Здавалка
Главная | Обратная связь

Юридичні терміни, їх класифікація



Правові поняття – це форма правового мислення, результат узагальнення суттєвих ознак об’єкта правової дійсності.

Правові категорії – це найбільш загальні, фундаментальні та глибокі правові поняття, що є межею наукового узагальнення як у певній області юридичних знань, так і в правознавстві, юридичній практиці в цілому (Н. Панов).

Юридичний термін – це слово (або словосполучення), яке використовується у законодавстві України, юридичній доктрині та правозастосовній практиці, однозначно виражає поняття (категорію), послідовно використовується у ньому, незалежне від контексту, взаємопов’язане з іншими юридичними термінами та є стилістично нейтральним (З. Тростюк).

Юридичний термін характеризується такими ознаками:

1) співвіднесеність з правовим поняттям чи правовою категорією;

2) вираженість у вигляді слова (терміна) чи словосполучення (термінологічного звороту);

3) стислість. Він з максимальною точністю та лаконічністю у знаковій формі повинен відображати те правове поняття, яке позначає, чи правову категорію;

4) однозначність. Одному правовому поняттю повинен присвоюватися один юридичний термін і, навпаки, різним поняттям та категоріям повинні присвоюватися відмінні терміни;

5) стійкість. Якщо законодавець визнав за необхідне використовувати певний термін у тексті нормативно-правового акта, то він повинен послідовно вживатися у ньому, а ще краще – в усій системі законодавства України;

6) системність. Кожен юридичний термін співвідноситься з іншими термінами, що використовуються в тексті нормативно-правового акта;

7) контекстна незалежність;

8) експресивна нейтральність терміна. Вона зумовлена офіційним характером нормативно-правових актів;

9) використання у законодавстві, юридичній доктрині та правозастосовній практиці.

Термін, який створюється і функціонує у правовій науці, може не фіксуватися в законах, а мати власне науковий характер (аномія, нормотворчість, правосвідомість, правова система, диспозиція правової норми). У науковій літературі, яка віддзеркалює процес формування правового знання, такий юридичний термін може мати декілька наукових дефініцій, які презентують різні наукові підходи і школи, різні аспекти вивчення одного й того ж правового поняття.

Юридичний термін є одиницею термінологічної системи права, через яку входить до загального термінологічного фонду національної мови. Належність до літературної частини словника зобов’язує його відповідати правилам і нормам певної мови.

Поряд з власне юридичними термінами, які є узагальненим позначенням правового поняття (арбітраж, віндикація, неосудність, позов, правомочність, правовідносини, законодавча влада), у юридичних текстах широко використовується номенклатура — система специфічних назв конкретних правових об’єктів: державних і міжнародних органів, установ та організацій, посад, документів, державних нагород (Апеляційна палата, Європейський суд з прав людини, Верховний комісар ООН з прав людини, Закон України “Про Національний банк України”, Заслужений юрист України).

Слід розмежовувати юридичний термін як цілком офіційну, узаконену назву правового поняття і професіоналізм — напівофіційне слово, сферою уживання якого є , як правило, усне побутово-професійне мовлення правників (у суддів: підпадати під статтю, дослід, адмінматеріали).

Не є термінами також:

індивідуально-авторські неологізми,

образні вислови, розмовні слова,

терміноїди (“терміноподібні”),

напівтерміни (ще не сформувались і не набули чіткого термінологічного визначення), які використовують правники у своїх наукових і публіцистичних творах, усному мовленні (правова матерія, правове поле, вакуум права, юридичне логарифмування, оборудка, рихтувати закон, токсиманізація, телефонний злочинець, “наркотичне” законодавство)

Юридична термінологія — історично сформована сукупність термінів, яка виражає систему правових понять і призначена забезпечувати специфічні потреби спілкування у сфері законодавства, юридичної науки і практики (Н.Артикуца).

 

Класифікація юридичних термінів.Розкриваючи зміст будь-якого поняття будь-якої галузі, створюють класифікцію, яка визначає місце цього поняття й усіх інших понять, пов'язаних з ним.

Класифікація термінів – це їх розподіл за узагальненими ознаками споріднення та відмінності.

Класифікація термінів, які використовуються в законодавстві, важлива для впорядкування правової інформації, її автоматизації.

Класифікацію юридичних термінів доцільно здійснювати за двома підставами – вищого та нижчого порядку. Така багаторівнева класифікація є логічно довершеною та при її здійсненні використовуються критерії поділу.

Види юридичних термінів:

 

І. За вертикальним та горизонтальним принципами:

1) на вершині вертикалі є термінологія, закріплена в Конституції, Основах законодавства. Це загальноправова термінологія, яка системно об'єднує терміни, які функціонують в усіх галузях законодавства, що виражає і позначає поняття широкого значення (державний орган, посадова особа, суспільна організація, компетенція, законодавство, закон, рішення, недоторканність особи, законні інтереси).

2) горизонтальна термінологія охоплює різноманітні види міжгалузевої та галузевої термінологій. Міжгалузева термінологія – це термінологія, яка використовується в деяких галузях законодавства (матеріальна відповідальність, завдана шкода, проступок тощо).

 

IІ.За їх походженням:

 

1) загальновживані терміни, які вживаються у загальнонародній мові (або щоденні терміни);

2) загальновживані, які мають в нормативному акті більш вузьке, спеціальне значення;

3) технічні терміни, які застосовуються у сфері будь-якої спеціальності (або спеціалізовані терміни);

4) власне юридичні терміни, які спеціально створені законодавцем (штучні терміни або спеціальні юридичні).

 

Загальновживані терміни – це звичайні слова, які набули значного поширення, найменування предметів, якостей, ознак, дій, явищ, які однаково використовуються в побутовій мові, художній літературі, ділових документах, законодавстві. Такі терміни прості, доступні, зрозумілі. У законодавстві вони використовуються в загальноприйнятому значенні і ніякого спеціального змісту не мають (офіцер, документ, справа, закон, правопорядок, юрист, охорона тощо). Вони не завжди зручні, часто багатозначні, допускають різні тлумачення, можуть застосовуватися то в одному, то в іншому значенні. Тому використання таких термінів доцільне, якщо їх значення зрозуміле для всіх і не породжує ніяких сумнівів у певному контексті. Використовуючи загальновживані терміни в нормативних актах, законодавець повинен забезпечити їх тлумачення в тій чи іншій формі, щоб був чітко зрозумілий зміст.

Більшість термінів, узятих із повсякденної мови, отримують у нормативному акті особливе, більш точне, спеціальне значення. Їх перевага порівняно з загальновживаними полягає в тому, що при максимальній стислості вони найтонше визначають потрібне поняття, наприклад скарга, доказ, потерпілий, злочинність, акт, відповідальність, захист честі, хабар, бандитизм, грабіж, крадіжка, шахрайство, хуліганство, халатність тощо.

Подібних термінів у нормативних актах багато. Вони складають основу юридичної термінології, несуть основне смислове навантаження в законодавстві. Важливо, щоб спеціальне значення загальновжитого терміна було очевидним. Таким термінам у законодавстві даються визначення. Якщо цього немає, значення терміна визначається, виходячи з загального контексту. При першому використанні термінів зі спеціальним значенням треба давати до нього відповідні нормативні роз'яснення.

Як і будь-яка інша сфера суспільного життя, юриспруденція не може обійтися без особливої термінології, яка спеціально вироблена законодавцем для регулювання суспільних відносин. Спеціальні юридичні терміни, як правило, лаконічно й відносно точно визначають поняття, яке застосовується в юриспруденції: судимість, підсудний, потерпілий, свідок, позивач, дізнання, слідчий тощо.

В юридичній термінології багато таких спеціальних термінів, значення яких не завжди можна пояснити з позиції лінгвістики. Застосовуються вони для позначення певних понять і тільки в юриспруденції. Спеціальні юридичні терміни — це слова чи словосполучення, які позначають поняття, що відображають специфіку державно-правових явищ: правовідносини, юридична особа, позов, законопроект, неправдиве свідчення, речовий доказ тощо.

У нормативних актах використовується багато термінів, узятих із різних галузей науки, техніки, а також професіоналізми. У літературі за ними закріпилась назва технічні терміни: комп 'ютер, фонограма, діапозитив, плівка, піротехніка, дискета тощо. У процесі застосування норм права в різних сферах суспільного життя без спеціальних технічних термінів обійтись неможливо. Необхідно лише дотримуватись правила, що технічні терміни використовуються в тому значенні, яке закріплене за ними у відповідній галузі науки.

Спеціальні юридичні й технічні терміни дуже зручні. Вони одночасно позначають потрібне поняття, сприяють більш чіткому викладу нормативних приписів, допомагаючи більш правильно зрозуміти й застосувати їх. За допомогою таких термінів можуть бути досягнуті однозначність, семантична конкретність, повнота юридичних визначень.

 

IIІ.За формою виразу у праві:

 

а) юридичні терміни законодавства – це терміни, що нормативно виражені у статтях нормативно-правових актів України (наприклад, терміни «приватизація», «крадіжка», «робочий час», «прокурор»);

б) юридичні терміни доктрини – це терміни, які використовуються науковцями під час наукових досліджень та об’єктивовані у монографіях, статтях та інших наукових виданнях, однак, у законодавстві України не зафіксовані (наприклад, термін «фальшивомонетництво»);

в) юридичні терміни правозастосовної практики – це терміни, які використовують практичні працівники під час здійснення окремих видів юридичної діяльності (наприклад, терміни «рекет», «грабунок»).

 

IV.За належністю до галузей права:

 

а) загальні юридичні терміни − терміни, що стосуються всіх галузей права (наприклад, терміни «громадянин», «право», «відповідальність»);

б) галузеві юридичні терміни – терміни, притаманні лише одній галузі права (наприклад, кримінально-правовими термінами є «крадіжка», «вбивство», а термінами трудового права – «робочий час», «трудовий договір»). Галузеві юридичні терміни відображають специфіку конкретної сфери суспільних відносин. Наприклад, трудове право регулює відносини у сфері праці, а тому в цій галузі використовуються відповідні терміни («прийом на роботу», «звільнення», «відпустка», «трудовий договір»). Такі галузеві юридичні терміни повинні використовуватися в інших галузях права в тому значенні, яке надав їм законодавець, без зміни їх семантичної основи;

в) міжгалузеві юридичні терміни – терміни, притаманні для декількох (як правило, суміжних) галузей права (наприклад, для кримінального процесу та кримінального права міжгалузевими юридичними термінами є «потерпілий», «звільнення від кримінальної відповідальності»).

 

V. За способом формування:

 

1) власне юридичні терміни;

2) запозичені терміни – терміни, що запозичені із загальновживаних слів (наприклад, терміни «воля», «діяльність»), спеціалізованих неправових термінів (наприклад, терміни «аборт», «афінаж», «вогнепальна зброя») або спеціалізованих правових термінів (наприклад, терміни «цінні папери», «банкрутство», «антиконкурентні узгоджені дії» в КК України).

Точність змісту текстів у правовій сфери не завжди досягається за допомогою мовних засобів сучасної української літературної мови. Часто укладач змушений використовувати запозичену іншомовну термінологію.

Запозиченими називають слова, які увійшли до української мови з інших мов світу. Запозичення за своєю суттю є звичайним явищем. Українська мова сприйняла не одну хвилю таких слів: запозичені слова збагачують і вдосконалюють її лексику.

Особливу увагу слід звернути на те, що чимало запозичень прийшло до нас у ІХ–ХІ ст. із давньоруської мови: злодій «злочинець», злодейство крадіжка, злочин, жалоба, тяжа офіційна заява до суду, суд у значенні «судовий вирок», «присуд», пізніше «орган правосуддя», казнити, сказнити, показнити карати, покарати і т. д. Із давньоукраїнської юридичної термінології сучасна українська літературна мова успадкувала такі слова-терміни: апелювати, касувати, позва, позивати, апробувати – «підтвердити», апробація, брати опит – «допитувати», арештувати тощо.

Також до української мови потрапила чимала кількість грецьких лексичних одиниць: академія, кафедра, демагогія, демократія. Пізніше через латинську та європейські мови проникли до нас такі запозичення з грецької мови, як амністія, автономія, автоматичний, дактилоскопія, клептоманія, наркоманія тощо.

Проте найбільше запозичень в українській мові – це латинізми. Латинізми є однією з основних ознак законодавчих текстів. Багато латинізмів – атестація, апеляція, арешт, афект, адвокат, документ, конституція, кримінологія, міліція, нотаріус, юстиція тощо – настільки міцно ввійшли до складу юридичної лексики сучасної української мови, що носії мови дуже часто забувають про її латинське походження та сприймають як рідні українські слова.

Зазвичай слово запозичується разом зі значенням предмета чи поняття, яке воно визначає. Термін, який не має асоціації з іншомовними словами в рідній мові, є більш точним і конкретним, оскільки за його допомогою є більше можливостей уникнути небажаної багатозначності. Проте часто запозичуються й такі слова, які не дають нового, паралельного найменування відомим предметам і поняттям.

Доцільність використання запозичених слів і критерії їх включення до юридичного тексту залежать, по-перше, від власних синонімічних одиниць, по-друге, від мовної культури того, хто пише, і, безпосередньо, його майстерності. Проте використання в юридичних текстах іншомовного слова без потреби часто спричинене нерозумінням його змісту. Це недопустимо, тому що заважає правильному сприйняттю суті мовлення. Неправомірно віддавати перевагу малозрозумілому іншомовному слову перед українським, зловживати класичною латинською мовою на позначення юридичних понять. Саме тому тоді, коли іншомовне слово можна без втрат значеннєвих, виразних, зображальних замінити, його не потрібно вводити до тексту.

Проте не слід уникати іншомовних слів тільки через їх іншомовну природу. Уникнути вживання іншомовної термінології у документах неможливо, але необхідно виробити певний порядок їх використання та дотримуватися його. По можливості, краще не застосовувати в текстах документів іншомовних слів, які мають відповідники в українській мові. Але це не означає, що слід замість іншомовних слів, які є загальновживаними та більш зрозумілими, вживати власне українські слова (укр. задум – іншом. проект; укр. життєпис – іншом. біографія тощо). Однак у тих випадках, де українське слово є більш точним і уживаним, слід використовувати саме його. Запозичення з інших мов виправдані в тому випадку, коли слово іншомовного походження інтегрувалося в українську мову. Важливо, щоб запозичення було розумним, не набувало потворних форм, зумовлювалось об’єктивною необхідністю.

Потрібно пам’ятати, що загалом правильне й доречне вживання іншомовних слів у юридичному тексті вимагає дотримання таких правил:

не треба використовувати іншомовні слова без потреби;

іншомовне слово можна вживати в тому випадку, коли воно точніше й повніше, ніж українське, розкриває відоме поняття;

іншомовне слово необхідно вживати тільки у тому значенні, з яким його запозичено;

запозичення повинне бути зрозумілим не тільки фахівцям певної галузі знань (епізоотія, делімітація, консигнація тощо);

вживання іншомовного слова недоцільне, якщо українське слово повністю розкриває значення слова та додає необхідного стилістичного забарвлення;

не можна вживати в одному тексті для позначення того самого поняття запозичене та власне українське слово. У цьому випадку необхідно обрати якесь одне слово та лише його використовувати у тексті.

Окремі нормативно-правові акти (насамперед, кодекси) поділяються законодавцем на Загальну та Особливу частини (зокрема, Цивільний кодекс України, Кримінальний кодекс України). Тому з врахуванням цього можна запропонувати ще один критерій поділу юридичних термінів:

 

VI. Залежно від належності юридичних термінів до структурної частини нормативно-правового акта:

 

а) юридичні терміни Загальної частини (наприклад, терміни «неосудність», «передача особи на поруки» в КК України);

б) юридичні терміни Особливої частини (наприклад, терміни «геноцид», «насильство, небезпечне для життя чи здоров’я особи, яка зазнала нападу» в КК України);

в) юридичні терміни, які використовуються і в Загальній, і в Особливій частинах (наприклад, терміни «умисел», «сильне душевне хвилювання» в КК України).

 

VII. Залежно від того, в якій структурній частині норми використовуються юридичні терміни:

 

а) юридичні терміни гіпотези норми;

б) юридичні норми диспозиції норми (наприклад, терміни «вбивство», «шахрайство» в КК України);

в) юридичні терміни санкції норми (наприклад, терміни «конфіскація майна» в КК України).

 

VIII. За структурою:

а) прості терміни (слово)

Терміни-слова за лексико-граматичною належністю поділяються на іменники (право, суддя, усиновлення, делікт), прикметники (правовий, законний, злочинний), дієслова (апелювати, заарештовувати, ув’язнити), прислівники (беззаконно, злочинно, неумисно, умовно). Домінування іменникових форм обумовило субстантивований характер терміносистеми права.

б) складені терміни (словосполучення).

Термінологічні сполучення можуть бути дво-, три-, чотири і багатокомпонентними.

Найбільш поширеними є дво- і трикомпонентні термінологічні сполучення:

прикметник + іменник (криміналістична експертиза),

іменник + іменник (права людини, оголошення померлим),

прикметник + прикметник + іменник (цивільні правові відносини),

іменник + іменник + іменник (право володіння землею),

іменник + прикметник + іменник (притягнення до кримінальної відповідальності),

дієслово + іменник (віддавати під суд),

дієслово + прикметник + іменник (порушувати судову справу) та ін.

Багатокомпонентні сполучення термінів, позначаючи певне правове поняття, являють собою нерозривну, достатньо мотивовану смислову єдність (правове регулювання ринку цінних паперів, матеріальна відповідальність членів колективного сільськогосподарського підприємства).

Термінологічні сполучення складаються із стрижневого і залежних (атрибутивних) компонентів, які уточнюють, конкретизують значення основного терміна (сімейне право, право на життя, право законодавчої ініціативи).

Вони мають достатньо високий класифікаційний потенціал, виділяючи позначуване з ряду аналогічного за диференційними або додатковими ознаками і здійснюючи систематизацію понять за родо-видовим принципом.

Наприклад, родова назва право (сукупність правових норм) —видова характеристика (сфера правового регулювання) право держане, адміністративне, цивільне, кримінальне, конституційне, трудове, сімейне, земельне, фінансове, екологічне, міжнародне та ін.

Словосполучення — найбільш продуктивний спосіб сучасного термінотворення, який сприяє точності й однозначності термінології. Традиційними способами українського термінотворення.

 

IХ. За семантикою:

а) однозначний юридичний термін;

б) багатозначний юридичний термін.

Давні терміни права протягом своєї еволюції використовувались для найменування декількох, як правило, суміжних понять (д.-р. судъ “процес”, “судова справа”, “дізнання”, “закон”, “судовий орган”, “вирок”, “пеня”, покарання”). І хоча загальною є тенденція позбавлення від багатозначності, низка складних за внутрішнім змістом термінів зберігає декілька значень: конвент (5), аболіція, конституція, право (4), вина, континуїтет, кредит, суд (3) та ін.

 

Оскільки поняття, категорії, терміни (термінологічні звороти) і слова тісно взаємодіють, є всі підстави стверджувати про наявність поняттєвого апарата права. Він повинен характеризуватися такими ознаками:

1. поняттєвий апарат – це результат логічного та лінгвістичного аналізу правових норм. Поняття та категорії нормативно-правових актів є засобом і результатом мислення, яке функціонує та розвивається у поняттєвій формі;

2. поняттєвий апарат складається з правових понять та категорій, які об’єктивуються за допомогою термінів (термінологічних зворотів), а також з їх визначень (дефініцій). При цьому поняттєвий апарат права – це не механічний набір понять, термінів (термінологічних зворотів), а їх впорядкована система, єдність, об’єднання, що обумовлено системними зв’язками законодавства;

3. поняттєвий апарат права складається з поняттєвих апаратів окремих галузей права. Кожен з них, з одного боку, має певну автономність, оскільки кожна галузь права оперує своїми галузевими термінами (наприклад, кримінально-правовими термінами є «злочин», «покарання», «вбивство») а з іншого – вони взаємодіють між собою, залежать один від одного і утворюють єдине ціле – поняттєвий апарат права;

4. поняттєвий апарат – це інформаційна система. Його призначення – передача адресату правової інформації, яка вміщена у нормах права;

5. поняттєвий апарат є знаряддям формування правових норм у нормативно-правових актах.

Отже, поняттєвий апарат права – це сукупність поняттєвих апаратів галузей права, що складається з логічно пов’язаних і структурно впорядкованих понять і категорій, виражених за допомогою термінів (термінологічних зворотів) та роз’яснених за допомогою визначень (дефініцій), який є знаряддям формування норм права в нормативно-правових актах і призначений для передачі адресату правової інформації, що вміщена у нормах права.







©2015 arhivinfo.ru Все права принадлежат авторам размещенных материалов.