Главная | Обратная связь

НАЦІОНАЛЬНА ДОКТРИНА РОЗВИТКУ ОСВІТИ

УКАЗ

ПРЕЗИДЕНТА УКРАЇНИ

Про Національну доктрину розвитку освіти

З метою визначення стратегії та основних напрямів даль­шого розвитку освіти в Україні постановляю:

1. Затвердити Національну доктрину розвитку освіти (додається).

2. Кабінету Міністрів України розробити та затвердити у тримісячний строк заходи з реалізації Національної док­
трини розвитку освіти на 2002—2004 роки.

3. Центральним і місцевим органам виконавчої влади за­безпечити реалізацію Національної доктрини розвитку осві­ти та передбачати кошти на фінансування відповідних за­ходів.

 

Президент України Л.Кучма

м. Київ, 17 квітня 2002 року № 347/2002

 

 

Затверджено

Указом Президента Украши

від 17 квітня 2002 року

№ 347/2002

 

назад

НАЦІОНАЛЬНА ДОКТРИНА РОЗВИТКУ ОСВІТИ

1. Загальні положення

Освіта — основа розвитку особистості, суспільства, нації та держави, запорука майбутнього Украши. Вона є визна­чальним чинником політичної, соціально-економічної, куль­турної та наукової життєдіяльності суспільства. Освіта відтво­рює і нарощує інтелектуальний, духовний та економічний потенціал суспільства.

Освіта є стратегічним ресурсом поліпшення добробуту людей, забезпечення національних інтересів, зміцнення ав­торитету і конкурентоспроможності держави на міжнародній арені.

За роки незалежності на основі Конституції України (254к/96-ВР )визначено пріоритети розвитку освіти, ство­рено відповідну правову базу, здійснюється практичне ре­формування галузі згідно з Державною національною про­грамою "Освіта" ("Україна XXI століття") ( 896а-93-п ).

Водночас стан справ у галузі освіти, темпи та глибина пе­ретворень не повною мірою задовольняють потреби особис­тості, суспільства і держави. Глобалізація, зміна технологій, перехід до постіндустріального, інформаційного суспільства, утвердження пріоритетів сталого розвитку, інші властиві су­часній цивілізації риси зумовлюють розвиток людини як го­ловну мету, ключовий показник і основний важіль сучасного прогресу, потребу в радикальній модернізації галузі, ставлять перед державою, суспільством завдання забезпечити пріори­тетність розвитку освіти і науки, першочерговість розв'язання їх нагальних проблем.

Актуальним завданням є забезпечення доступності здо­буття якісної освіти протягом життя для всіх громадян та

дальше утвердження її національного характеру. Мають пос­тійно оновлюватися зміст освіти та організація навчально-ви­ховного процесу відповідно до демократичних цінностей, ринкових засад економіки, сучасних науково-технічних до­сягнень. Критичним залишається стан фінансування освіти і науки, недостатнім є рівень оплати праці працівників освіти і науки.

Потребують державної підтримки дошкільна, загальна се­редня освіта у сільській місцевості, професійно-технічна ос­віта, навчання здібних та обдарованих учнів і студентів, а та­кож дітей з особливостями психічного і фізичного розвитку.

Необхідно істотно зміцнити навчально-матеріальну ба­зу, здійснити комп'ютеризацію навчальних закладів, впро­вадити інформаційні технології, забезпечити ефективну підготовку та підвищення кваліфікації педагогічних і на­уково-педагогічних працівників, запровадити нові еко­номічні та управлінські механізми розвитку освіти. Усі ці проблеми потребують першочергового розв'язання.

В Україні повинні забезпечуватися прискорений, випере­джальний інноваційний розвиток освіти, а також створюва­тися умови для розвитку, самоствердження та самореалізації особистості протягом життя.

Національна доктрина розвитку освіти (далі — Націо­нальна доктрина) визначає систему концептуальних ідей та поглядів на стратегію і основні напрями розвитку освіти у першій чверті XXI століття.

II. Мета і пріоритетні напрями розвитку освіти

1. Мета державної політики щодо розвитку освіти поля­гає у створенні умов для розвитку особистості і творчої само­реалізації кожного громадянина України, вихованні поколін­ня людей, здатних ефективно працювати і навчатися протя­гом життя, оберігати й примножувати цінності національ­ної культури та громадянського суспільства, розвивати і зміц­нювати суверенну, незалежну, демократичну, соціальну та правову державу як невід'ємну складову європейської та сві­тової спільноти.

2. Пріоритетними напрямами державної політики щодо розвитку освіти є:

особистісна орієнтація освіти;

формування національних і загальнолюдських цінностей;

створення для громадян рівних можливостей у здобутті освіти;

постійне підвищення якості освіти, оновлення її змісту та форм організації навчально-виховного процесу;

розвиток системи безперервної освіти та навчання про­тягом життя;

пропаганда здорового способу життя;

розширення україномовного освітнього простору;

забезпечення освітніх потреб національних меншин;

забезпечення економічних і соціальних гарантій для

професійної самореалізації педагогічних, науково-педа­гогічних працівників, підвищення їх соціального статусу;

розвиток дошкільної, позашкільної, загальної середньої освіти у сільській місцевості та професійно-технічної освіти;

органічне поєднання освіти і науки, розвиток педагогіч­ної та психологічної науки, дистанційної освіти;

запровадження освітніх інновацій, інформаційних техно­логій;

створення індустрії сучасних засобів навчання і вихован­ня, повне забезпечення ними навчальних закладів;

створення ринку освітніх послуг та його науково-мето­дичного забезпечення;

інтеграція вітчизняної освіти до європейського та світо­вого освітніх просторів.

3. Держава повинна забезпечувати:

виховання особистості, яка усвідомлює свою належність до Українського народу, сучасної європейської цивілізації, орієнтується в реаліях і перспективах соціокультурної ди­наміки, підготовлена до життя і праці у світі, що змінюється;

збереження та збагачення українських культурно-істо­ричних традицій, виховання шанобливого ставлення до національних святинь, української мови, а також до історії та культури всіх корінних народів і національних меншин, які проживають в Україні, формування культури міжетнічних і міжособистісних відносин;

виховання людини демократичного світогляду, яка до­тримується громадянських прав і свобод, з повагою ставить­ся до традицій, культури, віросповідання та мови спілкуван­ня народів світу;

формування у дітей та молоді сучасного світогляду, роз­виток творчих здібностей і навичок самостійного наукового пізнання, самоосвіти і самореалізації особистості;

підготовку кваліфікованих кадрів, здатних до творчої праці, професійного розвитку, освоєння та впровадження наукоємних та інформаційних технологій, конкурентоспро­можних на ринку праці;

створення умов для розвитку обдарованих дітей та молоді;

підтримку дітей та молоді з особливостями психічного і жізичного розвитку;

стимулювання у молоді прагнення до здорового способу життя;

розвиток дитячого та юнацького спорту, туризму;

етичне, естетичне виховання;

екологічну, правову, економічну освіту;

наступність і безперервність освіти;

інноваційний характер навчально-виховної діяльності;

різноманітність типів навчальних закладів, варіативність навчальних програм, індивідуалізацію навчання та виховання;

моніторинг освітнього процесу, зростання якості освітніх

послуг;

створення умов для ефективної професійної діяльності педагогічних, науково-педагогічних працівників відповідно до їх ролі у суспільстві.

III. Національний характер освіти і національне виховання

4. Освіта має гуманістичний характер і грунтується на культурно-історичних цінностях Українського народу, його традиціях і духовності.

Освіта утверджує національну ідею, сприяє національній самоідентифікації, розвитку культури Українського народу, оволодінню цінностями світової культури, загальнолюдськи­ми надбаннями.

5. Національне виховання є одним із головних пріоритетів, органічною складовою освіти. Його основна мета —виховання свідомого громадянина, патріота, набуття молод­дю соціального досвіду, високої культури міжнаціональних взаємовідносин, формування у молоді потреби та уміння жи­ти в громадянському суспільстві, духовності та фізичної до­сконалості, моральної, художньо-естетичної, трудової, еко­логічної культури.

6. Національне виховання спрямовується на залучення громадян до глибинних пластів національної культури і ду­ховності, формування у дітей та молоді національних світо­глядних позицій, ідей, поглядів і переконань на основі цінно­стей вітчизняної та світової культури.

Головними складовими національного виховання є гро­мадянське та патріотичне виховання.

7. Національне виховання має здійснюватися на всіх ета­пах навчання дітей та молоді, забезпечувати всебічний роз­виток, гармонійність і цілісність особистості, розвиток її здібностей та обдарувань, збагачення на цій основі інтелекту­ального потенціалу народу, його духовності й культури, ви­ховання громадянина, здатного до самостійного мислення, суспільного вибору і діяльності, спрямованої на процвітання України.

IV. Стратегія мовної освіти

8. У державі створюється система безперервної мовної освіти, що забезпечує обов'язкове оволодіння громадянами України державною мовою, можливість опановувати рідну(національну) і практично володіти хоча б однією інозем­ною мовою. Освіта сприяє розвитку високої мовної культури
громадян, вихованню поваги до державної мови та мов націо­нальних меншин України, толерантності у ставленні до носіїврізних мов і культур.

Реалізація мовної стратегії здійснюється шляхом ком­плексного і послідовного впровадження просвітницьких, нормативно-правових, науково-методичних, роз'яснюваль­них заходів.

Забезпечується право національних меншин на задово­лення освітніх потреб рідною мовою, збереження та розвиток етнокультури, її підтримку та захист державою. У навчальних закладах, в навчання ведеться мовами національних меншин, створюються умови для належного опанування державної мови.

V. Освіта — рушійна сила розвитку громадянського суспільства

9. В умовах становлення в Україні громадянського сус­пільства, правової держави, демократичної політичної систе­ми освіта має стати найважливішим чинником гуманізації суспільно-економічних відносин, формування нових життє­вих орієнтирів особистості.

Передумовою утвердження розвинутого громадянського суспільства є підготовка освічених, моральних, мобільних, кон­структивних і практичних людей, здатних до співпраці, між-культурної взаємодії, які мають глибоке почуття відповідаль­ності за долю країни, її соціально-економічне процвітання.

Освіта має активно сприяти формуванню нової ціннісної системи суспільства — відкритої, варіативної, духовно та культурно наповненої, толерантної, здатної забезпечити ста­новлення громадянина і патріота, консолідувати суспільство на засадах пріоритету прав особистості, зменшення соціаль­ної нерівності.

Держава сприяє становленню демократичної системи на­вчання та виховання.

10. Державна політика в галузі освіти спрямовується на посилення ролі органів місцевого самоврядування, активі­зацію участі батьків, піклувальних рад, меценатів, громадсь­ких організацій, фондів, засобів масової інформації у нав­чально-виховній, науково-методичній, економічній діяль­ності навчальних закладів, прогнозуванні їх розвитку, оцінці якості освітніх послуг.

 

VI. Освіта і фізичне виховання — основа для забезпечення здоров'я громадян

11. Пріоритетним завданням системи освіти є виховання людини в дусі відповідального ставлення до власного здоров'я і здоров'я оточуючих як до найвищої індивідуальної і сус­пільної цінності. Це здійснюється шляхом розвитку валеологічної освіти, повноцінного медичного обслуговування, оптимізації режиму навчально-виховного процесу, створення екологічно сприятливого життєвого простору.

Держава разом із громадськістю сприяє збереженню здо­ров'я учасників навчально-виховного процесу, залученню їх до занять фізичною культурою і спортом, недопущенню будь-яких форм насильства в навчальних закладах, а також проведенню та впровадженню в практику результатів міжга­лузевих наукових досліджень з проблем зміцнення здоров'я, організації медичної допомоги дітям, учням і студентам, якісному медичному обслуговуванню працівників освіти, пропаганді здорового способу життя та вихованню культури поведінки населення.

12. В усіх ланках системи освіти шляхом використання засобів фізичного виховання та фізкультурно-оздоровчої ро­боти закладаються основи для забезпечення і розвитку фізич­ного, психічного, соціального та духовного здоров'я кожного члена суспільства.

Для досягнення цієї мети необхідно забезпечити: комплексний підхід до гармонійного формування всіх складових здоров'я;

удосконалення фізичної та психологічної підготовки доактивного життя і професійної діяльності на принципах, що забезпечують оздоровчу спрямованість та індивідуальність підходів;

використання різноманітних форм рухової активності та інших засобів фізичного удосконалення.

Виконання зазначених завдань дасть змогу досягти істот­ного зниження захворюваності дітей, підлітків, молоді та ін­ших категорій населення, підвищити рівень профілактичної роботи, стимулювати у людей різного віку прагнення до здорового способу життя, зменшити вплив шкідливих звичок на здоров'я дітей та молоді.

13. Фізичне виховання як невід'ємна складова освіти за­безпечує можливість набуття кожною людиною необхідних науково обгрунтованих знань про здоров'я і засоби його зміцнення, про шляхи і методи протидії хворобам, про мето­дики досягнення високої працездатності та тривалої творчої активності. В системі освіти держава забезпечує розвиток масового спорту як важливої складової виховання молоді.

VII. Рівний доступ до здобуття якісної освіти

14. Для всіх громадян України незалежно від національ­ності, статі, соціального походження та майнового стану, віросповідання, місця проживання та стану здоров'я забезпе­чується рівний доступ до якісної освіти. Реалізація зазначено­го права передбачає прозорість, наступність системи освіти всіх рівнів, гнучке врахування демографічних, соціальних, економічних змін. Мережа навчальних закладів повинна задовольняти освітні потреби кожної людини відповідно до її інтересів, здібностей та потреб суспільства.

15. Модернізація системи освіти спрямована на забезпе­чення її якості відповідно до новітніх досягнень науки, куль­тури і соціальної практики.

Якість освіти є національним пріоритетом і передумовою національної безпеки держави, додержання міжнародних норм і вимог законодавства України щодо реалізації права громадян на освіту. На забезпечення якості освіти спрямовуються матері­альні, фінансові, кадрові та наукові ресурси суспільства і держави. Висока якість освіти передбачає взаємозв'язок освітні науки, педагогічної теорії та практики. Якість освіти визначається на основі державних стандар­тів освіти та оцінки громадськістю освітніх послуг. Держава постійно здійснює моніторинг якості освіти, за­безпечує його прозорість, сприяє розвитку громадського кон­тролю.

16. Рівний доступ до здобуття освіти забезпечується шля­хом:

а) у дошкільній освіті:

створення умов для здобуття безоплатної дошкільної освіти у державних та комунальних навчальних закладах;

збереження та зміцнення фізичного і психічного здоров'я дитини, розвитку її творчих здібностей, реалізації потен­ційних можливостей особистості;

розвитку матеріально-технічної бази дошкільних нав­чальних закладів;

створення широкої мережі дошкільних навчальних за­кладів різних типів, профілів та форм власності;

надання державою дотацій на утримання дітей у дош­кільних навчальних закладах;

запровадження соціально-педагогічного патронату сім'ї;

б) у загальній середній освіті:

обов'язкового здобуття повної загальної середньої освіти в обсягах, визначених Державним стандартом загальної се­редньої освіти;

збереження та розвитку єдиного освітнього простору;

оптимізації структури освітньої мережі для забезпечення навчання в одну зміну, створення умов для профільного, екс-тернатного і дистанційного навчання;

здійснення профільного професійного навчання учнів старших класів загальноосвітніх навчальних закладів, у тому числі на базі професійно-технічних навчальних закладів;

посилення відповідальності сім'ї, місцевих органів вико­навчої влади та органів місцевого самоврядування за пору­шення прав дитини щодо обов'язковості навчання;

надання адресної допомоги соціально незахшценим дітям;

створення умов для здобуття якісної освіти незалежно від місця проживання;

в) в освіті дітей з особливостями психічного і фізичного
розвитку:

створення для всіх дітей зазначеної категорії умов для здобуття безоплатної освіти в державних і комунальних нав­чальних закладах;

своєчасного виявлення та проведення діагностики дітей з особливостями психічного і фізичного розвитку, врахування цих даних під час формування мережі закладів корекційної та реабілітаційної допомоги;

забезпечення варіативності здобуття якісної базової або повної загальної середньої освіти відповідно до здібностей та індивідуальних можливостей дітей, зорієнтованої на їх інте­грацію у соціально-економічне середовище;

створення системи допомоги батькам у навчанні та вихо­ванні дітей з особливостями психічного і фізичного розвитку;

розгортання регіональної мережі спеціальних навчальних закладів усіх рівнів освіти для громадян з особливостями психічного і фізичного розвитку, забезпечення їх інтеграції у загальний освітній простір;

г) у позашкільній освіті:

забезпечення доступності освіти у державних та кому­нальних позашкільних навчальних закладах;

розвитку цілісної міжгалузевої багаторівневої системи позашкільних закладів різних типів і профілів для забезпе­чення розвитку здібностей і таланту обдарованих дітей та молоді, а також задоволення потреб населення у додаткових культурно-освітніх, дослідницьких, спортивно-оздоровчих та

інших послугах;

оновлення змісту й методичного забезпечення, інди­відуалізації та диференціації навчання обдарованої молоді;

створення системи підготовки та підвищення кваліфікації педагогічних та керівних кадрів для позашкільної освіти і виховання;

д) у професійно-технічній освіті:

надання можливості безоплатної первинної професійної підготовки у державних та комунальних професійно-техніч­них навчальних закладах;

розвитку мережі професійно-технічних навчальних закла­дів різних типів, професійних спрямувань та форм власності з урахуванням демографічних прогнозів, регіональної специ­фіки та потреб ринку праці;

поєднання професійно-технічної та повної загальної се­редньої освіти, забезпечення варіативності та гнучкості освіт­ньо-професійних програм з урахуванням змін на ринку праці та попиту на нові професії;

створення умов для надання професійно-технічними навчальними закладами освітніх та інших послуг населенню, зокрема здобуття або підвищення робітничої кваліфікації, а також перепідготовки незайнятого населення;

розвитку співпраці з підприємствами, установами, орга­нізаціями-замовниками підготовки кадрів, державною служ­бою зайнятості;

участі роботодавців у забезпеченні функціонування та розвитку професійно-технічної освіти;

оновлення матеріально-технічної бази та впровадження інформаційних технологій;

є) у вищій освіті:

запровадження ефективної системи інформування гро­мадськості про можливості здобуття вищої освіти;

створення умов для здобуття безоплатної вищої освіти на конкурсних засадах у державних і комунальних навчальних закладах;

удосконалення правових засад здобуття освіти за рахунок бюджетів усіх рівнів та коштів юридичних і фізичних осіб;

розширення можливостей здобуття вищої освіти шляхом індивідуального кредитування;

створення умов для здобуття вищої освіти дітьми-си-ротами, дітьми, позбавленими батьківського піклування, та дітьми-інвал ідами;

забезпечення високої якості вищої освіти та професійної мобільності випускників вищих навчальних закладів на рин­ку праці шляхом інтеграції вищих навчальних закладів різ­них рівнів акредитації, наукових установ та підприємств, запровадження гнучких освітніх програм та інформаційних технологій навчання;

додержання засад демократичності, прозорості та глас­ності у формуванні контингенту студентів, у тому числі шляхом об'єктивного тестування; створення умов для забез­печення навчання відповідно до потреб особистості та ринку праці.

 

 

VIII. Безперервність освіти, навчання протягом життя

17. Державна політика стосовно безперервної освіти про­водиться з урахуванням світових тенденцій розвитку освіти протягом життя, соціально-економічних, технологічних та соціокультурних змін.

Безперервність освіти реалізується шляхом: забезпечення наступності змісту та координації навчаль­но-виховної діяльності на різних ступенях освіти, що функці­онують як продовження попередніх і передбачають підго­товку громадян для можливого переходу на наступні ступені; формування потреби та здатності особистості до само­освіти;

оптимізації системи перепідготовки працівників і підви­щення їх кваліфікації, модернізації системи післядипломної освіти на основі відповідних державних стандартів;

створення інтегрованих навчальних планів і програм; формування та розвитку навчальних науково-виробничих комплексів ступеневої підготовки фахівців;

запровадження та розвитку дистанційної освіти; організації навчання відповідно до потреб особистості і ринку праці на базі професійно-технічних та вищих нав­чальних закладів, закладів післядипломної освіти, а також використання інших форм навчання;

забезпечення зв'язку між загальною середньою, профе­сійно-технічною, вищою та післядипломною освітою.

18. Держава прогнозує обсяги та визначає напрями професійної підготовки у навчальних закладах різних типів і форм власності, створює умови для професійного навчання незайнятого населення з урахуванням змін на ринку праці.

IX. Інформаційні технології в освіті

19. Пріоритетом розвитку освіти є впровадження сучас­них інформаційно-комунікаційних технологій, що забезпе­чують дальше удосконалення навчально-виховного процесу, доступність та ефективність освіти, підготовку молодого по­коління до життєдіяльності в інформаційному суспільстві.

Це досягається шляхом: забезпечення поступової інфор­матизації системи освіти, спрямованої на задоволення освіт­ніх інформаційних і комунікаційних потреб учасників нав­чально-виховного процесу;

запровадження дистанційного навчання із застосуванням у навчальному процесі та бібліотечній справі інформаційно-комунікаційних технологій поряд з традиційними засобами;

розроблення індивідуальних модульних навчальних про­грам різних рівнів складності залежно від конкретних потреб, а також випуску електронних підручників;

створення індустрії сучасних засобів навчання, що відпо­відають світовому науково-технічному рівню і є важливою передумовою реалізації ефективних стратегій досягнення цілей освіти.

20. Держава підтримує процес інформатизації освіти, застосування інформаційно-комунікаційних технологій у си­стемі освіти; сприяє забезпеченню навчальних закладів комп'ютерами, сучасними засобами навчання, створенню глобальних інформаційно-освітніх мереж; забезпечує роз­виток усеохоплюючої системи моніторингу якості освіти всіх рівнів.

X. Управління освітою

21. Сучасна система управління сферою освіти розви­вається як державно-громадська. Вона має враховувати регіональні особливості, тенденції до зростання автономії нав­чальних закладів, конкурентоспроможності освітніх послуг.

Першочерговими завданнями є налагодження високо-професійного наукового, аналітичного, інформаційного супроводу управлінських рішень, подолання розрізненості адміністративних даних.

22. Нова модель системи управління сферою освіти має бути відкритою і демократичною. У ній передбачається забез­печення державного управління з урахуванням громадської думки, внаслідок чого змінюються навантаження, функції, структура і стиль центрального та регіонального управління освітою.

23. Модернізація управління освітою передбачає:

оптимізацію державних управлінських структур, децен­тралізацію управління;

перерозподіл функцій та повноважень між центральними і місцевими органами виконавчої влади, органами місцевого самоврядування та навчальними закладами;

перехід до програмно-цільового управління;

поєднання державного і громадського контролю;

запровадження нової етики управлінської діяльності, що базується на принципах взаємоповаги, позитивної мотивації;

прозорість розроблення, експертизи, апробації та затвер­дження нормативно-правових документів;

створення систем моніторингу ефективності управлін­ських рішень, їх впливу на якість освітніх послуг на всіх рівнях;

організацію експериментальної перевірки та експертизи освітніх інновацій;

впровадження новітніх інформативно-управлінських і комп'ютерних технологій;

демократизацію процедури призначення керівників нав­чальних закладів, їх атестації;

удосконалення механізму ліцензування, атестації та акре­дитації навчальних закладів;

підвищення компетентності управлінців усіх рівнів; більш широке залучення до управлінської діяльності талановитої молоді, жінок, а також виховання лідерів у сфері освіти.

XI. Економіка освіти

24. Сучасна економіка освіти повинна створити сталі передумови для розвитку всіх напрямів галузі з метою фор­мування високого освітнього рівня Українського народу.

Досягнення цієї мети передбачає виконання таких зав­дань:

визначення фінансування освіти як пріоритетного напря­му видатків бюджетів усіх рівнів;

формування багатоканальної системи фінансового забез­печення освіти;

фінансування державою здобуття дошкільної, повної загальної середньої та професійно-технічної освіти в дер­жавних і комунальних навчальних закладах у обсязі, виз­наченому державними стандартами;

стимулювання інвестицій юридичних і фізичних осіб у розвиток освіти;

створення сучасної системи нормування та оплати праці у галузі освіти;

визначення пріоритетних напрямів фінансування освіти і концентрація фінансових ресурсів для їх реалізації;

забезпечення ефективного використання коштів на фун­кціонування та розвиток освіти.

25. Обсяги фінансування освіти і науки мають задоволь­няти потреби особистості й суспільства в якісній освіті. Держава поступово збільшуватиме видатки на освіту та доводитиме їх до середніх показників європейських держав.

Ефективність використання фінансових ресурсів, спря­мованих в освіту, забезпечуватиметься на основі встано­влення та неухильного дотримання таких базових принципів її фінансування:

поступовий перехід до формування видатків державного та місцевих бюджетів на освіту на основі встановлених нормативів;

чітке розмежування бюджетного та позабюджетного фінансування діяльності навчальних закладів;

забезпечення підзвітності та прозорості використання коштів;

забезпечення формування державного замовлення на підготовку фахівців у професійно-технічних та вищих нав­чальних закладах різних форм власності на конкурсній основі з урахуванням якості освітніх послуг;

здійснення економічної діяльності навчальними закла­дами на засадах неприбутковості.

26. Основними джерелами фінансового забезпечення освіти є:

кошти державного та місцевих бюджетів;

кошти юридичних і фізичних осіб, громадських орга­нізацій та фондів, у тому числі благодійні внески і пожер­твування;

кошти від надання навчальними закладами додаткових освітніх та інших послуг; гранти;

кредити на розвиток навчальних закладів усіх рівнів та здобуття освіти;

кошти від здійснення навчальними закладами економіч­ної діяльності, регламентованої державою.

27. Основними заходами, спрямованими на удоскона­лення економічної моделі освіти, мають стати:

поліпшення технології формування видатків державного та місцевих бюджетів на освіту, удосконалення системи кількісних та якісних показників для нормування зазначених видатків;

розроблення диференційованих стандартів інфраструк-турного забезпечення навчальних закладів різних типів;

розроблення та запровадження диференційованих норма­тивів витрат на здійснення діяльності навчальними закла­дами;

запровадження змішаного фінансування інноваційних проектів у галузі освіти, зокрема розроблення та запро­вадження механізму пільгового оподаткування доходів фізич­них осіб, які спрямовують власні кошти на оплату навчання; удосконалення правового підґрунтя для приватного фі­нансування діяльності навчальних закладів;

проведення органами управління освітою (державними та місцевими) моніторингу інвестування навчальних закладів; запровадження спільного державного та громадського контролю за формуванням і виконанням бюджетів навчаль­них закладів;

застосування енерго і теплозберігаючих технологій, ощадливе використання та розподіл ресурсів, що спрямо­вуються на освіту;

модернізація мережі навчальних закладів.

XII. Освіта і наука

28. Поєднання освіти і науки є умовою модернізації системи освіти, головним чинником її дальшого розвитку, що забезпечується:

постійним збільшенням обсягів фінансування науки відповідно до потреб її випереджального розвитку;

фундаменталізацією освіти, інтенсифікацією наукових досліджень у вищих навчальних закладах, науково-дослідних установах Академії педагогічних наук України;

розвитком освіти на основі новітніх наукових і техноло­гічних досягнень;

інноваційною освітньою діяльністю у навчальних закла­дах усіх типів, рівнів акредитації та форм власності;

правовим захистом освітніх інновацій та результатів науково-педагогічної діяльності як інтелектуальної власності;

запровадженням наукової експертизи державних стан­дартів освіти, підручників, інноваційних систем навчання та виховання;

залученням до наукової діяльності обдарованої учнівської та студентської молоді, педагогічних працівників;

поглибленням співпраці та кооперації навчальних закла­дів і наукових установ, широким залученням до навчаль­но-виховного процесу та дослідницької роботи в навчальних закладах учених Національної академії наук України та галузевих академій;

створенням науково-інформаційного простору, насам­перед для дітей та молоді, використанням для цього нових комунікаційно-інформаційних засобів;

запровадженням цільових програм, що сприяють інтеграції освіти і науки;

випереджальним розвитком педагогічної та психологічної науки, віднесенням їх до пріоритетних напрямів розвитку науки в Україні.

XIII. Підготовка педагогічних і науково-педагогічних працівників

29. Підготовка педагогічних і науково-педагогічних пра­цівників, їх професійне вдосконалення — важлива умова мо­дернізації освіти. Для підтримки педагогічних і науково-педагогічних працівників, підвищення їх відповідальності за якість професійної діяльності держава забезпечує:

розроблення та вдосконалення нормативно-правової бази професійної діяльності педагогічних і науково-педагогічних працівників;

прогнозуваннята задоволення потреб суспільства у зазна­чених працівниках;

розвиток конкурентоспроможної системи навчальних закладів, в яких проводиться підготовка, перепідготовка та підвищення кваліфікації педагогічних і науково-педагогічних працівників;

розроблення та запровадження державних стандартів педагогічної освіти різних освітньо-кваліфікаційних рівнів і державних стандартів післядипломної педагогічної освіти;

оволодіння педагогічними працівниками сучасними ін­формаційними технологіями;

періодичне оновлення і взаємоузгодження змісту підго­товки, перепідготовки та підвищення кваліфікації педаго­гічних працівників;

впровадження системи цільового державного фінан­сування підготовки педагогічних і науково-педагогічних пра­цівників та їх професійного вдосконалення;

поліпшення системи стимулювання професійного зрос­тання педагогічних і науково-педагогічних працівників, можливість вивчення іноземних мов.

30. Держава забезпечує умови для підвищення престижу та соціального статусу педагогічних і науково-педагогічних працівників, створює систему професійного відбору молоді до вищих педагогічних навчальних закладів.

XIV. Соціальні гарантії учасників навчального процесу

31. Забезпечення умов для педагогічної, науково-педа­гогічної та наукової діяльності педагогічних і науково-педа­гогічних працівників, умов для навчання учнів і студентів, а також соціального захисту учасників навчально-виховного процесу є найважливішим напрямом державної політики у галузі освіти.

Громадянам, які навчаються, гарантується: захист життя, збереження здоров'я, фізичне виховання;

регулярне безоплатне підвезення у сільській місцевості до місця навчання і додому дітей дошкільного віку, учнів та педагогічних працівників;

пільговий проїзд студентів у громадському транспорті;

надання адресної допомоги, академічних і соціальних стипендій;

здійснення заходів щодо профілактики бездоглядності і правопорушень серед дітей, учнівської та студентської молоді, їх соціальної реабілітації у суспільстві;

працевлаштування випускників, які навчалися за державним замовленням.

32. Держава поступово підвищує соціальні витрати на систему освіти, проведення активної соціальної політики.

Бюджетні ресурси спрямовуються на забезпечення пер­шочергових соціальних видатків: на виплату заробітної плати та пенсій педагогічним і науково-педагогічним працівникам, стипендій, а також на соціальну підтримку учнів і студентів. Держава сприяє розширенню застосування договірного регулювання умов оплати праці, додаткових соціальних гарантій на підставі положень генеральної, галузевої, регіо­нальної угод, колективних договорів.

33. Держава, виходячи з можливостей бюджету і реаль­ної економічної ситуації, сприяє забезпеченню для педа­гогічних і науково-педагогічних працівників:

ефективного медичного обслуговування;

встановлення і дотримання науково обгрунтованих норм навчального навантаження, тривалості робочого часу та основної щорічної відпустки;

періодичного стажування у наукових центрах, навчальних закладах та на виробництві;

диференціації оплати праці відповідно до рівня профе­сіоналізму, кваліфікаційної категорії та педагогічного звання, наукового ступеня та вченого звання;

встановлення педагогічним працівникам фіксованих доплат для придбання навчальної та науково-методичної літератури;

виплати одноразової допомоги педагогічним працівни­кам, які призначаються на посаду вперше.

34. Держава створює умови для встановлення педагогіч­ним працівникам пенсійного забезпечення на рівні 80—90 відсотків їх заробітної плати.

XV. Міжнародне співробітництво та інтеграція у галузі освіти

35. Стратегічним завданням державної освітньої політики є вихід освіти, набутої в Україні, на ринок світових освітніх послуг, поглиблення міжнародного співробітництва, розши­рення участі навчальних закладів, учених, педагогів і вчи­телів, учнів, студентів у проектах міжнародних організацій та співтовариств.

Держава сприяє розвитку співробітництва навчальних закладів на дво- і багатосторонній основі з міжнародними організаціями та установами (ЮНЕСКО, ЮНІСЕФ, Євро­пейським Союзом, Радою Європи), Світовим банком, зару­біжними освітянськими фондами, іншими міжнародними організаціями.

36. Інтеграція вітчизняної освіти у міжнародний освітній
простір базується на таких засадах:

пріоритет національних інтересів;

збереження та розвиток інтелектуального потенціалу нації; миротворча спрямованість міжнародного співробітництва; системний і взаємовигідний характер співробітництва; толерантність в оцінюванні здобутків освітніх систем зарубіжних країн та адаптації цих здобутків до потреб національної системи освіти.

37. Основними шляхами моніторингу та використання зарубіжного досвіду в галузі освіти є:

проведення спільних наукових досліджень, співробіт­ництво з міжнародними фондами;

проведення міжнародних наукових конференцій, семі­нарів, симпозіумів;

сприяння участі педагогічних та науково-педагогічних працівників у відповідних заходах за кордоном;

освітні і наукові обміни, стажування та навчання за кордоном учнів, студентів, педагогічних і науково-педа­гогічних працівників;

аналіз, відбір, видання та розповсюдження кращих зразків зарубіжної наукової і навчальної літератури.

38. Центральні та місцеві органи управління освітою, Ака­демія педагогічних наук України, а також навчальні заклади всіх рівнів сприяють міжнародній мобільності учасників навчально-виховного процесу, забезпечують розвиток сис­теми підготовки фахівців для зарубіжних країн на компен­саційних засадах, створюють філії вищих навчальних закладів України, їх підготовчих факультетів і відділень за кордоном; забезпечують визнання за кордоном документів про освіту, що видаються в Україні.

Для досягнення цієї мети необхідно забезпечити: розроблення та реалізацію державної програми підго­товки і закріплення кваліфікованих кадрів для розширення міжнародного співробітництва у галузі освіти, організацію їх постійного навчання та підвищення кваліфікації;

виконання цільових інноваційних програм, спрямованих на розширення участі України у співробітництві на між­народному ринку освітніх послуг;

фінансову та консультаційну підтримку. 39. Освіта в Україні є відкритим соціальним інститутом. Суб'єкти системи освіти співпрацюють з міжнародними інституціями та організаціями, які для здійснення своєї діяльності покликані залучати педагогів, дітей та молодь з метою набуття ними соціальної компетентності й досвіду у питаннях взаєморозуміння, толерантності, побудови спіль­ного європейського дому, культурного різноманіття і водночас для збереження та примноження власних куль­турних надбань.

Беручи участь у проектах і програмах Ради Європи, ЮНЕСКО, Європейського Союзу, ЮНІСЕФ та інших міжнародних організацій, суб'єкти національної системи освіти не тільки отримуватимуть доступ до інформації про шляхи, засоби і методи розвитку гуманітарної сфери, але й зможуть демонструвати і пропонувати на міжнародному ринку освітні технології та власні напрацювання.

40. Держава сприяє залученню додаткових ресурсів для створення нових потужних каналів інформаційного обміну з усіма країнами світу, розширенню інформаційної бази національної системи освіти, забезпеченню можливості використання світових банків інформації.

41. Як важливий засіб утвердження авторитету України на міжнародній арені, розвитку міжнародного співробіт­ництва та залучення додаткових джерел фінансування освіти держава розглядає можливість збільшення обсягів підготовки спеціалістів з числа іноземців та осіб без громадянства.

XVI. Очікувані результати

42. Реалізація Національної доктрини забезпечить перехід до нового типу гуманістично-інноваційної освіти, що спри­ятиме істотному зростанню інтелектуального, культурного, духовно-морального потенціалу особистості та суспільства. В результаті цього відбудуться потужні позитивні зміни у
системі матеріального виробництва та духовного відрод­ження, структурі політичних відносин, побуті і культурі.

Зростуть самостійність і самодостатність особистості, її творча активність, що зміцнить демократичні основи гро­мадянського суспільства і прискорить його розвиток.

Активізуються процеси національної самоідентифікації особистості, підвищиться її громадянський авторитет, а також статус громадянина України у міжнародному соціо-культурному середовищі.

Освіта, здобута в Україні, стане конкурентоспроможною в європейському та світовому освітньому просторі, а лю­дина — захищеною і мобільною на ринку праці.

Зростаючий освітній потенціал суспільства забезпечить впровадження новітніх виробничих та інформаційних техно­логій, що дасть змогу протягом наступних 10—15 років скоротити відставання у темпах розвитку, а надалі істотно наблизитися до рівня і способу організації життєдіяльності розвинутих країн світу.

Випереджальний розвиток освіти забезпечить рівень життя, гідний людини XXI століття.