 |
|
Примусове залучення особи для проведення медичної або психіатричної експертизи здійснюється за ухвалою слідчого судді, суду.
Стаття 242. Підстави проведення експертизи
Експертиза проводиться експертом за зверненням сторони кримінального провадження або за дорученням слідчого судді чи суду, якщо для з’ясування обставин, що мають значення для кримінального провадження, необхідні спеціальні знання. Не допускається проведення експертизи для з’ясування питань права.
2. Слідчий або прокурор зобов’язаний звернутися до експерта для проведення експертизи щодо:
1) встановлення причин смерті;
2) встановлення тяжкості та характеру тілесних ушкоджень;
3) визначення психічного стану підозрюваного за наявності відомостей, які викликають сумніви щодо його осудності, обмеженої осудності;
4) встановлення віку особи, якщо це необхідно для вирішення питання про можливість притягнення її до кримінальної відповідальності, а іншим способом неможливо отримати ці відомості;
Встановлення статевої зрілості потерпілої особи в кримінальних провадження щодо злочинів, передбачених статтею 155 Кримінального кодексу України.
Примусове залучення особи для проведення медичної або психіатричної експертизи здійснюється за ухвалою слідчого судді, суду.
***
1. Проведення експертизи є процесуальною дією, котра передбачає призначення експертизи, проведення досліджень і надання висновку експертом з питань, вирішення яких потребує спеціальних знань в галузі науки, техніки, мистецтва або ремесла і які поставлені перед експертом за зверненням сторони кримінального провадження, за дорученням слідчого судді чи суду, або відповіді на які надані експертом за його ініціативою, якщо для з’ясування обставин, що мають значення для кримінального провадження, необхідно використати спеціальні знання. Спеціальні знання можуть відноситися до будь-якої сфери людської діяльності – науки, техніки, мистецтва, ремесла. Виключення становлять правові знання. Експерт не вправі вирішувати питання правового характеру (наприклад, чи мало місце вбивство або самогубство; надання кваліфікації дій особи за певною статтею чи частиною статті кримінального закону; чи є нестача результатом розкрадання або недбалості тощо), навіть якщо вони перед ним поставлені. Експерт вправі вирішувати лише питання спеціального характеру, наприклад, чи не спричинене дане поранення власною рукою, питання ж стосовно того, мало місце вбивство або самогубство, на основі висновків експерта та сукупності інших зібраних за кримінальним провадженням доказів вирішують органи досудового розслідування та судового провадження.
2. Частина друга коментованої статті містить перелік обставин, встановлення яких зобов’язує слідчого або прокурора звернутися до експерта для проведення експертизи. По суті йдеться про обов’язковість призначення й проведення експертиз у випадках, вказаних в п. 1–5 ч. 2 ст. 242 КПК. Така вимога закону зумовлена необхідністю доказування тих обставин, без встановлення яких неможливо по суті вирішити кримінальне провадження. Відсутність в кримінальних провадженнях висновків експертів з питань, перерахованих в пунктах 1–5 ч. 2 ст. 242 КПК, розглядається як підстава для висновку про те, що зібрані докази є недостатніми для вирішення кримінального провадження. Положення коментованої статті відповідають загальним правилам збирання, перевірки й оцінки доказів.
3. Проведення судово-медичних, судово-психіатричних, комплексних судово-медичних та психіатричних або судово-психіатричних та психологічних експертиз доволі часто пов’язується з вторгненням в сферу особистих інтересів підозрюваного, потерпілого, свідка, що може мати вираз в обмеженні їх недоторканості, свободи, а також з потребою отримання від досліджуваних експертами людей відомостей особистого характеру. Результати окремих експертних досліджень інколи самим безпосереднім чином торкаються інтересів цих осіб й водночас істотно впливають на результат кримінального провадження. Тому в процесі підготовки й проведення експертиз, об’єктами дослідження яких є живі особи, першочергову увагу треба приділяти дотриманню розроблених і затверджених правових положень, що забезпечують обґрунтованість вторгнення в сферу особистих прав, свобод та інтересів громадян. Такі норми повинні застосовуватися лише у виключних випадках, в порядку та межах, що встановлені законом, та зумовлені потребою виконання завдань кримінального судочинства, зокрема: 1) пункт 1 частини 2 коментованої статті встановлює обов’язковість призначення й проведення експертизи для встановлення причини смерті, що настала не з природних причин. З цією метою призначається судово-медична експертиза, об’єктами якої є труп людини та (або) його частини. При проведенні такої експертизи експерт вирішує суто медичні питання і не вправі визначати рід насильницької смерті (вбивство або самогубство), особливу жорстокість позбавлення життя тощо, тобто обставини, які вимагають правової оцінки та юридичної кваліфікації. Судово-медична експертиза із встановлення причини насильницької смерті проводиться, за правило, одним експертом. У випадках складності та значного обсягу експертного дослідження, експертизи ексгумованого трупа з метою встановлення причини настання смерті вона може проводитися двома та більше експертами; 2) у відповідності до пункту 2 ч. 2 коментованої статті для встановлення тяжкості та характеру тілесних ушкоджень обов’язково призначається й проводиться експертиза. Законодавець не встановлює, експертизою якого виду ці обставини мають бути встановленими, проте характер вирішуваних завдань, об’єкти та предмет експертного дослідження вказують на те, що обов’язковим для з’ясування цих питань є призначення судово-медичної експертизи живих осіб. На це орієнтує і вища судова інстанція. В постанові Пленуму Верховного Суду України № 2 від 7 лютого 2003 р. «Про судову практику в справах про злочини проти життя та здоров’я особи» в п. 27 звертається увага судів на те, що для встановлення причин смерті, тяжкості й характеру тілесних ушкоджень, призначення експертизи є обов’язковим. При цьому слід враховувати, що визначення наявності ознак особливої жорстокості, мучення, мордування, катування, знівечення обличчя є компетенцією суду. Встановлювати ж, чи є знівечення обличчя непоправним, необхідно за допомогою судово-медичної експертизи. Водночас, треба мати на увазі, що висновки судово-медичних експертиз містять лише медичну оцінку наслідків злочинного діяння і саме в такому розумінні вони повинні оцінюватися. До того ж таку експертизу потрібно назначати не лише обов’язково, а й негайно, як тільки виникне потреба та будуть наявними умови для її призначення. Зволікання з призначенням експертизи може призвести до негативних наслідків, а то й неможливості дослідження окремих об’єктів. Ступінь тяжкості та характер тілесних ушкоджень визначаються за правилами та кваліфікаційними ознаками, закріпленими в Правилах судово-медичного визначення ступеня тяжкості тілесних ушкоджень, які затверджено наказом Міністерства охорони здоров’я України від 17 січня 1995 р. № 6; 3) проведення експертизи за кримінальним провадженням законодавством є обов’язковим для визначення психічного стану підозрюваного за наявності відомостей, які викликають сумніви щодо його осудності, обмеженої осудності. Встановлення психічного стану є винятковою компетенцією судово-психіатричної експертизи, а стан осудності визначає лише суд, проте за дотримання умови обов’язкового проведення експертизи і спираючись на висновки судових експертів. Психічний стан особи може впливати на здатність підозрюваного самостійно захищати свої права і законні інтереси в кримінальному судочинстві. Якщо для встановлення осудності підозрюваного законодавство передбачає обов’язковість призначення експертизи, оскільки в своєму рішенні суд повинен спиратися на спеціальні знання в галузі психіатрії, то обов’язковості проведення судової експертизи для встановлення інших психічних станів підозрюваних, потерпілих, а часом і свідків, законом не передбачено. Проте наявність в особи вад психічного здоров’я, які впливають на здатність розуміти сутність перебігу процесу, керувати своїми діями, правильно сприймати обставини, що мають значення для справи, і давати про них правильні свідчення, може бути встановлена лише в разі застосування спеціальних знань в галузі психіатрії. У зазначених випадках оцінка судом показань особи без врахування думки спеціалістів щодо стану її психічного здоров’я може привести до помилок в обґрунтуванні прийнятих рішень. Під час проведення експертного дослідження можна виявити не тільки психічний розлад, але й ступінь його впливу на психологічні механізми формування поведінки як психологічного феномену. До того ж, власне основне значення буде мати саме психологічний висновок щодо здатності особи повною або неповною мірою усвідомлювати свої дії, керувати ними, розуміти сутність обставин, що мають значення для кримінального провадження, давати про них показання. Зазвичай, для встановлення осудності (неосудності) чи обмеженої осудності складання експертного висновку потребує проведення складних і довготривалих досліджень, різноманітних спостережень за підекспертним в умовах стаціонару з одночасним застосуванням лікарняних заходів. І тому, частіш за все, ці питання розв’язуються шляхом призначення стаціонарної судово-психіатричної або стаціонарної комплексної судово-психіатричної і психологічної експертизи; 4) підставою для зобов’язання слідчого або прокурора звернутися до експерта за проведенням експертизи з метою встановлення віку особи, якщо це необхідно для вирішення питання про можливість притягнення її до кримінальної відповідальності, є відсутність документа про вік особи, або наявність документа, що викликає сумніви щодо достовірності відомостей, які містяться в ньому, а іншим способом неможливо отримати ці відомості. Для встановлення цих обставин обов’язково потрібно призначати судово-медичну або комплексну судову медичну й психологічну експертизу Відповідна експертиза призначається за участю спеціалістів у галузі судової медицини, дитячої та юнацькою психології; 5) процесуальний закон зобов’язує особу, що здійснює кримінальне провадження, призначити експертизу потерпілої особи за провадженнями про злочини, що вчинені на статевому ґрунті, для встановлення статевої зрілості потерпілої особи, яка не досягла статевої зрілості (ст. 155 КК). Проте ця категорія кримінальних проваджень потребує обов’язкового з’ясування більш широкого кола питань, які спеціалісти в галузі судової медицини називають питаннями «статевих станів». Проведення таких судово-медичних експертиз має певні особливості. Дослідження повинен проводити судово-медичний експерт, який пройшов спеціальну підготовку, частіш за все такі дослідження здійснюють комісійно з залученням акушера-гінеколога, венеролога, сексопатолога, невропатолога тощо в залежності від конкретного випадку. Обстеження осіб, які не досягли 16-річного віку повинно здійснюватись в присутності батьків, опікунів, а в разі їх відсутності – педагога. В необхідних випадках обстежувані направляються для клінічного обстеження в спеціалізовані медичні заклади (наприклад, у гінекологічне відділення лікарні). При проведенні таких експертиз, крім потерпілої особи, проводять обстеження і підозрюваних.
4. Примусове залучення особи для проведення медичної або психіатричної експертизи здійснюється за ухвалою слідчого судді, суду. З огляду на те, що даною статтею не визначено процесуальної категорії осіб, яким може бути призначено судово-медичну або судово-психіатричну експертизу в примусовому порядку, слід вважати, що така експертиза може бути призначена примусово підозрюваному, потерпілому, а за певних і виключних обставин – і свідку. Примусовість проведення експертизи полягає в тому, що особа, якій призначено експертизу, освідується спеціалістами в галузі судової медицини або судової психіатрії проти її волі. Проведення такого освідування експертом амбулаторно є не довготривалим і не потребує значного часу для перебування особи в певному місці в умовах судово-медичного чи психіатричного стаціонару. Тому, в разі відмови підозрюваного, потерпілого свідка прибути у визначений час в призначене для проведення експертизи місце, рішення про здійснення приводу такої особи під час досудового розслідування приймається слідчим суддею за клопотанням слідчого, прокурора, а під час судового провадження судом в порядку, встановленому ст.ст. 140–143 КПК. З огляду на те, що умови проведення стаціонарної судово-медичної та стаціонарної психіатричної потребують тривалого утримування особи в умовах відповідного медичного стаціонару з обмеженням у пересуванні, спілкуванні з іншими особами та з потребою дотримання режиму, зумовленого проведенням експертних досліджень, дозвіл на проведення стаціонарної судово-медичної та стаціонарної судово-психіатричної експертизи може бути наданим лише відносно підозрюваного чи обвинуваченого, а порядок його надання та застосування здійснюється за правилами, що встановлені цим Кодексом для застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою. Слідчим, прокурором приймається процесуальне рішення про призначення конкретного виду стаціонарної експертизи і визначається місце її проведення, а слідчим суддею чи судом приймається рішення щодо розміщення особи до стаціонарного відділення державної судово-медичної чи судово-психіатричної експертизи на час проведення експертних досліджень за участю цієї особи.