Главная | Обратная связь

Психологічні основи доказування

 

Психологічні основи доказування – це психологічні особливості діяльності в процесі доказування його суб'єктів - слідчого і інших суб'єктів доказування.

Слідча діяльність характеризується як творча, що протікає в умовах дефіциту часу, в екстремальних умовах, що викликає деколи стресовий стан слідчого, вимагає неординарних рішень. Підкреслюється така особливість слідчої діяльності, як необхідність подолання і нейтралізації протидії осіб, зацікавлених в невдачі розслідування, в прихованні істини у справі.

До важливих проблем психології доказування відносяться: психологічні особливості діяльності слідчого в умовах тактичного ризику і інформаційної невизначеності; типові форми і способи протидії розслідуванню; психологічні основи формування внутрішнього переконання суб'єктів доказування.

Типовою для початку процесу доказування є ситуація інформаційної невизначеності, в якій доводиться діяти слідчому, оскільки більшість злочинів, особливо тяжких, здійснюються в умовах неочевидності. Типовість ситуації інформаційної невизначеності обумовлює вимоги до наявності у слідчого певних психологічних якостей: спостережливості, уважності, здібності до детального аналізу обстановки, до творчого мислення, емоційної стійкості. У сукупності із знанням закономірностей виникнення інформації про злочин і злочинця, способів здійснення і заховання злочинів це дає йому можливість накопичення відомостей про механізм події і отримання підстав для ухвалення необхідних організаційних і тактичних рішень.

Інформаційна невизначеність, в умовах якої протікає процес доказування, робить досить актуальним вирішення проблеми тактичного ризику. У психології під ризиком розуміють ситуативну характеристику діяльності, що полягає в невизначеності її результату і можливих несприятливих наслідках у разі неуспіху. Це поняття в психології розглядається як ситуація вибору між двома можливими варіантами дії: менш привабливим, проте надійнішим, і привабливішим, але менш надійним, результат якого проблематичний і пов'язаний з можливими несприятливими наслідками.

Ситуація ризику виникає вже на початковому етапі розслідування, коли слідчий стоїть перед вибором найбільш вірогідної версії, що підлягає перевірці в першу чергу. Природно, що ситуація ризику створює певну психологічну напруженість, подолати яку дозволяє лише професійна адаптація слідчого до ризикованих ситуацій.

Вибір рішення в ситуації ризику може бути результатом логічного аналізу ситуації, "прорахунку" можливих наслідків дій в сукупності із заходами по зниженню ступеня ризику, але може бути і інтуїтивний. Інтуїція слідчого може зіграти істотну роль не тільки в ситуації тактичного ризику, але і в інших випадках прояву психологічних властивостей особи слідчого як суб'єкта доказування, наприклад, при встановленні слідчим психологічного контакту з особою, що проходить по справі.

Під психологічним контактом прийнято розуміти створення атмосфери довіри до слідчого, мотивів і цілей його дій, формування у суб'єкта спілкування із слідчим переконання, що слідчий в своїх діях і поведінці керується лише бажанням встановити істину і не має особистих інтересів.

Психологічний контакт встановлюється в процесі спілкування слідчого з учасниками слідчої дій. Підготовка до цього спілкування - важливий елемент підготовки до проведення слідчої дії. А.В. Дулов вказує, що встановлення психологічного контакту вимагає від слідчого прояву його комунікативних властивостей, уміння привертати до себе увагу, будити інтерес, довіру, часом симпатію до особи слідчого.

Крім встановлення психологічного контакту, підготовка слідчого до спілкування з учасниками слідчої дій повинна включати і підготовку його до активної психічної дії на учасників, і підготовку до можливої протидії з боку тих учасників, які зацікавлені у прихованні істини у справі.

Психологічна дія слідчого на учасників розслідування грає особливо важливу роль при подоланні їх протидії встановленню істини, що може виражатися в пасивному і активному опорі зусиллям слідчого встановити істину у справі.

Формами пасивного опору є: відмова від дачі показань; немотивоване заперечення фактів з метою виграти час для побудови системи їх спростування; умовчування про факти; нез'явлення по виклику слідчих і судових органів; неповідомлення запрошуваних відомостей і невидача необхідних об'єктів (предметів, документів); ненадання допомоги; невиконання необхідних дій і відмова від участі в слідчій діях.

Активна протидія слідству виявляється в наступних формах: умисна дезінформація слідчого (дача неправдивих показань, обман, створення неправдивих доказів шляхом інсценувань, фальсифікації предметів, документів; приховання і знищення потрібних предметів або документів; підбурювання до дачі неправдивих показань і непокори слідчому; схиляння до відмови від дачі правдивих показань шляхом погроз, іншого насильства, підкупу; прямий опір слідчому; знищення доказів при ознайомленні з матеріалами слідства. Але найбільш небезпечними формами протидії розслідуванню є примушування слідчого до протиправних дій і рішень шляхом погроз, фізичного насильства, підкупу і т.п.

Психологічне забарвлення має і процес формування внутрішнього переконання слідчого і інших суб'єктів доказування. З психологічної точки зору, переконання – це впевненість, відсутність сумнівів в правильності висновку. Сумнів як складний психічний стан включає усвідомлення недоведеності, непереконливості, переживання незадоволеності тим, що видається за істину.

Внутрішнє переконання повинно бути:

а) висновком з доказів, перевірених в порядку, передбаченому законом;

б) засноване на розгляді і оцінці всіх доказів у справі в їх сукупності;

в) засновано на оцінці кожного доказу по його власній природі і у зв'язку зі справою в цілому.