ле­кцій «Професійна етика», і Давид Гофман, який в 1856 р. включив п'ятдесят рішень в «Курс правових досліджень». їх напрацюван-ня були використані при складанні Першого професійного кодексу, прийнятого Американською Правовою Асоціацією (АВА) в 1908 р. під назвою «Канони професійної Етики». Положення «Канонів»

/< Юридична деонтологія як наука і навчальна дисципліна___ 2\_

І її їм дсо і іто логічними стандартами, які забезпечували, з одного цілісність професії, а з іншою — довіру до юридичної професії і іиііч\ суспільства.

Регулювання юридичної практики в США, як і раніше, здійснює ЧІЛза допомогою: 1) розробки етичних кодексів (професійних і гандартів), які стають законодавчою базою штатів у цьому пи-і.ипії, 2) винесення резолюцій (рішень) з різних аспектів адвокатсь-і "і практики, де найзначнішими є роз 'яснення з питань професій­ної стики. Ці роз'яснення не володіють нормативною силою, проте, виступають «переконливою інстанцією», тобто є своєрідними де­нні ологічними нормами-рекомендаціями. У 1967 р. АПА видала І [огляди на професійну етику», в 1984 р. — «Формальні і нефор-і.і и.ін погляди на етику» (2 томи) та інші.

Четвертий етапрозвитку юридичної деонтології пов'язаний і міжнародною уніфікацією вимог, що пред'являються до юри-і і т,виходом за національні рамки, появою міжнародних станда-ртіву професійно-юридичній діяльності80-х рр. XIX ст.).( я пилися європейський деонтологічний кодекс, міжнародні станда­рт незалежності юридичної професії, міжнародні кодекси етики та пі (див.: «Міжнародні стандарти професійної діяльності юриста»). Інтерес до деонтології юридичної професії зріс як у науковій, так і в павчально-освітшй сфері.

Годі ж було започатковане викладання (як вступ до юридичної і меціальності) навчального курсу «Юридична деонтологія» в Хар-к міському юридичному інституті (нині Національна юридична ака-цемія України імені Ярослава Мудрого). Викладання цього курсу і шіснювалося на основі першого навчального посібника з аналогі­чною назвою (1987 р.) за редакцією В. М. Горшеньова і В. В. Ко­марова. Запровадження навчального курсу юридичної деонтології і і имулювало розробку проблем у даній галузі наукових знань.

Отже, впродовж майже всієї історії суспільства потреба в праві, професійній діяльності юристів була різною. Усвідомлення цієї потреби змінювалося. Але завжди в суспільстві жило прагнення мати можливість справедливого вирішення спорів і захисту від сва­ні лля за допомогою професійних юристів.

Розділ І

§ 4. Нормативні основи юридичної деонтології

Нормативними (регулятивними) основами юридичної деон­тології є Конституція, поточне законодавство країни, кодекси етики, правила поведінки і дисциплінарні статути, інші службові докумен­ти окремих професійних груп юристів, які юридично або морально зобов'язують дотримуватися викладених в них норм при здійсненні професійної діяльності. Коли ми говоримо про нормативи культури (поведінки) юриста-практика, маємо на увазі, що нормативи міс­тяться як в правових актах держави, так і в корпоративних докуме­нтах, в моральних (деонтологічних) кодексах юридичних об'єднань (спілок адвокатів, корпорації суддів і т. п.) — внутрішньодержавних і міжнародних.

Нормативні основи юридичної деонтології:

1) етичні або деонтологічні кодекси (правила поведінки) профе­сійних груп юристів, які прийняті в державі — кодекси національ­них об'єднань (корпорацій) юристів,

2) етичні або деонтологічні кодекси (правила поведінки) юрис­тів, які затверджені як міжнародні стандарти — кодекси міжнаро­дних об'єднань юристів;

3) законодавчі і підзаконні нормативно-правові акти держави в тій їх частині, в якій містяться нормативні приписи етичного (де-онтологічного) змісту — національне законодавство.

Забезпеченість норм (нормативів), що містяться в цих докумен­тах, залежить від суб'єктів їх ухвалення. Ними є національні профе­сійні об'єднання юристів, міжнародні (європейські) організації юристів, правотворчі органи держави4.

4 Доцільно на законодавчому рівні встановити механізм ухвалення етичних (деонтологічних) правил. Для цього необхідно визначитися в питанні, чи є етичні правила, що містяться в кодексах (правилах), корпоративними або юридичними нормами. У разі визнання їх корпоративними етичні кодекси (правила) повинні прийматися з'їздами об'єднань адвокатів, суддів, нотаріусів та ін., а не відомствами або комісіями і комітетами, створеними при відомствах або при уряді. Наприклад, Правила адвокатської етики були схвалені Вищою кваліфікаційною комісією адво­катури при Кабінеті Міністрів України. Правильніше було б прийняти їх з'їздом адвокатів. Тоді природа такого роду етичних правил відповідала б тій, яка спочатку закладалася при їх створенні, а саме як норм саморегулювання кожною професій­ною групою юристів. Тільки після ухвалення органами об'єднань юристів етичні правила могли б бути схвалені офіційними комісіями, колегіями при відомствах або уряді, що означало б можливість застосування державних санкцій (зокрема примусового характеру) у разі їх порушення. Крім того, не повинно бути колізій

ідична деонтологія як наука і навчальна дисципліна_____ 23

V цивілізованому суспільстві виникла соціальна необхідність N і її. гсматизації і приведенні в дію наукових і практичних способів формування атмосфери взаєморозуміння між виконавцями службо-функцій і споживачами їх послуг. Документи, що регулюють і гич ні та інші соціальні норми поведінки окремих юридичних профе-' їм и різних країнах, мають різноманітні назви.

Назвемо деякі деонтологічні документи, що діють у США:

І) «Канони професійної етики» — затверджені Американською І Ірявовою Асоціацією; 2) «Правила професійної поведінки» — при­ми 111 и кожному штаті для регулювання діяльності членів адвока­тур штатів. У їх основі лежать Типові правила професійної пове-мпки (прийняті АВА в 1983 р. з подальшими поправками). Вони Юлодіють силою нормативного документа на відповідній території; Ч Федеральні правила цивільного процесу» — служать зразком і іVI цивільного процесу в штатах; 4) «Кодекс судової етики» — міс­тить такі правила: суддя повинен зберігати чесність і незалеж­ніш, судової влади; суддя не повинен здійснювати неналежних дій \ і воїй діяльності і не допускати сумнівної поведінки; суддя повинен виконувати посадові обов'язки неупереджено і старанно; суддя може займатися позасудовою діяльністю з метою вдосконалення 1.1 кону, правової системи і процесу здійснення правосуддя; суддя Повинен регулярно подавати звіти про свої доходи, які він одержав







©2015 arhivinfo.ru Все права принадлежат авторам размещенных материалов.