 |
|
Форми проведення екологічної експертизи
В Україні здійснюються державна, суспільна, додаткова і інші види ЕЕ.
Державна ЕЕ організується і проводиться еколого-експертними підрозділами, спеціалізованими установами, організаціями чи спеціально створюваними комісіями Міністерства охорони навколишнього середовища і ядерної безпеки України, Міністерства охорони здоров’я України, їхніх органів на місцях із залученням інших органів державної виконавчої влади.
До проведення державної ЕЕ можуть у встановленому порядку залучатися фахівці інших установ, організацій і підприємств, а також експерти міжнародних організацій.
Здійснення державної ЕЕ є обов’язковим для видів діяльності й об’єктів, що являють підвищену екологічну небезпеку (Додаток 1).
Перелік видів діяльності й об’єктів, що являють підвищену екологічну небезпеку, затверджується Кабінетом Міністрів України за поданням Міністерства охорони навколишнього природного середовища і ядерної безпеки України і Міністерства охорони здоров’я України.
Проведення додаткових державних ЕЕ здійснюється з ініціативи зацікавлених осіб на підставі договору про надання еколого-експертних послуг за рішеннями Кабінету Міністрів України, Уряду АР Крим, місцевих Рад народних депутатів чи їхніх виконавчих комітетів.
Спеціальні вимоги до документації на об’єкти державної ЕЕ.
В документації на об’єкти державної ЕЕ повинні передбачатися:
1. Комплексна еколого-економічна оцінка впливу запланованої чи здійснюваної діяльності на стан навколишнього середовища, використання і відтворення природних ресурсів, здоров’я населення, оформлена у вигляді окремого тому (книги, розділу) документації і Заяви про екологічні результати діяльності. 2. Обґрунтування впровадження сучасних нематеріало- і неенергомістких, мало- і безвідходних технологічних процесів. 3. Забезпечення комплексної переробки, утилізації й ефективного використання відходів. 4. Заходи щодо економії водних ресурсів, забезпечення ефективного очищення усіх видів стічних вод, а також їхнього використання для технічних потреб без скидання цих вод у природні водотоки і водойми. 5. Дієвість і досконалість заходів, що передбачаються, з охорони атмосферного повітря від забруднення. 6. Забезпечення збереження, охорони і відтворення об’єктів рослинного і тваринного світу, природно-заповідного фонду. 7. Забезпечення захисту населення і навколишнього середовища від шкідливого впливу антропогенних фізичних, хімічних і біологічних факторів.
Документація, що представляється на об’єкти державної ЕЕ, повинна бути у відповідному порядку погоджена з зацікавленими органами і містити оцінку можливих соціальних наслідків.
Замовники державної ЕЕ зобов’язані підготувати у встановленому порядку Заяву про екологічні наслідки діяльності і матеріали, на яких вона ґрунтується.
Суспільна екологічна експертиза проводиться з ініціативи громадських організацій на добровільній основі, складається із вчених, представників засобів масової інформації, громадськості.
Суспільна ЕЕ може здійснюватися в будь-якій сфері діяльності, що має потребу в екологічному обґрунтуванні, з ініціативи громадських організацій чи інших суспільних формувань. Суспільна ЕЕ може здійснюватися одночасно з державною ЕЕ шляхом створення на добровільних засадах тимчасових чи постійних еколого-експертних колективів або громадських організацій інших суспільних формувань. Додаткова ЕЕ проводиться з ініціативи зацікавлених організацій і осіб, а також за рішенням центральних і місцевих органів влади.
Методи економічної оцінки природних ресурсів. Види оцінок.
Проблема оцінки природних ресурсів стоїть перед вченими та практиками вже не один десяток років. Цілком зрозуміло, що якщо природні ресурси задіяні в господарському механізмі, то вони повинні бути оцінені, як і інший любий товар.
В цілому необхідність оцінки природних ресурсів обумовлюється наступними умовами:
- необхідністю точного обліку реальних затрат і прибутків за проектами, що призначені до реалізації, важливістю обліку всіх екологічних наслідків кожного проекту;
- необхідністю корекції національних рахунків держави з метою включення в них “амортизації” природного капіталу;
- необхідністю здійснення адекватного цінового регулювання природокористування, яке направлене на стимулювання раціонального використання природних ресурсів шляхом встановлення ставок оподаткування, що відображає їх реальну вартість.
Отже, сьогодні сформувалися два основних методи економічної оцінки природних ресурсів: рентний і затратний. З одного боку, величина оцінки природних ресурсів пов’язується з витратами на їх відновлення (відтворення), з іншого, - визначається ефектом від їхньої експлуатації.
Оскільки сьогодні на диференційну ренту покладаються особливі надії як на універсальну і єдино можливу основу економічної оцінки усіх видів природних ресурсів, зупинимось більш детально на її характеристиці. В науковій літературі диференційна рента розглядається як категорія історична, тобто як така, що в процесі розвитку суспільства має часові межі. Розглянемо, як виникає рента.
Розглянемо природні об’єкти, продуктивність яких чітко визначається їх природними можливостями. При цій умові цінність конкретного природного ресурсу визначається тими доходами, які його власник може утримати, використовуючи його. Експлуатуючи природний ресурс, власник чи орендар несе затрати, а реалізуючи вироблену продукцію, отримує прибуток.. Якщо прибуток постійно перевищує затрати, то можна з впевненістю говорити, що прибуток має місце завдяки природним властивостям природного об’єкта. Ці властивості, що дуже важливо, не можуть відтворити конкуренти власника, якщо, звісно, його аналогічний об’єкт не наділений такими ж природними властивостями.
До цього необхідно додати, що причину перетворення додаткового прибутку в диференційну ренту і її існування необхідно бачити не тільки в обмеженості і не в різноякості природних ресурсів, а і враховувати фактор суспільних відносин.
Розглянемо це з математичної точки зору, отже, рентна (класична) оцінка заснована на обчисленні диференціальної ренти і вперше була опрацьована і застосована для земельних ресурсів:
S=R/Eн ,
де S – ціна землі; R – диференційна рента; Ен – нормативний коефіцієнт ефективності;
Ен=1/t - термін окупності капітальних вкладень.
Для ресурсів, що мають обмежений строк експлуатації, до ренти вводиться показник “t” (період експлуатації). Наприклад, для родовищ корисних копалин:
S=R[(1+Е)t-1/Е(1+Е)t]
При цьому величина диференційної ренти R визначається за формулою:
Ri=(P-Zi)gi,
Де R – диференційна рента, що приноситься певною ділянкою і; Р – ціна одиниці продукції; Zi – індивідуальні витрати на експлуатацію ділянки і; gi – об’єм виробництва продукції на ділянці і.
Часто ренту подають у вигляді різниці цін продукції, отриманих під час експлуатації оцінюваних природних ресурсів і нормативних рівнів цін, або за допомогою так званих “замикаючих” витрат:
S=max [aD(Ззам-Зінд)],
Де а – коефіцієнт продуктивності природних ресурсів; D – коефіцієнт, що враховує динаміку ефекту забезпечення майбутніх витрат і результатів; Ззам і Зінд - витрати відповідно замикаючі і індивідуальні на видобуток даного ресурсіу. А для родовищ корисних копалин використовують формулу:
Rp=е zt-St/(1+Eнп),
Де Rp – розрахункова грошова оцінка родовища; Т – розрахунковий період оцінки родовища; zt – цінність річної продукції (у тому числі попутні компоненти), що обчислюються в оптових цінах або замикаючих витратах t – му році експлуатації; Eнп – норматив для різночасних витрат і результатів (коефіцієнт дисконтування).
У спрощеному вигляді “замикаючі витрати” – це нібито норматив витрат на певний проміжок часу (як правило на 5 років). Він звичайно визначався за тим ресурсом, видобуток якого найбільш оптимальний і масовий (тобто його частка в загальному балансі цього ж виду ресурсів значна). Замикаючі витрати відрізняються у кожному регіоні країни (з урахуванням транспортної доступності і витрат на постачання). Прикладом на терені країн співдружності незалежних країн може бути вугілля Кузбасу, оскільки це вугілля є найякіснішим, найдешевшим, а басейн має найкращі перспективи його видобутку.
Отже, в даному випадку рента являє собою прибуток, який є стійкий у динаміці. Цей прибуток утворюється в наслідок того, що природні об’єкти не можуть бути відтворенні в бажаному об’ємі. Тому в природокористуванні можна спостерігати стійку диференціацію витрат на різних природних об’єктах. На одних продукцію виробляють з меншими витратами, на інших – з більшими. Для ринку не має різниці, хто, де і як виробляв цю продукцію, скільки витратив. Якщо товари одинакові, то вони будуть продаватися по одній і тій же ціні. В цьому випадку власники кращих природних об’єктів отримають більші прибутки, чим інші.
Диференційна рента за способом свого виникнення може приймати форму диференційної ренти 1, диференційної ренти 2.
Приміром, земельна рента 1 виникає як надлишок суспільної ціни виробництва над індивідуальною ціною виробництва сільськогосподарської продукції на кращих і середніх за родючістю та вигідно розташованих стосовно ринку земельних ділянок порівняно з гіршими. Оскільки ринкові ціни на ту саму продукцію однакові, а суспільству продукція сільського господарства потрібна як з кращих, так і з гірших ділянок землі, регулятором ринкових цін на неї стає вартість сільськогосподарської продукції, яка виробляється на гірших ділянках. Внаслідок цього сільськогосподарська продукція з кращих і середніх ділянок чи вигідно розташованих щодо ринку збуту дає додатковий прибуток – ренту.
Диференційна рента 2 виникає як результат різної ефективності додаткових капіталовкладень у сільське господарство, тобто вона обумовлена інтенсифікацією сільськогосподарського виробництва.
Дуже важливо підкреслити, що диференційна рента 1 і 2 – це не складові прибутку, а тільки характеристики його утворення. Їх ні в якому випадку не можна сумувати. Диференційна рента 2 пояснює утворення прибутку на одній і ті ж ділянці і виступає характеристикою цього прибутку в цілому. Рента 1 показує, на скільки одна ділянка гірше чи краще іншої, і пояснює процес утворення ренти на рівні галузі.
Усе вищесказане не дає змоги вважати диференційну ренту єдиним і універсальним показником оцінки всіх природних ресурсів. Розглянемо другий тип оцінки – затратний, більш простіший. Він полягає у сумуванні всіх видів витрат n на освоєння ресурсу за формулою приведених витрат:
n=еC+EнК,
де С – собівартість видобутку ресурсу; Ен – нормативний коефіцієнт ефективності капітальних вкладень (для господарств в цілому Ен=0,12, сільського господарства Ен=0,1 тощо); К – капітальні вкладення на видобуток ресурсу.
Звичайно, цей метод полягає у необхідності порівняння кількох варіантів освоєння ресурсів і вибору з них мінімального за сумою приведених витрат, тобто
n=еC+EнК®min.
До цього методу склалося негативне ставлення, він вважається менш прогресивним, ніж рентний, бо він нібито не сприяє залученню в експлуатацію ресурсів гіршої якості (тобто зводиться до експлуатації найкращих). Але насправді ці методи підходять до вирішення одного й того самого питання, але з різних боків, оцінка від прибутку і від витрат на його отримання.
Таким чином, цими методами можуть бути оцінені всі види ресурсів. Оцінюються тільки ресурси дефіцитні, тобто наявні в обмеженій кількості. Такі ресурси, як вода в океані, атмосферне повітря не оцінюються через те, що їх багато в природі.
В Україні рентна оцінка в основному використовується у сфері оцінки земельних, частково лісових ресурсів, іноді – корисних копалин. Витратний механізм найбільш характерний для оцінки водних ресурсів, проте використовується для всіх видів ресурсів (Царик Т.Є., ст. 18).
Отже, економічна оцінка має наступні суттєві особливості як метод географічного дослідження.
По-перше, цей метод є основою і найголовнішим початковим етапом вивчення ПРП. Він дає можливість кількісно і якісно зіставляти споживні вартості різноманітних природних ресурсів як у типологічному, так і в територіальному аспектах, з аналізом їх в часовому розрізі.
По-друге, економічна оцінка передбачає насамперед вартісне визначення кількісних і якісних параметрів природних ресурсів.
По-третє, сутність її полягає у розрахунку кадастрових цін на природні ресурси, визначенні продуктивності природних ресурсів у типологічному аспекті [65].
По-четверте, оцінка - це вартісне відображення абсолютної інтегральної цінності природних продуктивних сил, яка враховує соціально-географічні особливості їхнього регіону.