Главная | Обратная связь

Судово-медична експертиза живих осіб

Судово-медична експертиза живих осіб - один з основних напрямів діяльності судово-медичних експертів. У цьому розділі викладено підстави експертиз, прийоми й методики медичного обстеження, основи оцінки отриманих результатів та принципи побудови висновків.

За статистикою, експертизи живих осіб посідають перше місце у судово-медичній практиці; кількість їх майже вдвічі перевищує кількість експертиз трупів.

Судово-медична експертиза живих осіб проводиться згідно з вимогами Кримінально-процесуального та Кримінального кодек­сів України і відповідними Правилами судово-медичного визна­чення ступеня тяжкості тілесних ушкоджень та Правилами прове­дення судово-медичних експертиз (обстежень) з приводу статевих станів в бюро судово-медичної експертизи, затвердженими нака­зом Міністерства охорони здоров’я України від 17 січня 1995 року №6.

Виконуються судово-медичні експертизи живих осіб за по­становами органів Міністерства внутрішніх справ, Служби безпеки або за рішенням судів у разі, коли вчинено злочин проти здоров’я чи гідності людини. У разі побутових конфліктів, що супроводжу­ються спричиненням легких тілесних ушкоджень, обстеження по­терпілих, як правило, проводиться не за постановою (бо криміналь­на справа не порушується), а за направленням міліції або суду.

Експертизу живих осіб оформлюють документом, що має назву «Висновок експерта».

На основі направлення проводиться обстеження живої особи, що документується «Актом судово-медичного обстеження».

Судово-медичні експерти можуть проводити обстеження гро­мадян за їх власним бажанням, і таку експертизу оформлюють до­кументом «Думка спеціаліста».

Як доказ у суді може враховуватися лише «Висновок експерта». Експертиза (обстеження) особи проводиться за наявністю особис­того посвідчення (паспорта) або, якщо тотожність її підтверджу­ється, працівником правоохоронних органів, який супроводжує цю особу на експертизу.

В обласних центрах судово-медична експертиза (обстеження) живих осіб проводиться у спеціальних підрозділах - відділах екс­пертизи потерпілих, обвинувачених та інших осіб, де працюють фахівці відповідної галузі. У районах експертиза та обстеження жи­вих осіб належать до функціональних обов’язків міжрайонних (ра­йонних) судово-медичних експертів і здійснюються у спеціально виділених кімнатах поліклінік. Крім того, за нагальної потреби су­дово-медична експертиза (обстеження) постраждалих може прово­дитись у лікарнях, судах, місцях позбавлення волі чи навіть удома.

За необхідності до виконання судово-медичних експертиз за­лучаються (комісійно) вузькі фахівці (хірурги, акушери-гінеко- логи, окулісти та інші). Лише у деяких випадках судово-медична експертиза живої особи доручається лікареві іншого фаху (не су­дово-медичному експертові). У такому разі фахівець іменується «лікар-експерт».

Основні підстави для експертизи живих осіб:

- заподіяння тілесних ушкоджень;

- статеві злочини;

- встановлення віку;

- сумнівне батьківство, материнство, підозра на підміну чи ви­крадення дитини;

- ототожнення особи;

- встановлення загального стану здоров’я;

- визначення відсотка втрати працездатності;

- експертиза рубців як наслідків давніх ушкоджень чи захво­рювань.

Найчастіше судово-медичним експертам доводиться стикатися із заподіяними тілесними ушкодженнями. При цьому вирішу­ється низка питань, а саме:

1. Характер ушкоджень?

2. Яким предметом чи фактором вони спричинені?

3. Ступінь тяжкості ушкоджень чи відсоток втрати загальної працездатн ості?

4. Чи могли ушкодження утворитись за даних обставин?

5. Давність спричинення ушкоджень? та ін.

Судово-медична експертиза у випадках спричинення тілесних ушкоджень

Тілесні ушкодження - це порушення анатомічної цілості тка­нин, органів та їх функцій під впливом зовнішніх факторів: фізич­них, хімічних, біологічних чи психічних.

Як правило, фізичні ушкодження супроводжуються травмами шкіри (синці, подряпини, садна), більш глибоких м’яких тканин (рани), кісток і суглобів (переломи, вивихи, переломо-вивихи). Крім того, можуть мати місце відкриті чи закриті ушкодження внутріш­ніх органів (забої, розриви), у тому числі й різні види черепно- мозкової травми. Під дією біологічних та психічних факторів по­рушуються загальні функції організму.

За ступенем тяжкості розрізняють:

- тяжкі тілесні ушкодження;

- тілесні ушкодження середньої тяжкості;

- легкі тілесні ушкодження.

Останні, у свою чергу, поділяють на:

- легкі тілесні ушкодження;

- легкі тілесні ушкодження, що спричинили короткочасний розлад здоров’я чи незначну стійку втрату працездатності.

Тяжкі тілесні ушкодження

Кожний ступінь тяжкості тілесних ушкоджень має свої ознаки. Згідно з Правилами судово-медичного визначення ступеня тяж­кості, виокремлюють шість ознак тяжких тілесних ушкоджень:

1) небезпека для життя;

2) втрата органа чи його функції;

3) душевна хвороба;

4) розлад здоров’я, пов’язаний зі стійкою втратою працездатно­сті не менш як на одну третину;

5) переривання вагітності;

6) невиправне знівечення обличчя.

1.Небезпека для життя. Небезпечними для життя є такі ушкодження, які в момент спричинення чи в клінічному перебігу спричинюють загрозливі для життя явища і без кваліфікованої ме­дичної допомоги, як правило, закінчуються або можуть закінчитися смертю. Загрозливий для життя стан, що розвивається у клінічно­му перебігу ушкоджень, не залежить від строку їх заподіяння, але перебуває у прямому причинно-наслідковому зв’язку з ними. На­дання при небезпечних для життя станах медичної допомоги, кот­ра відвертає смерть, не має братися до уваги при визначенні тяж­кості ушкоджень. Характеристику ушкоджень, що віднесені до небезпечних для життя, наведено у вищеназваних Правилах....

2.Крім загрозливих для життя станів, до тяжких тілесних ушкоджень належать такі, що спричинили втрату органа чи втрату органом його функції - втрата зору, слуху, язика, руки, ноги, ре­продуктивної здатності:

- під втратою зору розуміється стійка сліпота на обидва ока або зниження зору до неможливості порахувати пальці на руках на відстані двох метрів і менше (гострота зору на обидва ока 0,04 і нижче). Ушкодження сліпого ока, що призвело до його вилучення, кваліфікується залежно від тривалості розладу здоров’я або як та­ке, що призвело до непоправного знівечення обличчя;

- під втратою слуху розуміється повна глухота на обидва вуха або такий необоротний стан, коли потерпілий не чує розмовної мови на відстані три - п’ять сантиметрів від вушної раковини;

- під втратою язика (мовлення) треба розуміти втрату можли­вості висловлювати свої думки членороздільними звуками, зрозу­мілими для оточуючих (заїкання не є втратою мовлення);

- під втратою руки, ноги треба розуміти відокремлення їх від тулуба або втрату ними своїх функцій (стан, що робить неможли­вою їх діяльність);

- втрата репродуктивної функції - це втрата здатності до зля­гання, запліднення чи зачаття й дітонародження.

Ступінь тяжкості ушкодження органа, якщо його функція втраче­на до останньої травми, встановлюється за ознакою фактично спри­чиненої тривалості розладу здоров’я.

3.Душевна хвороба. Під душевною хворобою розуміють від­хилення в психіці, які мають вияв у порушеннях сприйняття, пам’яті, мислення, інтелекту, емоцій, волі, загальної поведінки, що спричинені ендо- та екзогенними факторами.

Предметом цікавості судової медицини є психічні захворюван­ня, які виникли внаслідок дії екзогенних (зовнішніх) чинників, в першу чергу травматичних уражень головного мозку. У таких випад­ках ушкодження кваліфікується як тяжке тоді, коли воно зумовило розвиток або актуалізацію (загострення) психічного захворювання, незалежно від його тривалості й ступеня виліковності. Психічне захворювання діагностується лікарями-психіатрами, а причинно- наслідковий зв’язок з ушкодженням, що його спричинило, встанов­люється судово-психіатричною експертизою. Ступінь тяжкості тілесного ушкодження визначається судово-медичними експерта­ми за висновками психіатричної експертизи.

Реактивні стани (неврози, психози) до психічних хвороб, пов’язаних з ушкодженнями, не віднесено (п. 2.1.5 Правил судово- медичного визначення ступеня тяжкості тілесних ушкоджень). Виняток, з нашого погляду, становлять реактивні психози, що стали наслідком психічної травми, яка, згідно з п. 1.2 зазначених Правил судово-медичного визначення ступеня тяжкості тілесних ушкоджень, належить до факторів, що спричинюють порушення функції орга­нізму. їх оцінка в кожному окремому випадку потребує всебічного комплексного вивчення особи та її психічного статусу, який пере­дував отриманню травми. Такі експертизи доцільного проводити за участю психологів.

4.Розлад здоров’я, пов’язаний зі стійкою втратою праце­здатності не менш як на одну третину. Під розладом здоров’я треба розуміти безпосередньо пов’язаний з ушкодженням хвороб­ливий процес, що, послідовно розвиваючись, призвів до втрати працездатності. Розміри стійкої (постійної) втрати працездатності, пов’язаної з ушкодженням, встановлюються на підставі об’єктив­них даних і відповідно до документів, якими керуються у своїй роботі медико-соціальні експертні комісії. Хоча у Правилах... фігурує цифра 33%, або одна третина, її слід вважати умовною, бо судово-медичний експерт при визначенні відсотка втрати загаль­ної працездатності керується таблицями медико-соціальних екс­пертних комісій, де «крок» відсоткової втрати дорівнює 5. Так, від­соток постійної втрати загальної працездатності може становити 5, 10, 15... 30, 35% тощо, тобто кратний 5. Отже, до тяжких тілесних ушкоджень належать такі, що спричинили стійку втрату загальної працездатності на 35 і більше відсотків.

Під стійкою (постійною) втратою загальної працездатності розуміють необоротну втрату останньої повністю або частково. Відсоток стійкої втрати працездатності може бути встановлений після повного загоєння ушкодження і зникнення зумовлених ним хворобливих змін, що не виключає стійких наслідків ушкоджен­ня (рубці, анкілози, укорочення кінцівок, деформації суглобів тощо).

У інвалідів розмір стійкої втрати загальної працездатності у випадках, коли ушкоджена та частина тіла чи той орган, у зв’яз­ку з патологією яких вони перебувають на інвалідності, необхідно визначати з урахуванням наявності хворобливих змін.

У дітей розмір стійкої втрати загальної працездатності визна­чають на основі загальних підстав, встановлених Правилами..., але із зазначенням, що ця втрата настане після досягнення працездат­ного віку.

5.Переривання вагітності. Ушкодження, що спричинило пе­реривання вагітності, незалежно від її строку, кваліфікується як тяжке, якщо між цим ушкодженням і перериванням вагітності є пря­мий причинний зв’язок. Для встановлення такого зв’язку потрібне ретельне обстеження потерпілої та вивчення медичної документації.

При опитуванні потерпілої з’ясовують обставини травми:

- коли виникла травма;

- чим вона спричинена;

- в якій позі перебувала жінка;

- місце прикладання травмуючої дії;

- яким предметом заподіяно травму;

- чи падала потерпіла після удару (ударів) і якою частиною тіла вдарилась;

- через який час після травми (у годинах чи днях) з’явилися симптоми загрози викидню або передчасних пологів і в чому це проявлялось.

Потім збирається спеціальний акушерський анамнез:

- чи були вагітності раніше, їх кількість і перебіг;

- як закінчувалися вагітності: строкові пологи, штучне перери­вання чи мимовільний викидень. Якщо був викидень (викидні), то на якому місяці вагітності це сталося;

- яким був перебіг цієї, останньої, вагітності до травми, чи не перебувала потерпіла у гінекологічному відділенні з метою збере­ження вагітності.

Зібраний акушерський анамнез підтверджується або спросто­вується вивченням оригіналів медичної документації акушерсько- гінекологічного спостереження (якщо таке є). Звертають увагу на результати лабораторних досліджень, а також на соматичні та ін­фекційні захворювання постраждалої під час перебігу вагітності.

Лише після збирання анамнезу приступають до обстеження по­страждалої. При цьому детально описують характер ушкоджень, їх локалізацію, особливості.

Обстеження внутрішніх статевих органів проводить лікар аку- шер-гінеколог.

Переривання вагітності належить до тяжких тілесних ушко­джень лише у випадках, коли між травмою, що супроводжувалась відшаруванням плаценти чи розривом плідного міхура з наступ­ним викиднем або передчасними пологами, визначено прямий причинний зв’язок.

У випадках, коли мала місце об’єктивна загроза викидня (збу­дження матки, кров’янисті виділення), але завдяки своєчасному ме­дичному втручанню вагітність збережена, ступінь тяжкості встанов­люється за тривалістю проведеного лікування. Якщо ж об’єктивні ознаки загрози переривання вагітності відсутні, встановлюється ступінь тяжкості лише наявних тілесних ушкоджень.

6.1 нарешті, шостий критерій тяжких тілесних ушкоджень - це невиправне знівечення обличчя.

Невиправним знівеченням вважається таке, що потребує для свого усунення оперативного втручання (косметичні операції).

Якщо ж усунення або значне зменшення патологічних змін (вираженого рубця, деформації, порушення міміки і т. ін.) досяга­ється консервативними методами лікування, ушкодження вважа­ється виправним.

Ступінь тяжкості виправних ушкоджень обличчя встановлю­ється за загальними правилами. Коли ушкодження вважаються су­дово-медичним експертом невиправними, то, крім встановлення ступеня тяжкості, зазначається, що вони можуть бути перекваліфі­ковані в тяжкі, якщо будуть визнані як такі, що знівечили обличчя. Таким чином, судово-медичний експерт встановлює, чи є ушко­дження виправними, бо знівечення - не медичне поняття. Отже, перекваліфікувати тілесні ушкодження обличчя на тяжкі за озна­кою невиправного знівечення обличчя може суд.

Ступінь відповідальності за спричинення тяжких тілесних ушкоджень передбачається статтями 121, 123, 124 КК України.

Тілесні ушкодження середньої тяжкості

До них належать ушкодження, що характеризуються такими ознаками:

1) відсутність небезпеки для життя;

2) відсутність інших ознак тяжких тілесних ушкоджень;

3) тривалий розлад здоров’я;

4) стійка втрата загальної працездатності менш ніж на тре­тину.

Якщо для відновлення здоров’я потерпілого після заподіяння йому ушкоджень потрібно понад три тижні, то розлад здоров’я, спричинений цими ушкодженнями, вважається тривалим.

Під стійкою втратою працездатності менш ніж на одну третину розуміють втрату загальної працездатності від 10% до 33%.

До тілесних ушкоджень середньої тяжкості відносять, напри­клад, неускладнені закриті переломи довгих трубчастих кісток, легкий ступінь забою мозку і т. ін.

Покарання за спричинення тілесних ушкоджень середньої тяж­кості передбачене статтями 122, 128 КК України.

Легкі тілесні ушкодження

Легкі тілесні ушкодження поділяють на:

1) легкі тілесні ушкодження;

2) легкі тілесні ушкодження, що спричинили короткочасний розлад здоров’я або незначну стійку втрату працездатності.

Легким тілесним ушкодженням вважається таке ушкодження, наслідки якого відчуваються не довше ніж 6 днів.

Короткочасним вважається розлад здоров ’я, що триває більше ніж 6 днів, але менше ніж три тижні (21 день).

Незначною вважається стійка втрата загальної працездатності до 10%, тобто, згідно з таблицями медико-соціальних експертних комісій, це може бути тільки 5%.

Прикладом легких тілесних ушкоджень, що спричинили корот­кочасний розлад здоров’я, може бути струс мозку; перелом кісток носа або їх зміщення з розладом носового дихання.

Відповідальність за заподіяння легких тілесних ушкоджень на­стає за статтями 125, 128 КК України.

Якщо потерпіла особа після отримання тілесних ушкоджень лікувалася у стаціонарі чи поліклініці, судово-медичний експерт через особу, яка направила її на експертизу чи обстеження (пра­цівники прокуратури, міліції, судді та ін.), повинен вимагати ори­гінали медичних документів. Об’єктивні відомості з цих докумен­тів використовуються при складанні підсумків. За необхідності судово-медичний експерт може направити потерпілу особу на консультацію до відповідного спеціаліста і його висновки викори­стати при складанні підсумків.

Судово-медичний експерт може взяти до уваги діагноз, установ­лений тільки на підставі суб’єктивних факторів, що підкріплені об’єктивною симптоматикою.

Якщо заподіяння тілесних ушкоджень спричинило загострення попередніх захворювань або наявні дефекти лікування, це не має враховуватись при визначенні ступеня тяжкості. Ушкодження хворобливо змінених тканин і органів може бути розцінено як ушкодження здорових, якщо між цим ушкодженням і несприят­ливим завершенням перебігу хвороби існує прямий причинний зв’язок.

У висновку експерта відображається характер ушкоджень з медич­ної точки зору (синець, садно, подряпина, рана, перелом кістки, ви­вих суглоба тощо), їх локалізація, властивості та особливості.

У підсумку судово-медичний експерт, на підставі аналізу да­них, встановлених експертизою, визначає:

1. Вид знаряддя чи засобу, яким могли бути спричинені ушко­дження (тупий, твердий, гострий предмети; дія фізичних, хімічних, біологічних, психічних факторів тощо). Якщо тілесні ушкодження мають різне походження, то встановлюється, чим заподіяне кожне з них.

2. Механізм виникнення ушкодження. Найчастіше органи слід­ства, міліції чи суду з’ясовують питання про можливість виник­нення ушкоджень за обставин та за механізмами, викладеними постраждалою особою.

3. Давність спричинення ушкоджень. Якщо виявлено, що ушкодження виникли неодночасно, то визначають строки утво­рення кожного з них.

4. Ступінь тяжкості тілесних ушкоджень встановлюють із за­значенням кваліфікаційної ознаки: небезпека для життя; стійка втрата загальної працездатності чи розлад здоров’я.

Ушкодження можуть бути заподіяні різними особами, тому при встановленні ступеня тяжкості треба оцінювати кожне окремо. Допустимим є об’єднання лише однакових за ступенем тяжкості ушкоджень.

У випадках, коли потерпіла особа з тих чи інших причин не пройшла достатнього клінічного й лабораторного обстеження або залишається невизначеною клінічна картина ускладнень, що виник­ли після травми, судово-медичний експерт утримується від уста­новлення ступеня тяжкості тілесних ушкоджень. У такому разі експерт відповідає на всі інші запитання, обґрунтовуючи неможливість визначення ступеня тяжкості. Водночас судово-медичний експерт сповіщає особу, що призначила експертизу, про докумен­ти, які треба представити для вирішення цього питання, або про необхідність забезпечення повторної явки потерпілого, додаткових обстежень, консультацій тощо.

Висновок експерта видається на руки особі, яка призначила експертизу, пересилається поштою або, на письмове прохання слід­чого чи судових органів, видається на руки обстеженій особі.

Інколи слідчі органи ставлять перед судово-медичними експер­тами запитання, чи не мають спричинені ушкодження ознак пере­несених побоїв, мучення, мордувань чи катувань, але вирішення цього питання не належить до компетенції судово-медичного екс­перта.

Мучення - це дії, спрямовані на позбавлення людини їжі, пит­тя, тепла, одягу, світла тощо. Тобто тілесними ушкодженнями му­чення взагалі не супроводжуються.

Мордування полягає у спричиненні особливо сильного болю шляхом багаторазових щипань, шмагань лозиною чи паском, при­пікання шкіри сигаретою, уколів голкою і т. ін. Мордування супро­воджується порушенням фізіологічних функцій організму і спри­чинює розлад здоров’я або навіть загрозу для життя.

Судово-медичний експерт повинен ретельно описати такі ушко­дження, відзначаючи їх локалізацію, характер, одночасність вини­кнення. У підсумках спеціаліст вказує, чим заподіяно травми (ту­пими, гострими, розпеченими предметами), який механізм дії цих предметів, коли і в якій послідовності чи одночасно заподіяні ушкодження; чи могли вони виникнути за вказаних потерпілою особою обставин. Ступінь тяжкості таких ушкоджень визначається на загальних підставах.

Відповідальність за побої, мордування, мучення, катування пе­редбачені статтями 126, 127 КК України.

Судово-медична експертиза визначення відсотка втрати працездатності

Така експертиза виконується комісійно. Згідно з правилами її проведення, працездатність визначається як соціально-правова категорія, що визначає здатність конкретної людини до праці. Остання визначається рівнем професійних знань, умінь, навичок, досвіду, суспільними умовами праці, а головне - станом психічно­го та фізичного здоров’я.

Працездатність може бути загальною і професійною, повного і частковою.

Повна загальна працездатність - це здатність людини до не- кваліфікованої роботи у звичайних умовах праці.

Повна професійна працездатність - здатність працівника ви­конувати роботу в повному обсязі за професією, якою він володіє, або на посаді, яку він обіймає, у тих виробничих умовах, у яких він працює. Із професійної працездатності виокремлюється спе­ціальна - тобто здатність виконувати ту чи іншу спеціальну робо­ту за різними професіями.

Якщо людина має уроджене каліцтво або перенесла хворобу, що погіршила загальний стан її здоров’я, чи страждає на якесь хронічне захворювання і внаслідок зазначеного може виконувати некваліфіковану роботу або роботу за професією не в повному об­сязі, це свідчить про часткову працездатність. Тобто, стан здоров’я дає змогу працівникові виконувати лише більшу або меншу части­ну роботи згідно зі своєю кваліфікацією. Виконання ж професій­них функцій у повному обсязі потребує полегшених умов праці, бо інакше настає розлад здоров’я.

Часткова загальна працездатність - це здатність особи вико­нувати некваліфіковану роботу не в повному обсязі або в повному обсязі, але за полегшених умов праці.

Часткова професійна працездатність - здатність працівника виконувати роботу за професією, якою він володіє, або на посаді, яку він обіймає, не в повному обсязі, або в повному обсязі, але за полегшених умов праці.

Оскільки про тимчасову втрату працездатності у зв’язку з тілес­ними ушкодженнями йшлося вище, розглянемо питання про значну постійну або тривалу непрацездатність, наслідком якої є інвалідність.

Групи інвалідності

Перша група інвалідності встановлюється особі, яка нездатна до жодної роботи і потребує постійного стороннього догляду.

Інваліди другої групи нездатні до роботи за фахом, але сторон­нього догляду не потребують.

До третьої групи належать інваліди, котрі не можуть викону­вати трудові операції відповідно до своєї професії у звичайних умовах, але можуть працювати за своєю професією при значному полегшенні цих умов.

Крім груп інвалідності, втрата загальної працездатності ви­значається у відсотках. Для встановлення відсотка постійної втрати загальної працездатності судово-медичні експерти корис­туються таблицями медико-соціальних експертних комісій. На­приклад, повна втрата зору на одне око відповідає 35% втрати загальної працездатності, і таке ушкодження кваліфікується як тяжке тілесне за ознакою втрати загальної працездатності більш як на одну третину.

Визначення відсотка втрати професійної працездатності

При встановленні ступеня втрати професійної працездатності судово-медичний експерт керується таблицями «Критерії встанов­лення ступеня стійкої втрати професійної працездатності у відсот­ках, особливостей працевлаштування хворих і інвалідів» (наказ МОЗ України від 05.08.98 № 238, наказ Міністерства юстиції Ук­раїни від 14.10.98 р. № 652/3092).

У кожному конкретному випадку треба брати до уваги вира- женість порушень функцій організму чи окремого органа.

У разі втрати органа враховують:

- можливість і ступінь компенсації втрачених функцій;

- можливість виконувати свої професійні обов’язки тією чи іншою мірою у звичайних або спеціально створених умовах.

Якщо особа не досягла віку 40-45 років, необхідно враховува­ти можливість перекваліфікації, набуття нової спеціальності.

Відповідно до правил установлення відсотка втрати професійної працездатності при виявленні таких порушень функцій організму, які перешкоджають виконанню будь-якої роботи, у тому числі і у спеціально створених умовах, втрата професійної працездатності становить 100%.

Здатність виконувати потерпілим роботу тільки у спеціально створених умовах відповідає втраті професійної працездатності не менш як на 70%.

Залежно від ступеня зменшення обсягу роботи, зниження ква­ліфікації і відповідно заробітної плати або можливості потерпілим виконувати роботу нижчої кваліфікації та за іншою професією, втрата професійної працездатності становить 25-60%.

Якщо потерпіла особа може виконувати свої професійні обо­в’язки, але це потребує зміни умов праці і передбачає зниження заробітку або, якщо виконання професійних функцій у повному обсязі потребує більшої напруженості, встановлюється до 25% втра­ти професійної працездатності.

Залежно від характеру наслідків каліцтва та можливості частко­вого чи повного відновлення працездатності завдяки заходам медич­ної реабілітації встановлюють строки подальших обстежень (через шість місяців, один або три роки).

У разі втрати органа, функція якого не відновлюється (напри­клад ампутація кінцівки), а також при обстеженні осіб, що досягли пенсійного віку, ступінь втрати професійної працездатності вста­новлюють без зазначення строку наступного обстеження.

Судово-медична експертиза стану здоров’я

Судово-медична експертиза з метою встановлення стану здо­ров’я проводиться у таких випадках:

- заява взятої під варту особи про те, що за станом здоров’я во­на не може утримуватись у слідчому ізоляторі;

- відмова особи від явки до слідчого або до суду через незадо­вільний стан здоров’я, підтверджений медичними довідками, що викликають сумнів у судово-слідчих органів;

- встановлення стану здоров’я призовників, які відмовляються від військової служби через хвороби;

- відмова від роботи ув’язненого через тяжке захворювання;

- у справах цивільного позову, коли йдеться про необхідність санаторно-курортного лікування чи додаткового харчування;

- ухилення від роботи (нібито за станом здоров’я) злісних не­платників аліментів і у деяких інших справах.

Цей вид експертизи потребує участі лікарів різних спеціально­стей, тому виконується комісією.

Такі експертизи можуть проводитись в амбулаторіях чи полі­клініках, вдома у хворого (при тяжких недугах) або у стаціонарах - у разі потреби додаткових досліджень з використанням стаціонар­ної апаратури, всього обсягу сучасних методів діагностики: клініч­них, лабораторних, інструментальних (М. П. Мотюк, А. С. Лісовий, Д. Л. Горбатюк).

Судово-медична експертиза удаваних і штучних хвороб

Судово-медичному експертові досить часто доводиться стика­тися з ситуаціями, коли особа намагається сфальсифікувати дані щодо своїх ушкоджень чи хвороб. Це проявляється у різних формах:

- симуляція і дисимуляція;

- агравація і дезагравація;

- штучні хвороби;

- самоушкодження.

Симуляція (удавана хвороба) - зображення симптомів не­існуючого захворювання.

Особа, яка симулює удавану хворобу, завжди має корисну мету, наприклад, небажання служити в армії, займатися суспільнокорисною працею або намагання отримати додаткові матеріальні блага. Завдання судово-медичної експертизи полягає у тому, щоб об’єк­тивним діагнозом спростувати наявність у обстежуваного захво­рювання, на яке він посилається.

Симуляція може бути умисною та патологічною. Остання най­частіше властива хворим на істерію і є проявом їхньої хвороби, тому підлягає лікуванню, а не кримінальному переслідуванню.

Умисно симулюються нервово-психічні, соматичні захворю­вання, розлад органів чуття, а також окремі симптоми хвороб, із психічних захворювань частіше симулюють епілепсію з удаванням припадків, маніакально-депресивний психоз, недоумкуватість. Для розпізнавання симуляції цих хвороб необхідним є обстеження у стаціонарах психоневрологічних диспансерів під наглядом досвід­чених психіатрів.

Діапазон симульованих соматичних захворювань досить ши­рокий:

- гіпертонічна хвороба, основний симптом якої - підвищення кров’яного тиску - викликається вживанням ефедрину;

- захворювання легень (наприклад, туберкульоз), основний симптом якого - більші або менші вогнища затемнення легеневої тканини - імітується втиранням у шкіру ртутної мазі або свин­цевого пилу; кровохаркання - набиранням крові у рот, напри­клад, висмоктування її з ясен перед здаванням на аналіз мокро­тиння, або додаванням крові безпосередньо у зібране мокротин­ня; схуднення досягається штучним утриманням від їжі, а кашель імітують;

- виразкова хвороба шлунка, крім суб’єктивних скарг, «під­тверджується» введенням у випорожнення висушеної крові, а у шлунковий сік - аскорбінової кислоти для підвищення кислотності;

- хвороби нирок, основним доказом яких є поява у сечі крові (гематурія), білку (альбумінурія, протеїнонурія), цукру (глюкозурія) симулюються додаванням до сечі, що здають на аналіз, курячого яєчного білка, крові та цукру.

Інколи на аналізи здаються виділення дійсно хворих людей або останні проходять обстеження за симулянтів, тому перед обсте­женням треба перевірити паспорт, щоб ідентифікувати особу, яка підлягає обстеженню, із зображенням фотокартки на документі.

Симуляцію нічного нетримання сечі розпізнати досить важко, бо відсутність такого розладу практично ніякими об’єктивними симптомами не підтверджується. Для розпізнавання цієї удаваної хвороби потрібне всебічне стаціонарне обстеження за участю лікаря-психіатра.

Розлад органів чуття - слуху, зору, мовлення (наприклад, за­їкання) - інколи симулюють після перенесених травм, особливо че­репно-мозкових, і видають за наслідки останніх. Крім окремих при­йомів, котрі дають можливість розпізнавати симуляцію, існують і об’єктивні, суто наукові, способи виявлення ступеня втрати зору, слуху тощо.

Симуляція захворювань опорно-рухового апарата також наявна досить часто, особливо часто - обмеженості рухів у суглобах вна­слідок контрактури. Для виключення цього розладу потрібне до­скональне обстеження в умовах стаціонару. Особливо ретельно вивчають обставини травми: шрам, ущільнення по ходу м’язів чи сухожилків. У таких випадках, крім клінічного спостереження, обов’язковим є рентгенографічне дослідження ураженої ділянки. За відсутності об’єктивних ознак розладу, на які посилається об­стежувана особа, треба призначити консультацію психіатра, бо не можна виключити контрактуру як прояв істерії чи якогось іншого нервового або психічного захворювання.

Іноді симулюють поодинокі симптоми, які характерні для бага­тьох захворювань, але об’єктивних критеріїв розпізнавання не ма­ють,- це головний, серцевий біль, нудота, запаморочення тощо.

Агравація полягає у тому, що людина тією чи іншою мірою перебільшує тяжкість свого дійсного ушкодження або захворювання.

Агравація може бути умисною чи патологічною. Остання влас­тива підозрілим людям, котрі дуже чутливо ставляться до най­менших змін стану свого здоров’я. На практиці з агравацією до­сить часто стикаються при експертизі живих осіб з приводу череп- но-мозкової травми, коли потерпіла особа намагається збільшити ступінь тяжкості заподіяних їй тілесних ушкоджень.

Вищевикладене свідчить про те, що розпізнавання симуляції і агравації належить до досить складних експертиз, тим більше, що обстежуваний іноді досить добре «грає» своє захворювання чи ушкодження, особливо коли скаржиться на больові симптоми, розлад функцій органів чуття.

У кожного експерта, як правило, є свій набір «хитрощів», який дозволяє розпізнати симуляцію, але для об’єктивних висновків не­обхідно керуватися загальними правилами виконання таких експертиз:

- щоб довести факт симуляції, хворий (або симулянт) має бути всебічно, повно й об’єктивно обстежений в умовах стаціонару;

- необхідно зібрати і вивчити його медичну документацію, звернувши увагу на всі перенесені захворювання, початок і дина­міку розвитку симптомів захворювання, з приводу якого прово­диться обстеження;

- кожний названий обстежуваним симптом має бути ретельно перевірений об’єктивними методами дослідження. Досліджується також функціональний стан усіх систем і органів для виявлення захворювань, невідомих обстежуваному;

-у процесі клінічного обстеження бажано організувати постійне медичне спостереження та взяття проб на аналізи в такий час, коли обстежуваний їх не чекає. Аналогічно треба виконувати рентген- дослідження, наприклад, для спростування наявності виразки шлун­ку, що може дати можливість встановити факт симуляції;

- до повного клінічного обстеження і підтвердження захво­рювання не можна починати лікування, бо це може зашкодити справі;

- судово-медична експертиза проводиться комісійно із залу­ченням фахівців - спеціалістів із захворювання, наявність якого треба спростувати або підтвердити.

При цьому до пацієнта не можна ставитися упереджено як до симулянта, поки не доведено відсутність захворювання.

Дисимуляція і дезагравація - явища, протилежні симуляції та агравації.

Дисимуляція - приховування наявного захворювання (його симптомів) чи ушкоджень.

Дезагравація - зменшення симптомів захворювання (ушко­дження), що має місце, а також перебільшення результатів лікування.

Частіше до дисимуляції вдається злочинець, який отримав при вчиненні ним злочину ушкодження, виявлення яких може свідчити про його протиправні дії. У таких випадках обстежуваний або зо­всім заперечує наявність ушкоджень, або стверджує, що вони не мають жодного зв’язку зі злочином, в якому він підозрюється.

Дисимуляція наявна, наприклад, коли жінка, що підозрюється у дітовбивстві чи кримінальному аборті, взагалі заперечує факт своєї вагітності. Дисимуляція спостерігається і у хворих на венеричні хвороби, котрі притягуються до відповідальності за умисне зара­ження партнера. У таких випадках вони, як правило, заперечують свою інформованість про хворобу. Інколи люди вимушені прихо­вувати свої захворювання чи ушкодження, щоб залишитися на своїй роботі (наприклад, льотчики чи водії, в яких погіршився зір) чи вступити на навчання до якогось навчального закладу і т. ін.

Такі випадки дисимуляції законом не переслідуються.

Членоушкодження - умисне заподіяння шкоди своєму здо­ров’ю, яке може здійснюватися різними способами:

а) спричиненням штучних хвороб;

б) приховуванням захворювання, що вже наявне, або умисною відмовою від лікування, або активним впливом на процес захво­рювання з метою обтяжити хворобу та відстрочити одужання;

в) спричиненням механічних ушкоджень (вогнепальними, ту­пими та гострими предметами).

Як симуляція членоушкодження має корисну мету - ухилитись від служби в армії чи від взяття під варту; дострокове звільнення у зв’язку з хворобою. В армії, природно, симулюють тільки ті хво­роби, які перелічені в реєстрі протипоказань для військової служби.

Штучні хвороби - це такі, що умисно спричинюються застосу­ванням фізичних, хімічних і біологічних факторів або їх комбі­націй.

Хімічний фактор - це, як правило, тривале вживання або передозування лікарських засобів. Так, досить тривале вживання ефедрину або мезатону зумовлює спочатку гіпертензію, а потім - розвиток гіпертонічної хвороби.

Біологічні фактори - збудники деяких хвороб (дизентерії, ту­беркульозу тощо).

Фізичні фактори - висока чи низька температура, іонізуюче випромінення і т. ін.

Прикладами застосування комбінацій різннх факторів може бути:

а) механічне ушкодження, термічний чи хімічний опік шкіри з подальшим внесенням в ранову поверхню інфекції (втирання землі, випорожнень), що призводить до утворення флегмони або гангрени;

б) загальне переохолодження організму або вдихання цукрової пудри спричинюють запалення легенів;

в) куріння замість тютюну листя чаю при контакті з туберку­льозним хворим з високим відсотком ймовірності призводить до захворювання на туберкульоз;

г) рана на радіаційному опіку шкіри дуже довго не гоїться. Як випливає з характеристик діючих агентів, їх дія може бути пере­важно загальною або місцевою.

Застосування вогнепальної зброї та вибухових пристроїв для спричинення членоушкодження.

Членоушкодження із застосуванням вогнепальної зброї найчас­тіше трапляються в армії. Звичайно застосовують тип зброї, що закріплено за особою, яка заподіяла собі ушкодження, і вчиняють цей злочин під час перебування на варті, у караульному примі­щенні чи на полігоні. Поранення не заподіюють життєво важли­вим органам, майже ніколи не ушкоджують довгі кістки кінцівок, ребра, кістки черепа. Інколи у заподіювана самоушкодження є спіль­ник, котрий допомагає у здійсненні протиправного наміру.

Вогнепальне ушкодження, як правило, видається за нещасний випадок при чистці, перезарядці чи вправах на стрільбищі. Досить часто застосовують різні прокладки для затримання часток поро­шинок (носові хустки, деталі одягу і т. ін.), що дає підставу тверди­ти про постріл з неблизької дистанції. З вибухових пристроїв частіше фігурують запали та детонатори, котрі вибухають, якщо їх затиснути в кулаці чи натиснути на них ногою. Ураження з мислив­ської зброї, а інколи - і з бойової, може видаватися за розбійний на­пад. Найчастіше вражаються м’які тканини кінцівок, інколи кисті чи відтягнута шкіра тулуба.

Для розпізнавання вогнепальних самоушкоджень судово- медичний експерт повинен ретельно зібрати відомості про випа­док, акцентуючи увагу на таких деталях, як: поза постраждалого під час пострілу, положення зброї відносно ураженої ділянки, від­стань пострілу тощо. При дослідженні одягу з пошкодженнями не­обхідно застосувати додаткові медико-криміналістичні дослідження для виявлення часток порошинок, кіптяви, слідів дії полум’я та розжарених газів, уважно вивчити описи хірургом вогнепальної ра­ни. У разі вирізування країв їх піддають медико-криміналістичному дослідженню для встановлення вхідного і вихідного отворів та ди­станції пострілу.

Крім одягу й ранової поверхні, обов’язково досліджують рано­вий вміст, що відділився, у тому числі й на внутрішніх поверхнях хірургічних пов’язок. У рановому каналі можна виявити частки порошинок, кіптяви, прокладок, крізь які стріляли. Окрім вищена- веденого, обов’язковим є проведення слідчого експерименту за участю судово-медичного експерта для підтвердження або спросту­вання показань обстежуваної особи.

Членоушкодження із застосуванням гострих і тупих пред­метів.

У побуті для членоушкодження частіше застосовують гострі (ножі, сокири, пилки, шило та інші) або тупі предмети (молотки, обухи сокир), маховики або шестерінки, шнеки побутових механіч­них чи електричних приладів, в які ніби потрапили пальці, кисті чи інші частини тіла. Завжди висувається версія про нещасний випадок під час виконання господарських чи будівельних робіт, а наслідки дії колюче-ріжучих, колючих і ріжучих предметів пояснюють роз­бійним нападом чи замахом на самогубство.

В усіх випадках ушкоджень, спричинених гострими предмета­ми, треба дуже ретельно оглянути саме ушкодження, а також ото­чуючі тканини, на яких можуть зберегтися сліди поверхневої дії знаряддя самоушкодження (сліди приміряння). Якщо наявне від- рубання пальців кисті чи стопи, треба шукати поверхневі сліди дії не тільки на культах пальців, а й на їх відрубаних частинах. Необ­хідно також дослідити пошкодження на одязі, рукавицях, взутті і цурках (при рубаних травмах). Найчастіше відзначають невідповід­ність ушкоджень на тілі та одязі (кінцівках, рукавицях, взутті). Це зумовлено тим, що ушкодження звичайно наносять на оголене тіло, а потім на одяг. Якщо ж сліди приміряння відсутні на шкірі, то вони можуть залишитися на одязі чи взутті. Обов’язковим є проведення слідчого експерименту за участю судово-медичного експерта.

Самоушкодження за допомогою транспортних засобів.

Такі самоушкодження трапляються нечасто і видаються за не­щасні випадки. Практично всі докази, щодо заподіяння транспорт­ної травми з метою членоушкодження, досить сумнівні. Однією з побічних ознак самоушкодження при переїзді колесами рейково­го транспорту через кисть чи стопу (ізольовано) є відсутність ушкоджень на інших частинах тіла, а також незначне забруднен­ня одягу. Найбільші можливості спростувати версію нещасного випадку надає слідчий експеримент.

Отже, загальними ознаками самоушкоджень є:

- локалізація ушкоджень у ділянках, доступних для заподіяння їх власного рукою;

- заподіяння ушкоджень поза життєво важливими ділянками;

- невідповідність ушкоджень на тілі та одязі;

- сліди приміряння на шкірі, одязі чи взутті;

- спостерігається повторення у короткий проміжок часу одно­типних членоушкоджень у схожих колективах (вогнепальні ушко­дження, виразкова хвороба шлунку в армії; туберкульоз, відруби пальців у зонах утримання в’язнів і т. ін.).

Судово-медичне дослідження рубців як слідів колишніх поранень

Для всіх учасників Великої Вітчизняної війни, які отримали поранення, державою встановлено ряд пільг. Через те, що значна кількість поранених втратили документи військових госпіталів, де зафіксовано характер поранення, його перебіг і наслідки, судово- медичним експертам доручено проводити обстеження осіб цього контингенту за направленнями військкоматів. На суд експертів виносяться питання про наявність рубців на тілі обстежуваних; про характер та механізм їх утворення; про можливість їх виник­нення під час Вітчизняної війни.

Перш ніж почати огляд, судово-медичний експерт вивчає ме­дичну документацію воєнних та післявоєнних часів (якщо така є), а також ознайомлюється з іншими документами (довідки, записи у військових квитках). Особливу увагу звертають на наявні пора­нення. Потім збирається анамнез щодо обставин їх виникнення, характеру. Під час обстеження звертають увагу на вік, бо, на жаль, і такі експертизи стикаються з обманом. Огляд обов’язково треба проводити при достатньому денному освітленні - для правильного визначення забарвлення шкіри й рубців. Колір, консистенцію та інші особливості рубця, на який обстежуваний вказує як на наслі­док поранення, треба зіставляти з такими самими ознаками після­воєнних рубців, якщо вони наявні. За необхідності рубці вивчають за допомогою стереомікроскопа чи лупи з великим збільшенням.

При цьому можна виявити імпрегнацію в шкіру порошинок, часток металу, інших включень.

Якщо під час огляду і обмацування у м’яких тканинах, що ото­чують рубець, виявлено сторонній предмет щільної консистенції - обов’язковим є рентгенографічне дослідження, яке дає можливість встановити наявність включень (осколки, кулі тощо). Рубці, яким більше ніж 18-20 років, як правило, білясті, інколи коричневуваті, в цілому м’які, але можуть мати ущільнені тяжі, вони тонкі, блис­кучі, іноді опуклі (за даними І. М. Серебреннікова).

Класифікація рубців шкіри:

1) За походженням - травматичні, патологічні (унаслідок за­хворювань).

2) За характером рубцевої тканини - нормальні, гіпертрофічні, атрофічні.

Основні підстави експертизи рубців шкіри:

1) Встановлення наявності рубців (зазвичай давніх і мало­помітних).

2) Ідентифікація особи за рубцями.

3) Встановлення причин виникнення рубців.

Травматичні:

а) вогнепальні (кульові, осколкові тощо);

б) ушкодження твердими тупими предметами (забиті рани, трав­матичні ампутації частин кінцівок з утворенням кукс тощо);

в) ушкодження гострими предметами (колючими, ріжучими, колюче-ріжучими, рубаючими, пиляльними, хірургічні втручання тощо);

г) термічні ушкодження (опіки III—IV ступенів, відмороження ІІІ-ІУ ступенів);

ґ) хімічні опіки (місцева дія концентрованих кислот, лугів тощо);

д) радіаційне та лазерне опромінення.

Патологічні:

а) фурункульоз;

б) флегмони;

в)туберкульоз;

г) сифіліс;

ґ) проказа;

д) інші рубці, пов’язані з перенесеними хворобами.

Висновок щодо походження рубця має звичайно форму при­пущення, тобто зазначається, що експерт не виключає його утво­рення у часи Великої Вітчизняної війни за тих обставин, на які вказує обстежуваний. І тільки у разі значних розбіжностей між да­ними анамнезу і характером рубцевої тканини судово-медичний експерт може спростувати твердження про утворення рубця вна­слідок поранення під час війни.

Питання, які виникають при експертизі рубіне шкіри:

1) Причини утворення рубців (їх походження)?

2) Давність утворення рубців?

3) Підлягає чи ні виправленню конкретний рубець?

4) Який ступінь тяжкості ушкодження, що мало місце (за харак­тером рубця)?

5) Який відсоток втрати працездатності у зв’язку з ушкоджен­ням, що мало місце?

6) Чи могли конкретні рубці утворитись при викладених обста­винах та у зазначені терміни? Тощо.

Судово-медична експертиза встановлення віку

Зазначений вид експертизи призначають у разі, коли докумен­ти, в яких зафіксовано дату народження (паспорт, свідоцтво про народження) втрачені. Наприклад, під час війни, стихійного лиха, раптового переселення з місця постійного проживання. Інколи такі документи приховують навмисно, щоб уникнути кримінальної відповідальності, служби у Збройних силах і таке інше.

Судово-медичному експертові доводиться встановлювати вік:

- покинутих чи підкинутих немовлят;

- малолітніх бродяг при улаштуванні їх у дитячий будинок;

- при притягненні особи до кримінальної відповідальності у зв’язку із вчиненням злочину.

Треба зазначити, що за тяжкі злочини (вбивство, зґвалтування, розбійний напад, злісне хуліганство тощо) кримінальна відпові­дальність настає з віку 14 років, за вчинення будь-якого злочину - з 16 років, а повна дієздатність (за відсутності психічних захворю­вань) - з 18 років. Пенсійний вік жінок настає у 55 років, чолові­ків - у 60 років.

Зростання і розвиток організму, змужніння і, нарешті, старіння - біологічні процеси, які, за загальними віковими закономірностями, мають і значні індивідуальні особливості (фізично й розумово недо­розвинені діти, що виглядають молодшими за своїх ровесників, рано постарілі - у 40-45-річному віці і, навпаки, моложаві особи у віці 60-65 років).

Нижче наведено основні фактори, за якими судово-медичні екс­перти встановлюють вік:

1) антропометричні характеристики;

2) стан шкіри;

3) ступінь розвитку вторинних статевих ознак;

4) стан, зміна, кількість зубів;

5) закостеніння ділянок епіфізарного росту кісток.

Антропометричні характеристики (зріст, маса тіла, окруж­ність грудної клітки, голови, плеча, гомілки) мають значення тіль­ки у період росту й розвитку організму. Так, довжина тіла ново­народженої дитини - близько 48-55 см, у п’ять років вона вже приблизно 100 см, у 14-15 років - 150 см; маса тіла при народ­женні - приблизно 3^4 кг, через півроку вона подвоюється, а до року життя - потроюється і т. д.

Стан шкіри. У дитинстві і юності шкіра дуже еластична, з ви­соким тургором; але вже у молодому віці еластичність шкіри змен­шується, тому у 20 років з’являються перші зморшки на обличчі (лобні та носо-губні); у 25 років - у зовнішніх кутках очей; спере­ду від козелка - після 30 років; на шиї - у 35 років, на мочці вуха - у 50 років. Після віку 55 років на тильних поверхнях кистей і об­личчі з’являються пігментовані ділянки шкіри. Шкіра у похилому віці настільки втрачає еластичність, що, зібрана у зморшки, вона довго не розправляється

Ступінь розвитку вторинних статевих органів набуває зна­чення у старшому шкільному й юнацькому віці. У 11-13 років у дівчаток зазвичай з’являється оволосіння на лобку і пахвових за­падинах. У цей же період починається формування молочних залоз і менструації. До віку 18 років, як правило, статеве дозрівання по­вністю закінчується. У хлопчиків статеве дозрівання настає дещо пізніше. Оволосіння лобка і пахвових западин - у 13-16 років. У віці 15-16 років починається збільшення статевих органів, з’являються полюції, грубішає голос. У віці 17 років починає рос­ти волосся на підборідді, аз 18 - на щоках.

Стан зубів - досить важлива ознака для визначення віку. Пер­ші молочні зуби з’являються у піврічному віці, а до кінця першого року життя їх уже 6-8; до кінця другого року виростають всі 20 мо­лочних зубів. Як правило, з семирічного віку молочні зуби почи­нають замінюватися на постійні, кількість яких у 13-15 років дося­гає 28. До двадцяти п’яти років (іноді - пізніше) виростають другі зуби мудрості, і загальна кількість зубів збільшується до 32. У ди­тинстві на різцях є дрібні горбочки, які стираються після двадцяти років, а до ЗО років стираються й горби жувальних поверхонь корін­них зубів. Стирання різців з появою плям дентину - у віці 35 років. Стертість зубів до появи дентину корінних зубів - у віці 40 років. Стертість різців на 1/3 і стирання корінних зубів до коричневого дентину - 45 років. Зношеність різців і корінних зубів майже напо­ловину з відкриттям каналів і випаданням багатьох корінних спо­стерігаються у 50-річному віці.

Точки закостеніння кісток кисті і синостози кісток кінцівок мають дуже важливе значення для визначення віку. Для меншого ступеня рентгенівського опромінення організму рекомендується робити дослідження кисті і дистального кінця передпліччя, корис­туючись для оцінки таблицями В. І. Пашкової, С. А. Бурова.

У похилому і старечому віці рентгенографія кісток скелета дає можливість виявити явища остеопорозу.

Достовірну підставу для встановлення віку дає оцінка всієї су­купності ознак.

Але й при цьому треба пам’ятати, що кожна з них має значну варіабельність, яку зумовлюють багато факторів: кліматичні, соці­альні умови життя, спадковість, харчування, перенесені чи наявні захворювання - особливо ендокринної системи, і багато інших. Тому відхилення від дійсного віку в той чи інший період може становити:

у перші 10 днів життя - 1-2 дні; до одного року - 1-1,5 місяця; у підлітковому віці - 2-3 роки; у молодому віці (20-35 років) - 5-6 років; у віці від 35 до 50 років помилка може становити 7-10 років; у віці 60-70 - навіть 10-15 років, тобто експертиза у цей віковий період може визначити вік людини з точністю до ± 20%.