Главная | Обратная связь

Морфологія наукового мовлення

Абстрактність наукового стилю проявляється також на граматичному рівні – у виборі форм слова та в побудові словосполучень і речень.

Досить виразний іменний характер наукового висловлювання, зокрема й тому, що більшість термінологічної лексики становлять іменники. Найбільш поширеними в наукових текстах є іменники з абстрактним значенням і віддієслівні іменники (утворені від дієслів): видання, дослідження, класифікація тощо. Своєрідно проявляється в науковій мові категорія числа іменників: поширеним є вживання форми однини в значенні множини (для позначення узагальненого поняття чи неподільної сукупності: Лавр – рід вічнозелених рослин ро­дини лаврових (з енцикл.); Слово як одиниця мови є одночасно і лексичною, і граматичною одиницею (з підр.)), а також трапляються форми множини іменників, що в інших стилях можуть уважатися ненормативними – множина від абстрактних і речовинних іменників (швидкості, температури, цукри, масла тощо).

У науковому мовленні широко представлено відносні прикметники, оскільки саме вони, на відміну від якісних, дають змогу максимально точно визначати потрібні ознаки понять (аналітичний, деструктивний, експериментальний, компромісний), а також деталізувати, конкретизувати ознаки: ринок – внутрішній, зовнішній, фінансовий; право – кримінальне, цивільне, сімейне, господарське; хімія – органічна, неорганічна. Як відомо, від відносних прикметників не можна утворювати форми ступенів порівняння. Тому в текстах наукових праць з метою витримати однаковий стиль мовлення, використовуючи якісні прикметники, надають перевагу аналітичним (складеним) формам ступенів порівняння: більш сильний, менш тривалий, найбільш досвідчений, найменш активний. Проте зрідка синтетичні (прості) форми ступенів порівняння не можна замінити аналітичними – у термінологічних і номенклатурних словосполученнях: вищий сорт, вища школа, старший викладач, молодший науковий співробітник.

Однозначні числа, що не мають посилань на одиниці виміру, у науковому тексті записують словами, складні й складені кількісні, дробові числівники – цифрами. Не прийнято використовувати в наукових творах неозначено-кількісні числівники (багато, мало, чимало, кільканадцять, декілька), а також збірні (двійко, троє, обидва, обоє).

О.Семеног звертає увагу на таке вживання числівників у науковому мовленні:

Займенники в науковому тексті – маловживані. Загальновідомим є авторське ми замість я, функціювання присвійного наш(а) у сполуках на нашу думку, на наш погляд. Проте вживання авторського ми може, навпаки, створювати атмосферу авторської величі, особливо якщо дослідження не представляє особливого наукового інтересу. У зв'язку з цим треба намагатися зрідка вживати займенники ми, наш і створювати односкладні неозначено-особові та безособові речення, що не потребують займенника. Займенник ви вживають в усному й писемному науковому мовленні для вираження поваги, пошани й ввічливості: Прошу Вас, шановний колего...; Хотілося б почути Вашу думку стосовно цього. В українській наукові мові не завжди етичним є використання займенників він, вона, вони: присутню на конференції, засіданні тощо особу потрібно називати на ім’я й по батькові чи за прізвищем. Слід послуговуватися вказівними займенниками цей, той, такий – із прийменниками, що визначають логічні зв’язки між частинами висловлювання (у тому випадку, із цією метою), зокрема, у висловлюваннях, що в російській мові мають слова данный, следующий (за цих (таких, певних) обставин, дійшли таких (певних) висновків). Стосовно займенників їх і їхній, то, щоб уникнути зайвого паралелізму, варто використовувати присвійний займенник їхній.

Наукове мовлення характеризується значною кількістю дієслівних форм: інфінітив, особові форми, дієприслівник, дієприкметник, безособові форми на -но, -то.

Для вживання дієслів у науковому стилі є характерним:

• інфінітив, що має форму на -ти (починати, виконувати), а не на -ть;
• інфінітив у поєднанні з модальними словами (необхідно зауважити, слід наголосити) та сталі дієслівно-іменникові сполуки: брати участь, ставити запитання, дотримуватися вимог;
• дійсний спосіб (мотивувати, інтерпретувати), рідше вживають дієслова умовного способу, не вживають дієслова наказового способу;
• форма теперішнього часу, що виражає значення констатації факту – т.зв. теперішній позачасовий (науковці вважають, що; розглядаємо; існують тощо);
• майбутній час недоконаного виду в аналітичних (складених) формах: будуть здійснюватися (а не здійснюватимуться), експеримент будуть проводити (а не проводитимуть);
• форма 1-ої особи множини у відгуках і виступах (значущість наукового дослідження вбачаємо);
• часто використовують дієслово у формі 3-ї особи множини теперішнього та минулого часу без вказівки на суб'єкт дії або безособові форми на-но, -то: таким чином увага зосереджується на явищі, механізмі, процесі, а не на виробникові дії (цей термін дефінують так: …, схожі явища виявили лише в декількох місцях земної кулі; слово подано з маркуванням «книжне», у роботі досліджено особливості реакцій…).

Нагадаємо, що активні дієприкметники теперішнього часу (на -ач-(-яч-), -уч-(‑юч‑)) в українській мові не існують, а раніше були утворені за зразком російських. Наразі збереглися нечисленні давні дієприкметники такого типу,що перетворилися вже на якісні прикметники, тобто виражають постійну ознаку предмета (блискучий), причому деякі входять у термінологічні словосполучення й відтворюються в науковому мовленні (сидяча робота, лежачий хворий, зряча людина). Серед термінів, що мають паралельно з варіантом на -ач-(-яч-), -уч-(‑юч‑) інші форми словотворення, слід вибирати останні, тобто не знеболюючий, а знеболювальний; не дезінфікуючий, а дезінфекційний; не деформуючий, а деформувальний тощо.

Під час перекладання наукових текстів поширеною помилкою є нерозрізнення в російській мові прикметника данный і дієприкметника данный. В українській мові дієприкметник перекладаємо як даний: Варіант рукопису, даний для ознайомлення зі змістом; російському прикметнику відповідає український займенник цей (той, такий): У цьому випадку експеримент не підтвердив гіпотетичних прогнозів.

Як відомо, дієприслівники роблять текст більш динамічним. Науковий текст у цьому плані не є винятком: завдяки активному функціюванню дієприслівників він набуває більшої інформативності.

Досить часто, перекладаючи російськомовні тексти українською, неправильно вживають іменниково-прийменникові сполуки замість правильних дієприслівникових відповідників, наприклад:

Прислівники не зараховують до найбільш активних у науковому тексті, проте залежно від їхнього характеру, наповненості вони можуть досить активно характеризувати ознаки дії: досконало, детально, наполегливо, неодмінно тощо. У наукових висловлюваннях можливі також ступеневі форми якісно-означальних прислівників; як і для таких форм прикметників, перевагу віддають аналітичним (складеним): розглянемо питання більш детально; цей аспект проблеми проаналізовано менш ретельно.Модальні відтінки ствердження, заперечення, вірогідності, можливості або неможливості, зв’язності виражають модальними прислівниками (безумовно, можливо, по-перше тощо).

Разом із простими прийменниками в наукових текстах активно відтворюють складені й похідні: незважаючи на виявлені недоліки, згідно з концепцією, відповідно до визначених завдань, у порівнянні з первинними даними.

Сполучники, слугуючи вираженню граматичних відношень між частинами складного речення або між однорідними членами речення, в українській науковій мові переважно виражають відношення часові, причинові, умови, мети: через те що, тому що, оскільки, внаслідок того що, відтоді як, відтоді коли тощо.

Частки в практиці наукового стилю трапляються, як правило, ті, що мають мінімальні можливості емоційності й суб’єктивного оцінювання: підсилювально-видільні (навіть, тільки, лише тощо), уточнювальні (саме, якраз, майже), вказівні (то, от, це), заперечні (не, ні) і приєднувальні (також, до того ж, значить, так, то).

Вигуки в науковому мовленні не функціюють.