 |
|
Тканина, їх типи, будова, функція.
Клас Ссавці.
За особливостями розмноження та розвитку всіх ссавців можна поділити на 3 групи:
Інфраклас Першозвірі: Підклас Яйцекладні;
Інфраклас Нижчі звірі: Підклас Сумчасті тварини;
Інфраклас Вищі звірі: Підклас Плацентарні ссавці.
Інфраклас Першозвірі: Підклас Яйцекладні.
Розмножуються відкладаючи яйця, які залишаються у статевих шляхах самки. Завдяки цьому зародок значну частину свого розвитку проходить всередині організму матері. Яйця вкриті зроговілою оболонкою. Тварини їх висиджують (качкодзьоб) або виношують у шкірній сумці (єхидна, проєхидна). Сосків яйцекладні не мають. Численні протоки їхніх молочних залоз відкриваються на особливих ділянках шкіри.
Представники: качкодзьоб; єхидна, проєхидна.
Інфраклас Нижчі звірі: Підклас Сумчасті тварини.
У цих тварин справжня плацента відсутня. Тому ембріон живиться та розвивається переважно за рахунок жовтка яйця, але його не вистачає для повного розвитку. Сумчасті тварини народжують малят дуже малих за розмірами, слабких та безпорадних. Завершують свій розвиток новонароджені тваринки в сумці матері. Сумка – шкірна згортка, яка здатна розтягуватись. У сумці є молочні залози із сосками. Народжена тварина самостійно проповзає до сумки і знаходить там сосок, до якого причіплюється на досить тривалий час. Підростаючи може випускати сосок із рота, проте ще довго маля ховається в сумці в разі небезпеки і там живиться молоком.
Представники:
- наземні тварини: кенгуру, сумчастий тушканчик;
- живуть на рослинах: сумчастий ведмідь або коала, сумчаста летяга, сумчаста кішка;
- пов’язані з водоймами: водяний опосум;
- живуть під землею: сумчастий кріт
- зниклі види: сумчастий вовк.
Тканина, їх типи, будова, функція.
У процесі ембріонального розвитку клітини спеціалізуються на виконання певних функцій в організмі. Цей процес називається диференціацією клітин. Клітинами утворюються тканини.
Тканиною називаються систему клітини і позаклітинних структур, спільних за походженням, подібних за будовою і функціями. В організмі людини розрізняють 4 типи тканин: епітеліальну, сполучну, м’язеву та нервову.
Епітеліальна тканина, або епітелій, складається з клітин, що щільно прилягають одна до одної та міжклітинної рідини, що розвинута слабо. Вона вкриває тіло ззовні , вистилає порожнини тіла та внутрішніх органів, а також утворює більшість залоз розміщаючись на поверхні тіла й органів, епітелій є межовою тканиною між клітинами органа і зовнішнім середовищем (покривний епітелій). Таке розміщення епітелію визначає його захисну функцію. Він захищає нижні шари клітин інших тканин від шкідливих механічних та хімічних впливів. Епітелій шлунково-кишкового тракту бере участь у всмоктування різних поживних речовин, а епітелій органів виділення - у виділенні продуктів обміну організму. Епітелій, який входить до складу залоз має здатність утворювати специфічні речовини – секрети. Такий епітелій називається залозистим. Розрізняють такі види епітелію: одношаровий та багатошаровий: плоский і кубічний, війчастий і залозистий.
Сполучна тканина. Ця тканина об’єднує види тканин, що мають добре розвинену міжклітинну рідину, від особливостей якої залежить структура тканини. Якщо міжклітинна рідина рідка, то відповідно і тканина (кров, лімфа) є рідкою, якщо містить еластичні волокна (сухожилля, зв’язки), то тканина має пружність, якщо міжклітинна речовина містить солі неорганічної речовини, то тканина буде твердою тощо. За функціями сполучну тканину поділяють на: трофічну (кров, лімфа), опорно-трофічну ( ретикулярна, жирова, пухка, щільна), опорна (кісткова, хрящова).
М’язова тканина. Розрізняють такі види: посмугована скелетна, посмугована серцева, непусмугована. Структурно-функціональною одиницею будови посмугованої скелетної є міофібрила, що містить специфічні скоротливі білки: актин, міозин. Ці білки визначають основні властивість цієї тканини – здатність до скорочення. Функції : посмугована утворює скелетні м’язи, що забезпечують підтримання пози тіла та активне пересування тіла в просторі. Посмугована серцева утворює робочу стінку серця - міокард.Неросмугована утворює стінки м”язевих органів.
Нервова тканини. Складається з нервових клітин – нейронів і супроводжуючої нейролінії. Всі функції цієї тканин базуються на трьох основних її властивостях:
1) збудливість-здатність спиймати подразнення і перетворювати їх на нервовий імпульс.
2)провідність-здатність проводити нервовий імпульс.
3) гальмування- здатність затримувати проведення нервового імпульсу.
Нервова тканина утворює ЦНС та периферичну нервову систему. Нервова система забезпечує реакції організму на зміни зовнішнього середовища, регуляцію і координацію роботи всіх органів і систем.
2. Основні уявлення про нервову систему та її значення в регуляції та узгодження функцій організму.
Нервова регуляція виникла в ході еволюції в зв’язку з реакцією організму на подразники і перетворилася на складну систему регуляції всіх функцій організму. У людини нервова система - це сукупність структур організму , що регулюють роботу окремих органів і систем, здійснюють взаємозв’язок окремих органів між собою і всього організму з довкіллям.
Нервова система: сприймає вплив зовнішніх та зміни внутрішніх середовищ; аналізує цю інформацію і відповідно змінює діяльність окремих органів або систем органів.
Структурно-функціональною одиницею будови нервової системи є нейрон.
Нейрон складається з тіла і відростків: тіло нейрона містить ядро та більшість внутрішніоклітинних органоїдів, відростки: один довгий – аксон, вкритий мієліновою оболонкою і багато розгалужених дендритів. Сукупність аксонів утворює білу речовину, а сукупність тіл і дендритів – сіру речовину. Нейрони поділяються :
1) за будовою :
- уніполярні (тіло: 1 відросток);
- псевдо полярні (тіло: 1 відросток, який потім галузиться);
- мультиполярні.
2) за функціями:
- чутливі (доцентрові, аферентні), які несуть інформацію про стан внутрішнього та вплив зовнішнього середовища до спинного та головного мозку.
- рухові (відцентрові, еферентні), які передають нервові імпульси до виконавчих органів (ефекторів);
- вставні ( проміжні), що зв’язують нейрони між собою і складають основну масу спинного і головного мозку.
Рефлекс та рефлекторні дуги.
Вся робота нервової системи по регуляції діяльності організму здійснюється за допомогою рефлексів. Вони забезпечують регуляцію всіх фізіологічних функцій організму і пристосування діяльності окремих органів і систем до його потреб. Так, за допомогою рефлексів регулюються виділення слини, шлункового і підшлункового соку при травленні, змінюється інтенсивність кровообігу та дихання під час фізичної праці, регулюється тонус м’язів. Рефлекторними процесами підтримується гомеостаз.
Тобто рефлекс – це відповіть організму на подразнення( будь-яка зміна в діяльності організму, яка виникла в ньому за узгодженням нервової системи у відповідь на вплив зовнішнього середовища або змін у внутрішньому середовищу організму).
За характером рефлекторної реакції рефлекси поділяють на: рухові, секреторні, серцево-судинні , дихальні, обмінні та інші;
за біологічним значенням – орієнтувальні, захисні, травні, статеві, тощо. Павлов поділив усі рефлекси людини на безумовні (природжені) та умовні (набуті).
В основі будь-якого рефлексу лежить рефлекторна дуга. Елементарна (двонейронна) рефлекторна дуга складається з двох нейронів – чутливого і рухового. Основна частина рефлекторних дуг в організмі людини складається з 3 нейронів. ДО названих вище нейронів приєднується ще вставний або проміжний нейрон. У такій дузі передача з чутливого на руховий нейрон здійснюється через вставний нейрон. За рахунок відростків нейронів рефлекторні дуги мають різноманітні зв’язки з різними відділами нервової системи.
Типовою є п”ятикомпонентна рефлекторна дуга до складу якої входить: 1.рецептор (видозмінена клітина яка здатна сприймати подразнення і перетворювати його на нервовий імпульс);
2. доцентровий нейрон (передає н. імпульс до Ц.Н.С.);
3. вставний нейрон( передає н. імпульс з чутливого на руховий нейрон);
4. відцентровий нейрон (передає н. імпульс з Ц.Н.С. до переферії);
5. робочий орган (здійснює відповідь на подразнення).
Передача імпульсу з чутливого на руховий нейрон відбувається за рахунок спеціальних утворень, що дістали назву синапсів. Синапс - це щілиноподібний контакт аксона нейрона з будь-якою ділянкою іншого нейрона або м’язовою чи секреторною клітиною. Передача збудження в синапсі відбувається за допомогою хімічних речовин, які називаються медіаторами.
3. Будова і функції спинного мозку.
Спинний мозок – нижній відділ ЦНС, розташований у каналі хребта. Він починається на рівні першого шийного хребця і закінчується на рівні ІІ-ІV поперекового. Довжина у дорослої людини – 41-45 см., діаметр 8-14 мм., маса – 38 г, має вигляд трубки з двома потовщеннями: шийним і поперековим. Зовні спинний мозок вкритий трьома оболонками : твердою ( окістя хребців), павутинною та м’якою (вкриває речовину спинного мозку і містить судини). В центрі спинного мозку є канал, що заповнений спинно-мозковою рідиною( ліквор), що відіграє гідростатичну функцію.
На поперечному розрізі спинного мозку видно, що в центрі його знаходиться сіра речовина, випини якої в білу нагадують крила метелика і називаються рогами спинного мозку. В передніх рогах спинного мозку містяться центри рухових нейронів. В задніх рогах - центр вставних нейронів; центри чутливих нейронів містяться у вузлах біля спинного мозку. Бокові роги виражені тільки в грудному і поперековому відділах, де міститься центральна частина симпатичного відділу автономної нервової системи.
Умовно спинний мозок поділяють на 31 сегмент і відповідно до кожного сегменту відходять від спинного мозку 31 пара спинно-мозкових нервів (нерви змішані, тобто містять чутливий і руховий нейрон).
Таким чином спинний мозок виконує рефлекторну і провідникову функції. Рефлекторна функція полягає у здійсненні рефлексів, пов’язаних з роботою м’язів та регуляцією функцій внутрішніх органів. Провідникова функція полягає у здійсненні зв’язку між усіма відділами ЦНС,