Главная | Обратная связь

ЗАСТОСУВАННЯ РЕНТГЕНІВСЬКОГО ВИПРОМІВАННЯ В МЕДИЦИНІ

Перше практичне застосування рентгенівські промені знайшли в області медичної діагностики і терапії. В січні 1896 р. рентгенівськими променями зайнявся винахідник радіо О.С. Попов, який виготовив в Кронштадті апарат для одержання рентгенівських променів. Цей апарат був ним побудований уже через два тижні після публікації першого повідомлення Рентгена. Попов застосував свій апарат для виявлення рушничного дробу, що застряв у тілі пораненого. Такі апарати були виготовлені ним і доставлені на деякі кораблі флоту. Лікар крейсера “Аврора” В.С. Кравченко вперше застосував рентгенівські промені для діагностики 40 поранених в боях при Цусімі в російсько-японську війну (1905 р).

Як вже згадувалося в 10.1.2, П.М. Лебедєв демонстру­вав під час лекцій рентгенівські знімки частин свого тіла, починаючи з січня 1896 р.

В наступні роки застосування рентгенівських променів у медицині удосконалювалось як для діагностичних, так і терапевтичних цілей.

Методи рентгенодіагностики

Під рентгенодіагностикою розуміють розпізнавання захворювання за допомогою просвічування тіла рентге­нівсь­кими променями.

Тіло людини складається із тканин і органів, що мають різний елементний склад і різну густину, отже і різну здатність поглинати рентгенівське випромінювання. Тому при просвічуванні тіла тканини з більшою густиною поглинають рентгенівські промені сильніше і виділяються як темні на фоні світлих, мало поглинаючих, тканин. Схема установки для рентгенодіагностичного обстеження включає три обов’язкові компоненти (мал. 10.15).

1 – джерело випромінювання (рентгенівська трубка);

2 – об’єкт обстеження;

3 – пристрій для реєстрації рентгенівського випроміню­ван­ня, яке пройшло через об’єкт.

В залежності від виду реєструючого пристрою розрізня­ють декілька методів рентгенодіагностики: рентгеноскопія, флюорографія, рентгенографія, електрорентгенографія, рент­ге­но­те­лебачення, рентгенотомографія. (детально про останній метод див. в 10.6.1).

А) Рентгеноскопія.

В цьому методі реєструючим пристроєм є екран, який світиться під дією рентгенівсь­ко­го випромінювання (флуо­рес­цент­ний екран). Світло-ті­ньо­ве зображення досліджува­ної частини тіла на цьому екрані розглядає (спостерігає) лікар-рентгенолог, який здійс­нює візуальний контроль). Між екраном і оком рентгенолога ставиться свинцеве скло, щоб захистити лікаря від рентге­нівсь­кого випромінювання, яке проходить через пацієнта.

Рентгеноскопія дає уявлен­ня про функціональний (рент­ге­но­функціональний) стан ор­га­ну. Недоліки рентгеноскопії: низька яскравість флуорес­цент­ного екрана, недостатня конт­раст­ність зображення на зви­чайному рентгенівському екра­ні, робота проводиться в затем­неному приміщенні, спостере­ження проводить одна особа. Лікар і хворий знаходяться близько до рентгенівської трубки, що приводить до значного їх опромінення. Останнє обмежує можливість практичного застосування рентгеноскопії, особливо при тривалих рентгенологічних обстеженнях.