Здавалка
Главная | Обратная связь

Число іменників. Збірні іменники

УРОК 3. Загальна характеристика іменника

1. Граматичні ознаки іменників. 2. Рід іменників. 3. Число іменників. Збірні іменники. 4. Відмінки іменників.

 

Граматичні ознаки іменників

Іменником називається самостійна частина мови, що називає предметі відповідає на питання хто? або що?

У граматиці предметом вважається все те, про що можна запитати хто це? або що це? Отже, предмети — це хлопець, учениця, кінь, голуб, стіл, дерево, світло, спека, відвага, цвітіння, похід, фантазія, думка.

Іменники характеризуються певними граматичними ознаками.

За значенням усі іменники поділяються на назви істот і назви неістот.

Серед назв істот розрізняємо назви осіб і назви тварин.

До назв осібналежать назви людей, а також назви різних дійових осіб у художніх творах: чоловік, дитя, дочка, токар, директор, депутат, мрійник, велосипедист, Микола, Петренко, Ягня, Мальований Стовп, Вітер.

До назв тварин належать назви всіх представників тваринного світу, включаючи найпростіших: кит, слон, корова, свиня, порося, ластівка, карась, рак, метелик, жук, черв’як, гідра, мікроб.

Серед назв неістот розрізняємо:

1) назви чітко окреслених предметів і понять, тобто назви охоплюваних зором речей, деталей, частин тіла, різних мір, місяців, днів тижня, терміни, а також назви населених пунктів: стілець, поріг, трактор, кран, ключ, дуб, рука, ніс, метр, кілограм, серпень, вівторок, квадрат, катет, Київ, Конотоп;

2) назви нечітко окреслених предметів і понять, тобто назви предметів, що не охоплюються зором, не мають певних меж, збірні назви, назви територій, великих споруд, речовин, явищ, почуттів, дій, станів, ознак, ігор, абстрактних понять тощо: шлях, ліс, космос, зерно, листя, Крим, Памір, замок, завод, пісок, глина, грім, буря, радість, гнів, біг, футбол, сон, свіжість, прогрес.

Назви бувають загальні і власні.

Загальні назви даються багатьом однаковим предметам та поняттям: тракторист, кінь, заєць, садок, книжка, газета, гора, річка, трава, конвалія, стебло, ніжність, думка, намір.

Власні назвидаються окремим предметам, щоб відрізнити їх від інших подібних: Степан, Петро, Венера, Марс, Дніпро, Дунай, Волинь, Донбас, Чернігів, Золотоноша, “Молодь України” (газета),”Веселка” (видавництво).

Власні назви пишуться з великої букви.

Іменники (щоправда, не всі) мають рід, змінюються за числами й відмінками, поділяються на відміни й групи відмінювання.

Перевірте себе. Запишіть іменники у дві колонки: 1) назви чітко окреслених предметів і понять; 2) назви нечітко окреслених предметів і понять.

Вітер, льон, ніготь, інтерес, апельсин, стронцій, намір, екзамен, усюдихід, відблиск, ефір, клубок, дощ, аршин, ефект.

Ключ. З перших букв має скластися початок прислів’я: “… а з лісу виводить”.

Рід іменників

Іменники бувають чоловічого, жіночого або середнього роду.

Рід іменника визначаємо, співвідносячи його з він, вона, воно або поєднуючи з цей, ця, це: цей суддя (він), ця стаття (вона), це життя (воно); цей степ (він), ця путь (вона), це листя (воно), цей біль (він), цей Дніпро (він).

Деякі іменники можуть бути подвійного роду(термін “іменники спільного роду” неточний) — чоловічого або жіночого: убогий сирота і убога сирота, цей задавака і ця задавака, цей плакса і ця плакса; чоловічого або середнього: цей ледащо і це ледащо, цей базікало і це базікало; жіночого або середнього: така головище і таке головище, чорна хмарище і чорне хмарище. Рід таких іменників визначаємо за контекстом.

Щодо роду незмінюваних іменників, то треба мати на увазі таке:

1) назви осіб мають рід відповідно до статі: цей аташе, цей кабальєро, ця леді, ця мадам;

2) назви тварин мають чоловічий рід: цей шимпанзе, цей поні, цей гну, цей какаду, цей боа; виняток: ця цеце (муха); але якщо треба вказати на самку, назві надається значення жіночого роду: ця кенгуру, ця шимпанзе;

3) назви неістот мають, як правило, середній рід: це кашне, це рагу, це меню, це кіно, це журі; але: ця кольрабі (капуста);

4) власні назви мають рід відповідно до роду загальної назви: штат Міссісіпі (він), ріка Міссісіпі (вона), місто Сочі (воно), річка Сочі (вона);

5) незмінювані складноскорочені слова мають рід відповідно до роду іменника, який входить до абревіатури в називному відмінку: НБУ (Національний банк України— чоловічого роду), СБУ (Служба безпеки України— жіночого роду), ВАТ (Відкрите акціонерне товариство — середнього роду).

Іменники, що вживаються тільки в множині, за родами не розрізняються: ці двері, ці ворота, ці хитрощі, ці Суми, ці Карпати.

 

Перевірте себе. Запишіть іменники у три колонки за родами: 1) середній; 2) жіночий; 3) чоловічий. Іменників, рід яких не визначається, не виписуйте.

Взірець, кабальєро, АТС, міледі, узбіччя, ВАТ, Ялта, плато, ножиці, меню, льодовня, джерело, скаут, собака, рагу, оказія, двері, Чилі (країна), Дніпро, ательє, листя, свіжість, сани, Міссісіпі (річка), біль, вдячність, квазімодо.

Ключ.З других букв має скластися закінчення вислову Вольтера: “Свобода полягає в тому, щоб…”

 

Число іменників. Збірні іменники

Іменники мають два числа: однину й множину.

Іменник в однині можна співвіднести з він, вона, воно або поєднати з цей, ця, це: цей корінь (він), ця сосна (вона), це коріння (воно).

Іменник у множині можна співвіднести з вони або поєднати з ці: ці корені (вони), ці сосни (вони).

Частина іменників вживається, як правило, тільки в однині. Вони означають:

1) назви речовин: молоко, залізо, віск, кров;

2) збірні назви: студентство, молодь, дітвора, картоплиння, морква, листя, проміння, каміння;

3) назви дій, якостей, почуттів: хода, думання, біганина, далеч, синь, хоробрість, гнів;

4) власні назви: Оксана, Степан, Сосюра, Іваненко, Вінниця, Добротвір.

Незначна кількість іменників має тільки множину. Вони переважно означають:

1) назви предметів, парних за своєю будовою: ножиці, сани, ворота, штани, челюсті, груди;

2) збірні назви: люди, діти, кури, гуси, дрова;

3) назви дій, станів, почуттів тощо (переважно іменники з суфіксом -ощ-): лінощі, веселощі, мудрощі, заздрощі, пахощі, жнива;

4) власні географічні назви: Карпати, Черкаси, Апенніни.

Визначаючи число іменників, треба особливу увагу звертати на збірні іменники — вони, як правило, стоять в однині, хоч і називають сукупність багатьох предметів: наша молодь, осіннє листя, коріння проросло.

 

Перевірте себе. Запишіть іменники у дві колонки: 1) ті, що вживаються тільки в множині; 2) ті, що вживаються тільки в однині. Інших не виписуйте.

Взуття, штани, гарбузиння, сміття, віск, граблі, веселощі, гори, студентство, залізо, збори, груші, старість, Карпати, листя.

Ключ.З других букв має скластися закінчення вислову російського письменника І.Ільфа: “Не треба боротися за чистоту, …”

 

Відмінки іменників

Іменник, пов’язуючись у реченні з іншими словами, змінюється за відмінками.

В українській мові є сім відмінків, кожний з яких відповідає на певне питання:

1) називний — хто? що? (син, яблуко; сини, яблука);

2) родовий — кого? чого? (сина, яблука; синів, яблук);

3) давальний — кому? чому? (синові, яблуку; синам, яблукам);

4) знахідний — кого? що? (сина, яблуко; синів, яблука);

5) орудний — ким? чим? (сином, яблуком; синами, яблуками);

6) місцевий — на (в, при) кому? на чому? (на синові, яблуку; синах, яблуках);

7) кличний — хто? що? (сину, яблуко; сини, яблука).

Називний відмінок називається прямим, усі інші — непрямими.

Називний і кличний відмінки вживаються завжди без прийменника, місцевий — завжди з прийменником, давальний відмінок, на відміну від місцевого, виступає майже завжди без прийменника (з давальним відмінком поєднуються тільки прийменники назустріч, наперекір, навздогін, на противагу): І знов жага (на чому?) на світі жити, чинить добро, людей любити й віддать душі надбитий хист (чому?) країні рідній на користь (М. Старицький). Усі інші відмінки можуть вживатися як з прийменниками, так і без них.

Щоб під час аналізу іменників не сплутати знахідного відмінка з називним або родовим, слід ставити до іменника відразу обидва питання хто? що?, кого? чого? або кого? що?: За сонцем (хто? що?) хмаронька пливе, (кого? що?) червоні поли розстилає і (кого? що?) сонце спатоньки зове у (кого? що?) синє море (Т.Шевченко).

В українській мові є іменники, які не змінюються. Це переважно слова іншомовного походження (кашне, метро, парі, Перу, Чилі, Гейне, Дюма), жіночі прізвища на приголосний та -о (про Зою Гайдай, від Оксани Петрусенко), а також деякі абревіатури (МЗС, ООН, райвно, але: біля загсу, у ЦУМі). Відмінки таких іменників визначаємо за питанням, на яке вони відповідають у реченні або словосполученні.

 

Перевірте себе. Випишіть іменники без прийменників підряд у тому порядку, у якому відмінку вони стоять: 1) у називному; 2) у родовому; 3) у давальному і т.д.

Свічка, (на) кінець, (з) примусу, (завдяки) витривалості, справа, (з) успіхом, (при) здоров’ї, (круг) Києва, (про) князів, (в) ООН, (перед) кладкою, (за) участі, (услід) онукам, (у) далечінь, (за) вітром, (наперекір) бурям, (по) склі.

Ключ.З других букв іменників має скластися закінчення вислову американського письменника Р.Емерсона: “Слабкі люди вірять в удачу, сильні — …”

 





©2015 arhivinfo.ru Все права принадлежат авторам размещенных материалов.