 |
|
Тема 6. Роль релігії в сучасному суспільстві
Релігія була й залишається сьогодні важливим чинником у розвитку будь-якої цивілізації. Її роль в житті того чи іншого соціуму визначається різними обставинами : рівнем розвитку суспільства, суспільної свідомості, культури, традиціями, впливом суміжних соціально-політичних утворень (наприклад, Візантія і Київська Русь).
Слід підкреслити, що в сучасному світі роль релігії досить значна, хоча треба мати на увазі, що багато що залежить від вміння тієї, чі іншої релігії адаптуватись до сучасних реалій в швидкоплинному сучасному світі.
Можна сказати, що вплив релігії реалізується через її функції в суспільстві, які вже були розглянуті вище в рамках відповідної теми. Дійсно, виконання цих функцій (особливо регулятивно-нормативної) переконливо демонструє, що релігія небезпідставно претендує на регламентацію життя людини (починаючи з побутових вказівок й кінчаючи мораллю) й суспільства в цілому. Можна навести приклади впливу релігії на культуру (наприклад, заборона на всі види образотворчого мистецтва в ісламі), на науку ( наприклад, інквізиція в середньовічній Європі та її гоніння на вчених – Г.Галілей, Д.Бруно.), на політику (наприклад, політична діяльність римсько-католичної церкви в дусі концепцій Августина Блаженного й Фоми Аквінського, сучасна політика Ватикану, а також теократичні ісламські режими в сучасному Ірані, деяких інших країнах Сходу тощо).
Динаміка впливу релігії на суспільне життя описується двома основними поняттями - сакралізація й секулярізація.
Сакралізація (лат. “священний) – це процес включення до сфери релігійного санкціювання свідомості, діяльності, поведінки людей, суспільних відносин й інститутів. На ранніх стадіях розвитку цивілізації сакралізація відбувалась в рамках неопосередкованої діяльності людей і їх спілкування. Пізніше, з виникненням релігійних організацій сакралізація поглиблюється на основі клерикалізації суспільного життя. Клерикалізація (лат. “церковний”) означала не тільки регуляцію всього особистого й суспільного життя, але напрацювання (розробку) відповідних ідеологічних засад, основними етапами якої були : кодифікація, догматизація та канонізація віровчення, при чітко вираженому бажанні включити всі сфери інтелектуальної діяльності в систему богословсько-теологічного мислення. У кожному суспільстві процес сакралізації мав свої особливості. Наприклад, в ісламі не було створено могутньої релігійної організації типу церкви. Процес сакралізації в ісламі пішов шляхом формування теократичних держав. На відміну від інших релігій він прагнув не до того, щоб освячувати релігійним авторитетом існуючі суспільні й політичні відносини, а до того, щоб втілити в життя ідею релігійної громади, реалізувати симбіоз духовного й світського начал. В ісламі політичні лідери були одночасно й релігійними вождями (халіфи, еміри та ін. були носіями релігійного авторитету).
Сакралізація особистого й громадського життя на основі християнства в Європі досягла свого апогею в Середньовіччі. Кожен людський вчинок, кожне соціальне явище підкорялось соціальній сфері. Як відмічав П. Сорокін, головним принципом середньовічної культури Заходу, її головною цінністю був Бог. /Див.: Сорокин П. Социокультурная динамика и религия // Человек. Цивилизация. Общество. М., 1992. - С.430./. Архітектура й скульптура середніх віків була “Біблією в камені”. Література, живопис, музика – все було проникнуте релігійними мотивами. Наука, зокрема, філософія, розглядалась як “прислужниця” релігії та теології. Політична система в її духовній та світській сферах була переважно теократичною й базувалась на релігії.
Протилежний сакралізації процес називається секуляризація (від лат. “мирський”, “світський”). Це процес звільнення зі сфери релігійного санкціонування свідомості й діяльності, поведінки людей, соціальних відносин та інститутів. Спочатку термін “секуляризація” означав акт відчуження церковного майна на користь держави або приватних осіб, вперше він був використаний французьким посланником Лонгвілем в 1646 р. напередодні Вестфальського миру. Політична сторона процесу секуляризації передбачає визволення з під контролю церкви сфери владних відносин. З розвитком світської освіти процес секуляризації охоплює широку сферу науки та культури. Відтепер не віра, а розум розглядаються в якості джерела й основного імпульсу будь-якої діяльності людини. Утверджується право на вільнодумство.
На думку західних соціологів процес секуляризації призводить не до ліквідації релігії, а лише до змін в її структурі й ролі в житті суспільства. Дійсно, процеси сакралізації та секуляризації діалектично взаємозв¢язані. Модернізація віровчень та культів у сучасних релігіях дає всі підстави вважати, що релігія в тих чи інших формах продовжує впливати на всі сфери суспільного життя, процес соціалізації індивіда, науку, культуру тощо. Історія цивілізації вчить, що в більшості релігій є значний адаптивний потенціал, тобто здатність пристосовуватись до мінливих умов нашого світу, реагувати на зміни в різних сферах суспільного життя – економіці, соціальній сфері, політиці, культурі.
Щодо значення секуляризації слід підкреслити, що цей процес не співпадає (не одне й те ж) з “атеїзацією”, тобто утвердженням атеїзму. Секуляризація – передумова вільнодумства, що є елементом як суспільної, так і індивідуальної свідомості і являє собою світоглядну позицію, яка відстоює незалежність людини від релігії та церкви у вирішенні особистих та громадських проблем. Релігієзнавці виділяють такі різновиди вільнодумства : богоборчество, скептицизм, антиклерикалізм, індиферентизм, нігілізм, атеїзм.
Найвища форма вільнодумства – атеїзм, який не обмежується запереченням релігійного світогляду, критикою різних сторін релігії та релігійних організацій, але й утверджує матеріалістичний світогляд, гуманістичні ідеали.
Оптимальним для розвитку суспільства й його стабільності видається утвердження в суспільній свідомості принципів віротерпимості, толерантності, права на свободу совісті, прагнення до діалогу між різними конфесіями, віруючими та атеїстами.
Вищезгадані принципі й права (зокрема, право на свободу совісті) закріплені в міжнародних правових документах та законодавствах різних країн. В Україні право на свободу совісті гарантовано Конституцією, діяльність різних релігійних організацій регламентована спеціальним законодавством.
Особливо треба підкреслити, що зважене й коректне відношення держави до різних конфесій й церков є умовою міжконфесійної злагоди та соціальної стабільності.
Теми рефератів.
1. Релігія і культура : історія і сучасність.
2. Релігія і наука : протиріччя чи співпраця ?
3. Релігія і політика.
4. Релігія й проблеми виховання.
Література.
1. Всеобщая Декларація прав человека / В сб. Права человека. Основные международные документы.- М.: Межданародные отношения, 1990.
2. Конституція України, -К.1996.
3. Антонова О.А. Католицизм и искусство 20 в.- М.: Мысль,1985.
4. Добреньков В.И., Радугин А.А. Христианская теология и революция- М.: Политиздат,1990.
5. Калінін Ю.А., Харьковщенко Е.А. Релігієзнавство – К.: 1997.
6. История и теория атеизма.- М.: Мысль, 1987.
7. История политико правовых учений – М.: Прогресс, 1997.
8. Радугин А.А. Введение в религиоведение – М.: Центр,2000.
9. Релігія в духовному житті українського народу. - К.:Наукова думка, 1994.
10. Религия и общество Хрестоматия.- М.: 1996.
11. Сорокин П. Социокультурная динамика и религия //Человек. Цивилизация. Общество – М.: 1992.
Список літератури
1.Бессонов М.Н. Православие в наши дни. - М.,Политиздат, 1990.
2.Бондаренко В. Православ'я в Україні : розкол замість автокефалії./Людина і світ /1992.- № 9-10.
3.Вебер М. Протестанская этика и дух капитализма. /В сб. М.Вебер Избранные произведения. - М: Прогресс,1990.
4.Власовський Ф. Нарис Історії Української православної церкви. В 4-х т.-Нью-Йорк-К.1990.
5.Гараджа В.И. Социология религии : Уч. пособие для студентов вузов – М., 1994.
6.Грушевський М. З історії релігійної думки на Україні. – К.: Освіта,1992.
7.Гече Г. Библейские истории. - М.: Политиздат, 1988.
8.Григоренко А.Ю. Разноликая магия. - М.: Сов. Россия,1987.
9.Григулевич. Папство. Век 20. - М.: Политиздат,1981.
10.Християнські вірування / Колодний А. та ін. – К.: Український центр духовної культури,1996.
11. Історія і теорія релі гії та вільнодумства.: Навч. посібник. - К.: ВІПОЛ, Під ред. Заковича М.М. 1996.
12. Історія церкви та релігійної думки в Україні: Навч. посібник у 3-х книгах – К.: Либідь,1994.
13.Калінін Ю.А., Харьковщенко Е.А. Релігієзнавство – К.: Наукова думка, 1995.
14. Калінін Ю.А.,Лубський В.І. Релігієзнавство : Курс лекцій,-К.: ВІПОЛ,1996.
15. Кулаков А.Е. Религии мира. - М.: АСТ,1997.
16.Кочетов А.Н. Буддизм. – М., Наука,1983.
17.Легенды и сказания Древней Греции и Древнего Рима – М.: Правда, 1990.
18.Лозинский С.Г. История папства. – М.: Политиздат, 1986.
19.Мень А., История религии. В 7-ми томах.- М., 1991-1994.
20.Основы религиоведения. /Под ред. Яблокова И.Н./-М.: Высшая школа,1998.
21.Панова В.Ф., Вахтин Ю.Б. Жизнь Мухаммеда.- М.: Политиздат,1990.
22.Релігієзнавство./За ред. Бублика С.А.- К.: Юрінком інтер,1999.
23.Релігієзнавчий словник /Під ред. Колодного А. – К.: Четверта хвиля,1996.
24.Релігія в духовному життя українського народу.- К.: Наук. думка,1994.
25.Религия и общество. Хрестоматия. – М.: Политиздат,1991.
26.Ренан Э. Жизнь Иисуса. - М.: Политиздат,1991.
27.Русское православие : Вехи истории.- М.: Политиздат,1989.
28. Свенцицкая И.С. Раннее христианство: страницы истории.- М.: Политиздат, 1989.
29. Степовик Д. Релігії світу. – К.: Бібліотека українця, 1993.
30. Фрезер Джеймс – Золотая ветвь. – М.: Политиздат,1980.
Зміст
Стор.
Вступ 3
Релігієзнавство як наука та навчальна дисципліна 4
Релігія як суспільне явище 6
Родо-племенні релігії 9
Національні релігії 11
Світові релігії 14
Роль релігії в сучасному суспільстві 26
Список літератури 30
Навчальне видання
Методичні рекомендації з вивчення курсу “Релігієзнавство”
(для студентів 1-3 курсів усіх спеціальностей)
Укладач Сергій Миколайович Толстенко
Редактор Аляб¢єв М.З.
План 2002, поз 267
Підп. до друку Формат 60´84 1/16
Папір офсетний. Друк на ризографі
2,0 умов. друк. арк., 1,8 обл.-вид. арк.,
Тираж 200 прим. Замов. № Ціна договірна
Сектор оперативної поліграфії при ІОЦ ХДАМГ
61002, Харків, вул.. Революції, 12