Главная | Обратная связь

До тоталітарного втілення

Головна, фундаментальна філософська ідея Маркса складається в тому, що практика вихідна і первинна по відношенню до всього духовного світу, культури в її навіть самих далеких від практики проявів. Практика носить суспільний характер, її немає поза спілкуванням і зв’язками між людьми.

Вони виражають, осмислюють, усвідомлюють, відображають лише те, що так чи інакше вже увійшло в розряд практичних проблем. І саме в історичній практиці в кінцевому рахунку і вирішуються всі ті теоретичні проблеми, які здаються мислителям виключно справою освіченого філософського розуму. Відповідно теоретик тільки в практичному перевтіленні, у сприянні або протидії історичному розвитку практичної сфери, справжнього життя людей може обґрунтувати вірність, істинність, плодотворність своїх поглядів.

Роздумуючи про основні етапи попередньої історії, теперішнього і майбутнього, Маркс і Енгельс виділили декілька провідних типів організації суспільства — суспільних форм, або формації. Оскільки в практичному житті найбільш фундаментальним, істотним рівнем являється рівень виробництва життя, основні історичні форми суспільного устрою визначаються за ведучим типом організації матеріального виробництва. Вийшло, що історичний шлях суспільства від «первісного стада» через античний (рабовласницький) тип, феодально-селянський до сучасного, основаного на системі найманої праці у промисловому виробництві, за необхідністю повинен бути продовженим у виробництві життя поза найманою працею, поза приватною капіталістичною власністю, в умовах вільної асоціації вільних індивідів.

Принципово новаторським було філософське пояснення діючих причин суспільного розвитку. Ними являються самі люди, «емпіричні індивіди», що прагнуть забезпечити свої потреби, покращити умови і обставини життя. Індивідуальні прагнення, волевиявлення людей перетворюються в дії, поступки. Практичні зусилля зовсім не являються направленими на вищі цілі людства. Навпаки, вони носять характер приватний, особистий, кінцевий (часто в межах власного життя, вузького кола потреб індивідa). Одначе оскільки люди — істоти суспільні, пов’язані з іншими численними об’єктивними «формами спілкування» (відношень), то їх індивідуальний розвиток і діяльність здійснюються в деяких загальних умовах і направленнях.

Таким чином, замість давньої абстрактної і одночасно образної конструкції «Людини» і її «сутнісних сил» (в «Экономическо-философских рукописях 1844 года») Маркса складається конкретне, яке базується на вивченні реальності знання про існуючих людей і які жили раніше.

Така перспектива індивідуального розвитку не має, звісно, нічого спільного з філософською моралісткою, що обмежується моральними закликами і втішаннями, крапелькою «целительного бальзама для бедной, бессильной души, погрязшей в убожестве окружающего». Марксистська філософія не відповідає зразкам ні філософської, ні релігійної моралістки. Її етична позиція базується у визнанні єдності практичного соціального перетворення безлюдного світу та само перетворення діючих, активних індивідів в універсально розвинуті, вільні особистості. Одне має на увазі інше. Звісно, для людей, які живуть в наявно даних умовах, в конкретній історичній ситуації, можливості перетворення і себе, і світу являються обмеженими. В філософії Маркса немає ілю­зій примирення з такою дійсністю, прийняття її. Навпаки, вона виходить із ясного розуміння обмеженості всілякою наявною історичною ситуацією, укладених в ній потенцій волі та універсального розвитку індивідів.

Вчення про суть капіталістичного виробництва, побудованого на експлуатації найманої праці, було спрямоване на те, щоб показати його історичну безперспективність. За визначенням Маркса, капіта­лізм сам готує свою загибель і на зміну йому прийде інший лад, по­будований на суспільній власності. Але Маркс та Енгельс, хоч і бу­ли впевнені в неминучості революційної зміни існуючого ладу, не залишили всебічно обґрунтованої теорії соціалізму.

Неомарксизм.

Без огляду на те, що ідеєю побудови майбутнього суспільства проникнуті всі праці Маркса та Енгельса, закінченого теоретичного вчення про соціалізм ними створено не було. Положення про основи соціалістичного устрою суспільства: суспільна власність на засоби виробництва (кооперативна її форма у тім числі), безпосередньо су­спільний характер праці та розподілу, відмирання товарного вироб­ництва та планомірна організація суспільного відтворення, що умо­жливлює забезпечення його стабільності, сформульовані в їхніх працях, згодом були догматизовані їхніми послідовниками.

Як відомо, після смерті Маркса роботу з видання його теоретич­ної спадщини у вигляді цільної економічної доктрини завершував Енгельс. В «Додатках до III тому «Капіталу», Енгельс намагається довести, що не існує суперечності між тео­ріями вартості та ціни. Він стверджує, що третій том є не наслідком еволюції поглядів Маркса під впливом змін, що відбувались в економічному житті су­спільства, а лише дослідженням форм прояву суттєвих економічних відносин.

Захист трудової теорії вартості ускладнювався тією обставиною, що розвиток продуктивних сил суспільства, рівень виробництва та зростання продуктивності праці вже тоді сприяли усуненню цілої низки проблем, притаманних першій стадії капіталізму, але поро­джували нові, зв'язані з концентрацією та централізацією капіталів. Цей час ознаменовано започаткуванням нового напрямку в економі­чній теорії, що базується на класичних підходах, але заперечує по­яснення ціноутворення з вартісних позицій — теорії граничної ко­рисності. Енгельс, спираючись на метод, використаний Марксом, захищав категорію вартості як історично зумовлену товарною фор­мою виробництва і властиву йому аж до повного його відмирання.