Здавалка
Главная | Обратная связь

Правовая психологія як спеціальна галузь соціальної психології.

Функціонування психіки юриста.

Психологія - це наука, що вивчає закономірності і механізми психічної діяльності людей. Назва науки «психологія» походить від грецьких слів: «Психо» (душа), «логос» (вчення), тобто наука про душу, точніше, про внутрішній, суб'єктивний світ людини. Юридична наука, безумовно, не може замикатися у власних вузьких рамках і не враховувати економічних, демографічних, культурних, соціально-психологічних та інших чинників при вирішенні проблем правоохоронної і правозастосовчої діяльності. На стиках юриспруденції з зазначеними науками можуть розвиватися нові галузі наукового знання, що мають подвійну природу і єдину мету - забезпечення правоохоронної і правозастосовчої діяльності. Інтеграція юриспруденції та психології досить чітко проявляється на трьох рівнях: 1.прімененіе психологічного знання в юриспруденції в «чистому» вигляді; 2.Використання в юриспруденції психологічного знання шляхом його «трансформації»; 3.сінтез психології та юриспруденції, власне їх стиків, і виникнення нової галузі науки - юридичної психології. Перший напрямок - це безпосереднє використання психологічних знань у вигляді методу експертних психологічних оцінок. В даному випадку психолог виступає в ролі експерта, консультанта або фахівця в кримінальному, цивільному, адміністративному процесі або в ході виконання покарання або інших заходів правового впливу на особистість. Другий напрямок - це уточнення, розширення, вдосконалення юридичних понять та інститутів за рахунок залучення психологічних категорій і понять, а також застосування юристами психологічних методів у наукових дослідженнях або правозастосовної, правоохоронної та іншої юридичній практиці, використання даних психології в організаційній і процесуальної діяльності, професійному доборі , розслідуванні правопорушень, виправленні і перевихованні засуджених. Застосовують психологічні знання й при встановленні професійної придатності до роботи в правоохоронних органах, профорієнтації та ін Третій напрямок взаємодії психології і юриспруденції має більш виражений, ніж два попередні, двосторонній характер. Потреби юриспруденції у психологічному знанні зумовлюють виникнення юридичної психології, яка є двоєдиної наукою, одночасно і психологічної та юридичної, аналізує психологічні особливості в сфері застосування права.

Правовая психологія як спеціальна галузь соціальної психології.

Якщо виходити з того, що соціальна психологія, передусім, аналізує ті закономірності людської поведінки і діяльності, які обумовлені фактом включення людей у реальні соціальні групи, то перший факт, з яким стикається ця наука, є факт спілкування та взаємодії людей. За якими законами розвиваються ці процеси, ніж детерміновані їх різні форми, яка їхня структура, нарешті, яке місце вони займають у всій складній системі людських відносин. Як відомо регулятором всіх людських відносин у суспільстві є право! Звідси і виникає спеціальна галузь соціальної психології яка називається «правова або юридична психологія» Юридична (правова) психологія - наука, що вивчає закономірності та механізми психіки людей, включених у сферу відносин, регульованих правом ("людина-право"). В центрі уваги цієї науки знаходяться психологічні проблеми узгодження людини і права як елементів однієї системи. Правова психологія - як галузь соціальної психології, займається дослідженням психічних підстав права і впливу його на психіку. Сюди належать, напр., Питання про правовий почутті, про психічні передумови дії, про свободу волі, про духовне впливі заборони і дозволи. П равовое почуття найбільш дорогоцінний благо, яке належить берегти і множити державі, яка бажає користуватися повагою ззовні, фортецею і непохитністю всередині. Свобода волі - філософське поняття, що означає самоопределяемость людини у своїх діях.

10. Психологія посадової особи.

Психологія (діяльність) посадової особи є предметом психології управління. Фундамент психології управління: марксистсько-ленінська психологія, соціологія наука, що вивчає явища суспільного життя. Вона пропонує різні моделі соціальної організації, загальна теорія управління, загальна психологія(фундаментальні положення - діяльність людини і спілкування). Ділильної є процес, в якому суб'єкт перетворюється на об'єкт. Управління ділильної є діяльність перетворювальна. Управління є сукупність певних дій, скоєних людиною (суб'єктом) по відношенню до об'єкта з тим, щоб перетворити його і забезпечити рух до заданої мети. У соціальних системах виділяють наступні компоненти: · об'єкт управління, · суб'єкт управління, · спосіб взаємозв'язку між ними. Об'єкт управління в психологічному розумінні це спільність людей, об'єднаних в ту чи іншу соціальну організацію. Об'єкт управління це макроколлектів (велика група). У ролі суб'єктів управління виступає сукупність посадових осіб, ієрархічно об'єднаних в різних групах. Суб'єкт і об'єкт пов'язані ділильної, і вона виступає як елемент управління діяльності на основі вимог, що випливають з об'єктивних закономірностей функціонування суспільства і організації. Суб'єкт діє кожен раз по-різному. Одна і та ж соціальна роль реалізується різними людьми по-різному. До елементів управління належать: суб'єкт управління це ієрархічно взаємозалежна група посадових осіб, які реалізують в системі суб'єкт - об'єктних і суб'єкт - суб'єктних відносин функцію організації робіт підприємств, установ і відомств по виконанню поставлених перед ними завдань.

11.Поняття психологічного складу особи та її структурні елементи:

12.Психічні властивості особи.

Психічні властивості особистості - типові для даної людини особливості його психіки. До психічних властивостей особистості відносяться: 1) темперамент, 2) спрямованість; 3) здатність 4) характер. Темперамент є природною основою прояву психологічних якостей особистості. Спрямованість - характеризується її інтересами, схильностями, переконаннями, ідеалами, в яких виражається світогляд людини. Здатність - це вміння особистості змінювати навколишню дійсність у відповідності з власними потребами, поглядами, цілями. Характер - це система, стійких мотивів і способів поведінки, що утворюють поведінковий тип особистості.

 

13.Психічні стану особи.

Психічний стан - це загальний функціональний рівень психічної активності в залежності від умов діяльності людини і її особистісних особливостей.
Психічні стани можуть бути короткочасними, ситуативними і стійкими, особистісними. Усі психічні стани підрозділяються на чотири види: 1.Мотіваціонние (бажання, прагнення, інтереси, потяги, пристрасті).
2.Емоціональние (емоційний тон відчуття, емоційний відгук на явища дійсності, настрій, конфліктні емоційні стани - стрес, афект, фрустрація). 3.Волевие стану - ініціативності, цілеспрямованості, рішучості, наполегливості. 4. Стани різних рівнів організованості свідомості (вони виявляються в різних рівнях уважності).

14. Гіперздібностями.

Гіперздібностями. (Грец. hyper - над, понад) - надздібності, здібності вище середнього рівня розвитку.

14. Психічні властивості особи активно-динамічного порядку.

(Розрізняють два порядки активно-динамічний порядок і стабільний порядок) активно-динамічний порядок - це психічні властивості особистості, що формуються з мети, потреби, мотивів, інтересів, які характеризуються рухливістю, схильні до змін, можуть бути вичерпані, тобто постійно перебувають у динаміці і припускають активність особистості. Мета - свідомий образ передбачуваного результату діяльності. Правильно поставлена ​​мета - запорука успіху. Цілі можуть бути досяжні і недосяжні, усвідомлені і неусвідомлені, реальні і примарні, близькі та віддалені. Цілі завжди побуждаеми потребами людини.Потреба - пережита людиною потреба, задоволення якої важливо для його існування, розвитку і вдосконалення як індивіда й особистості. Потреби завжди є джерелом активності людини. Мотив - спонукання людини до певної дії або поведінки, що формується в міру осягнення потреб і мети їх досягнення. Мотив, опановуючи людиною, стає його диктатором, усуваючи можливості вільного вибору. Не можна в один і той же мить вчинити злочин і утриматися від нього.Людина завжди буде робити те, що диктує йому в дану хвилину мотив. Цей фатальний імператив закріплений в психофізіологічної системі людини і є невід'ємною властивістю всіх його поведінкових реакцій. Інтерес - виборче ставлення до предметів і явищ в результаті розуміння їх значення та емоційних переживань значущих ситуацій. Інтерес істотно впливає на хід психічних процесів, сприяє їх активізації.

 

14. Психічні властивості особи стабільного порядку.

(Розрізняють два порядки активно-динамічний порядок і стабільний порядок) чинники стабільного порядку це - психічні властивості особистості, які відрізняються стійкістю, постійністю, грунтуються на ціннісних орієнтаціях (принципах) особи і її досвід, складаються з 5 елементів (установки, вміння, навички, звички, переконання). Установка (від лат. "аптус" - фізична або розумовий стан підготовленості до дії) - стереотипна готовність діяти у відповідній ситуації певним чином, що виникла на основі минулого досвіду. Установка - неусвідомлена основа діяльності: не усвідомлюється ні мета, ні потребу здійснення цієї діяльності. Переконаність - вольове психічний стан, що виражається у вірогідному очікуванні запланованого результату діяльності на основі врахування вихідних умов. Цей стан грунтується на об'єктивній оцінці обставин та матеріалів, що впливають на результат діяльності. Уміння - здатність робити щось, придбана знанням, досвідом. Кожен працівник юридичного праці повинен володіти вмінням професійно робити свою роботу. Навичка - уміння, створене в результаті вправ, звичок, досвіду і доведене до певного ступеня досконалості. Навичка дозволяє виконувати роботу швидко, без напруги і зайвих зусиль, економічно, ефективно. Звичка - поведінка особистості, що виражається в схильності, яка стала звичайною, постійною. Звички, як правило, складаються стихійно. Спочатку вони викликаються якимись причинами, а потім відбуваються автоматично, в силу сформованої потреби. Звичка - усталений психологічний стереотип, який накладає відбиток на особистість.

14. Темперамент і характер особи, їх співвідношення.

Темперамент (лат. temperamentum - належне співвідношення частин) - стійке об'єднання індивідуальних особливостей особистості, пов'язаних з динамічними, а не змістовними аспектами діяльності. До властивостей темпераменту відносять індивідуальний темп і ритм психічних процесів, ступінь стійкості почуттів, ступінь вольового зусилля. Характер (грец. (χαρακτηρ): прикмета, відмітна властивість, характерна риса, риса, знак або печатка) - структура стійких, порівняно постійних психічних властивостей, визначають особливості відносин і поведінки особистості. Коли говорять про характер, то зазвичай розуміють під цим саме таку сукупність властивостей і якостей особистості, які накладають певну друк на всі її прояви й діяння. Темперамент, поряд з іншими додатковими ознаками типу, значно впливає на характер і поведінку людини, а також на його відносини з іншими. При створенні типології, особи людей стали розділяти на чотири типи темпераменту: холериків, сангвініків, флегматиків і меланхоліків. Кожен темперамент вказує на спосіб мислення і поведінки людини в емоційному плані. Приналежність людини до того чи іншого темпераменту відбивається на стилі його поведінки та стосунки з оточуючими тобто характером. У свою чергу характери класифікуються з різною стійкістю нервової системи на: 1.холерік: екстраверт, емоційно нестійкий; 2.флегматік: інтроверт, емоційно стійкий; 3.сангвінік: екстраверт, емоційно стійкий; 4.меланхолік: інтроверт, емоційно нестійкий. Інтроверт прагне привернути увагу до себе, а якщо не помічають - йому стає нецікаво. Екстраверт - це натхненник і організатор.

18.Психологія спілкування в міжособистісних відносинах

У повсякденних життя між людьми зароджуються різного роду відносини, такі як любов, дружба, партнерські відносини, і в основі всіх цих відносин лежитьпсихологія спілкування. Спілкування - це складний, багаторівневий процес встановлення і розвитку відносин між людьми, який являє собою обмін інформацією, сприйняття і розуміння людиною іншої людини. І допомагає в цьому процесі людині знання основ психології. Особистість у групі, колективі вступає у відносини, які можуть бути діловими і особистими, і ці відносини становлять систему міжособистісних відносин. Міжособистісні відносинивизначають становище людини в групі, колективі. Від того, як вони складаються, залежить емоційне благополуччя, задоволеність чи незадоволеність людини перебуванням у цій спільності. Від них залежать згуртованість групи, колективу, здатність вирішувати поставлені завдання. У психології прийнято спеціальні терміни, що позначають положення особистості в міжособистісних стосунках у групі. «Зірка» - член групи, який отримує найбільшу кількість виборів.«Бажаний» - член групи, колективу, який одержує половину або трохи менше кількості виборів, відданих популярному («зірці»). «Відтиснутий» - термін, що позначає особу, яка отримує мінімальну кількість виборів. Кожен член групи, колективу займає в групі те чи інше положення. Воно не завжди однаково в ділових і особистих стосунках. Наприклад, учень в ділових відносинах виявляється в ранзі «відтиснутих», в особистих він - «бажаний», інший учень в особистих відносинах - «зірка», в ділових - «бажаний». Але може бути і збіг статусу «бажаний» в ділових і особистих стосунках. Важливий вплив на міжособистісні відносини надає характер і темперамент. Темперамент є природною основою прояву психологічних якостей особистості. Характер - цесистема, стійких мотивів і способів поведінки, що утворюють поведінковий тип особистості.

19.Психічна сумісність і психологічний клімат.

Психічна сумісність є визначальним чинником у формуванні та підтримання соціально-психологічного клімату. Психічна сумісність - здатність членів колективу до плідної та ефективної спільної діяльності внаслідок оптимального поєднання їхніх характерів. Види психічної сумісності:

1.псіхофізіологіческая - припускає подібність інтелектів, емоцій, волі; узгодження емоційно-вольової реакції; синхронізації темпів спільної діяльності; 2.Соціально-психологічна - припускає спільність соціальних установок, потреб, інтересів. Психічна сумісність - це встановлення міцних зв'язків між членами робочої групи, які виникають на основі загальних ціннісних орієнтацій, міцних відносин між його членами, обумовлених їх психологічними особливостями (а не посадовим становищем). Спільність ціннісних орієнтацій проявляється у відносинах до добра і зла, загальнолюдським нормам моралі, збагачення, пізнання та ін Психологічний клімат - психічна атмосфера (обстановка) найбільшого сприятливого поєднання інтересів колективу і кожного його члена у здійсненні професійно-правової діяльності. Психологічний клімат в робочій групі в значній мірі визначається її структурою - формальної (пов'язана з посадовим становищем членів групи), неформальної (обумовлена ​​психологічними особливостями членів групи). Психологічний клімат (його неформальна структура) встановлюється в результаті дії психологічних механізмів регулювання колективної діяльності: - адаптація - активне прийняття і засвоєння цінностей, норм, традицій новими членами робочої групи;-комунікація - активний обмін інформацією та духовне збагачення членів групи шляхом формування ціннісних орієнтацій і установок;-ідентифікація - формування почуття приналежності до групи в процесі міжособистісного спілкування на рівнях: емоційному (здатність співпереживання); ціннісно-світоглядному (здатність стати на точку зору колеги); поведінковому (здатність наслідувати поведінку);-інтеграція - згуртування колективу в саморегульовані соціальний організм з урахуванням спільно-індивідуальної діяльності.

20. Конфлікти в юридичній практиці та шляхи їх вирішення.

Конфлікти виникають в будь-якій сфері людської діяльності. Зрозуміло, юридична практика не вільна від конфліктних ситуацій в колективі (групі) - між керівником і підлеглими, між членами групи. Вивчення конфліктів і шляхів їх вирішення належить до сфери науки конфліктології.

Конфлікт в юридичній практиці-зіткнення протилежно спрямованих, несумісних один з одним цілей, інтересів і способів їх досягнення, що перешкоджає їх практичного здійснення і пов'язане з негативними емоційними переживаннями. Вирішення конфлікту передбачає наявність наступних чинників: 1.адекватное сприйняття конфлікту - вміння без особистих пристрастей і антипатій оцінити наміри і дії свої власні та протилежної сторони;

2. відкрите спілкування - чесне висловлення своєї позиції, готовність до обговорення об'єкта конфлікту і до спільного пошуку шляхів виходу з конфліктної ситуації;

3.стремленіе конфліктуючих сторін створити атмосферу взаємної довіри і співпраці. Є кілька певних стилів поведінки при конфліктних ситуаціях, тобто стилів вирішення конфліктів. Стиль вирішення конфліктів - це та міра, в рамках якої одна зі сторін прагне задовольнити власні інтереси при пасивному (або активному) дії та інтереси іншої сторони при спільному (або індивідуальному) дії. Основні стилі вирішення конфліктів це: Стиль конкуренції (суперництва) - можливий для професіонала-юриста, що володіє сильною волею, авторитетом, владою, впевненого в правильності свого рішення і наполягає на ньому. Стиль співробітництва - можливий для професіонала-юриста, який активно відстоює свої інтереси , але бере до уваги інтереси іншої сторони, намагаючись з нею співпрацювати. Стиль ухилення - можливий при розгляді проблеми, не дуже важливою для якоїсь сторони і вона ухиляється від вирішення конфлікту, не відстоює свої права, не бажає витрачати сили і енергію на вироблення рішення. Стиль пристосування - застосуємо тоді, коли сторонам важливіше не вирішення конфлікту, а відновлення злагоди і спокою в колективі. Стиль компромісу - можливий при прагненні сторін врегулювати розбіжності при взаємних поступках, часткове задоволення прагнень один одного. Стиль компромісу займає серединне положення між стилями керівництва і є найбільш придатним.

20. Психологічна діагностика у юридичній практиці.

Для виявлення якості психічного складу особистості, рівня психологічної атмосфери розгляду юридичної справи необхідна психологічна діагностика.Психологічна діагностика (психодіагностика) - галузь психології, яка розробляє методи виявлення психічних процесів, психічних властивостей і психічних станів особистості і колективу. Призначення психологічної діагностики - встановити рівень співвідношення психічних елементів особистості або групи з метою визначення їх професійних функцій чи здібностей, знань, умінь, навичок та ін Для цього розробляються системи діагностичних методик. Можна виділити такі види психодіагностичних методик: психофізіологічні методики - дозволяють діагностувати динаміку протікання нервових процесів в окремих людей (силу, тобто працездатність нервових клітин при збудженні і гальмуванні; врівноваженість, тобто співвідношення між силою процесів збудження і гальмування, ступінь їх збалансованості; рухливість, тобто швидкість зміни процесів збудження і гальмування) і визначити темп діяльності, тривалість збереження активної працездатності, швидкість і ефективність пристосування до обстановки тощо; Метод особистого опитування - письмові (анкети) та усні (інтерв'ю) : чи здатні виявити установки, схильності і інші психічні властивості особистості, рівень психологічної сумісності колективу. Напр., Отримання відомостей від засудженого за певною програмою з метою виявлення особистісних позицій засудженого, системи його відносин до різних значимим явищам, їх життєвого шляху, виявлення можливих позитивних якостей, на які можна спертися при перевихованні засудженого (метод особистого опитування, проведений працівником виправно- трудової установи).

20. Природа і функції тестування.

Тестування проводиться за допомогою тестів. Тести - це заздалегідь продумані випробування, при проведенні яких використовується точна техніка оцінки результатів. Основна функція тестування полягає в тому, що за результатами тестування можна скласти уявлення про інтелект людини, її характер, сумісності з оточуючими. Результати використовуються також для самооцінки особистісних характеристик. Тестування - це процес, що складається з трьох стадій: 1.Вибор і відпрацювання тексту; 2.осуществленіе тестування; 3.аналіз результатів, узагальнення висновків. Вибір і відпрацювання тесту, а також аналіз результатів, узагальнення висновків повинні проводитися лише фахівцем. Здійснення тестування - чисто технічна стадія, що не вимагає високої кваліфікації виконавця.

20. Політична культура юриста: поняття і зміст.

політична культура юриста - це обумовлений ціннісними уявленнями юриста про політичні явища і втілений на практиці кодекс його поведінки або стиль його діяльності як суб'єкта політичної влади. Політична культура юриста виражає міру освоєння загальнозначущих образів політичної діяльності і рівень оволодіння політичними нормами-ідеями (світоглядними нормами) і нормами-реаліями (нормами практичної політики), визнаними в суспільстві і державі.

Зміст політичної культури юриста-політичні ідеї, цінності, установки (сфера політичної свідомості), що діють норми політичної практики, система політичних відносин (сфера політичної поведінки). Політична культура юриста включає в себе політичні знання, інформацію про суспільно сформованих цінностях, які визначають відношення до держави, державної влади,управління державою, його функціонування як представника державної влади, а також його політичну активність, форми та різновиди політичної поведінки.

20. Ідейна переконаність юриста і шлях її формування.

20. Об'єктивність і науковість світоглядної позиції юриста.

20. Професійне громадське обладнання юристів.

20. Поняття, структура і загальна характеристика правової культури юриста

Культура юриста як фахівця невіддільна від правової культури
суспільства. Рівень правової культури суспільства суттєво залежить від
професійної культури юриста. З іншого боку, від професійного
рівня юриста залежить стан правової культури суспільства і громадянина.
Рівень правової культури професійної групи визначається
ступенем розвиненості культури кожного з його членів, тобто ступенем загального
освіти, рівнем його кваліфікації. Юрист на своєму робочому місці повинен
відповідати своїй професії і відповідно зміцнювати свій престиж і
престиж співтовариства юристів. Правова культура юриста міститься в критичному творчому осмисленні правових норм, законів, правових явищ з точки зору їх
гуманістичного, демократичного і морального змісту.

У культуру юриста входить знання державної мови України,
особливостей етичної культури і національних традицій того регіону, де
юрист здійснює професійну діяльність. Складові структури професійно-правової культури юриста включає: 1.знаніе законодавства і можливостей юридичної науки. 2.Тот, хто не знає закону, не може бути його охоронцем, охороняти права і свободи громадян; 3.убежденность у необхідності і соціальній корисності законів і підзаконних актів, в цінності права як міри свободи і справедливості. 4.Общество і держава не може і не повинно терпіти невігласів, Хвальків, дилетантів на посадах, які пов'язані з питаннями зміцнення правопорядку, законності, охороною і захистом прав і свобод громадян; 5.уменіе користуватися правовим інструментарієм - законами та іншими правовими актами в повсякденній діяльності, юридичною технікою, досягненнями юридичної науки і практики. 6.Профессіоналізм і справедливість торжествують у юридичній практиці лише тоді, коли юрист як служитель закону чесно, виконує свій морально-правовий обов'язок, постійно підвищує майстерність і знаходиться на рівні
останніх досягнень теоретичної та практичної юриспруденції.

20. Основні риси професії юриста

- Масовість професії юристів. Професійної юридичною діяльністю займаються сотні тисяч людей. Це слідчі, прокурори, судді, адвокати, юрисконсульти, нотаріуси. Отже, є широкі можливості вибору підходящої роботи для людей з різними здібностями, прагненнями, характером. Особлива відповідальністьюридичної діяльності (зовнішня - перед кимось і внутрішня - перед собою). Від порад і рішень юристів залежать долі людей, їх майнові і немайнові відносини, стабільність економіки, інтереси автора і винахідника, порядок на вулиці і безпеку громадян. Конфліктність діяльності юристів. Юристи та їх професійна діяльність постійно перебувають під тиском різних сил і інтересів. Індивідуальна робота юриста, діяльність судової системи, правоохоронні відомства, функціонування національної спільноти юристів знаходяться в певному конфлікті зі своїм оточенням. Товариство намагається зменшити витрати на діяльність юристів: повного розкриття злочинів, швидкого правосуддя, доступної юридичної допомоги і в той же час прагне захистити свої права, обмежують (намагаються обмежити) повноваження юристів. - Престижність юридичної діяльності. Ця особливість юридичної професії має дві сторони.Юристи зазвичай шановані в своєму соціальному оточенні. Товариство приділяє їм багато уваги. Про діяльність юристів зазвичай говорять з повагою і пишуть користуються попитом книги. У той же час нерідко громадяни та суспільство насторожено ставляться до юристів. Їхня праця не завжди оплачується відповідно затрачених зусиль. До їх поведінки належать особливо строго. Помилки юристів, часом неминучі, викликають сувору критику. Інтелектуальна привабливість роботи юристів. Професійна діяльність юристів мотивує шукати істину, домагатися успіху, вміти вирішити задачу. Володіння професійними знаннями, вміння застосувати їх на практиці, знайти вихід зі складної ситуації дозволяє юристу відчувати себе потрібним, корисним професіоналом.Колективність праці юристів. Юристи, яке б положення вони не займали, залежать від інших фахівців (юристів і не юристів). Вони трудяться в галузі правових робіт. Результати їхньої праці взаємно забезпечуються діяльністю різних відомств. Юристи, здійснюючи професійну діяльність, несуть величезну відповідальність, тому що результати цієї діяльності сильно позначаються на житті людей. Це важка, але дуже потрібна робота.

20. Юридична практика, її місце і призначення в правовій державі

юридична практика - це діяльність з видання (тлумачення, реалізації тощо) юридичних приписів, взята в єдності з накопиченим соціально-правовим досвідом.Юридична практика є різновид соціально-історичної практики. Тому їй притаманні риси, характерні для будь-якої суспільної практики. Разом з правом і правосвідомістю юридична практика є найважливішим компонентом правової системи суспільства. Без цього виду соціальної практики немислимо виникнення, розвиток і функціонування правової системи. Призначення: 1. Юридична практика утворює суттєву частину культури суспільства. 2. Юридична практика сприяє цілеспрямованому зміни суспільного життя. Це досягається за допомогою видання нових або зміни вже існуючих нормативно-правових приписів, їх тлумачення і конкретизації, використання та застосування. 3. Юридична практика в тій чи іншій мірі впливає на всі сторони життя суспільства, сприяючи розвитку відбуваються в ньому або гальмуючи їх. Місце. Юридична практика займає відносно самостійне місце в правовій системі суспільства і відіграє істотну роль у механізмі правового регулювання.

30.Поняття та види юридичної практики.

юридична практика - це діяльність з видання (тлумачення, реалізації тощо) юридичних приписів, взята в єдності з накопиченим соціально-правовим досвідом.Залежно від характеру, способів перетворення суспільних відносин потрібно розрізняти правотворчу, правореалізаціонную (правоисполнительной, правозастосовчу), розпорядчих, і інтерпретаційну типи практики. Правозастосовна практика являє собою єдність владної діяльності компетентних органів, спрямованої на винесення індивідуально-конкретних приписів, і виробленого в ході такої діяльності правового досвіду. Розпорядча, практика складається з розпорядчої діяльності уповноважених на те суб'єктів і накопиченого в процесі цієї діяльності юридичного досвіду. Суть інтерпретаційної практики виражається в формулируемого правових роз'яснень та правоположения. У функціональному аспекті можна виділити правоконкретізірующую, контрольну, право-систематизує й інші типи практики. Особливість цих типів полягає в тому, що зміни суспільних відносин можливі тут за допомогою правотворческих, правозастосовних, розпорядчих та право-роз'яснювальних засобів, способів і методів. Будь-який тип юридичної практики можна підрозділити на певні види і підвиди. Так, у правозастосовчій практиці (тип) розрізняють оперативно-виконавчу і юрисдикційну (види), а остання, у свою чергу, поділяється на превентивну, каральну та ін (підвиди). За суб'єктам юридична практика розмежовується, як правило, на законодавчу, судову, слідчу, нотаріальну і т. п. За цим же критерієм можлива і більш детальна класифікація. Так, до судової відноситься практика Верховного Суду України, обласних, міських, районних судів. А прийнявши за основу класифікації підвідомчість справ судам і категорії дозволяються справ можна говорити про практику конституційних, загальних і арбітражних судів, судової практиці, наприклад, у цивільних і кримінальних справах і т. д.

31.Юридична практика, юридична освіта, юридична наука.

Основна загальна риса юр. Практики, освіти і науки всі ці три юридичні елементи, існують, на взаємних зв'язках впливають або сприяють один одному.Юридична практика - це діяльність по виданню юридичних приписів, взята в єдності з накопиченим соціально-правовим досвідом. Юридична освіта - цесукупність знань про державу , управлінні, право, наявність яких дає підставу для професійного заняття юридичною діяльністю. ЮРИДИЧНА НАУКА - суспільна наука, що вивчає право як особливу систему соціальних норм і різні аспекти правозастосовчої діяльності. Юридична практика визначає цілі та основні завдання дослідження, вибір найбільш важливих і актуальних напрямів наукового пошуку. В процесі практичної діяльності зазвичай виявляються прогалини та суперечності в законодавстві, помилки в його реалізації, відсутність необхідних право-конкретизують і інтерпретаційних положень, інші похибки і негативні явища правового регулювання. У конкретних різновидах практики (законодавчої, судової, слідчої тощо) накопичується особистий і соціально-правовий досвід, виробляються багато ефективні засоби і тактичні прийоми, оптимальні варіанти юридичних дій і процедурних вимог, які потребують глибокого і всебічного науковому осмисленні. Юридична освіта же прямо і побічно впливає на всю юридичну практику і науку в цілому, юридична освіта дає всі підстави для професійного заняття юридичною діяльністю. Юридична освіта відображає на тимчасовому відрізку всю юридичну діяльність збагачуючи або збіднюючи юридичну науку і практику в цілому.

32. Юридична всеобуч.

Юридична всеобуч - це освітній процес (загальне навчання), це юридичне консультування або інформаційна підтримка громадян, з якихось питань потребують кваліфікованого відповіді юриста. Взагалі у юридичної всеобучу дуже багато напрямків, але всі вони носять освітній чи інформаційний характер...

32. Правові форми діяльності органів держави та їх характерні риси.

Правова форма діяльності - це організаційно-управлінська форма діяльності уповноважених на те суб'єктів, яка завжди пов'язана з вчиненням юридично значущих дій (розглядом юридичних справ - правопорушенням, спором про право, скаргою тощо) у порядку, визначеному законом. Юридична суть правової форми діяльності держави: заснована на приписах права; завжди тягне наступ певних правових наслідків. Правова форма діяльності має чітко виражені ознаки (риси): 1) припускає розгляд юридичної справи (прийняття нормативно-правового акта, винесення вироку та ін), 2) пов'язана з використанням норм матеріального чи процесуального права як спеціальний робочий інструментарію; 3) здійснюється виключно уповноваженими на те суб'єктами (правосуддя - суддями, розслідування - слідчими); 4) закріплюється в офіційних процесуальних документах (вироку, протоколі допиту, постанові про проведення обшуку та ін), 5) складаються в ході розгляду справи відносини регламентуються системою норм процесуального права . Процесуальне право - система норм, що визначають процедуру реалізації норм матеріального права в різних формах правової діяльності уповноважених на те суб'єктів, 6) при розгляді справ використовуються досягнення юридичної техніки (напр., при розгляді кримінальних справ широко використовується криміналістика). Основні правові форми діяльності держави: 1.правотворческая, 2.правопріменітельная; 3.правоохранітельная; 4.учредітельная, 5.контрольно-наглядова. Правотворча діяльність - правова форма діяльності держави, спрямована на офіційне встановлення (санкціонування) і зміну норм права. Правозастосовча діяльність - правова форма діяльності держави, яка полягає в розгляді та вирішенні індивідуальних справ, що мають юридичне значення і забезпечує безперервність процесу здійснення нормативно-правових приписів шляхом наділення одних учасників правових відносин суб'єктивними правами, а інших - юридичними обов'язками.Правоохоронна діяльність - правова форма діяльності держави, яка спрямована на охорону суспільних відносин, урегульованих правом. Контрольно-наглядова діяльність - правова форма діяльності органів держави, яка виражається у вчиненні юридичних дій по спостереженню та перевірці відповідності виконання і дотримання підконтрольними суб'єктами правових розпоряджень і припинення правопорушень певними організаційно-правовими засобами.Установча діяльність - це правова форма діяльності держави, яка виражається в реалізації на основі норм матеріального права повноважень з формування (перетворення) або ліквідації органів держави, їх структурних підрозділів, посадових осіб.

32. Суть, і зміст професійно-мислячого юриста.

Професійне мислення юриста є узагальнена орієнтація в конкретних професійно-правових ситуаціях дійсності, або інакше - система інформаційно-правової насиченості, що склалася завдяки установкам професійного призначення. Уміння юридично мислити - це означає правильно, цілеспрямовано оперувати поняттями в умовах виниклої юридично значимої практичного завдання.Сутність професійного мислення юриста може бути виражена через такі його складові: 1.установленіе загальних взаємозв'язків у професійно-правовій сфері; 2.обобщеніе властивостей однорідної групи правових явищ ; 3.поніманіе сутності конкретного правового явища як різновиду певної групи правових явищ. Зміст професійного мислення юриста становлять професійні установки на: 1.високую нормативну культуру, яка передбачає віру в святість букви і духу закону, схильність до порядку і законослухняності; 2.обостренное почуття справедливості, яке виражається в умінні критично оцінювати поведінку оточуючих людей і самокритично ставленні до власних дій відносно колег і клієнтів; 3 Загальний та спеціально-професійний інтелект, ерудованість, оперативна інформаційна насиченість не тільки у вузькій сфері своєї діяльності, а й в суміжних з ній областях. 4.пріорітетность прав людини, повага до особистості, що виявляється в дотриманні принципу презумпції невинуватості, забезпечення режиму сприяння чесному і сумлінному людині і виключення безкарності правопорушника.

32. Спеціальність слідчий

Слідчий - посадова особа органів внутрішніх справ, служби безпеки України, прокуратури, органів з контролю за обігом наркотичних засобів і психотропних речовин, призначена у встановленому порядку і наділена винятковою функцією провадження попереднього слідства, тобто правом вчинення дій, які перебувають у з'ясуванні сукупності обставин, що мають істотне значення для правильного вирішення кримінальної справи, і вирішення питання про пред'явлення конкретній особі обвинувачення у вчиненні злочину. Для виконання своїх функціональних обов'язків слідчий наділений відповідними правами, він має процесуальної незалежністю і самостійністю. Слідчий має повноваження за викликом і забезпечення явок обвинувачених, потерпілих, експертів, спеціалістів, законних представників. Він має право вимагати документи, призначати ревізії і експертизи. Слідчий правомочний проводити затримання і застосовувати запобіжні заходи, а також вживати заходів забезпечення цивільного позову. Постанови слідчого обов'язкові для всіх посадових осіб і громадян.Всі рішення слідчий приймає самостійно. Слідчий виконує вказівки начальника слідчого відділу і прокурора, пов'язані із забезпеченням законності, повноти, всебічності та об'єктивності попереднього слідства.

32. Спеціальність суддя.

Суддя - посадова особа. На посаду судді може бути рекомендований кваліфікаційною комісією суддів громадянин України, не молодший двадцяти п'яти років,

має вищу юридичну освіту і стаж роботи у галузі права не менше трьох років, що проживає в Україні не менше десяти років і володіє державною мовою. Суддя судів загальної юрисдикції виконує важливі функції щодо здійснення правосуддя. Судді мають владними повноваженнями, необхідними для здійснення правосуддя. Ці повноваження визначаються законодавством. Зокрема, суддя має право: вимагати від посадових осіб та громадян виконання своїх розпоряджень, пов'язаних з виконанням покладених на нього обов'язків, вносити подання до державних органів, громадські організації, посадовим особам про усунення порушень закону або причин і умов, що сприяють вчиненню правопорушень, запитувати інформацію від державних і громадських органів, наукових установ та інформаційних центрів. Зазначені органи і посадові особи зобов'язані виконувати вимоги і розпорядження суддів, пов'язані із здійсненням судовою діяльністю, своєчасно відповідати на їх подання і запити.

Робота судді характеризується застосуванням норм різних галузей права. З цього випливає, що суддя повинен володіти універсальними правовими знаннями, високим професіоналізмом, життєвим досвідом і досвідом юридичної роботи, мудрістю, бути незалежним, принциповим при розгляді та вирішенні справи, об'єктивним, мати витримкою і незворушністю при виконанні покладених на нього завдань, здатністю вести, направляти судовий процес, рішучістю взяти на себе відповідальність за долю справи, умінням підтримувати високий суддівський авторитет, бути гідним свого звання судді.

32. Спеціальність прокурор

Прокурор - це посадова особа органів прокуратури, наділена повноваженнями щодо здійснення нагляду за точним і неухильним виконанням законів.Прокуратура України становить єдину систему, на яку покладаються: 1.поддержаніе державного обвинувачення в суді; 2.представітельство інтересів громадянина або держави в суді у випадках, визначених законом; 3.надзор за додержанням законів органами, які проводять оперативно-розшукову діяльність, дізнання, досудове слідство; 4.надзор за додержанням законів при виконанні судових рішень у кримінальних справах, а також при застосуванні інших заходів примусового характеру, пов'язаних з обмеженням особистої свободи громадян. Прокурор здійснює кримінальне переслідування відповідно до кримінально-процесуальним законодавством України, координує діяльність правоохоронних органів по боротьбі зі злочинністю, бере участь у розгляді справ судами, опротестовує суперечать закону рішення, вироки і постанови судів. До важливих професійним особливостям роботи прокурора відносяться: 1.універсальность (прокурор повинен бути фахівцем в попередньому слідстві, в діяльності установ і органів виконання покарань та призначення судом заходів примусового характеру). 2.організаторскій характер прокурорської діяльності; 3.іскусство мовлення (повинен надавати своїм виступам в суді, на зборах публіцистичну пристрасність, точно і аргументовано викладати свої думки); 4.прінціпіальность і наполегливість, об'єктивність і непідкупність в справі забезпечення законності. Вимоги, що пред'являються до прокурора, поширюються на всіх працівників прокуратури - заступників і помічників прокурорів, прокурорів відділів та управлінь. Прокуратуру України очолює Генеральний прокурор України, який призначається на посаду за згодою Верховної Ради України та звільняється з посади Президентом України. Верховна Рада України може висловити недовіру Генеральному прокуророві України, що має наслідком його відставку з посади. Строк повноважень Генерального прокурора України - п'ять років.

32. Спеціальність адвокат.

Адвокат (від лат. "Advocatio"-закликати на допомогу) - юрист, який надає юридичну допомогу громадянам і організаціям та захищає їх інтереси шляхом консультацій, судового захисту та представництва. Адвокатська робота завжди "балансує" на переломі людських проблем, пристрастей і конфліктів. Адвокат (в ідеалі)-безкорисливий захисник справедливості. Судді та прокурори спираються на владу. Адвокат тільки сам на себе, свою совість і свій талант і, безумовно, на закон, на доскональне знання його тонкощів. Адвокатом є особа, яка отримала у встановленому цим законом порядку статус адвоката і право здійснювати адвокатську діяльність. Адвокат є не залежним радником з правових питань. Надає юридичну допомогу, дає консультацій та роз'яснення з правових питань, усних і письмових довідок по законодавству, складання заяв, скарг та інших документів правового характеру, представництво в суді загальної юрисдикції, арбітражному суді та інших державних органах у цивільних, трудових справах, економічним суперечкам, у справах про адміністративні правопорушення. Важлива роль належить адвокату в діяльності органів попереднього розслідування і суду. Адвокат в досудовому та судовому виробництві виступає в якості захисника, представника потерпілого, цивільного позивача або цивільного відповідача. Права та обов'язки адвоката при виконанні доручень регламентуються законодавством про адвокатуру, кримінально-процесуальним та іншим законодавством. Адвокатом може бути громадянин, який має юридичну освіту і стаж роботи в якості юриста не менше двох років. Закінчили вищі юридичні навчальні заклади і не мають стажу роботи за спеціальністю або мають стаж менше двох років приймаються в члени колегії лише після проходження відповідної стажування. До професійних обов'язків адвоката відносяться: довірчий характер відносин з клієнтом; суворе дотримання професійної таємниці, він не може розголошувати відомості, повідомлені йому клієнтом; адвокат не може бути допитаний як свідок про обставини, які стали йому відомі у зв'язку з виконанням обов'язків захисника або представника потерпілого , позивача, відповідача.

32. Спеціальність нотаріус.

Нотаріус - особа, яка вчиняє нотаріальні дії, тобто дії, що додає юридичну силу договорами, документам, спрямовані на забезпечення захисту прав і законних інтересів фізичних і юридичних осіб. Нотаріальна діяльність здійснюється державними нотаріальними конторами і нотаріусами, що займаються приватною практикою, які можуть мати свою нотаріальну контору. У здійсненні своїх повноважень нотаріуси незалежні і керуються законами та іншими нормативними актами. Нотаріуси наділені правом здійснювати такі нотаріальні дії: засвідчувати угоди, факт знаходження громадянина в живих, у певному місці, тотожність громадянина з особою, зображеною на фотографії, під час пред'явлення документів, видавати свідоцтва про право власності на частку в спільному майні подружжя, накладати і знімати заборони відчуження майна, свідчити вірність копій документів і виписок з них, справжність підпису на документах, вірність перекладу документів з однієї мови на іншу, приймати депозити грошових сум і цінні папери, документи на зберігання та інші дії. Державні нотаріуси, крім того, мають право видавати свідоцтва про право на спадщину та вживати заходів до охорони спадкового майна. Робота нотаріуса носить спеціалізований характер і вимагає від нього володіння глибокими знаннями цивільного, сімейного та інших галузей права, правил, методів і прийомів нотаріальної роботи, наукових досягнень криміналістики, що стосуються виявлення підробки документів і т.п. До якостей, властивим спеціальності нотаріуса, відносяться: скрупульозність, точність, строгість, акуратність.

32. Спеціальність юрисконсульт.

Юрисконсульт - працівник правової служби органів державної влади, підприємств, установ, організацій, які перебувають на посаді начальника юридичного відділу, головного юрисконсульта, юрісконсульства. Головним завданням юрисконсульта є використання правових засобів для забезпечення високої ефективності діяльності державних органів, підприємств, установ та організацій при дотриманні законності. На юрисконсульта покладається контроль за законністю наказів та розпоряджень, що видаються керівництвом, дача висновків з правових питань, складання юридичних документів, участь у підготовці проектів договорів та угод, укладених з іншими органами та їх візування; ведення в судах загальної юрисдикції та арбітражних судах справ, по яким орган, підприємство, установа, організація виступають в якості позивача чи відповідача; пред'явлення претензій при постачанні недоброякісної продукції чи обладнання, заяву претензій транспортним організаціям з приводу нестачі, псування вантажів і т.д. Вимоги, що пред'являються до юрисконсульта, працівникові юридичної служби, зводяться до наступного: знання цивільного, податкового та іншого законодавства, що діє в тій чи іншій соціальній сфері; основ підприємницької та комерційної діяльності, вміння правильно організувати претензійну роботу.

32. Поняття та призначення юридичного процесу.

Юридичний процес - це врегульований процесуальними нормами порядок діяльності компетентних державних органів, що складається в підготовці, прийнятті та документальному закріпленні юридичних рішень загального чи індивідуального характеру. Юридичний процес - це складна, що триває у часі діяльність, що складається з процесуальних стадій, які мають строго певну послідовність. У правовій державі або в державі, яка прагне стати правовою, вся діяльність органів і посадових осіб повинна бути організована так, щоб вона протікала у певних правових формах, тобто за заздалегідь встановленим юридичним правилам. Головним призначенням юридичного процесу є забезпечення порядку здійснення діяльності слідчих, адміністративних, судових органів, Близьким йому за значенням є термін процедура офіційно встановлений порядок під час обговорення, віданні будь-які справи.

 

 

32. Правова кваліфікація як необхідний елемент професіоналізму посадових осіб державного апарату.

У здійсненні державної діяльності правова кваліфікація виступає як невід'ємний елемент професійної діяльності посадових осіб. Кожен держслужбовець зобов'язаний пройти правову кваліфікацію для того, щоб правильно на основі норм права здійснювати свої повноваження в державних структурах. Не знання законів (норм права) державними працівниками може призвести до несприятливих наслідків в їх професійній діяльності ... ..

32. Природа і соціальні наслідки помилок в юридичній практиці.

У юридичній практиці в усі часи була, є і буде судова помилка. Її величину можна тільки змінювати - збільшувати або зменшувати, але як би нам не хотілося перетворити її на нуль - це утопія. Судові помилки - вічні супутники судової системи і, мабуть, можуть зникнути тільки разом з нею. Природа помилок у юридичної практики будується на наступних факторах. 1.Качество слідства. Помилки на етапі слідства хоч і не судові, а досудові, але для підсудного має величезне значення в подальшому судовому процесі. 2. Якість суддівства, 3. Комерційні інтереси і корупція.4.Профессіональние інтереси. Навіть якщо неопороченние брудними справами слідчий, прокурор і суддя після завершення чергового процесу зрозуміють, що був засуджений невинна людина, і їм буде дуже соромно від таких реалій, і щиро його шкода, то кожному з них, все-таки, буде вигідно зам'яти цю справу , щоб про нього ніхто не впізнав. 5. Людський фактор. Людина не може бути об'єктивним щодо визначення і в кожного в голові свої думки та судження. Людині важко зберегти неупередженість у спірних питаннях. А судді хто? Звичайні люди, хоч і з юридичною освітою, але з такими ж слабкостями і пороками. Наслідки помилок у юридичної практики дуже несприятливо позначається суспільного життя держави. Найстрашнішою помилкою є засудження не винного ... .. (смертна кара ... не винного сама груба помилка в судовій практиці).

32. Професійна деформація.

Відомо, що праця позитивно впливає на психіку людини. З іншого боку, дослідники відзначають також, що багаторічне виконання однієї і тієї ж професійної діяльності призводить до появи професійної втоми, виникнення психологічних бар'єрів, збіднення репертуару способів виконання діяльності, втрати професійних умінь і навичок, зниження працездатності. Можна констатувати, що на стадії професіоналізації по багатьом видам професій відбувається розвиток професійних деформацій. Професійні деформації - це зміни сформованої структури діяльності й особистості, негативно позначаються на продуктивності праці і взаємодії з іншими учасниками цього процесу. Професійні деформації порушують цілісність особистості, знижують її адаптивність, стійкість, негативно позначаються на продуктивності діяльності. Багаторічна виконання однієї і тієї ж діяльності усталеними способами веде до розвитку професійно небажаних якостей та професійної дезадаптації фахівців.

32. Професійна атестація юристів.

Певним стимулом підвищення професійної майстерності юриста

є атестація. Кваліфікаційна атестація юриста як правова вимога визначення його професіоналізму. Атестація юриста - визначення, кваліфікації, оцінка росту і якості знань фахівця, характеристика його професіоналізму. Загальні вимоги, які пред'являються до юриста-фахівця, порядок їх кваліфікаційної атестації, визначення їх кваліфікаційної характеристики закріплені в спеціальних нормативно-правових актах. Для проведення атестації створюються кваліфікаційні комісії. Мета кваліфікаційної атестації фахівця поліпшення якісного складу працівників юридичної сфери. Завдання кваліфікаційної атестації юриста-спеціаліста: 1.Визначення рівня професійної кваліфікації; 2.соответствіе юриста займаної посади; 3.решеніе питання про заохочення - присвоєння йому кваліфікаційного розряду (та інших заохочень) для стимулювання зростання професіоналізму, розвитку морально-правового обов'язку і відповідальності за зміцнення законності, охорону і захист прав громадян; 4.решеніе питання про покарання - зниженні і кваліфікаційному розряді (та інших покарань) як одна з умов усунення недоліку! »в роботі. При атестації враховуються гідності юриста: 1.псіхологіческіе; 2.політіческіе; 3.профессіонально-правові; 4.етіческіе; 5.естетіческіе.

32. Правовий нігілізм.

Правовий нігілізм - заперечення права як соціального інституту, системи правил поведінки, яка може успішно регулювати взаємовідносини людей. [1] Такий юридичний нігілізм полягає в запереченні законів, що може призводити до протиправних дій і, в цілому, гальмувати розвиток правової системи.

Правовий нігілізм може бути активним або пасивним; [2] побутовим, пов'язаних з незнанням закону, або філософським, пов'язаних з побудовою особистістю світогляду, в якому заперечується соціальна роль права; в той же час правовий нігілізм може спостерігатися у людей, що активно взаємодіють з правом в якості номінального інституту, але реально для реалізації своїх інтересів використовують корупцію і ієрархічні структури. Нігілізм є одним з причин скоєння злочинів, так як він характеризує за допомогою низького правосвідомості відсутність поваги до права, і переважне не використання його в повсякденному житті, коли особистість чи група, перш за все, керується у своїх діях традиціями, політичними, економічними чи іншими інтересами, але не законом. Основною причиною правового нігілізму є знання людей про те, що закони не виконуються, коли людина дізнається про правопорушення, за яким не було покарання, його віра в силу закону падає і може впасти до такого рівня, що він взагалі не буде враховувати закон у своїх діях , дійшовши до крайності - правового нігілізму. Подолання правового нігілізму досить складний і тривалий процес. Основні шляхи подолання правового нігілізму: підвищення рівня загальної і правової культури.

32. Право і мораль як органічно пов'язані нормативні системи.

Співвідношення між правом і мораллю досить складне і включає в себе такі компоненти як Єдність, відмінність, взаємодія і суперечності. Єдність права і моралі полягає в тому, що: По-перше, вони є різновиду соціальних норм, що утворюють в сукупності цілісну систему нормативного регулювання і через це мають спільні риси; По-друге, право і мораль переслідують зрештою одні й ті ж цілі і завдання - впорядкування і вдосконалення суспільного життя, внесення в неї організують почав, розвиток і збагачення особистості, захист прав людини, утвердження ідеалів гуманізму, справедливості; По-третє, у права і моралі один і той же предмет регулювання - суспільні відносини, вони адресуються одним і тим же людям, верствам, групам, колективам; їх вимоги багато в чому збігаються; По-четверте, право і мораль як нормативних явищ визначають межі належних і можливих вчинків суб'єктів, служать засобом вираження і гармонізації особистих і суспільних інтересів; В -п'яте, право і мораль у філософському плані є надбудовні категорії, зумовлені перш за все економічними, а також політичними, культурними та іншими чинниками, що робить їх соціально однотипними в даному суспільстві; В - шосте, право і мораль виступають в якості фундаментальних загальноісторичних цінностей , показників соціального і культурного прогресу суспільства.

32. Поняття і функції правової етики.

Правова (юридична) етика - це науково-практична дисципліна, яка вивчає закономірності моральні системи "людина-право", розробляє рекомендації, спрямовані на підвищення ефективності цієї системи. Оскільки юрист є головна дійова особа в системі "людина-право", правова етика вивчає особливості прояву моральних якостей юриста при виконанні ним своїх професійних повноважень. Правова етика систематизує норми моралі, оцінює їх прояви у відносинах "юрист-клієнт", "юрист-підслідний", "юрист-потерпілий", "юрист-свідок" "юрист - колеги" та ін Правова етика виходить з того, що моральні знання, почуття, переконання, потреби, які реалізуються як при виконанні юристом своїх професійних обов'язків, так і в побуті, повинні базуватися на таких моральних цінностях, як добро, обов'язок, честь, совість і т. д. Призначення правової етики проявляється у функціях: 1.обобщеніе етичних вимог, що пред'являються до юриста-професіонала, 2. вивчення юридичної практики та аналіз етики відносин юристів з колегами під час розгляду юридичної справи; 3.аналіз етики взаємовідносин юристів та учасників процесу (підсудним, свідками, потерпілим тощо); 4.виработка рекомендацій етичного характеру, пов'язаних з підвищенням престижу професії юриста.

32. Поняття, структура і зміст етичної культури.

Етична культура юриста - це система моральних вимог (принципів і норм) як результату знань, потреб, переконань, які з глибоко усвідомленому моральному поведінці юриста при виконанні професійних повноважень. Етична культура юриста включає загальні норми моралі, властиві кожній юридичної професії. Від рівня етичної культури юриста залежить якісне та ефективне виконання обов'язків; збереження честі, гідності, ділової репутації людини, якій надається правова допомога; престиж самого юриста і його колег, а також юридичної професії в цілому. Поняття "етична культура" та "моральна культура" - взаємозамінні поняття з однаковим змістом. Структура (рівні) системи моральних вимог (принципів і норм), що висуваються до юристів-професіоналів: 1.моральние вимоги (принципи і норми), що пред'являються юристом до своєї діяльності та її результатам; 2.моральние вимоги (принципи і норми) у взаєминах юриста з колегами по роботі; 3.моральние вимоги (принципи і норми) у взаєминах з людьми (клієнтом, підсудним, підслідним та ін), коли юрист виступає як представник влади, вирішує юридична справа.

32. Кодекс професійної етики юриста.

Кодекс професійної етики юриста - система моральних принципів, що лежать в основі діяльності юриста і службовців його світоглядним і методологічним орієнтиром. Зміст Кодексу професійної етики юриста складається з моральних принципів: 1.Верховенство права - означає усвідомлення юристом своєї місії служіння праву і закону, дотримання законності. 2. Гуманне ставлення до людей - неодмінний принцип, що входить до кодексу професійної етики юриста. Він підкреслює, що однією високої кваліфікації (диплом і наступні атестації) недостатньо для того, щоб відбутися професійним працівником юридичної праці. Важливе значення має його дбайливе ставлення до кожної людини, з яким він стикається в процесі виконання службових обов'язків. 3. Порядність - один з вихідних принцип про в високого морального рівня виконання професійних повноважень, що означає органічну нездатність до безчесному вчинку. Вона проявляється, перш за все, в способах і прийомах, використовуваних юристом у своїй діяльності. 4. Довіра є ставлення людини до дій іншої особи, до нього самого, й грунтується на переконаності в його правоті, вірності, сумлінності, чесності. 5. Чесність передбачає принциповість, вірність прийнятим зобов'язанням, суб'єктивну переконаність у правоті проведеного справи, щирість перед іншими і перед собою, визнання і дотримання прав інших людей на те, що їм законно належить. 6. Правдивість юриста представляє собою моральну якість, що характеризує його як особистість, яка зробила для себе правилом говорити людям правду, не приховувати від них дійсний стан справ, якщо це не завдасть шкоди інтересам особистості і держави. 7. Самовідданість - виражається в діях, які за своїм характером представляють акт самопожертви - добровільного принесення в жертву своїх інтересів, а іноді навіть життя заради інтересів інших людей, досягнення поставлених цілей, в ім'я справедливості.

32. Поняття морально-професійного обов'язку юриста і стимули його здійснення.

32. Професійна таємниця та її моральна характеристика.

Найважливішою складовою поняття професійного обов'язку є збереження професійної таємниці. Вимога збереження таємниці поширюється на всіх юристів, незалежно від їх спеціалізації.Таємниця або конфіденційність (лат. конфіденція - довіра, довірчий, секретний, який не підлягає розголошенню) є умовою успішного здійснення професійної діяльності юриста-практика.Уміння володіти професійною таємницею - одне з головних етичних вимог. Юрист у своїй службовій діяльності повинен дотримуватися в цих питаннях двох основних принципів: 1.нерозголошення службової таємниці громадянам; 2.неразглашеніе службової таємниці колегам, які не мають безпосереднього відношення до аналізованих справі. Таємниці бувають: таємницяусиновлення; лікарська (медична) таємниця; комерційна та службова таємниця; банківська таємниця; таємниця слідства і дізнання; з моральної точки зору такі таємниці не повинні бути розкриті, щоб не нашкодити соціальної суспільного життя людини ... ....

32. Основні і критерії оцінки моральних якостей юристів.

32. Присяга юриста

Працівники юридичного праці: адвокати, нотаріуси, судді, а також співробітники служби безпеки та органів внутрішніх справ, вступаючи на посаду складають присягу (клятву) і урочисто клянуться виконувати свої службові обов'язки і зберігати службову (професійну) таємницю. Прийняття присяги є найважливішим момент у становленні молодого працівника як повноправного члена певного колективу і спільноти юристів у цілому. Перед прийняттям присяги необхідно пояснити молодому працівникові її зміст, значення самого акту прийняття присяги, моральну відповідальність за дотримання її вимог. Присяга проголошується особисто, текст присяги з власним підписом долучається до особової справи. Вона приймається один раз за всю службу (або за місцем навчання, або за місцем служби). Вступ на посаду відбувається з часу прийняття присяги. Порушив присягу несе моральну і юридичну відповідальність.

32. Поняття, структура та зміст естетичної культури юриста.

Естетична культура юриста - це система естетичних вимог як результату оволодіння прекрасним, що проявляються у формі (зовнішня сторона) і зміст (внутрішня сторона) поведінки юриста при виконанні професійних повноважень. Естетична культура юриста - результат морально-естетичного виховання особистості юриста, покликаного забезпечити всебічне збагачення її духовного світу, свідоме ставлення до громадського обов'язку та службовому етикету, розвинене почуття прекрасного, допомагає сприйняттю та виконанню норм та правил правової етики і деонтології. Естетична культура юриста розкривається через аналіз специфічного - естетичного - прояви ціннісного ставлення юриста до себе, своєї професії, колегам, клієнтам. Можна виділити три основні сфери естетичного пізнання юриста, розкривають його естетичну культуру: різноманітні фактори та явища навколишньої дійсності, створені природою і самою людиною; діяльність юриста, його робота "за законами краси", внутрішня та зовнішня естетична культура працівників юридичної праці, а також твори мистецтва (музика, література, живопис тощо), які переживаються юристом і викликають відповідні психофізіологічні зміни. Естетична культура юриста має внутрішню і зовнішню сторони. Зовнішня сторона постає у формах її прояву і характеризує зовнішню сторону діяльності юриста, внутрішня - у вимогах сприйняття прекрасного, які є глибинними властивостями особистості і характеризують внутрішню сторону естетичної культури юриста як особистості, його ідеали, естетичний смак.

32. Основні прояви правової естетика та її функції.

Правова естетика - це система знань про вимоги, що висуваються до зовнішньої сторони діяльності юристів і їх ролі в досягненні позитивних результатів при розгляді юридичної справи.Вимоги правової естетики стосуються всіх аспектів діяльності юриста. Вони сприяють забезпеченню ефективної і оптимальної організації праці юриста, її високої культури, створення обстановки ділового комфорту. Правову естетику можна визначити як прикладне знання, що вивчає вплив естетичних явищ на психофізіологічний стан юриста, розробку принципів правомірної поведінки, попередження злочинності за допомогою краси навколишнього природного і соціального середовища, а також творів мистецтва. У сферу правової естетики входить вивчення естетичних почуттів особистості юриста, дослідження емоційних реакцій і переживань та їх значення для фізичної і психічної життєдіяльності. Естетичне ставлення - це здатність юриста оцінювати явища дійсності як прекрасні або потворні, піднесені або низовинні, трагічні або комічні. Можна сказати, що одне з головних питань правової естетики - про природу естетичних відносин і оцінок у зв'язку з психофізіологічним станом юриста, з відчуттям необхідного і корисного для його фізичного і морального здоров'я. Правова естетика розглядає дві важливі проблеми, які дозволяють усвідомити і розвинути естетичну культуру юриста-практика: 1.качества естетичних форм (прекрасне, потворне і т.п.), що викликають те чи інше позитивне чи негативне вплив на юриста в процесі його професійної діяльності; 2.виясненіе загальних принципів організації





©2015 arhivinfo.ru Все права принадлежат авторам размещенных материалов.