Главная | Обратная связь

СИМФОНІЯ №103 МІ БЕМОЛЬ МАЖОР.

ЖИТТЄВИЙ ШЛЯХ.

Дитинство і юність. Йозеф Гайдн народився в 1732 році, у селі Рорау, що недалеко від столиці Австрії Відня. Батько його був ремісником - робив колеса, вози, карети. У вільний час він любив співати для гостей будинку, акомпануючи собі на арфі. Маленький Йозеф уже в п'ять років виявив музичні здібності. Він мав прекрасний слух, пам'ять, почуття ритму, а також чудовий голос.

Завдяки своїм здібностям хлопчик потрапив спочатку до церковного хору невеликого містечка Гайнбурга, а потім у хорову капелу при кафедральному (головному) соборі святого Стефана у Відні. Іншої можливості одержати музичну освіту тоді не було.

Гайдну доручали важкі сольні партії. Церковний хор часто виступав на міських святах, весіллях, похоронах, придворних торжествах. Навантаження було великим. Гайдн, будучи працьовитим і тямущим, навіть знаходив час займатися грою на скрипці й клавікорді.

Коли у хлопця став ламатися голос, і він не зміг більше співати в хорі, його просто звільнили. Він опинився на вулиці без грошей. Щоб не вмерти з голоду, юнак брався за будь-яку роботу музиканта: давав за копійки уроки музики, грав на скрипці на святкових вечорах, а іноді просто на великих дорогах. За замовленням він написав кілька своїх перших великих творів. Це музична комедія з веселою назвою «Новий кульгавий біс», квартети, симфонії. Але всі ці заробітки були випадковими. Щоб стати композитором, потрібно було багато й старанно вчитися.

Не маючи можливості сплатити відомому італійському педагогові, композиторові й співакові Ніколо Порпора, Гайдн став працювати у нього акомпаніатором, одночасно виконував і обов'язки лакея. За це він користувався його цінними порадами з композиції.

Під дахом, на холодному горищі, де мешкав Гайдн, на старому, розбитому клавікорді він вивчав твори прославлених композиторів. А на вулицях Відня він чув безліч народних пісень (австрійських, чеських, угорських, хорватських, тирольских, українських). Їхні наспіви вплинули на творчість композитора - ними пронизані всі твори Гайдна.

У капелі Естергазі. В 1761 році молодий, але вже досить відомий у Відні композитор був запрошений багатим угорським князем Естергазі керувати капелою. Недалеко від Відня, у невеликому угорському містечку Ейзенштадті, а в літню пору в заміському палаці «Естергаз», провів Гайдн тридцять років на посаді капельмейстера (диригента).

 

У обов язки Гайдна входило не тільки керувати капелою, але й за замовленням князя складати симфонії, опери, квартети й інші твори. Талант і надзвичайна працьовитість рятували Гайдна. Одна за іншою з'являлися опери, а також симфонії, серед яких «Ведмідь», «Дитяча», «Шкільний учитель», і ін.

Майстерність Гайдна з роками досягла досконалості. Ім'я композитора стало відомо за межами його батьківщини - в Англії, Франції, Росії. Але поїхати куди-небудь за межі князівського маєтку, надрукувати свої твори або просто подарувати їх Гайдн не мав права без згоди на те князя. Яким недовгим здавалося йому час, якщо все-таки вдавалося вирватися й побувати у Відні, побачити знайомих, друзів. Тут він зустрічався з Моцартом і вони разом грали - Гайдн на скрипці, а Моцарт на альті. У жанрі струнного квартету Моцарт вважав себе учнем Гайдна. Але такі зустрічі відбувались надзвичайно рідко. Гайдн, незважаючи на залежне положення слуги, не ризикував розстатися з постійною роботою.

 

Останній період життя й творчості. В 1791 році, коли Гайдну було вже близько 60 років, помер старий князь Естергазі. Його спадкоємець, що не відчував великої любові до музики, розпустив капелу. Але і йому було приємно, щоб композитор, що став відомим, значився його капельмейстером. Це змусило молодого Естергазі призначити Гайдну пенсію, достатню для того, щоб «його слуга» не йшов на нову службу.

Гайдн був щасливий. На пропозицію поїхати з концертами в Англію він дав згоду. Подорожуючи на кораблі, Гайдн уперше побачив море. Новим і незвичайним було все для Гайдна й в Англії. Концерти, у яких він диригував своїми творами, проходили із тріумфальним успіхом. Це було перше відкрите масове визнання його музики. Гайдн двічі відвідав Англію. За ці роки він написав свої знамениті 12 «Лондонських симфоній». Талант його досяг найвищого розквіту. Під враженням прослуханих ораторій німецького композитора Генделя, його старшого сучасника, Гайдн, вернувшись у Відень, написав 2 ораторії – «Створення світу» і «Пори року». Ораторія –це твір для хору й оркестру, що складається з декількох частин. Трохи раніше, по дорозі з Лондона, проїжджаючи через Бонн, Гайдн познайомився з юним Бетховеном. По приїзду у Відень він займався з ним по композиції.

 

Й. Гайдн на кораблі по дорозі до Англії

 

Після «Лондонських симфоній» і ораторій Гайдн уже майже нічого не писав. Занадто напружено пройшло життя. Сили його скінчились. Останні роки композитор провів на окраїні Відня, у маленькому будиночку. Помер Гайдн в 1809 році й похований був у Відні. Згодом його останки були перенесені в Ейзенштадт, де пройшло так багато років його життя.

 

 

СИМФОНІЯ №103 МІ БЕМОЛЬ МАЖОР.

У творчості Гайдна остаточно сформувався симфонічний цикл. Слово «цикл», «циклічність» означає багаточастинність твору. З декількох частин складаються сонати, симфонії, квартети, концерти, квінтети, тріо. На відміну від невеликих п'єс, що виражають звичайно якийсь один настрій, циклічний твір передає різні почуття, думки й настрої.

Слово «симфонія» давньогрецького походження. Воно означає «співзвуччя», «згода». У самостійний концертний твір симфонія перетворилася в 18 столітті. Довгий шлях розвитку пройшов жанр симфонії й у творчості Гайдна. І лише його зрілі симфонії одержали найбільш досконалу, класичну форму й остаточно оформилися в чотирьохчастинний цикл із певною послідовністю частин.

Перша частина симфонії швидка, активна, іноді з повільним вступом, складається в сонатній формі.

Друга частина повільна. Її музика передає ліричний настрій людини, то світлий та умиротворений, то сумний та зосереджений.

Третя частина –менует. Уже сама назва говорить про її танцювальний, жвавий характер. Менует - один із самих улюблених танців епохи Гайдна. Введення менуету в симфонічну музику свідчить про його популярність.

Четверта частина,або фінал, - остання, заключна частина твору. Тут знову вертається швидкий темп. Дуже часто фінал має танцювальний характер і передає радісний, святковий настрій.

Так будував свої симфонії Гайдн, а також його великі сучасники - Моцарт і Бетховен.

Симфонія розрахована на масову аудиторію. Це викликано великим розміром твору, потужністю звучання, тому що виконавцем симфонії є симфонічний оркестр.

Склад симфонічного оркеструтакож встановився у творчості Гайдна.

Його основу становлять чотири групи інструментів.

У струнну, провідну групу оркестру входять скрипки, альти, віолончелі й контрабаси.

Дерев'яну духову групу становлять флейти, гобої, кларнети, фаготи. гобой

Група мідних духових інструментів у Гайдна складається з валторн і труб.

З ударних інструментів Гайдн використовував в оркестрі тільки литаври.

 

Симфонія Гайдна №103 мі бемоль мажор - одна із дванадцяти «Лондонських симфоній». Вона починається із тремоло литавр, тому й вся симфонія одержала назву «Симфонія із тремоло литавр» (згодом були названі й деякі інші симфонії Гайдна, наприклад «Прощальна», «Дитяча», «Ведмідь», «Годинник», «Військова»).

Симфонія має світлий, життєрадісний характер. Її теми близькі до народних німецько-австрійських і хорватських мелодій.

 

Форма першої частини в симфоніях одержала назвусонатного алегро. Так зване «сонатне алегро» має ТРИ основних розділи. Це:

- експозиція (виклад основних музичних тем);

- розробка (розвиток музичного матеріалу);

- реприза (повторення основних тем, згладжування контрастів між ними).

В експозиції проходять основні теми (музичні образи) першої частини симфонії. Відкривається перша частина симфонії повільним вступом. Композитор починає симфонію дробом литавр, що нагадує гуркіт грому.

Далі слухачеві ніби відкривається картина народного свята. В основі цієї частини лежать дві теми танцювального характеру. Це головна й побічна партії. Тема головної партії спочатку проводиться в струнних інструментів.

Побічна партія близька по характеру до головної й проходить у тональності домінанти (це сі бемоль мажор).

У розробці розвиваються обидві теми експозиції й тема вступу. Один з головних засобів розвитку музичного матеріалу в Гайдна - мотивна розробка тем. Він умів виділити з теми короткі мотиви, роблячи їх незалежними від самої теми, проводити їх у різних тональностях, у різних голосах так що вони могли з'єднуватися в самих несподіваних сполученнях. Він змінює характер теми вступу. Якщо на початку вона звучить повільно й таємниче, то в розробці Гайдн немовби включає її в загальний рух, прискорюючи її темп. Важливими способами розвитку є зміна тональностей, а також темброві зіставлення, коли теми проходять у різних інструментів.

Третій розділ сонатного алегро – реприза. Тут ніби підводиться підсумок всьому розвитку, теми проходять у тім же порядку в головній тональності, контрасти між ними згладжуються.

Друга частина симфонії – повільна. Вона написана у формі варіацій на дві теми. Перша тема (мінорна) - це мелодія хорватської народної пісні, проходить вона у струнних інструментів. Друга тема (в однойменному мажорі) схожа на вольовий, бадьорий марш. Її виконують не тільки струнні, але й духові.

 

Третя частина симфонії – традиційний менует. Це скоріше не бальний, придворний менует, а менует народний, з характерним чітким ритмом, великими стрибками в мелодії.

Четверта частина, фінал,- знову повертає слухачеві святковий настрій. Вона носить піднесений, радісний характер. Тут немає контрастів і напруженості. Написано фінал у формі рондо. На початку мелодія звучить у струнної групи на фоні ходів валторн, що нагадують звуки мисливського рога.

Всі чотири частини симфонії, при усіх розбіжностях, об'єднані єдиним танцювальним ритмом і бадьорим святковим настроєм.