Главная | Обратная связь

Шляхи введення ліків

Всі шляхи застосування ліків можна умовно розподілити на ті, що застосовуються

з метою місцевої і з метою резорбтивноїдії.

Стратегія місцевого застосування ліків переслідує мету тривалого перебування їх молекул на місці нанесення. Для місцевої дії застосовують ліки при хворобливих процесах на шкірі, слизовій оболонці очей, носа, ШКТ, сечового міхура, плеври, черевини. На шкіру з цією метою ліки наносяться у вигляді мазі, гелю, пластирів, розтирок, примочок, компресів. Непошкоджений епідерміс шкіри є майже непрохідним бар’єром для речовин, розчинних тільки у воді. Добре всмоктуються речовини, що розчиняються в жирах (наркозні, фенол, гірчичне масло). Через пошкоджену поверхню ліки значно краще всмоктуються, ніж через неушкоджену. Через шкіру можна вводити ліки також за допомогою постійного струму (іонофорезу). Деякі речовини мають високу ліпофільність, можуть частково проникати крізь шкіру та надходити у кров.

У медичній практиці застосовують також пряму місцеву дію на внутрішні органи. Для цього вводять ліки внутрішньоплеврально, внутрішньосуглобно, у спиномозковий канал, в артерію органа, в матку, міокард, у порожнину гнійника, якщо навколо утворилася капсула.

Шляхи введення ліків з метою резорбтивної дії діляться на ентеральний та парентеральний.

Ентеральний шлях – введення ліків через шлунково-кишковий тракт (enteron - кишка) включає приймання їх сублінгвально (sub lingua), перорально (per os), ректально (per rectum). Ці способи розташовані відповідно до швидкості дії ліків в організмі. Найшвидше діють ліки при введенні їх під язик.

Парентеральний шлях – введення ліків поза шлунково-кишковим трактом. По швидкості дії ліків способи парентерального введення розташовуються таким чином: внутрішньо шкірний, підшкірний, внутрішньом’язовий, інгаляційний, внутрішьовенний, внутрішньоартеріальний.

Позитивним при оральному введенні є те, що це найбільш зручний спосіб введення, рідше виникає негативний ефект (оскільки існує «біологічна фільтрація»), не потрібна апаратура, участь медичного персоналу і інструментів, можна вводити рідкі і тверді лікарські форми. Та цей спосіб введення ліків має і недоліки, що лімітують його застосування.

Основним недоліком є те, що багато речовин руйнуються у ШКТ, взаємодіють з їжею. Цей спосіб непридатний для надання швидкої допомоги (дія ліків настає повільно). Швидкість всмоктування ліків значною мірою залежить від ступеня наповнення шлунку і якості їжі.

Ліки в основному всмоктуються у тонкому кишечнику. Найбільш сприятливими для вживання ліків в середину є час за 30-40 хвилин до їжі, або через 3-4 години після їжі. При патологічних станах ШКТ змінюється швидкість і повнота всмоктування ліків. Усі ліки, що всмоктуються у ШКТ, потрапляють у печінку, де зазнають хімічних перетворень та інактивації. Досить часто ліки діють на печінку негативно.

Оральний шлях непридатний для утворення в крові точної концентрації ліків. Ліки, що транспортуються зі шлунка та кишок, потрапляють через систему ворітної вени у печінку, де починають руйнуватися ферментами – ефект первинного проходження. Дози деяких препаратів при застосуванні їх усередину мають бути значно більшими, ніж при парентеральному введенні.

Крізь пряму кишку вводять ліки тоді, коли неможливо ввести орально: при непритомному стані хворого, при блюванні, захворюваннях шлунка, психічним хворим.

Що стосується дітей, то ректальний спосіб введення залишається одним з раціональних у педіатричній практиці. За швидкістю дії цей спосіб прирівнюється до в/м, дія настає через 5-16 хвилин. При цьому ліки не руйнуються в печінці, оскільки з прямої кишки надходять у кров не через ворітню вену, а системою нижньої порожнистої вени, минаючи печінку. При цьому ліки проходять надійну біологічну фільтрацію, виключається негативна дія на печінку. Доза ліків при ректальному введенні більш точна, і її можна зменшити на 1/3 у порівнянні з оральним способом введення.

Недоліками ректального способу введення є незручність приймання лікарської форми (свічки, клізми), а також те, що всмоктуються лише ті речовини, що розчиняються у воді і жирах.

Особливо добре всмоктуються лікарські речовини з під’язичної ділянки. При введенні під язик (сублінгвально) і защічно (суббукально) ліки діють швидко, обминаючи печінковий бар’єр, не вступають у контакт з соляною кислотою шлунка і ферментами травного каналу. Проте такий спосіб введення ліків може бути застосований лише для сильнодіючих речовин, а також для препаратів, які руйнуються під дією ферментів ШКТ.

Парентеральний спосіб введення поширений у сучасній медицині, має характерну перевагу перед ентеральним: біль швидке та повне надходження ліків у кров (точнее дозування). Можливе введення ліків хворому у непритомному стані, ліки не руйнуються в печінці і ШКТ.

Негативні моменти парентерального способу введення ліків: необхідна сувора асептики, участь медичного персоналу, наявність медичного персоналу, наявність інструментарію (шприців), неможливість введення у вену олійних розчинів, суспензій, ліків, які викликають гемоліз, тромбоз, перехід гемоглобіну в метгемоглобін, які містять повітря, небезпека інфікування, введення лікарських засобів часто супроводжується болеем.

В одночас позитивним є те, що внутрішньовенно можна вводити ліки, які при підшкірному і в/м введенні викликають подразнюючу дію (кальцію хлорид, строфантин, сульфаніламіди). У вену вводять тільки стерильні розчини лікарських речовин.

Швидкість введення у вену несильнодіючих ліків – 2-4 мл/хв, а сильнодіючих – 1-2 мл/хв. При в/в введенні ліків відсутня біологічна фільтрація. Найраціональнішим є крапельне введення розчинів. Починають з 10-15 крапель за хв., максимальна швидкість введення – 80-100 крапель за хв.

Внутрішньошкірний спосіб введення ліків застосовують рідко, зокрема, для проведення діагностичної проби на наявність алергії до ліків.

Підшкірно вводять водні та олійні розчини ліків, суспензії (пролонговані форми інсуліну). У підшкірній клітковині утворюється депо препарату. Лікувальна дія при цьому способі введення розпочинається швидше, ніж при пероральному, але повільніше, ніж при в/м введенні. Депо-препарати підшивають під шкіру, і вони діють протягом декількох місяців або декількох років.

Внутрішньом’язовий спосіб введення ліків забезпечує надходження речовини у загальне коло кровообігу через 10-15 хв. Коли в мя’з вводять олійний розчин або суспензію, треба завжди перевірити, чи не потрапила голка в судину. У шприці не повинна зя’влятися кров. Обєм однієї в/м ін’єкції не повинен перевищувати 10 мл.

Не вводять під шкіру і в м’яз речовини, що можуть викликати некроз тканини (кальцію хлорид) або мають значну подразнюючу дію.

При інгаляційному способі введення ліки впливають, восновному, на бронхи. Інгаляційно вводять ліки, які добре всмоктуються через слизову альвеол і проявляють системну дію (засоби для інгаляційного наркозу).

Швидкість транспорту залежить від об'єму дихання, площі активної поверхні альвеол, проникності їх стінки, розчинності речовин у ліпідах, інтенсивності течії крові.

Лікарські речовини, які погано проникають крізь гематоенцефалічний бар'єр, вводять під оболонку мозку – субарахноїдально, субдурально.