Економічні і політичні проблеми розвитку постколоніальних країн африки
До Другої світової війни в Африці існувало тільки чотири незалежні держави: Єгипет, Ефіопія, Ліберія і Південно-Афри-канський Союз. Найбільші колонії в регіоні належали Великій Британії, Франції, Бельгії та Португалії. Країни центральної та південної частини Африканського континенту особливо гостро відчули на собі наслідки панування колонізаторів. Тропічна Африка була найвідсталішим в економічному аспекті регіоном світу. Промислової продукції на душу населення вироблялось у 10—20 разів менше, ніж в економічно розвинених країнах. Більша частина населення була зосереджена у традиційному секторі — сільському господарстві, де панували родоплемінні й напівфеодальні відносини. Корінне населення у більшості своїй було неписьменним. Голод і хвороби прирікали народи на вимирання. Середня тривалість життя становила менше 30 років. Пік боротьби за незалежність в Африці припав на період із 1957 р. по 1962 р., коли майже весь континент звільнився від колоніалізму, У 1957 р. незалежність дістали Лівія, Марокко, Туніс, Судан, британська колонія Золотий Берег (з березня 1957 р. — Гана). Перші три країни належать до Північної, більш розвиненої частини континенту, де переважає арабське населення. Судан дуже тісно пов'язаний з Єгиптом. У 60-ті рр. незалежність здобули колишні британські колонії: Нігерія— 1960 р., Танганьїка — 1961 р., Уганда— 1962 р., Кенія — 1963 р., Занзібар — 1964 р. Того ж 1964 р. відбулось об'єднання Танганьїки й Занзібару в нову державу — Об'єднану Республіку Танзанію. У жовтні 1958 р. звільнилася перша з французьких колоній — Гвінея, 1960 р. набули суверенітету колишні француз зькі володіння — Малі, Нігер, Чад, Камерун, Габон, Дагомея, Верхня Вольта (нині Буркіна-Фасо), Берег Слонової Кості (Кот-дТвуар), Конго (зі столицею Браззавіль), Мавританія, Сенегал, Малагасійська Республіка (нині Демократична Республіка Мадагаскар).
Воєнні витрати призвели до найгострішої внутрішньої кризи, розпочалися виступи проти режиму Барре Незважаючи на спроби диктатора провести лібералізацію економічної й політичної системи і навіть введення нової конституції 1989 р., тоталітарний режим був приречений і впав 1991 р. під ударами повстанців. У 1992 р. в країні розгорнулася кровопролитна громадянська війна, яку не спромоглися зупинити навіть війська ООН та армійські підрозділи США. У Сомалі стався небачений за масштабами голодомор. До демократичної революції в Португалії 1974 р., коли було повалено фашистський режим Салазара, на півдні Африки було п'ять португальських колоній — Ангола, Мозамбік, Гвінея-Бісау, Кабо-Верде (Острови Зеленого Мису), Сан-Томе І.Принсіпі. У 60-70-х рр. XX ст. країни Африки вважали, що головна причина відсталості — пограбування їх західними країнам». Воно, на їхню думку, здійснювалося способом заниження цін на сировину, що вивозилася, і завищенням цін на машини та обладнання, що завозились. Вихід із становища, яке склалося, чимало країн убачали в підвищенні цін на експорт сировини. Особливо гостро це виявилось у діяльності Організації країн — експортерів нафти (ОПЕК), яка монополізувала торгівлю нафтою. На початку 70-х рр. ОПЕК, підвищивши ціни на нафту, фактично спровокувала світову енергетичну кризу. Але експортери нафти домоглися істотних прибутків.
33.Участь Росії в першій світовій війні В 1907 г. Россия вступила в союз Англии и Франции (Антанта) против Германии и Австро-Венгрии, к которым позднее присоединились Турция и Болгария (Четверной союз). Англия враждовала с Германией из-за колоний, Франция хотела вернуть потерянные в 1871 г. Эльзас и Лотарингию, Россия имела противоречия с Австро-Венгрией на Балканах и желала разгромить Турцию и захватить черноморские проливы. Объективно страна была не готова к войне, но Николай II не хотел изменять союзническим обязательствам, а верхушка общества была уверена в быстрой победе.
28 червня 1914 Балкани. Вбивство Гаврилом Принципом спадкоємця австро-угорського престолу ерцгерцога Франца Фердінанда та його дружини в Сараєво (Боснія) 23 липня 1914 Балкани Австро-Угорщина пред'явила ультиматум Сербії 28 липня 1914 Балкани Австро-Угорщина оголосила війну Сербії 29 липня 1914 Початок мобілізації у Росії під керівництвом Начштабу Ставки Верховного Голокомандувача Янушкевича М.М. 1 серпня 1914 Східний фронт Німеччина оголосила війну Росії;Початок Першої Світової війни 17 серпня—15 вересня 1914 Східний фронт Вторгнення військ (1-ї та 2-ї армії) російського Північно-Західного фронту у Схід. Прусію. Розгром російських військ у Східно-Пруській операції: втрати склали 245 тис. осіб, в тому числі 135 тис. полоненими. Командуючий 2-ою армією генерал від кавалерії О.В.Самсонов наклав на себе руки 18 серпня—21 вересня 1914 Східний фронт Російські війська Південно-Західного фронту завдали поразки австро-угорській армії у Галицькій битві. 21 вересня фортеця Перемишль взята в облогу. Російські війська окупували Галичину. Втрати австро-угорських військ склали 325 тис. осіб (в тому числі до 100 тис. полонених); російські війська втратили 230 тис. осіб 28 вересня—8 листопада 1914 Східний фронт Варшавсько-Івангородська оборонно-наступальна операція російських військ проти німецько-австрійських армій у Польщі. Супротивника відкинуто на вихідні рубежі 22 березня 1915 Східний фронт У ході Карпатської операції капітулював оточений російськими військами 120-тисячний гарнізон Перемишля (австро-угорські війська) 2—5 травня 1915 Східний фронт Горлицький прорив німецько-австрійських військ (генерал А. Макензен) на Південно-Західному фронті. Російські війська лишили Галичину. 3 червня німецько-австрійські війська зайняли Перемишль, 22 червня — Львів. Російські війська втратили 500 тис. полоненими Травень 1915 Східний фронт Наступ німецьких військ у Прибалтиці. 7 травня російські війська лишили Лібаву. Німецькі війська вийшли до Шавлі та Ковно… ©2015 arhivinfo.ru Все права принадлежат авторам размещенных материалов.
|