 |
|
Класифікація жанрів
Існують різні способи класифікації музичних жанрів. Музикознавець Т. В. Попова пропонує класифікувати жанри за умовами їх побутування і виконання. За цією класифікацією розрізняють жанри:
1. Народної музики (музичний фольклор)
2. Розважальної музики (в тому числі музика сучасної естради)
3. Камерної музики (що виконується камерними ансамблями)
4. Симфонічної музики (виконується великими оркестрами)
5. Хорової музики (виконується хоровими колективами)
6. Театральної музики (в тому числі опери, музики до спектаклів, кінофільмів тощо)
В. А. Цукерман пропонує класифікувати жанри за змістовними ознаками:
1. Ліричні жанри
2. Епічні жанри
3. Концертні
4. Картинні (програмна музика)
А. Н. Сохор пропонує класифікувати жанри за т.зв. «жанровим змістом»
1. культові та обрядові
2. масово-побутові
3. концертні
4. театральні
Стилі:
Класична - професійні музичні твори, народжені в культурі Європи переважно з Нового часу (рубіж 16-17 ст.) І в середні віки;
Популярна - масово споживані, переважно пісенно-танцювальні музичні жанри.
Позаєвропейські (неєвропейська) - музика тих народів (Сходу), чия культура відрізняється від культури західноєвропейської цивілізації;
Етнічна (і традиційна) - фольклорні (і усно-професійні музичні явища різних народів), що підкреслюють самобутність етносу,
Естрадна (або легка) - музика розважального характеру, призначена для відпочинку.
Джаз - підхоплені європейцями професійні виконавські традиції американських негрів, засновані на синтезі африканських і європейських музичних елементів. [9]
Рок - музика невеликих вокально-інструментальних груп молоді, що відрізняється обов'язковою наявністю ударних і електромузичних інструментів, в першу чергу - гітар.
Авангардна (експериментальна) - загальна назва нового напряму в професійній композиторській творчості 20 ст.
Альтернативна - нові музичні твори чи виконання (звукові уявлення, «перформанси»), принципово несхожі на всі відомі сьогодні види музики.
Багато видів музики визначаються за місці їх існування і функцій: військова, церковна, релігійна, театральна, танцювальне, кіномузика і т.д. А також - захарактером виконання: вокальна, інструментальна, камерна, вокально-інструментальна, хорова, сольна, електронна, фортепіанна та ін; за відмітними властивостями музичної фактури і композиторської техніки: поліфонічна, гомофонна, монодіческая, гетерофонія, сонорні, серійна і т . п. Усередині кожного з видів музики в свою чергу можуть виникати і розвиватися власні стилі та напрямки, що відрізняються стійкими і характерними структурними та естетичними ознаками. Наприклад: класицизм, романтизм, імпресіонізм, експресіонізм, неокласицизм, серійність, авангард - у класичній музиці; регтайм, диксиленд, свінг, бі-боп, куул - в джазі, арт, фолк, важкий метал, хіп-хоп, реп, грандж - в рок-музиці і т.п.
Напрями :
- диско;
- джаз-рок;
- народна;
- етнічна;
- електро-;
- поп;
- клубна;
- блюз;
- рок;
- реп;
- сальса;
- важкий метал;
- рок-н-рол;
- даб;
- легка і т.д……
Термін Музичний напрямок вживається для класифікації музичної творчості за її стильовими або жанровими ознаками. Цей термін є менш розроблений у вітчизняному музикознавстві і тому більш вільно вживаний.
32. Місце музики у християнській культурі. Київський знаменний спів та його специфіка.
Музичне мистецтво в добу держави Київ.Русь (9 ст- 1320 р) розподілялося на 3 групи: музика народна, княжих салонів і церковна.
Народна музика Русі складалася з вокальних та інструментальних мелодій,що споконвіку творилися в усній традиції народу. Пісні з давніх часів були постійними супутниками наших далеких предків у їх праці,побуті та звичаях. Веселі й сумні пісні виконувалися не лише голосом, а й за допомогою музичних інструментів. Щонайперше, це обрядова народна пісенність (колядки,щедрівки,веснянки,весільні,похоронні…). Стилістично народна пісенність ділиться на 2 основні групи:
1.вільний речитативний стиль (протяжне проказування) – твори мали несиметричний вільний ритм і по суті становили монотонне повторювання 1 й того самого мотиву в різних варіантах, скороченнях і поширеннях, залежно від довготи речень імпровізованого тексту ( похоронні голосіння,що виконуються мелодично, без інструментального супроводу проф. плакальницями).
2. стиль із чітким ритмом та формою – основна група, яка обіймала всю решту пісенних жанрів, тобто мелодій з чітким ритмом і виразним синтаксичним укладом фраз. Така упорядкованість музичних елементів переносилось і на тексти пісень, утворюючи в них правильні цезури ( пауза між словами) і постійну кількість складів. Зразки найдавнішої музики цього типу зустрічаємо в архаїчних обрядових піснях, особливо між колядками, щедрівками й веснянками.
Про музику князівських салонівможемо судити тільки на підставі згадок у тогочасній літературі, описів інструментів та тогочасних фресок(живопис по синій штукатурці), головним чином Софійського собору (11 ст ). Репертуар ( сукупність пісень) цієї музики напевно був дуже різноманітний – танковий, ліричний, побутовий, жартівливий. Згадки про « співання слави» князям: військові та геройські подвиги князя або його предків (« Слово о полку Ігоревім», 12 ст.). Виконавці, композитори : Вояп ( 11ст.), Митуса ( 12 ст.).
Інструменти:гуслі( щепковий інструмент), дерев’яні труби, роги, бубни і різні свирілі, пищалі та сопілки. Інструменти чужого походження : ковані, металеві або « рожані» труби та роги, орган ( клавішо – духовий), «смики» або «гудок», смичкові ін.: псалтир ( багатострунний), лавута, павла, кимбал, бронзові та мідні дзвіночки та дзвони. Носії музичної творчості: 1. співар героїчних пісень; 2. скоморохи, що згодом стали мандрівними музиками ( були не тільки музиками, а й танцювали, показували магічні дійства, розповідали дотепи – вислів з жартівливим відтінком); 3. Каліки перехожі, старці, творці поза храмової побожної пісні,попередники пізніших лірників.
Церковна музикаприйшла до нас із Візантії. Греки були першими вчителями музики та диригентами ( керують підготовкою твору, організовували у нас церковно-співочу справу ) церковних хорів. Спершу запозичена візантійська церковна музика. З 11 ст. запроваджена та поширена – українська, що з першого ц.співу – Києво-Печерської лаври – швидко пошир. на церкви й монастирі всієї Русі ( «Київ. розспів» ). Представники: Стефан у Києві, Лука у Володимирі- Волинському, Дмитро у Перемишлі.
З княжої доби збереглося чимало нотних книг, писаних без лінійною нотацією ( невимовною: крюки,знаки) 2 види:
- кондакарпа нот. – коротка церковна пісня, що славить Бога, Богородицю, святих;
- знаменна н.- ( знамя – нота) – нотовані богослужбові книги, як міней, тріоди…
Особливого розвитку набула музика дзвонів, яка виконувалась по нотах зі знаннями справи. Супроводжувала свята, збирала на віче людей ( вирішення важливих державних справ) .
Перегук церковних дзвонів – це невеликий муз. концерт.