 |
|
Християнські легенди про писанки.
Про походження звичаю готувати на Великдень писанки та крашанки існує багато легенд. Ось деякі з них.
Легенди, записані на Поділлі, кажуть, що коли Ісус Христос воскрес, то він сказав воякам, які охороняли Його гріб:
«Ідіть і скажіть усім людям, що Христос воскрес, а щоб вам повірили, то ось вам знак».
При цьому Спаситель узяв з свого гробу крашанку і дав воякам. Відтоді і пішов звичай робити крашанки на Великдень.
Ніс убогий чоловік яйця в кошику на базар продавати, а в цей час жиди вели Ісуса Христа розпинати. Хрест був тяжкий, і Спаситель падав під його тягарем. Чоловікові стало жаль Спасителя; він лишив свій кошик на дорозі, а сам пішов помагати Ісусові нести хрест — і ніс аж до місця розп'яття. Коли ж чоловік повернувся до свого кошика, то побачив, що яйця обернулися на писанки та крашанки.
Ці дві легенди я записав у селі Вороновиці на Поділлі в 1943 році від Марфи Г-нь, але вони не нові: подібні легенди були вже записані раніше.
Після того, як Спаситель вознісся на небо, Марія Магдалина прийшла до Риму, щоб там проповідувати Євангелію. В Римі вона стала перед імператором Тиберієм і піднесла йому червоне яйце, сказавши: «Христос Воскрес!» Так вона почала свою проповідь.Ця легенда — грецького походження, датується X ст.
На Київщині оповідають, що коли Ісус Христос ходив з св. Петром по землі, то вони проходили через одне село, а там жиди були; побачили вони Христа та й почали камінням та грудками шпурляти в Нього.
І як торкнеться камінь Ісусової одежі, зробиться з нього писанка, а як торкнеться грудка, то перетвориться на крашанку. Святий Петро позбирав усе те до кишені, а пізніше людям роздав. З того й пішов звичай готувати писанки та крашанки на Великдень.
На Уманщині кажуть, що жиди та всякі недовірки спокушали Христа, як Він ішов на страждання. Набрали в пелену камінців і спитали Спасителя: «Що в пелені?»
— Христос каже: «Крашене та писане!»
Вони відкрили пелену, щоб посміятися, а там справді — крашанки та писанки.
На Полтавщині є легенда, що писанки писала Мати Божа ще тоді, як Ісус маленький був: „дитина дуже тішилась тими цяцьками».
На Гуцульщині оповідають, що писанки писала Мати Божа і дарувала їх Пілатові, щоб той змилувався над її Сином.
Коли Мати Божа писала писанки, то плакала і слізьми обливала свою роботу, а тому й вони, гуцули, коли пишуть писанки, то вимальовують цятки, подібні до сліз.
На Гуцульщині ще є така легенда. Далеко в горах, до високої стрімкої скелі залізними ланцюгами прикутий страшний нехрист. І той нехрист має дванадцять своїх посланців, що ходять по селах та містах і придивляються, як живуть люди. Все, що вони побачать або почують, розповідають нехристові.
Коли посланці кажуть, що люди живуть бідно і сваряться поміж собою, нехрист радіє і сміється так, що аж гори трясуться, а ланцюги його слабнуть. Якщо ж посланці кажуть, що між людьми згода й добро, нехрист сердиться, насуплює брови, а ланцюги міцніше стискають його погане тіло.
Та найстрашніша для нехриста вістка, що люди ще пишуть писанки, що вони не забули цього звичаю: він тоді реве, як звір, рветься з усієї сили і б'ється головою об скелю так, що аж вогонь креше. З того постають грім і блискавка, а ланцюги його робляться тоді такі міцні, що годі їх розірвати.
Великі муки й терпіння переніс найбільший Учитель людства і наш Спаситель Ісус Христос, закінчивши земний шлях смертю на хресті. Хоч Його тіло сховали у глибокій кам'яній могилі і закрили важким каменем та поставили озброєну сторожу, пророцтво сповнилося. Удосвіта третього дня відхилився камінь, з могили вдарила велика ясність, яка осліпила і перелякала воїнів. Вони попадали ниць. Над гробом постав у своїй величі воскреслий Христос — живий і усміхнений, осяяний великим світлом, з кривавими слідами ран на руках і ногах. За хвилину Ісус зник і гробниця була порожня.
Перелякані вояки побігли у місто сповістити своєму сотникові, що сталося, та просити, щоб їх не карав, бо вони невинні. Хто ж може мірятися з незнаною вищою силою, що творить чуда? — говорили.
Сотник сидів саме за сніданком: на столі були варені яйця. Почувши про воскресіння Христове, він розгнівався на вояків і почав кричати:
— Ви напевно заснули, а злодії вкрали тіло Ісуса. Тепер же виправдовуєтеся чудом, щоб уникнути смерті? Де ж може людина воскреснути з мертвих! Як з мертвого щось може стати живим; із червоного білим, а з білого — червоним. Готуйтеся до смерті!
Вояки затремтіли зі страху і попадали, благаючи про помилування. Раптом один з них мимоволі подивився на стіл і вигукнув:
— Ось, сотнику, поглянь! Чи не стало з білого червоне? Чи не може бути диво у світі? Коли ти пам'ятаєш, що нам сказав, то тепер подаруєш нам життя.
Сотник глянув на стіл і був вражений дивом: усі яйця на тарілці, які хвилину тому були білі, стали червоні. Сотник не знав, що з ним діється і, отямившись, сказав:
— Радійте, ви врятовані! Вірю вам тепер, що замучений воскрес, і вірю, що він є Бог! Ідіть у спокої, а на спомин свого порятунку візьміть собі по одному червоному яйцеві. Вони вас врятували.
Кажуть, що потім врятовані воїни розповідали усім про диво, яке сталося на гробі Ісуса і в хаті сотника, а на доказ того показували червоні писанки.
Відтоді усі християни кожного Великодня малюють писанки і дарують їх один одному на згадку про те, як ті писанки врятували воїнів, так Ісус Христос своїми муками врятував людський рід від пекла.
Хоча подібні міфи знайдені в багатьох культурах світу, українці сьогодні — один із небагатьох народів, які все ще дотримуються древніх традицій, пов’язаних із розмальовуванням яєць.
Невипадково писанка походить від слова “писати”, писати знаками-символами як “інструментом пізнання”. Серед найяскравіших та найбільш розповсюджених знаків-символів є зображення Сонця, Дерева Життя та Жінки-Берегині.
Зачаровує у писанках безліч мотивів рослинного орнаменту, які розкривають красу української природи.
Наразі варто погодитись із висловом: “Український народ доти процвітатиме, доки українські жінки розмальовуватимуть писанки”.