 |
|
Возять золото машини
Возять золото машини
Із полів у гожу днину
Мчать дорогами машини.
Мов янтар, одно водно
Золотиться в них зерно.
П.Мостовий
Зернятко
В землю я посіяв
Зернятко ласкаве,
І нагріло землю
Сонечко яскраве.
Звідусіль постукали
Радісні дощі:
Як ти живеш там зернятко?
„Гей, виходь мерщій''
Вийшов замість зернятка
Колос молодий,
Під дощем умився він
І напивсь води...
Дивиться — дивується
Сонце з висоти:
„Любе, миле зернятко,
Та хіба ж це ти? "
С.Довженко
|
Бублик житній паляниці
Говорив хвастливо:
- Ти засмагла, чорнолиця,
Зовсім не вродлива,
Я ж біленький солоденький,
Вигнутий красиво.
У малечі викликаю
Посмішку щасливу.
І сказала хвастунові
Паляниця свіжа:
- Ти — для діток подарунок,
Я— буденна їжа.
Я до кожної родини
Йду щодня до хати
Ти, як гість у дім приходиш,
Я ж – як рідна мати.
П.Воронько
Хлібороби
Честь і слава хліборобам,
Що живуть в моїм селі!
Хлібороби хліб нам роблять,
Знайте й ви про це, малі.
В пору літню, в час осінній,
Навесні — в гарячий час
Косять, жнуть вони і сіють,
Лан оруть у котрий раз!
Хлібороб в колгоспні полі
Нам вирощує врожай,
Пшениці шумлять на волі,
Де початок їм, де край?
А їсте ви паляницю,
Калачі смачні їсте, -
Не забудьте уклонитися
Хліборобові за те!
М.Познанська
|
А чому так радість сяє
У очах діток малих?
Бо сьогодні — День врожаю,
Коровай гостює в них
Він шинкатий і рум'яний,
Ліг на митий рушничок.
А на тому короваї—
Солі білої дрібок.
У калини грона повні
Червоніють для прикрас...
- Короваю, гість шановний,
Звідкіля прийшов до нас?
І сказала перша Оля:
- Коровай, прийшов із поля.
Це не тільки коровай,
Це – колгоспний урожай!
- Коровай, - сказав Борис, -
Під дощем і сонцем ріс.
Пахне сонечком він красним
І промінням теплим, ясним.
Пахне полем, колосками
Цей хороший коровай,
В ньому праця тата й мами,
Що збирали урожай.
Окрайчик
Мама з полечка прийшла
І гостинець принесла:
В полі зайчик чеберяв,
Нам окрайчик передав.
Хто до крихти з'їсть окрайчик,
Буде бігать, наче зайчик.
|
Зеленому колоскові
Співа жайвір колискову:
— Тебе вітер колихає,
Тебе дощик поливає –
Рости в землю корінцями,
Виповняйся зеренцями.
А. М’ястківський
Ярий колос
Посіяли ярую пшениченьку
Та біля озимого жита.
У ярої пшениченьки колосся яріє,
А житечко половіє.
Житечко густе, колосистеє,
А пшениця ще густіша, голосистіша.
Піднялося стебло, як срібло,
Стебло - як срібло, золотий колос.
Радіє пташина, радіють люди,
Що хліб їм буде.
В.Пепа
Вусаті ячмені
Дядечку ячменю,
Дайте зерна жменю,
Засіємо нивку,
Зеленогриву.
Щоб у теплі, гожі дні
Уродили ячмені.
Щоб виросли вуса,
Як в мого дідуся!
А.Комінчук
Про хліб
Ноги на полі,
Середина на дворі,
Голова на столі
(пшениця)
Б'ють мене ціпками,
Ріжуть мене ножами,
За те мене отак гублять,
Що всі мене дуже люблять.
(хліб)
Як у народі називають того,
Хто поле обробляє,
Зерном добірним засіває.
Високі врожаї збирає.
(хлібороб)
Круглий, мов сонечко,
Щедрий, мов сонечко.
На черінь посунеться —
/ стоїть красується.
З печі - та на блюдо:
їжте мене, люди,
На здоров'ячко!?
(хліб)
Мене б'ють, товчуть, ріжуть, перевертають,
Я все терплю і всім добром плачу.
(земля)
| |||
|
Бабця спить
Ходить тиша в теплих капцях,
Задрімала в кріслі бабця.
А годинник цокотить:
Бабця спить, бабця спить.
Я навшпиньки вийду з хати,
Щоби їй не заважати.
Не скачи, собачко, цить!
Бабця спить, бабця спить.
В.Багірова
Мати
Я прокидаюся рано
І зразу, хоч ще не встаю
Тільки спросоння погляну —
Бачу матусю свою.
Мати - досвітня пташинка,
Лиш засіріє—уже
Ходить по хаті навшпиньки,
Наче мій сон стереже.
Мати — то сонечко рідне.
|
Слово її заповітне
Гріє і живить мене.
Бабусі
Дай, бабусю поцілую
Сивину твого волосся,
Теплим подихом зігрію
Снігом вибілені коси.
Може, і на них розтане
Лоскотливий іній срібний
Мов зимові візерунки
На замерзлій зночі шибі
Найдорожче слово
Ще в колисці немовля
Слово „мама " вимовля.
Найдорожче в світі слово
Так звучить і рідній мові:
„Мати, мамочка, матуся,
Мама, матінка, матуся..."
Ну, а як звертаюсь я? —
„ Рідна ненечко моя!"
В.Гринько
Галюся
У Галюсі є матуся,
У матусі є матуся,
А матусина матуся —
То — Галюсина бабуся.
А у тата є татусь
Для Галюсі він — дідусь!
І ще знайте, що Галюся –
|
К.Перелісна
Сонечкова мама
Вмиває кішка кошенят,
Вмиває кізка козенят.
Мене водою з милом
Щоранку мама миє.
І чистим сонечко встає
Щодня з-за небокраю...
І в нього, мабуть, мама є,
Бо хто ж його вмиває?
А.Костецький
Моя мама
Много мам на белом свете,
Всей душой их любят дети,
Только мама есть одна,
Всех дороже мне она.
Кто она? Отвечу я:
Это мамочка моя.
В.Руссу
|
Мама вишила мені
Квітами сорочку.
Квіти гарні, весняні:
— Не вдягай, синочку.
В нитці - сонце золоте,
Пелюстки багряні.
Ласка мамина цвіте
В тому вишиванні.
Вишиваночку візьму,
Швидко одягнуся.
Підійду і обійму
Я свою матусю.
В.Крищенко
До чего хитра
Таких сестер не видел свет,
Как моя сестра!
Она малыш, ей года нет,
А до чего хитра!
Она спокойно на боку
Лежит в своей кроватке.
Я ей даю попить чайку,
Она не пьет — не сладкий!
Я положил еще кусок,
Прибавил рафинада.
Не чай, а просто сладкий сок!
А ей того и надо.
Таких сестер не видел свет,
Как моя сестра!
Она малыш, ей года нет,
А до чего хитра!
А.Барто
|
Вершник
На коліні гарно в тата,
Мов на конику скакати!
А на справжньому коні
Трохи боязно мені…
А.Костецький
По горішки
|
Весело біжить стежина.
Через поле, через луг
Біжать капці: туки-тук.
До бабусі Настусі,
До кудлатого Рябка
Біжить стежечка швидка.
А по ній біжить Яринка,
В неї у руках корзинка,
Бо в бабусинім дворі
Золотий росте горіх,
Золота жар-птиця
|
У Яринки у корзинці
Є усім, усім гостинці:
Для бабці є капці,
Рябкові — жилетка,
Півнику — шкарпетки,
Для киці Лукерки –
Солодкі цукерки.
П.Мовчан
Мій дідусь
Мій дідусь старенький,
Як голуб сивенький,
По садочку ходить
І мене малого,
Онученька свого,
За рученьку водить.
По садочку ходить,
Яблучка знаходить
Ще й з горішків зерна.
Дідусь любий, милий,
Як голубчик сивий,
Голівка срібляна.
М.Підгірянка
| |
 |  |  | |||
|
Осінь
|
Жовкне і спадає тихо із гілок.
Вітер позіхає, в купу їх згортає
Попід білу хату та на моріжок.
Айстри похилились, ніби потомились,
Сонечка немає. - Спатоньки пора!
А красольки в'ялі до землі припали,
Наче під листочком вогник догора.
К. Перелісна.
Золота осінь
В парках і садочках,
На доріжки й трави,
Падають листочки
|
Де не глянь, навколо
Килим кольористий,
Віти напівголі
Й небо синє, чисте.
Метушні немає,
Тиша й прохолода –
Осінь золота
Тихо - ніжно ходить.
К. Перелісна.
Осінь
Ніби притомилось сонечко привітне:
У траві пожовклій
Молочай не квітне.
Облетіло літо листячком із клена,
Лиш ялинка в лісі сонячно зелена.
Журавлі курличуть: летимо у вирій
Пропливає осінь на хмарині сірій.
Б. Чалий.
Останній сніг
Під розлогим дубом
Нам на втіху
Заховавсь від сонця
|
Як зима тікала,
Лісом бігла,
Загубилась в неї
Хустка біла.
|
Тій хустині
Проліс підіймає
Квіти сині.
В.Кочевський
Ми любимо весну
|
Зелену, чудесну,
Грімницю у тучі,
І дощик співучий,
І луки широкі,
І ріки глибокі,
І поле веселе,
І рідні оселі,
І цвіт у маю —
Всю землю свою!
М. Стельмах
Таємниця
Дідусь таємницю
Повідав мені,
Що літечко любе
Зимує в... сосні
Тому-то й зелена
Узимку сосна,
Бо літечком щедрим
Зігріта вона.
В.Струтинській
Котики вербові
Сонце по діброві
Ходить, як лисичка.
Котики вербові
Журять жовті вічка.
Вже не хочуть спати,
Хоч і трішки сонні.
Гріють лапенята
На яснім осонні
А.Камінчук
Сунички
|
У смарагдовій траві
Літо виросло суничками —
То по одній, то по дві.
Ой, сестриченько — ялинко
Ти не дряпай моє личко,
Я суничок назбираю
Жменьку мамі і собі!
Л.Костенко
Вербові сережки
Біля яру, біля стежки
Одягла верба сережки.
Головою хилитала,
Потихесеньку питала:
- Де ота біленька хатка,
Що гарнесенькі дівчатка?
Хай би вибігли до стежки.
Подарую їм сережки.
Л. Костенко