 |
|
Не запитуймо у Бога, чому Він так робить
Одного разу зустрілося двоє робітників у полудневій годині на вулиці міста Гамбурга. Вони були безробітні, скаржилися на свою долю: чому багачі мають всього вдосталь? Чому бідняки без праці й без опори?
В тій хвилині паламар йшов дзвонити на "Ангел Господній". На голос дзвону один з робітників, на ім'я Клавдій Карстенс, зняв шапку й почав відмовляти Янгольське Поздоровлення. Другий, насміхаючись з цього акту побожности, сказав: "Дахівка впаде з даху – голову тобі розіб'є!"
В тій хвилині біля них проходив один пан, власник фабрики цукру і сказав до Клавдія: "Якщо хочеш працювати, ходи зі мною, я тобі допоможу!"
Щасливий робітник відразу ж прийняв ту пропозицію. По дорозі старий пан сказав: "Якщо ти хочеш у мене служити, то ніколи не питайся в мене про причину, чому я роблю так, а не інакше. Я не люблю, щоб той, хто їсть мій хліб, питався про мої діла."
Клявдій відповів: "Нехай так буде!"
Прийшовши додому, пан наказав робітникові рубати дрова, а потім ним уже не займався, хіба лишень, щоб йому заплатити.
Згодом він сказав йому: "Клавдію, ти щодня мусиш долати довгу дорогу, і якщо хочеш, ти можеш зі своєю родиною оселитися в домі, що стоїть в саду". Робітник прийняв ту пропозицію і подякував, але не питався за що ця ласка.
Пройшов рік, а пан до Клавдія каже: "Завідувач моєї цукроварні втік, забравши з каси готівку, якщо хочеш, можеш зайняти його місце!"
Проминув новий рік. Одного дня велів пан поставити паркан між фабрикою і домом Клавдія, переділяючи таким способом сад на двоє. Тоді робітник мусів далеко обходити, щоб дістатися до фабрики. Але він пильнував, щоб не запитатися про причиу забаганки свого пана.
Потім пан помер і у своєму заповіті, а виконавцем заповіту був його брат, було сказане: "Клавдієві я лишаю половину саду, ту половину, що знаходиться на другім боці паркану, що його я велів поставити; також записую йому дім, що він досі займає".
... "І якщо б Клавдій запитав, в що я не вірю, – навіщо я прийняв його до себе на службу, то нехай знає, що за те, що бачив я, як він зняв шапку на голос дзвону "Ангел Господній", і як відмовляв "Богородице Діво!"
Старий пан, без сумніву, чудово наслідував поведінку Предоброго Бога.
Господь Бог не любить, коли Його питають: "для чого", бо ми Його сотворіння та їмо Його хліб. Він нас наповняє добродійствами. Не питаймо ж "для чого – навіщо?", бо все те – Його доброта. Але дуже часто Його наміри торкаються наших планів: Він накреслює паркан, поставлений зовсім справедливо попри наш сад, і чекає, що ми про це будемо думати або говорити.
Одначе ця стіна не що інше, як те, що добре для нашого майбутнього. І коли ми завчасно дошукуємося того "для чого" у відношенні до Божого розпорядження, ми нехтуємо всецілим відданям себе Божій Волі, ми не подобаємося Богові.
Тож віддай себе цілковито Богові, і вдовольняйся молитвою до Пресвятої Діви. Одного дня ти побачиш, що Господь Бог є добрий для тебе, бо ти любиш Його Матір і молишся до неї.
Крім того, будь переконаний, що все те, чого Бог тобі бажає, не може бути зле. Приймай від Нього з любов'ю як насолоду, так і гіркість, як успіх так і невдачу, як щастя так і недолю, як здоров'я, так і слабість, а Він усе це обертатиме на твоє справжнє добро. Але ніколи не питай Його, для чого Він так поводиться.
Ось що здолала Пресвята Діва: Господь Бог, забираючи Свого Предоброго Сина, забрав від неї більше, ніж життя. Допускаючи, щоб Вона була присутня при смертних муках Свого Сина на хресті, Він устромив вістря копія в її материнське серце. А це їй завдавало більшого болю, аніж тисячі передсмертних судоргів.
Але Діва знала, що така була Божа воля, і вона на Голгофті повторювала: "Нехай буде мені по слову Твоєму" – нехай мені станеться за Твоїми словами!
Із книги "Моя небесна ненька" о. Йосиф Схрейверс Ч. Пр. Ізб.
*************************************************************************************