Главная | Обратная связь

Принципи конфліктологічної експертизи

ЕКСПЕРТИЗА ТА ПЕРЕДБАЧЕННЯ КОНФЛІКТУ

 

1. Аналіз та експертиза конфлікту

2. Внутрішня картина конфлікту

3. Принципи конфліктологічної експертизи

4. Дослідження та прогнозування ескалації конфлікту

5. Інформаційна підтримка прийняття державних рішень у кризових ситуаціях

 

Аналіз та експертиза конфлікту

Аналіз - це метод дослідження, що полягає в уявному або практичному розчленуванні цілого на складники. Аналіз пере­дує синтезу, і спосіб здійснення аналізу визначається потребою майбутнього синтезу. Аналізуючи конфлікт, ми прагнемо здій­снити інформаційну реконструкцію його змісту, джерел, пози­цій та інтересів дійових осіб, динаміки розгортання, щоб зна­йти прийнятні для сторін конфлікту умови його конструк­тивного завершення. Звідси - значення аналізу. Водночас ми знаємо, що серйозний і глибокий аналіз є швидше винятком, ніж правилом поведінки сторін конфлікту, що зумовлено як емоційною залученістю їх до конфлікту, так і браком (здебіль­шого) необхідної кваліфікації для такого аналізу. Здійснити цей аналіз може фахово підготовлений консультант або незалеж­ний посередник.

Одним із продуктивних підходів до аналізу конфліктів є по­рівняння актуального конфлікту зі схожими, що мали місце в ми­нулому в такій сфері життя. Це дає змогу віднести конфлікт до:

а) стандартних;

б) типових (напівстандартних);

в) нестандартних.

Такий поділ умовний, оскільки кожна ситуація має свої не­повторні особливості, але доцільний, бо подібність у суттєвому дає можливість використати результати аналізу та розв'язання минулого конфлікту для розуміння й аналізу актуального кон­флікту.

Результатом аналізу внутрішньоособистісного конфлікту є психологічний діагноз, який стане основою психокорекційних заходів. Аналіз міжособистісного конфлікту завершується висновками та рекомендаціями консультанта. Однією з корис­них і порівняно простих схем аналізу є картографування кон­флікту за X. Корнеліус і Ш. Фейр [100, с. 142-156]. Відповіді на три запитання:

1. У чому проблема? (Проблема має бути сформульована однією фразою.)

2. Хто є головними учасниками конфлікту?

3. У чому полягають побоювання й інтереси кожного учас­ника?

- записуються у так званій карті конфлікту. Наприклад, у кон­флікті двох сторін (парціальному конфлікті) карта може мати такий вигляд, як показано на рис. 4.1.

 

Потреби сторони А Побоювання сторони А

ПРОБЛЕМА

Потреби сторони В Побоювання сторони В

 

Рис. 1. Карта конфлікту двох сторін (X. Корнелиус, Ш. Фзйр, 1992)

 

Консультант може скласти карту як самостійно, так і за учас­тю обох сторін конфлікту. Особи, яких звичайно вважають «важ­кими», мають свої потреби й побоювання, відображення яких на карті сприятиме налагоджуванню спілкування з ними. Карта до­помагає побачити ситуацію очима іншої людини, знайти спільні інтереси, відшукати нові підходи до вироблення рішень. Але всі ці позитивні функції карта виконує лише за умови, коли інфор­мація, що в ній зафіксована, відповідає дійсності.

На думку американського дослідника Б. Кросбі, метод кар­тографування доцільний також у політичному аналізі ситуації. Для того щоб залишитися при владі, уряд му­сить мати підтримку, яка завжди чогось вартує. Дійовими осо­бами політичного життя Кросбі вважає:

- зовнішній сектор(групи тиску іноземного походження - посольства, трансна­ціональні корпорації, міжнародні донори, іноземні розвідки тощо),

- соціальний сектор(великі групи, об'єднані певними спільними характеристиками й вимогами, свої інтереси вони реалізують через вибори, - промисловці, робітники, селяни тощо),

- політичні партії (групи, які намагаються впливати на напрям державної політики через інструменти державної вла­ди),

- групи тиску (групи порівняно вузьких спільних інтересів, захищаючи які, вони прагнуть вплинути на напрям державної політики у певній сфері).

Трикутник УПК(Установки, Поведінка, Контекст) ґрун­тується на припущенні, що в конфлікті взаємний вплив здій­снюють три основні компоненти: контекст, поведінка учас­ників конфлікту і їхні установки. Для кожного учасника ма­люється свій трикутник, в якому основні фактори конфлікту наводяться з точки зору цього учасника. Кожний учасник (група) вказує на суттєві для нього аспекти й особливо на ті сфери, де він найбільше постраждав. Часто учасники по-різ­ному тлумачать причини конфлікту. Обговорення відмін­ностей у сприйманні конфлікту допомагає сторонам зрозумі­ти одна одну і зайняти реалістичну позицію [150, с. 49].

«Цибулина»- назва методу базується на схожості з багато­шаровою будовою цибулини. Зовнішнє лушпиння - позиції, які декларуються у присутності інших. Наступний шар - інтереси, те, чого ми насправді хочемо. Ще глибший шар - головні потре­би. Мета «цибулини» - графічно показати можливість зняття якомога більшої кількості шарів, які «наросли» в результаті кон­флікту (рис. 4.3) Довгостроковою метою є покращення спілку­вання і довіри до такого рівня, коли люди зможуть відверто обговорювати свої реальні потреби і потреби іншої сторони.

Рис..3. «Цибулина»

 

Дерево конфлікту»(рис. 4) пропонує сторонам конфлікту ме­тод визначення важливих проблем, які учасники класифікують за трьома категоріями:

1) основні причини (корені дерева);

2) основні чи нові проблеми (стовбур дерева); 3)

3) наслідки (гілки).

В подальшому організовується дискусія з метою дійти спільного погляду на основну проблему і виокремлення питань, які потребують першочер­гового залагодження.

«

Рис.4. Дерево конфлікту

Аналіз силового поляспря­мований на виявлення сил, які впливають на конфлікт, та на оцінку сильних і слабких сторін цих сил. Спочатку визначається певна конкретна дія, яку ви хочете здійснити, або зміни, яких треба досягти. Сили, які сприяють здійсненню наміченої дії (змін), мають бути записа­ні в стовпчик зліва. Сили, які протидіють здійсненню вашого завдання, записуються в стовпчик справа. Від кожної сили до центру малюється стрілка, довжина і товщина якої позначає вагу і могутність кожної з сил. Аналіз полягає в розгляді мож­ливостей посилити позитивні й послабити негативні сили [150, с. 54]. Аналіз силового поля на прикладі ситуації прове­дення виборів в одному з регіонів Південної Африки у 1994 р. подано у табл. 4.1.

«Піраміда»- метод для аналізу багаторівневого конфлік­ту, що допомагає виявити ключові фігури на кожному з рів­нів. Запропонований Дж. П. Ледерахом. Люди, які беруть участь у конфлікті, зображуються у вигляді трикутника, поділеного на кілька сегментів по вертикалі. Верхній сегмент - лідери вищо­го рівня. В кожному сегменті виявляються лідери, які займають стратегічно важливі позиції і які можуть стати стратегічними союзниками у залагодженні конфлікту як у межах одного рів­ня, так і одночасно на всіх рівнях

У ситуаціях, коли потрібно приймати відповідальні рі­шення, що стосуються стабільності у сфері міжгрупових, ор­ганізаційних, соціальних, міжнародних відносин, може засто­совуватися така форма дослідження й оцінки, як експертиза.Експертиза передбачає проведення дослідження незалежни­ми висококваліфікованими фахівцями, що доцільно, коли ви­годи від використання такої експертизи виправдовують ви­датки на її проведення. Як правило, експерт має знайти нову, невідому або не усвідомлювану особою, котра приймає рішен­ня (ОПР), інформацію стосовно конфлікту, що дає змогу змен­шити невизначеність вибору рішення. Експертний висновок має сприяти кращому знанню й розумінню ситуації ОПР та бути підготовленим до моменту вибору рішення ОПР.

2. Внутрішня картина конфлікту

Слід розрізняти терміни «експертиза конфлікту» й «кон-фліктологічна експертиза». Експертизу конфлікту можуть здій­снювати фахівці (правники, економісти, психологи) з окремих аспектів проблеми, яка постала перед конфліктантами. На від­міну від цього, конфліктологічна експертиза проводиться за участю фахівців-конфліктологів. її метою є аналіз та оцінка конфліктної ситуації в цілому, поведінки конфліктантів, балан­су сил, наслідків конфлікту, шляхів виходу, моделювання різних варіантів розвитку конфлікту й характеру постконфліктних си­туацій. Предметом конфліктологічної експертизи можуть бути не лише реальні конфлікти, а й ситуації, які загрожують пере­рости в конфлікт. Матеріалами, на підставі яких готується екс­пертний висновок, є документи, безпосередні спостереження конфліктолога, опитування учасників і свідків конфлікту, про­ведення спеціальних діагностичних досліджень.

Учасники конфлікту (соціальні, професійні, національні та інші групи, керівництво організацій та об'єднань) можуть розгля­датися в процесі конфліктологічної експертизи як елементиситуації і як порівняно самостійні об'єкти. В останньому ви­падку акцент робиться на їхніх стійких характеристиках - цін­ностях, життєвих цілях, інтересах, характерах, очікуваннях та побоюваннях, типових способах поведінки, що дає змогу пе­редбачати з певним ступенем імовірності характер і силу їхньої реакції на дії інших сторін та визначати найдієвіші важелі впли­ву на кожного з них.

З причетних до конфлікту осіб кожна має свою внутріш­ню картину конфлікту (ВКК), яка до того ж у процесі перебі­гу конфлікту зазнає змін. У ВКК втілено структурування кон-фліктантом ситуації конфлікту; у ній суб'єкт розташовує учас­ників ситуації в суб'єктивному просторі відносно один одного, наділяє їх певними характеристиками й зв'язками, а також здатністю змінювати місце в заданому смисловому полі. Це дає можливість «розігрувати» в уяві перебіг конфліктної ситуа­ції, розглядати можливі варіанти власних дій і дій учасників та прогнозувати відповідний цим діям результат. Формування ВКК виступає як певне «розуміння» ситуації, де дії іншої сторо­ни витлумачуються не як сигнал про наявність проблеми, а як ворожі, спрямовані проти нас (наших прав, нашої честі, наших інтересів). Іншими словами, ВКК є результатом декодування певної інформації з метою знаходження її смислу й приховано­го значення. ВКК має раціональну, емоційнута мотиваційну компоненти.

Емоційна компонента формується миттєво й по­в'язана, можливо, з певними маркерами, які зумовлюють струк-туралізацію поля сприймання ситуації, а також із впливом на­явних установок. За домінування емоційної компоненти у ВКК особа реагує до певної міри «автоматично» (це може бути як автоматична агресивність, так і автоматична лякливість, по­ступливість). Тому більшість рекомендацій щодо поведінки в конфлікті стосуються гальмування «автоматичної реакції» («підніміться на балкон» (Ч. Ліксон), «пригладьте пір'ячко» (Р. Шалер), не поспішайте реагувати) і посилення ролі інтелек­туальної компоненти (проаналізуйте ситуацію, уточніть свої цілі, зберіть додаткову інформацію). Водночас у культурі може існувати вимога саме автоматичної та миттєвої реакції на об­разу (кодекс Бусідо, писані й неписані кодекси чоловічої честі).

Мотиваційна компонента пов'язана зі ставленням суб'єкта до конфлікту, зі змінами поведінки в умовах конфлікту й актуа­лізацією діяльності з подолання конфлікту. Знаючи про ВКК конфліктанта, можемо передбачати його поведінку і, зокрема, діагностувати його позицію в конфлікті як активну або па­сивну, гнучку або ригідну, жорстку або м'яку, або як актив­но-адаптивну, орієнтовану на максимізацію виграшу, або як пасивно-адаптивну, «страждальницьку», або як проміжну між цими позиціями. Що менше особа усвідомлює власну ВКК, то меншою мірою може керувати своєю поведінкою.

На форму­вання ВКК здійснює вплив такий соціально-психологічний фе­номен, як схильність на користь свого я.Дослідження показа­ли, що більшість сучасних людей мають схильність оцінювати себе вище середнього стосовно бажаних особливостей і зді­бностей. Ми переоцінюємо поширеність серед інших прита­манних нам недоліків (хибний консенсус) і недооцінюємо по­ширеність тих здібностей і доброчесностей, які вважаємо при­таманними собі (хибна унікальність). За словами Д. Маєрса, «люди вважають свої недоліки нормою, а свої доброчесності -рідкістю» [114, с. 86]. Схильність на користь свого я, що виявляється у вірі в свій потенціал, сприяє наполегливому по­доланню труднощів, надихає нас не впадати у відчай, незважаю­чи на невдалий початок справи, є позитивним явищем. Водночас у конфлікті схильність на користь свого я веде до формування неадекватної ВКК, в якій ми виглядаємо краще ніж насправді, а супротивник - гірше. Тому в посередництві (див. розділ 6) прояснення позицій і намірів сторін допомагає сформувати більш адекватну ВКК і внаслідок цього полегшити перехід від конфронтації позицій до аналізу інтересів і можливостей, що є кроком до досягнення домовленостей. Знаючи ВКК головних учасників конфлікту, ми можемо оцінити очікувану ефективність дій конфліктантів і виявити ознаки програшної позицйг*

Також людям властива недооцінка впливу ситуації на ін­ших осіб і переоцінка ролі їхніх особистісних рис і установок, яку Лі Росе назвав фундаментальною помилкою атрибуції. Це означає, що в конфлікті ми здебільшого концентруємося на діях іншої сторони, саме вона видається причиною неприєм­ностей, а ситуація - лише фоном. Таким чином, формуються взаємні упередження стосовно моральності іншої сторони, що гальмують орієнтацію на співробітництво і посилюють конф­ронтацію. Сила цих упереджень також має бути оцінена екс­пертизою. В подальшому роз'яснення сторонам конфлікту механізму формування упереджень може бути одним зі шляхів зменшення напруженості між ними. Іншим шляхом є здійснен­ня кроків із метою розрядки - ініціатива однієї зі сторін з на­дання іншій певної дрібної поступки, яку реалізують після зая­ви щодо прагнення миру. Така ініціатива містить пропозиції іншій стороні здійснити аналогічні зустрічні дії і спрямована на встановлення довіри між сторонами.

 

Принципи конфліктологічної експертизи

Достовірність результатів конфліктологічної експертизи за­безпечується суворим дотриманням принципів: незалежності, практичної спрямованості, системності, комплексності, про­фесіоналізму, відповідальності, мінімізації інтервенції.

Принцип незалежностівимагає залучення експертів, які особисто ніяк не зацікавлені в тому чи тому результаті експер­тизи і не можуть бути примушені до висновків, що не відпові­дають їхнім переконанням.

Принцип практичної спрямованостіхарактеризує спря­мованість експертизи стосовно підвищення раціональності, обґрунтованості рішення щодо конкретної практичної пробле­ми. Збирається лише та інформація, що корисна для прийняття майбутніх рішень. Отримання наукових узагальнень не є метою експертизи, хоча може бути її побічним продуктом.

Принцип системностівимагає опису конфлікту в його ці­лісності, з максимальним урахуванням його причинно-наслід-кових, функціональних, генетичних та інших зв'язків.

Принцип комплексностіполягає у використанні та узго­дженні даних, отриманих різними методами. Він випливає з принципу системності, оскільки системне дослідження мож­ливе шляхом застосування комплексу різноманітних методів. Отримання інформації різними способами та з різних джерел дає змогу підвищити її достовірність і точність.

Принцип професіоналізмувимагає залучення до прове­дення експертизи спеціалістів, які мають необхідний досвід і знання як у сфері конфліктології, так і в тій сфері, до якої на­лежить об'єкт експертизи.

Принцип відповідальностістверджує відповідальність екс­перта за достовірність зібраної інформації, її нерозголошення без згоди замовника, за точне дотримання експертом термінів виконання своєї роботи.

Принцип мінімізації інтервенціїорієнтує експерта на ви­бір засобів і методів дослідження, застосування яких не при­зведе до погіршення ситуації чи до неконтрольованого впливу на неї.

Завдання експертизи можуть формулюватися: а) замовни­ком; б) виконавцем; в) спільно. В усіх випадках корекція та узгодження завдань із замовником є важливим технологічним моментом процесу експертизи.

Експертний висновок має містити характеристику проблем­ної ситуації, експертні оцінки та пропозиції. Зазвичай до нього

ішосять також формулювання цілей і завдань експертизи, повний перелік джерел інформації та використаних методик, перелік можливих сценаріїв розвитку ситуації.

Важливими рисами експертного висновку є точність, повно­та, своєчасність і переконливість.