 |
|
Судово-ветеринарна експертиза дичини
Зовнішнім оглядом визначають вид, стать і вік вбитої тварини, її вгодованість, збереженість шкіри (у птиці -оперення), стан навколоанального отвору і статевих органів. Звертають увагу на відхилення від норми розвитку окремих частин тіла, суглобів кінцівок, рогів (у птиці -• дзьоба). Виявляють ранки від пострілів, стан місць ураження, встановлюють відсутність (або наявність) інших крововиливів під шкіряним покривом і встановлюють загальну пружність туші.
Працівникам ветеринарної медицини доводиться визначати метод, яким була вбита дичина, що надійшла на експертиз}', час смерті тварини і т.п. Відповідь на ці питання необхідно давати не тільки в тих випадках, коли мова йде про якість і придатність в їжу дичини, але і тоді, коли необхідно викрити випадки браконьєрства, застосування засобів полювання і таке інше.
При обстеженні вбитої дичини, насамперед, треба встановити, що це дійсно застрелена дичина, тобто в неї відсутні крововиливи, які звичайно бувають у зарізаних тварин. При визначенні засобу, яким було вбито дичину, що надійшла на експертизу, необхідно пам'ятати: вогнепальне поранення завжди має просочені кров'ю краї, тому їх не можна сплутати з пораненнями тварин, які наносять після смерті з метою ошукування. Кров, що нанесена пізніше, лежить тільки на поверхні і змивається без залишку. Якщо
 |
тварину вбито кулею, то вихідний отвір завжди більший вхідного; в каналі, що зробила куля, знаходиться вирване волосся (шерсть). Якщо в тілі тварини знаходять частки кулі або дробу - це доказ того, що дичина була застрелена. Мова може йти і про тварин, які були раніше підстрелені, потім одужали від поранення, але це легко можна перевірити.
У вбитої з рушниці (гвинтівки) дичини завжди є пошкодження (рани) на шкірі і крововиливи під шкірою. У дичини, яку закололи гострими предметами (вилами, штиком та ін.) знаходять вузьку рану, при цьому не буває вихідного отвору, великого крововиливу у порожнину, не знаходять дробу (кулі). У дичини, забитої ударом (тупим предметом), -широкі по площині синці і крововиливи. На місцях синців тканина розтрощена, на ній швидко з'являються синюшно-зеленуваті плями і виникає загнивання.
В дичини, спійманої тенетами, немає вогнестрільних ран. На місцях, де тіло стикалося з сіткою, утворюються сліди, а по їх боках - набряки. На голові і вилицях можуть бути рани, отримані тваринами при спробі вирватися з тенет.
Отруєння дичини. Якщо внутрішні органи відсутні, то ветеринарному експерту буває дуже важко визначити, що тварина була отруєна. В цих випадках необхідно звертати увагу на відсутність вогнепальних уражень, на набряк легень і печінки, якщо ці органи збереглися, на наповнення капілярів кров'ю, особливо під лопатками, і на наявність ознак природної смерті.
При підозрі на отруєння у окремих екземплярів пернатої дичини доказом може бути набряк легень, стан шлунку (під зроговілим шаром шлунку запах фосфору, слизова оболонка легко знімається, капіляри заповнені кров'ю, що не зсілася і м'ясо має трупний запах).
Дичина, що втопилася, не може використовуватися в їжу і продаватись без попереднього обстеження. Тільки ті тварини, які загинули в період повені і про яких відомо, що вони знаходились у воді дуже короткий час, можуть бути придатними для їжі. У диких тварин, що втовпилися і які довго перебували у воді, як правило, печінка, слизові оболонки рота, язика, носа синюшні, набряклі, печінка в стані застійної венозної гіперемії (в судинах кров не згорнута), скелетні м'язи гідремічні, в'ялі, швидко піддаються розкладу. М'ясо набуває синюшного кольору, присмаку землі. В їжу воно непридатне.
Загибла дичина ~ це дичина що знайдена мертвою, або •задубіла. До їжі вона непридатна, але використовується з науковою метою (визначають хвороби, отруєння та інше). Бажано у всіх випадках загибелі дичини з'ясовувати їх причини, особливо для профілактики розповсюдження інфекційних хвороб.