Главная | Обратная связь

Фразеологізми в українській літературі

· «Він відразу запалився бажанням вилити хоч раз перед живою, чужою людиною свою душу» (Степан Васильченко)

· «А мені так і кортить розпитати про Марію, так і крутиться на язиці ймення її, та ніяково розпитувати» (Михайло Коцюбинський)

· «З перших же днів закохався в неї, як сам признався собі, по самі вуха» (Андрій Головко).

 

 

При́казка — жанр фольклорної прози, короткий сталий образний вислів констатуючого характеру, що має одночленну будову, нерідко становить частину прислів'я, але без висновку, і вживається в переносному значенні^[1]. Зміст її, на відміну від прислів'я, не має звичайно повчального характеру, їй властива синтаксична незавершеність. Досить часто це вкорочене прислів'я, наприклад: «як сніг на голову», «вивести на чисту воду», «лисячий хвіст», «вовчий рот», «собаку з'їв».

Прислі́в'я — мала форма народної поетичної творчості, короткий, ритмізований вислів, що несе узагальнену думку, висновок, іносказання з дидактичним ухилом

Розмежування понять приказка і прислів'я[ред. • ред. код]

У наведеному визначенні поняття приказка, що зроблене з формального боку, акцент зроблено са́ме на розмежуванні від понятття прислів'я, яке на відміну від приказки, є хоча й коротким, але твором узагальнюючого характеру, тобто завершеним повним судженням, нерідко з двочленною структурою.

Унаочнити розмежування жанрів легко, навівши приклади українських приказок і прислів'їв:

 

 

Афори́зм (грец. αφορισμός, означення, вислів) — короткий влучний оригінальний вислів, що зробився усталеним; яка-небудь узагальнена думка, висловлена стисло в дуже виразній, легкій для запам'ятовування формі, яка згодом неодноразово відтворюється іншими людьми. В афоризмі досягається найвища концентрація безпосереднього повідомлення і того контексту, в якому думка сприймається слухачами або читачем.

Афоризмами можуть бути прислів'я, сентенції класичних авторів, крилаті вислови з літературних та філософських творів.

Приклад сучасного афоризму

Літературний афоризм[ред. • ред. код]

Літературний афоризм як самостійний жанр виник з народних прислів'їв та приказок, але різниться від них фіксованим авторством. Першим його зразком вважаються «Афоризми» Гіппократа. Відомий він і в києворуську добу («Моління Даниїла Заточника», XIII ст.). Особливого поширення афоризм набув у роки Ренесансу, досягнув смислової витонченості в епоху класицизму (Б. Паскаль, М. де Монтень, Ф. Ларошфуко).

Чимало влучних висловів українських письменників, де використані розмаїті стилістичні фігури, парадокси, метафори тощо, перетворилися на крилаті, вживаються як афоризми:

· Любов к отчизні де героїть,

Там сила вража не устоїть (І. Котляревський).

· Борітеся — поборете (Т. Шевченко).

· Захочеш — і будеш.

В людині, затям,

Лежить невідгадана сила (О. Ольжич).

Приклади[ред. • ред. код]

· Ітаґакі Тайсуке (Японія): «Можеш вбити мене, але свобода — безсмертна!»

· Рене Декарт (Франція): «Я мислю — отже існую!»

· Тарас Шевченко (Україна): «І чужому научайтесь, й свого не цурайтесь!»

 

 

Основа слова й закінчення

 

Розділ: Мова - Жанр: Будова слова. Словотвір

Українську (як і всі слов'янські) мову іноземцям вчити досить важко, адже більшість слів змінюються. «Продати телефон», «говорити по телефону», «хвалитися телефоном». У всіх цих фразах ми використали певні форми слова «телефон». Для того, щоб висловити свої думки, ми повинні знати як які слова поєднуються, і якій формі (тобто в якому роді, числі, відмінку, особі, часі) вони повинні бути. Більшість із цих правил ми засвоюємо ще маленькими, тому особливих труднощів вони нам, на відміну від іноземців, не завдають. Не важко помітити, що в наведених прикладах, що слово «телефон» мало незмінну і змінну частини. «Говорити по телефону, хвалитисятелефоном». Отож змінна частина слова – це закінчення, або флексія ( в прикладах виділена жирним шрифтом), а постійна – це основа (в прикладах підкреслена частина). Усі змінні слова в українській мові мають закінчення і основу. Для виділення закінчення слід змінити слово: телефон, телефони, телефонів, телефонами. Якщо в деяких формах слова закінчення немає, тобто залишається лише основа слова, то тоді закінчення називається нульовим. При розборі слова закінчення береться в квадратик. Якщо воно нульове – то квадратик ставиться після основи: телефон □. Основа підкреслюється знизу слова квадратною дужкою. Оскільки в комп’ютері це зробити достатньо складно, то використаємо підкреслення літер і невеликі квадратні дужки на початку і в кінці слова: ˻телефон˼□.

 

Нульове закінчення

 

Розділ: Мова - Жанр: Будова слова. Словотвір

Нульове закінчення в деяких формах мають: 1. іменники чоловічого роду однини, основа яких закінчується на приголосний, у називному та знахідному відмінках: налаштувати екран, відремонтувати телефон, увімкнути комп’ютер. 2. іменники жіночого роду, що закінчуються на – а, у родовому відмінку множини: зарядка – зарядок, межа – меж, доріжка – доріжок, програма – програм. 3. іменники середнього роду, що закінчуються на –о, в родовому відмінку множини: вікно – вікон, село – сіл, місто - міст. 4. іменники жіночого роду, що закінчуються на м'який приголосний, в називному і знахідному відмінку однини: вивчити галузь, загартувати сталь, придбати сіль. 5. присвійні прикметники в називному відмінку однини чоловічого роду: сестрин, братів, студентів, вчителів. 6. короткі прикметники чоловічого роду в називному відмінку: ясен місяць, черлен вишня, дрібен дощик. 7. дієслова в наказовому способі другої особи однини: стань, ляж, читай, шукай. 8. дієслова минулого часу чоловічого роду: купував, продавав, шукав, знаходив, будував.

 

Основа в незмінних словах. Виділення основи

 

Розділ: Мова - Жанр: Будова слова. Словотвір

Незмінні слова мають лише основу, яка в таких випадках називається чистою. Чисту основу мають: 1. Невідмінювані іменники (іншомовні слова): таксі, кіно, бюро, журі. 2. інфінітиви(дієслова в неозначеній формі): купувати, продавати, шукати, знаходити, ремонтувати. 3. дієприслівники: ремонтуючи, збудувавши. 4. прислівники: якісно, швидко, вчасно. Не називається чистою основа слів із нульовим закінченням: ˻телефон˼□, павільйон□, балкон□, бо телефоном, павільйони, на балконі(жирним шрифтом виділено закінчення). При виділенні основи слід звернути увагу на слова, які на письмі закінчуються на букви: -я,-ю, -є, -ї. Адже в тому випадку, якщо вони позначають у слові два звуки (детальніше можна подивитись тут), то чітка межа між основою і закінченням буде видною лише на фонетичному рівні: «купують» графічно ділиться на основу «купу» і закінчення «ють», хоча насправді, основа в цьому слові «купуй», а закінчення «уть», бо в транскрипції буде [купýйут']. Так само, слово «шукаєш» - [шукáйеш], основа «шукай», закінчення – «еш»; слово «лоджія» - [лóд͡жійа], основа – «лоджій», закінчення – «а»

 

Значущі частини слова: корінь, префікс, суфікс, закінчення

 

Розділ: Мова - Жанр: Будова слова. Словотвір

Значущі частини слова називаються морфемами. До морфем належать: корінь, префікс, суфікс та закінчення. Закінчення – це змінна частина слова, що виражає зв'язок одного слова з іншим. Закінчення легко виділити, змінивши слово за відмінком, числом чи особою: будую, будуєш, будують. (Виділено закінчення. Детальніше про це читати тут) Частина слова, що залишилася – це основа. В її складі виділяють корінь і, якщо вони є, афікси: префікс, інтерфікс, суфікс, постфікс. Корінь слова – це однакова частина схожих за значенням слів:телефон, телефонувати, телефонія, телефонічний. (Жирним шрифтом виділено корінь слів – «телефон», що має значення – пристрій для розмов на відстані). Слова, в основі яких лежить один корінь (співпадають не лише звуки, але й значення слова), називають спільнокореневими. УВАГА! Слід пам’ятати, що найважливіше не буквене співпадання, а саме співпадання значень. В тестах ЗНО на визначення спільнокореневих слів важливо чітко зрозуміти значення кожного слова. Також не забуваймо, що українській мові притаманне чергування як голосних, так і приголосних, тож корінь слова може зазнавати звукових змін у різних спільнокореневих словах: стіл – столи, віск – вощина,нога – ніженька. Порівняймо друге слово із останньої пари із першим з наступної: ніж – ножик. Хоч у звуках (буквах) вони абсолютно ідентичні (ніж – ніж), однак не можуть бути спільнокореневими, адже мають абсолютно різне лексичне значення.

 

Розділ: Мова - Жанр: Будова слова. Словотвір

Префікс– морфема, розташована перед коренем, яка слугує для створення нових слів (щастя – нещастя, кризовий - антикризовий, звуковий – надзвуковий, купити – закупити) або форм слова (розумний – найрозумніший, читати – прочитати). Інтерфікс – сполучний звук, що об’єднує дві основи в складних словах: водоспад, сонцелюбний, однозначний, кожум’яка. Суфікс – морфема, розташована після кореня, яка слугує для створення нових слів ( телефон – телефонувати, ліс – лісник) або форм слова (літо – літечко, мода - модний - модніший). Постфікс– морфема –ся, -сь, яка в дієсловах стоїть після закінчення і має зворотне значення (знайомити – знайомитися, закохати – закохатися). До постфіксів також відносять частки: -будь, -небудь, -но, -де: зроби-но, бозна-де,чий-небудь. Але постфіксами вони є лише тоді, як розташовані в кінці слова. Порівняймо: дехто і будь-де. Лише в другому варіанті –де – це постфікс. УВАГА! Префіксів і суфіксів у слові може бути кілька: перерозподіл – три префікси: пере, роз, по; подаруночок – два суфікси: унок, ок. Для виділення префіксів і суфіксів необхідно добрати слова із подібними морфемами. За походженням префікси і суфікси є українськими та іншомовними. З останніми слід бути уважними при написанні іншомовних слів при подвоєнні. Наприклад, асиміляція і дисиміляція,еміграція – імміграція (виділено префікси). Подвоєння в слові «імміграція» відбувається саме через співпадання початкової букви кореня і останньої букви префікса.

 

Словотвір

 

Розділ: Мова - Жанр: Будова слова. Словотвір

Словотвір – це розділ мовознавства, що вивчає утворення нових слів у мові. Будь-яка мова збагачує свій лексичний склад двома шляхами – запозиченням іншомовних слів та утворенням нових слів на базі вже існуючих. Другий спосіб є переважаючим. До того ж, дуже часто слова, запозичені з іншої мови, потім слугують твірною основою для творення за правилами української мови. У житті людства постійно виникають нові предмети і явища, які потребують називання. Починаючи від простих речей, які оточували наших предків, таких як «дерево», «хата», «річка», і закінчуючи назвами абстрактними: «любов», «навчання», «майстерність». За допомогою слів люди виражають свої думки, спілкуються, мислять, розвиваються. В кожному з нас дрімає Адам, якому Бог дав завдання назвати усе суще на землі. Цю історію детальніше можна прочитати в Біблії. В дитинстві кожен з нас змінював і створював свої слова і назви, якими ділився із ближніми. Механізми творення слів нами засвоюються не усвідомлено саме в ранньому віці, і часто саме за значенням основного слова ми шукаємо його зв’язки з іншими. Якось моя знайома п’ятирічна дівчинка запитала: «Як звуть маму поросяти? – і сама ж дала відповідь – Поросиха». Дитина перенесла вуличну звичку називати жінку (маму подруги-друга) за прізвищем чоловіка із використанням суфікса –их і закінчення –а. Найвідоміший літературний приклад, Кайдашиха, дружина Омелька Кайдаша із повісті Івана Нечуя-Левицького «Кайдашева сім’я». До речі, мало де згадується її справжнє ім’я – Маруся Кайдаш. До речі, мало де згадується її справжнє ім’я – Маруся Кайдаш. Отже прізвище чоловіка – Кайдаш – у даному випадку є твірним словом, а Кайдашиха – похідним. Більшість слів в українській мові нині є похідними, лише найдавніша лексика вважається непохідною, бо немає можливості дізнатися про походження таких слів як «бігти», «лице» та інших. Якщо ж повернутися до нашого дитячого прикладу з «поросихою», то стає зрозуміло, що від одних слів можна утворювати нові за допомогою певних суфіксів, а від інших – ні. Існують різні способи словотвору і твірні основи.

 

Твірні основи при словотворенні

 

Розділ: Мова - Жанр: Будова слова. Словотвір

У більшості слів ми можемо встановити їхнє походження: слово «перехід» походить від «переходити», яке в свою чергу походить від «ходити». Кожне наступне слово в цьому ряду – перехід-переходити-ходити є твірним для попереднього. Якщо ж порівняти ці слова, то можна виділити твірну основу – спільну частину для твірного і похідного слова. У парі «перехід-переходити» твірною основою є перехід (переход) (відбувається чергування о-і в закритому і відкритому складі). Для пари «переходити-ходити» твірною основою є «ходити». Ця твірна основа є похідною, адже слово «перехід» є похідним. Для пари «переходити-ходити» твірною основою є «ходити». В останньому випадку це непохідна твірна основа, адже слово «ходити» є непохідним. Те, що відрізняє похідне слово від твірного і не входить в твірну основою є твірним афіксом (тобто суфіксом або префіксом). Для першої пари це твердження не актуальне, адже використовується безафіксний спосіб словотвору, про який ми детальніше поговоримо пізніше. Проте у другій парі «переходити-ходити» чітко видно, що нове слово було створене завдяки твірному префіксу «пере». Отже слід пам’ятати, що твірне слово і твірна основа можуть співпадати, а можуть і відрізнятись, бо твірне слово включає всі морфеми, а твірна основа лише ті, що допомагають у словотворі. Інколи похідні слова можна співвіднести з кількома твірними основами. Наприклад слово «небайдужість» можна співвіднести із твірною основою «байдужість» (твірний префікс «не»), і з твірною основою «небайдуж» (твірний суфікс «ість»).

 

 

Твірні основи при словотворенні

 

Розділ: Мова - Жанр: Будова слова. Словотвір

У більшості слів ми можемо встановити їхнє походження: слово «перехід» походить від «переходити», яке в свою чергу походить від «ходити». Кожне наступне слово в цьому ряду – перехід-переходити-ходити є твірним для попереднього. Якщо ж порівняти ці слова, то можна виділити твірну основу – спільну частину для твірного і похідного слова. У парі «перехід-переходити» твірною основою є перехід (переход) (відбувається чергування о-і в закритому і відкритому складі). Для пари «переходити-ходити» твірною основою є «ходити». Ця твірна основа є похідною, адже слово «перехід» є похідним. Для пари «переходити-ходити» твірною основою є «ходити». В останньому випадку це непохідна твірна основа, адже слово «ходити» є непохідним. Те, що відрізняє похідне слово від твірного і не входить в твірну основою є твірним афіксом (тобто суфіксом або префіксом). Для першої пари це твердження не актуальне, адже використовується безафіксний спосіб словотвору, про який ми детальніше поговоримо пізніше. Проте у другій парі «переходити-ходити» чітко видно, що нове слово було створене завдяки твірному префіксу «пере». Отже слід пам’ятати, що твірне слово і твірна основа можуть співпадати, а можуть і відрізнятись, бо твірне слово включає всі морфеми, а твірна основа лише ті, що допомагають у словотворі. Інколи похідні слова можна співвіднести з кількома твірними основами. Наприклад слово «небайдужість» можна співвіднести із твірною основою «байдужість» (твірний префікс «не»), і з твірною основою «небайдуж» (твірний суфікс «ість»).

 

Основні способи словотворення в українській мові: префіксальний

 

Розділ: Мова - Жанр: Будова слова. Словотвір

Є дві великі групи способів, за допомогою яких в українській мові утворюються слова: морфологічна і неморфологічна. Префіксальний, суфіксальний, префіксально-суфіксальний, безафіксний, основоскладання, абревіація є представниками морфологічної групи творення слів. Оскільки всі ці способи мають справу із створенням нових слів – морфем, тому він і отримав таку назву. Неморфологічна група складається із морфологічно-синтаксичного, лексико—синтаксичного та лексико-семантичного способів словотвору. Детальніше на кожному способі словотвору ми спинимося в наступних статтях, а зараз розглянемо префіксальний спосіб словотвору. Префіксальний спосіб полягає у додаванні до слова префікса, внаслідок чого утворюється нове слово. Наприклад, правда – неправда,напівправда, хід – перехід, обхід, захід, вихід, вхід. (Жирним виділено твірні префікси, а підкресленням – твірні основи). Увага! В завданнях тестів слід бути уважним при визначенні твірного слова, чи твірної основи, адже твірними вважаються ті слова/основи, які стоять на один крок перед похідним словом, що розглядається. Наприклад, якщо у завданні стоїть запитання: «Від якого слова походить іменник «співвіднесення»?», то правильна відповідь: «Від іменника «віднесення», що в свою чергу походить від іменника «несення». Хоча не слід забувати, що такі слова можуть співвідноситись із двома

 

Основні способи словотворення в українській мові: суфіксальний

 

Розділ: Мова - Жанр: Будова слова. Словотвір

Є дві великі групи способів, за допомогою яких в українській мові утворюються слова: морфологічна і неморфологічна. Префіксальний, суфіксальний, префіксально-суфіксальний, безафіксний, основоскладання, абревіація є представниками морфологічної групи творення слів. Оскільки всі ці способи мають справу із створенням нових слів – морфем, тому він і отримав таку назву. Неморфологічна група складається із морфологічно-синтаксичного, лексико—синтаксичного та лексико-семантичного способів словотвору. Детальніше на кожному способі словотвору ми спинимося в наступних статтях, а зараз розглянемо суфіксальний спосіб словотвору. До твірної основи додається суфікс. Наприклад, комп’ютер + н(ий) = комп’ютерний. (У круглих дужках подано закінчення). Ще деякі приклади: мал(ий) + юк = малюк, спа(ти) + нн(я) = спання, телефон + ува = телефонувати, подорож(увати) + н(ій) = подорожній, вчи(ти) + тель = вчитель, паку(вати) + нок = пакунок. Увага! В завданнях тестів слід бути уважним при визначенні твірного слова, чи твірної основи, адже твірними вважаються ті слова/основи, які стоять на один крок перед похідним словом, що розглядається. Наприклад, худнути – схуднути – схудлий. Якщо запитання стоїть: «Від якого слова утворено дієприкметник «схудлий»?», то правильна відповідь: від дієслова «схуднути». Спосіб словотворення – суфіксальний.

 

Основні способи словотворення в українській мові: префіксально-суфіксальний

 

Розділ: Мова - Жанр: Будова слова. Словотвір

Детальніше на кожному способі словотвору ми спинялися в інших статтях, а зараз розглянемо префіксально-суфіксальний спосіб словотвору. Як видно із назви цього способу, його суть полягає в одночасному додаванні до твірного слова і суфікса і префікса. Наприклад, слово «по-модному» утворилося від прикметника «модний» із приєднанням префікса «по» та суфікса «ому»; слово «піддашшя» утворене від іменника «дах» шляхом додавання префікса «під» та суфікса «шя»; слово «припічок» - префікс «при» + іменник «піч» + суфікс «ок». Навіть назва однієї частин мови створена саме префіксально-суфіксальним способом словотвору – прислівник: при + слів(слово) + ник. Увага! Не всі слова, що мають і суфікс, і префікс, утворюються за допомогою префіксально-суфіксального способу словотвору. Слово «дошкільник», хоч і має префікс «до» та суфікс «ник» утворене суфіксальним способом від прикметника «дошкільний» шляхом додавання суфікса «ник». Інший приклад, слово «надзвуковий» утворене від прикметника «звуковий» префіксальним способом (приєднання префікса «над»). Тобто у завданнях на визначення способу словотвору слід бути уважним, не достатньо побачити суфікс чи префікс, щоб вибрати точно спосіб словотвору, треба знайти твірне слово, і лише тоді робити висновки. Однак не забуваймо, що є немало слів, які можуть мати кілька твірних слів, і для яких неможливо точно визначити один спосіб словотвору. Проте такі суперечливі випадки не потрапляють у тестові завдання.

 

Основні способи словотворення в українській мові: безсуфіксальний

 

Розділ: Мова - Жанр: Будова слова. Словотвір

Є дві велику групи способів, за допомогою яких в українській мові утворюються слова: морфологічна і неморфологічна. Префіксальний, суфіксальний, префіксально-суфіксальний, безафіксний, основоскладання, абревіація є представниками морфологічної групи творення слів. Якщо попередні способи словотвору працювали за рахунок додавання префіксів чи суфіксів, або того і того одночасно, то безсуфіксальний ( його ще називають «безафіксний») спосіб словотвору навпаки передбачає відкидання (усікання) суфіксів і закінчень. Наприклад: іменник «трус» походить від дієслова «трусити». Слово «трус» було створене шляхом відкидання суфікса «и» та суфікса інфінітиву «ти». Багато іменників називаються віддієслівними саме через те, що утворені вони від дієслів без суфіксальним способом. Пошук – від пошукати (відкинуто суфікс «а» та суфікс інфінітиву «ти»); спалах – від спалахувати; біг – від бігати; оповідь – від оповідати, блиск – від блискати; тріск – тріскати; підпис – від підписувати; відвід – від відводити; вступ – від вступати; гніт – від гнітити. Також без суфіксальний спосіб словотвору використовується при створенні іменників від прикметників: іменник «юнь» створено від прикметника «юний» шляхом відкидання закінчення «ий». Ще кілька прикладів: запал – від запальний; зелень – від зелений; солод – від – солодкий; північ – від північний.

 

Основні способи словотворення в українській мові: складання слів або основ.

 

Розділ: Мова - Жанр: Будова слова. Словотвір

Суть способу складання слів або основ полягає в утворенні нового слова за допомогою поєднання основ двох або більше існуючих. Наприклад, слово «рудокоп» утворене від іменника «руда» та дієслова «копати»; слово «добродій» походить від поєднання іменника «добро» і дієслова «діяти». Є кілька видів основоскладання: - рівноправне поєднання слів: складний і підрядний – складнопідрядний; ліс і смуга – лісосмуга. - нове слово утворене від словосполучення: шість струн – шестиструнний; будування машин – машинобудівний. - частини нового слова у словосполучення не поєднуються: телевізор, радіопрограма, фотосинтез. Слова поєднуються за допомогою сполучних звуків [о] та [е] або взагалі без них. Наприклад, гвинтокрил (або його синонім «вертоліт») має сполучний звук «о», а слово «волелюбний» - сполучний звук «е». термін «стопкран» утворене без сполучних звуків. Інколи зі сполучними звуками можна сплутати останні букви перших основ, наприклад буква «е» в словах «вищезгаданий» це частина прислівника «вище», тобто тут утворення слова відбулося без сполучних звуків. Та сама ситуація з прислівниками на «о»: загальнодоступний, широковідомий. Не є сполучними звуками «а» та «и», ці звуки належть також до перших основ складного слова. Наприклад, дев’ятиповерховий, авіаносець. Увага! Слід бути уважним при визначенні способу словотвору, адже прикметник «залізобетонний» утворений суфіксальний способом, шляхом додавання до іменника «залізобетон» суфікса «н» та закінчення «ий». А власне слово «залізобетон» утворене способом складання основ. Будьте уважні при виконанні тестових завдань ЗНО.

 

 

Основні способи словотворення в українській мові: перехід з однієї частини мови в іншу

 

Розділ: Мова - Жанр: Будова слова. Словотвір

Є дві велику групи способів, за допомогою яких в українській мові утворюються слова: морфологічна і неморфологічна. Вище ми розглянули морфологічну групу способів словотвору, до яких належать: префіксальний, суфіксальний, префіксально-суфіксальний, безафіксний, основоскладання, абревіація. Неморфологічна група складається із морфологічно-синтаксичного, лексико—синтаксичного та лексико-семантичного способів словотвору. Найпоширенішим є морфологічно-синтаксичний спосіб, який ще називають переходом однієї частини мови в іншу. Суть його досить проста, слово не зазнає змін в написанні чи звучанні, просто змінюється роль, яку воно відіграє в реченні, а також його значення. Наприклад, порівняймо два речення: 1. Український військовий корабель увійшов в гавань. 2. Кирило завжди мріяв стати військовим. У в обох реченнях вживається слово «військовий», однак значення воно має різне. В першому випадку це прикметник, який є означенням до іменника «корабель». У другому випадку «військовий» - це іменник, що має значення - - особа, що служить у війську, в реченні слово – частина складеного присудка. Як бачимо «військовий» з прикметника перейшло в іменник і також змінилася його синтаксична роль. Саме тому цей спосіб словотвору ще називають морфологічно-синтаксичним. Найчастіше переходять: - прикметники, дієприкметники в іменники (вчений, майбутнє, пальне, поранений, військовополонений тощо). При переході прикметників в іменники утворюються: 1. Назви осіб ( коханий, зустрічний, перехожий). 2. Назви приміщень ( варенична, учительська). 3. Назви тварин (хордові). 4. Військові назви (передова). 5. Назви страв (перше, друге, холодне). 6. Абстрактні назви (сучасне, громадське). 7. Терміни (дзвінкий, приголосний, пряма). - дієприкметники в прикметники (лежачий, освічений, стиглий, печений); - іменники в прислівники (повернеться весною; кругом темрява); - числівники в іменники (одна книжка – залишилася одна) - займенники в сполучники (Що ти хотіла? – Я побачила, що комп’ютер зламався). Лексико-синтаксичний спосіб словотвору полягає в зрощенні словосполучень в одне слово при збереженні слів повністю, на відміну від основоскладання, коли опускаються закінчення. Порівняймо: перекотиполе і другорядний. Перше слово створено лексико-синтаксичним способом (перекоти поле), а друге – основоскладанням (другий ряд). Лексико-семантичний спосіб – це надання слову нового значення з часом. Наприклад, первісне значення слова «запорожець» – козак, що перебуває на Січі. У двадцятому столітті це слово отримало значення – мешканець Запоріжжя, і, врешті, - назва автомобіля.

 

 

Сполучні звуки О, Е (Є) в складних словах

 

Розділ: Мова - Жанр: Будова слова. Словотвір

1. Коли перша частина складного слова — прикметник, то сполучним звуком виступає о: важкоатлет, гірничопромисловий, чорногуз, яснозорий; якщо першою частиною такого слова є прикметник м’якої групи, то перед о пишемо ь: верхньодніпровський, давньоруський, середньовіччя, синьоокий. Увага! З цими словами не слід змішувати складних слів, перша частина яких є вищий ступінь прислівника на е: вищезгаданий, нижчепідписаний. 2. Коли перша частина складного слова — іменник або займенник, то сполучним звуком буває: а) Після твердого приголосного, зокрема після шиплячого, звук о: атомохід, грушоподібний, дощомір, самовчитель; але: кожум’яка, овочесховище, очевидний. б) Після м’якого приголосного (неподовженого), який закінчується основа іменника м’якої групи, пишемо е: бурелом, землетрус, працездатний, яйцеподібний, але: конов’язь, коногон, костогриз, костоправ, свинопас, свиноматка. в) Після й, який закінчується основа іменника м’якої групи, або м’якого подовженого приголосного першої частини пишеться є: боєздатність, краєзнавство; життєздатний, життєпис, сміттєзбірник.

 

Складні слова без сполучного звука

 

Розділ: Мова - Жанр: Будова слова. Словотвір

Складні слова можуть утворюватися без сполучного звука – шляхом безпосереднього приєднання основи до основи. При цьому перша основа може закінчуватися: а) На голосний звук: всюдихід, кількаразовий, радіокомітет; у словах із числівниками одно-, дво, три-, чотири-: одноденний, двоярусний, триніжок, чотирикутник. Також у словах із тими числівниками, що в родовому відмінку мають закінчення -и: двадцятирічний, п’ятикутний, семимильний. б) На приголосний звук: Болград, Новгород; в абревіатурах: виконком, медінститут; у словах із числівниками двох-, трьох-, чотирьох-, якщо дальша частина починається голосними а, о: двохосьовий, чотирьохактний.

 

 

Морфологія

МОРФОЛОГІЯ

Морфологія (від гр. morphe- форма і logos- слово, вчення) - це розділ мовознавства, який вивчає слово як частину мови.

Морфологія разом з синтаксисом є частинами граматики- науки, що вивчає граматичну будову мови.

Для морфології, як і для граматики в цілому, важливо граматичне значення слова. На відміну від лексичного, яке є індивідуальним для кожного слова, граматичне значення є спільних для цілих розрядів слів.

Усі слова в мові за лексичним значенням та граматичними особливостями поділяються начастини мови.

ЧАСТИНИ МОВИ

В сучасній українській мові 10 частин мови:

назва	приклади
САМОСТІЙНІ ЧАСТИНИ МОВИ
іменник	слово, вуз, завдання, Микола, Україна
прикметник	золотий, залізобетонний, легенька, пахуче
числівник	одинадцять, перший, тринадцятеро, одна шоста
займенник	я, ви, що, щось, хтось, абихто, будь-який
дієслово	відкласти, чекай, засліпило, прийшов
прислівник	спокійно, угорі, по-літньому, згарячу, двічі
СЛУЖБОВІ ЧАСТИНИ МОВИ
прийменник	до, близько, вглиб, крізь, поза, на, проміж
сполучник	а, але, та, через те що, не лише, одначе
частка	так, аякже, це, тільки, ось, ледве чи, мов
ОКРЕМА ЧАСТИНА МОВИ
вигук	ой, ай, ох, о, овва, тьху, ех

Частини мови поділяються на самостійні (повнозначні) і службові(неповнозначні); окрему групу складають вигукиі звуконаслідування.

Самостійні частини мови (їх шість: іменник, прикметник, числівник, займенник, дієслово і прислівник) називають предмети, їх ознаки, дії та кількість. Самостійні частини мови є членами речення і мають як лексичне, так і граматичне значення.

Службові частини мови (їхтри: прийменник, сполучник, частка) предметного лексичного значення не мають і служать лише для зв’язку слів у реченні (прийменник, сполучник) або для надання окремим словам і реченням додаткових смислових чи емоційно-експресивних відтінків, а також для творення морфологічних форм і нових слів (частка).

Вигуки і звуконаслідування виражають лише волевиявлення, емоції, етикет, імітують звукові сигнали птахів, тварин, явищ природи.

ОЗНАКИ ЧАСТИН МОВИ

Будь-яку частину мови характерізують такі ознаки:

ознака	показує
лексичне значення	що означає частина мови (напр., прикметник виражає ознаку предметів)
синтаксична роль	які ролі частина мови виконує у реченні (підмет, присудок)
розряди за значенням	на які групи слів підрозділяється
морфологічні ознаки	за якими параметрами (час, рід, вид та ін.) змінюється частина мови