Главная | Обратная связь

Українське політичне угодовство та національний егоїзм

З часів отримання незалежності українські політичні кола наскрізь просякнуті хворобливою,а дуже часто вигідною ворогам миролюбністю і політичним угодовством,що,на жаль, не приносить ні миру ні користі,а швидше навпаки втрати і збагачення окремих верств населення за рахунок торгівлі національними інтересами.

З екранів телевізорів українців щоденно зомбують тупими і заїждженими мантрами,що потрібно мирно вирішувати конфлікт на Сході,бо Європа не підтримує насильства і закликає обидві сторони до припинення вогню. За посередництвом європейських лідерів на догоду кремлю була підписана не одна угода про припинення вогню,яка,хоч і створювалась у двохсторонньому форматі,після підписання втрачала свою силу і ставала предметом маніпуляції у руках Путіна. Як наслідок,тисячі українських військових загинули під час обстрілів,сотні потрапили у полон,а Порошенко з його мирним планом і українськими політиками продовжують приймати “геніальні” рішення по обороні України і суворо дотримуються даного окупанту і Заходу слова.

Нікколо Макіавеллі,живучи близько 500 років перед нами,сказав,що у політиці немає місця лицарству, благородним чеснотам, і дотриманню даного слова,якщо воно є шкідливим для нації і не має під собою причин його дотримуватись.

І навіть після 500 років слова теоретика і практика італійської політичної думки не втратили свою актуальність,а навпаки ще більше показують необхідність прислухатись до них.

Щоб краще зрозуміти про що йдеться,давайте повернемось до відмови від ядерної зброї і підписання Будапештського меморандуму. Не будемо вдаватись в його текст,зупинимось на тому,що країни-учасниці угоди зобов*язились дотримуватись наступних умов:

 

- поважати незалежність, суверенітет та існуючі кордони України

- утримуватися від загрози силою, її використання проти територіальної цілісності/політичної незалежності України

- утримуватись від економічного тиску, спрямованого на те, щоб підкорити своїм власним інтересам здійснення Україною прав, притаманних її суверенітету, отримати будь-які переваги

 

Меморандум набув чинності з моменту його підписання,проте Росія,як один з гарантів,грубо його порушувала ще далеко до початку війни. Чого варта тільки економічна блокада,що відображалась в безпрецедентній перевірці українських товарів на російській митниці і перешкоджання транзиту цукру до Середньої Азії. Не зважаючи на умови,викладені у меморандумі,РФ здійснювала економічний тиск на Україну з метою зірвати переговори про асоціацію України з ЄС.

Далі,після Революції Гідності,порушення умов продовжилось ,але переросло у військове вторгнення на Кримський півострів і організацію проросійських виступів в Південно-східному регіоні,що згодом перейшло у відкритий конфлікт. Мимоволі доходячи до висновку,стає очевидним,що ніхто і не збирався дотримуватись умов Будапештського меморандуму,навіть навпаки,одна з держав його грубо порушила,а інші відверто ігнорують взяті на себе зобов*язання. Проте така поведінка гарантів не мотивує сьогоднішню політичну еліту на активні дії і підвищення обороноздатності,швидше навпаки,весь цей час наш уряд постійно наголошував на необхідності не відповідати агресією на вторгнення російських військ,а старався все спустити на гальмах,все ж таки надіючись на допомогу з-за моря і мирне вирішення конфлікту.

 

Проте потрібно відкинути примарні надії і включити раціональне мислення. Цілком очевидно,що будь-яка держава апріорі не зацікавлена проливати свою кров за інтереси іншої нації,окрім випадків,де передбачена політична вигода. По-друге,заклик іноземних військ не призведе ні до чого,окрім посилення й без того сильних іноземних впливів в Україні.

Всі мирні плани не що інше,як можливість терористів поповнити запаси,та отримати додаткові людські ресурси для подальшого ведення бойових дій. Враховуючи ці фактори стає цілком очевидно,що жодного мирного сценарію і бути не може. Офіційно Росія не є стороною конфлікту,відповідно особи,що воюють під виглядом ополчення,не мають жодного юридичного статусу. По всіх міжнародних нормах їм можна прострілити черепну коробку і жоден трибунал не трактуватиме це як військовий злочин.

 

Виходячи з цього,стає зрозумілим,що цим людям немає куди дітись. В Росії вони нікому не потрібні або вже розшукуються за кількома статтями,а в Україні вони вже не підлягають жодній амністії. Загнаний в кут щур починає атакувати,приблизно так само діятимуть терористи,коли конфлікт підійде до кінця.

І тут,ніби на парад,вишикуються всі можливі правозахисні ліберальні структури,котрі апелюватимуть до міжнародного права і людяності по відношенню до даних осіб. Що ж до терористів,то вони й далі гнутимуть ту ж саму лінію про незалежний Донбас,щоб продовжити надалі грабувати і вбивати. На жаль,виховані у тепличних умовах західного лібералізму політики і всі можливі правозахисники далі тиснутимуть на Україну,підштовхуючи її до рішення про особливий статус Донбасу і його широку автономію,абсолютно не усвідомлюючи,чим це виллється,або усвідомлюючи,проте граючи на користь чужих інтересів. Тут незайвим буде згадати один історичний приклад особливого територіального статусу Косово і Метохії,який активно підтримали США та інші західні держави. Сербів практично без бою змусили вивести війська з регіону і віддати його мусульманам-албанцям. Лібералізм і псевдо права людей на самовизначення тріумфували,а в той час сотні сербських жінок було зґвалтовано мусульманами,ще стільки ж вбито,а сама територія стала оплотом албанського наркотрафіку,розгулу етнічної мафії,та основним джерелом постачання ісламських терористів у Європу. В разі автономного Донбасу Україна не отримає нічого,окрім ще одного Косово,території,де діятиме лише закон автомата Калашникова і вестимуться війни за контроль прибуткових районів.

І якщо українська нація хоча б на мить не включить свого національного егоїзму,цілком ймовірно,що пішовши на поступки для збереження свого бізнесу і на догоду Європі,Порошенко піде на такі дії,далеко плюючи на тисячі похованих під Іловайськом і Дебальцево,та багатьох інших,не знаних досі.

 

Сьогодні українці повинні,як ніколи усвідомити,що Україна стане сильною державою лише тоді,коли викує гідну національну еліту, що піклується перш за все про національні,а не шкурні інтереси,а гарантом цього зможе стати лише зразок нації з лицарською психологією,котра завжди якісно контролюватиме дії держави. Адже без свідомої нації не буде державного процвітання. Держава лише великий організм,що потребує здорових внутрішніх органів,якими мають стати біологічно і морально якісні громадяни. Не в ресурсах і в золоті секрет процвітання,там де вони є,люди помирають від голоду і розрухи,процвітання буде забезпечене за рахунок лицарської моралі і національного інтелекту.

Тільки морально і фізично сильна нація,а не слова на папері стане гарантією миру і процвітання у майбутньому,а той,хто довіриться брехливим обіцянкам,неминуче загине.