Главная | Обратная связь

Гістологічного, рентгенологічного)

Аналіз патологічного матеріалу здійснюють, в першу чергу, макроскопічними і мікроскопічними методами.

Макроскопічні методи ~ об'єктивний і суб'єктивний. За допомогою їх встановлюють:

Об'єктивний: 1)розташування органів; 2) форма органа;

3)розмір органа (залежить від виду тварин: зазвичай встановлюють збільшення або зменшення органа. При збільшенні органа капсула його натягнута, на розрізі паренхіма випинається, краї розрізу відсуваються; при зменшенні -- консистенція органа більш щільна, орган зморщується);

4)маса (визначається зважуванням); 5)об'єм (орган занурюють в посуд з водою і визначають^г

об'єм); 6)довжина, ширина і товщина вимірюються лінійкою.

Суб 'єктивний:

1)колір органа (залежить від кровонаповнення і пігментів); 2)консистенція або щільність органів; З)специфічний запах.

Мікроскопічні методи - світлова мікроскопія, електрон­на мікроскопія (трансмісивна і скануюча). Світлова мікроскопія включає:

1) дослідження незабарвлених (нативних) тканин;

2) дослідження забарвлених тканин;

3) гістохімічні і гістоензиматичні дослідження для встановлення хімічного складу клітин, з'ясування метаболічних особливостей тканин і клітин в нормі і при патології;

4) цитофотометричні дослідження дозволяють встановити кількісний хімічний склад клітини. Метод грунтується на тому, що різні частини клітини неоднаково поглинають світло внаслідок того, що концентрація хімічних речовин в них різна. Інтенсивність поглинання світла прямо пропорційна концентрації матеріалу в товщині гістозрізу. Для здійснення цитофогометрії використовують цитофотометр. Отримані дані порівню-

ють з даними здорових і інших клітин. Метод дозволяє встановити 10^і" г речовини;

5) флуоресцентну мікроскопію використовують для виявлення флуоресцуючих речовин, тобто речовин, які мають властивість випускати видиме світло при опромінюванні їх світлом з більш короткою довжиною хвилі. Крім того, цим методом виявляють об'єкти, забарвлені деякими флуоресцуючими барвниками. Наприклад, можна виявити мікобактерії туберкульозу, забарвлені аураміном. Для збудження флуоресценції звичайно використовують ультрафіолетові промені з довжиною хвилі 350-400 нм (наприклад, ртутну лампу високого тиску). Це непряма флуоресценція. Ряд речовин, такі як каротиноїди і вітамін А, хлорофіл, порфірини, цероїд, рибофлавін, деякі алкалоїди, володіють власною флуоресценцією. Для кожного з них характерний свій, особливий спектр флуоресценції, який можна спостерігати за допомогою приладу Амічі або мікроскопа Джелі;

6) поляризаційну мікроскопію використовують для виявлення і ідентифікації деяких кристалічних речовин і ліпідів, а також вивчення тканин (поперечно-смугастих м'язів, колагену і багатої мієліном нервової тканини). Поляризоване світло одержують за допомогою поляризаторів плівкових поляроїдів або призм. Поляризатор можна розмістити в будь-якій зручній частині системи мікроскопа між джерелом світла і об'єктом, що вивчається. В пучку світла, що вийшов з поляризатора, коливання відбуваються в одній площині. Над окуляром розміщується другий поляризатор, площина коливань якого паралельна площині коливань поляризатора. Світло, що пройшло через поляризатор, пройде і через аналізатор. Якщо між схрещеними поляризатором і аналізатором розмістити об'єкт, здатний обертати площину поляризації, то частина пучка, що пройшла через нього, пройде і через аналізатор, і об'єкт буде виглядати світлим на темному фоні. Такі об'єкти прийнято називати анізотропними або двояко заломлюючими;

7) абсорбційну спектроскопію тканин проводять двома методами. Перший грунтується на використанні білого світла, пучок якого проходить через конденсатор,

препарат, об'єктив і окуляр, а потім через призму або дифракційну решітку. Спектр поглинання досліджу­ваної ділянки препарату фотографують і порівнюють зі спектром вільної ділянки препарату. Цим методом не можна точно визначити локалізацію цитологічних об'єктів, він дає тільки загальний вигляд усього спектру поглинання компонента тканини, що вивчається. Другий метод базується на використанні монохрома­тичного світлового пучка, що проходить з монохроматора через звичайну оптику мікроскопа. Результати можна оцінювати якісно (шляхом використання мікрофотографіяу променях обраних довжин хвиль) або кількісно (за допомогою розташованих в площині зображень об'єкта фото­електричних приймачів, сприймаючих світловий потік, що проходить через досліджувану ділянку об'єкта). Інтенсивність світла, що пройшло досліджувану структуру, як і в першому методі, порівнюють з інтенсивністю світла, що пройшло через ділянку поля, вільного від об'єкта. Отже, даний метод базується на тому, що здорова і патологічне змінена ділянка об'єкта Ііо-різному поглинають світло (мають різний спектр поглинання);

8) фазово-контрастна мікроскопія базується на тому принципі, що в різних частинах препарату світло по-різному заломлюється і потім йде з різною швидкістю, відбувається зміщення фаз, яке фазовий мікроскоп передає в контрастному зображенні. Показник заломлення - Пд константа, характерна для кожної прозорої речовини, - дорівнює відношенню швидкості світла в вакуумі до швидкості світла в даній речовині. Для візуального спостереження окремих компонентів тканини, які не дуже відрізняються за показником заломлення, використовують так звану фазову пластинку, що змінює на !Л довжини хвилі фази променів, які пройшли через середовище.

На принципі фазово-контрастної мікроскопії ґрунтується і інтерференційна мікроскопія. В цьому мікроскопі промінь ділиться на 2 частини верхню (промінь зрівняння) і нижню (робочий промінь). Верхня частина проходить поряд з об'єктом, а нижня - через об'єкт, де затримується і де відбувається пересування фаз.

Затримка залежить від кута заломлення в різних місцях об'єкта і його товщини. Після цього промені з'єднуються, але вони вже різні інтерферують, внаслідок чого і виникає зображення об'єкта;

9) ауторадіографію використовують для дослідження хімічних процесів і локалізації хімічних речовин. Для здійснення методу в тваринний ^ організм вводять радіоактивні ізотопи: С¹⁴, Р³², S³⁵, J¹³ і інш. їх локалізацію добре видно на фотоплівці;

10) рентгеноструктурний аналіз здійснюється за допомогою променів Рентгена. Метод дозволяє встановити розташування молекул в просторі, виміряти відстань між ними, вивчити структуру молекул;

11) імунолюмінісцентний (метод люмінесціюючих антитіл) і імуноферментний аналізи здатні встановити відповідні антитіла або ферменти.

Електронна мікроскопія. Вирішувальна здатність електронних мікроскопів може бути від 1-2 до 5 А (амстренг). Вирішення - це та найменша відстань, на якій дві близько лежачі точки об'єкта ще сприймаються роздільно. Око людини на відстані 25 см бачить дві точки, якщо відстань між ними 0,08-0,2 мм. У світлових мікроскопах вирішення вже 0,2 мкм (2000 А) (ІА = 10~¹⁰ м).

Скануюча мікроскопія. На відміну від трансмісивного електронного мікроскопа (ТЕМ), принцип роботи якого полягає в проходженні електронів через об'єкт, робота скануючого електронного мікроскопа (СЕМ) базується на здатності електронів відбиватися від поверхні об'єкта. Метод дозволяє одержати велику глибину різкості і об'ємне зображення об'єкта в діапазоні збільшень до 300000 при достатньо високому вирішенні (до 3 нм). Отже, перевагою СЕМ є тримірне зображення, аналогічне макроскопічній картині. За допомогою СЕМ особливо зручно вивчати поверхню клітин, органів і тканин, недоступну для вивчення в світловому і трансмісивному електронному мікроскопах. Удосконалення методів СЕМ дозволяє досліджувати не тільки поверхні, але І внутрішні структури органів, що може допомагати експерту встановити зміни топографії тканин.

Для хімічного дослідження матеріал відбирають у хімічно чистий посуд. В окремі банки беруть: • шлунок з вмістом не менш 0,5 кг/'л; тонку кишку, не розтяту, 0,5 м з вмістом;

• печінку з жовчним міхуром 0,5 кг (від дрібних тварин -цілу);

• нирку — цілу;

• сечовий міхур з сечею.

При отруєнні газами беруть частину повнокровної легені, серце з кров'ю; при підозрі на отруєння синильною кислотою - шматок м'яза. Добрив беруть не менше 100 г, землю з-під трупа і поверх нього (по 0.5 кг). Для бактеріологічного дослідження необхідно уникати забруднень матеріалу сторонньою мікрофлорою. Вирізані шматки паренхіматозних органів обпалюють і вміщують в стерильний посуд. Порожнисті органи перев'язують, місця відрізу припікають. Матеріал відправляють у свіжому вигляді. При пересиланні на великі відстані його фіксують у 30%-ому стерильному розчині гліцерину. Трупи дрібних тварин пересилають не розтятими.

Для гістологічногодослідження вирізають шматочки завтовшки 0,5-1см, враховуючи будову органу; фіксують їх в чистому скляному посуді в 10%-ому водному розчині формаліну; при низькій температурі краще фіксувати в 10%-ому розчині формаліну на 75°-ому спирті. Об'єм фіксуючої рідини повинен бути в 10-20 разів більшим за об'єм узятого матеріалу.

Фіксований матеріал можна пересилати і без рідини, якщо розташувати його в змоченій формаліном ваті і в поліетиленовому мішечку. Матеріал відбирає експерт, пересилає слідчий. Підгншшйматеріал для гістологічного дослідження непридатний. Для будь-якого дослідження матеріал повинен бути добре упакований у ящик, опломбований. До нього додається відповідна супровідна або інша документація.

СПЕЦІАЛЬНА ЧАСТИНА і.