 |
|
Основні принципи етичної культури юриста: гуманне ставлення до людини; чесність і правдивість; доброзичливість і чуйність; дотримання професійної таємниці
Моральна культура найбільш наближена до духовної культури. У цьому випадку юридичній діяльності властивий ще один вид контролю – моральний, який походить від духовного. У цьому переконують ті принципи, на яких ґрунтується моральна культура юриста, а саме: моральні чесноти, ненасильство, безкорисливість, свідомість пробачення, терплячість, толерантність, дія за власним сумлінням, переконання.
Щодо моральних чеснот, то існує думка, що одні моральні чесноти (віра, надія, любов) дані людині природою, а інші ( мудрість, поміркованість, справедливість, мужність, стриманість) набуваються практикою, тривалою працею. Процес соціалізації обов`язково має й моральну орієнтацію. Розуміння юристом свого призначення у суспільстві, набуття ним високих моральних чеснот сприяє тому, що держава морально зміцнюється.
Коли йдеться про такий принцип моральної культури юриста, як ненасильство, то розуміється альтернативність вибору Важливо шанувати переконання й світогляд інших людей, не нав'язувати своїх поглядів. Цей принцип стає особливо актуальним тоді, коли юрист вимагає від інших особливої поваги до себе як до службовця та ін. Адже це моральне й духовне насильство.
Моральна культура юриста передбачає такт, безкорисливість. Юридична діяльність покликана відновлювати природу гармонію у правових відносинах. Пізнання правової дійсності, прийняття справедливого рішення з моральної позиції не повинно призводити до очікування матеріальної чи іншої винагороди. Цей моральний обов’язок не розрахований на позитивну оцінку від людей за особливі старання. Прояви милосердя, творіння добрих справ. Цінність моральної культури полягає саме у безкорисності дії, без рахунку на вдячність. У протилежному випадку юрист керуватиметься фальшивим почуттям внутрішнього переконання.
Важливий принцип моральної культури – анонімність. Йдеться про творіння добра без зайвого афішування доброчинної діяльності. Анонімність у даному випадку означає дію за покликом сумління. Це одна із ознак справжнього покликання юриста, його уміння мовчати, не розраховувати на компліменти чи «оплески », коли найціннішою є істина.
Аналогічний смисл має принцип без адресності у моральній культурі, коли головним є прагнення творити добро, незалежно для кого, а тільки заради справедливості, заради того, щоб душа і совість були чистим, щоб утверджувалося загальне благо.
Свідоме прагнення як моральна категорія у професійно – юридичній моралі не завжди виявляється. Посідаючи високе соціальне становище, здійснюючи правосуддя, юрист може вважати непотрібним просити вибачення в учасників юридичного процесу, думаючи, що він завжди має рацію. Проте з уміння попросити пробачення у випадку провини і розпочинається людське у
людині, виявляється її моральна свідомість. При цьому вибачення не повинно зводитися до автоматизму, механічності чи навіть байдужості. Це має бути духовне, щире каяття за вчинене ненавмисне зло, що підкреслюватиме якісну характеристику морального розвитку й моральної зрілості суб'єкта права.
Такий принцип моральної культури, як терпіння і толерантність, випливає з природного права. Адже людина як мікрочастина Всесвіту є одночасно і мікросвітом. Вона виконує певну функцію у макросвіті. Тому нехтування призначенням кожної людини для юриста є недопустимим. Правник повинен виробити у собі такий стереотип професійної поведінки, який би дозволяв рахуватися з сутністю кожної людини, незалежно від того, чи є вона, наприклад, злочинцем чи потерпілим. Правник мусить вміти змиритися з фактичним становищем кожної людини, виробити у собі терплячість до її діянь, проявляти толерантні відносини під час розгляду справи, не відповідати злом на зло.