Здавалка
Главная | Обратная связь

Постановка психологічного діагнозу в експертному дослідженні.



О.Л. Гірченко

 

МЕТОДИКА ПРОВЕДЕННЯ

ПСИХОЛОГІЧНОЇ ЕКСПЕРТИЗИ

 

Навчально-методичні рекомендації
для студентів 3-го курсу
спеціальності "Психологія"

 

 

 

 

Чернігів – 2014


ЧЕРНІГІВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ ПЕДАГОГІЧНИЙ УНІВЕРСИТЕТ
ІМЕНІ Т.Г. ШЕВЧЕНКА

 

ПСИХОЛОГО-ПЕДАГОГІЧНИЙ ФАКУЛЬТЕТ

 

 

Кафедра екологічної психології
та психічного здоров’я

 

О.Л. Гірченко

 

МЕТОДИКА ПРОВЕДЕННЯ ПСИХОЛОГІЧНОЇ ЕКСПЕРТИЗИ

 

Навчально-методичні рекомендації
для студентів 3-го курсу
спеціальності "Психологія"

 

 

Чернігів – 2014


УДК 159

ББК 88.4

Г 47

 

Рецензенти:

 

Кондратенко Л.О. кандидат педогогічних наук, старший науковий

співробітник Інституту психології ім. Г.С. Костюка

 

Позняк Т.М. кандидат педагогічних наук, доцент кафедри загальної та

вікової психології ЧНДУ імені Т.Г.Шевченка

 

Гірченко О.Л.

Г 47Методика проведення психологічної експертизи: Навчально-методичні рекомендації для студентів 3-го курсу спеціальності "Психологія". – Чернігів: Чернігівський націо­нальний педагогічний університет імені Т.Г. Шевченка, 2014. – 95 с.

УДК 159

ББК 88.4

 

Методичні рекомендації підготовлені відповідно до навчальної програми курсу «Методика проведення психологічної експертизи», який передбачено тематикою курсів кафедри екологічної психології та психічного здоров’я.

У методичній розробці наведено загальні дані про зміст лекційних і семінарських занять, методичні вказівки щодо їх теоретичного опрацювання, питання для самоконтролю, наведено форми проведення поточного та підсумкового контролю.

Рекомендації адресовані студентам 3-го курсу спеціальності "Психологія", а також широкому загалу студентської молоді, яка цікавиться проблемами експертизи.

 

Рекомендовано до друку вченою радою

психолого-педагогічного факультету

(протокол № 7 від 31 березня 2014 р.)

 

© О.Л. Гірченко, 2014

 
 
 

ЗМІСТ

 


ПЕРЕДМОВА ………………………………………………………………………....5

 

Навчально-тематичний план…………………………………………………………..8

 

 

ЗМІСТ ПРОГРАМИ ЛЕКЦІЙНОГО КУРСУ

 

Змістовий модуль 1. "Теоретико-методологічні основи експертної

 

роботи психолога-практика…………………….…...9

 

Змістовий модуль 2. "Психологічні експертизи у навчально - педагогічній

 

сфері"………………………………………………….21

 

Змістовий модуль 3. "Психологічні експертизи у професійно-екологічній

 

сфері"……………………………………………….….29

 

Питання для самоперевірки за матеріалами лекційного курсу………………78

 

ЗМІСТ ПРОГРАМИ СЕМІНАРСЬКИХ ЗАНЯТЬ……………………………..77

 

 

ПОТОЧНИЙ ТА ПІДСУМКОВИЙ КОНТРОЛЬ ЗНАНЬ

 

 

Завдання для контрольних робіт………………………………………………..90

 

Питання до іспиту…………………………………………………………….…91

 

ЛІТЕРАТУРА ДО КУРСУ……………………………………………………….…93

 

 


ПЕРЕДМОВА

 

Розширення сфери соціальних потреб у застосуванні експертно-психологічних знань в сучасних умовах суспільного життя обумовлює необхідність більш ґрунтовного вивчення особливостей використання експертно-психологічних знань у діяльності практичних психологів. Знання основних напрямків розвитку сучасних уявлень про предмет психологічної експертизи, принципів практичного втілення методів експертної роботи в конкретних галузях її застосування, а також специфічних особливостей використання практичних навичок проведення експертизи в соціально-психологічних умовах сучасного життя – головна мета курсу.

Даний курс тісно пов'язаний з такими психологічними дисциплінами, як загальна і вікова психологія, психодіагностика, інженерна психологія, соціальна і педагогічна психологія, психологія особистості, психогігієна, медична психологія, патопсихологія й основи психотерапії, юридична психологія, екологічна психологія.

Особливістю курсу «Методика проведення психологічної експертизи»є його інтегрований, узагальнюючий характер (як наукова галузь психолого-педагогічна експертиза стоїть на межі психології, медицини, соціології і педагогіки) та практична значимість (технології експертної роботи можуть використовуватися під час психокорекційної, психотерапев­тичної й психоконсультаційної діяльності психолога, застосовуватись у повсякденному житті кожної людини).

Навчальний курс «Методика проведення психологічної експертизи», ґрунтується на знаннях і вміннях студентів, отриманих у ході вивчення таких дисциплін, як: фізіологія ВНД, психофізіологія; загальна, вікова, педагогічна, соціальна психологія, психологія статі, психологія сім’ї; педагогіка; валеологія, юридична психологія, основи медичних знань. Також він тісно пов'язаний з дисциплінами, що паралельно вивчаються студентами на третьому курсі, а саме патопсихологією та основами психотерапії.

Метою вивчення курсу «Методика проведення психологічної експертизи» є засвоєння студентами основних теоретико-методологічних засад експертної діяльності, формування практичного спрямування придбаних знань за рахунок співставлення теоретичних уявлень про сутність і методи експертної роботи з соціально-психологічними реаліями життєвих ситуацій, що підлягають експертному аналізу.

 

Завдання курсу:

1. Показати необхідність і важливість поглиблених знань про основні положення експертної роботи психолога у широкому спектрі застосування експертно-психологічних знань.

 

2. Сформувати основні уявлення про напрямки, принципи та механізми експертної роботи, із застосуванням засобів психологічної діагностики, особистісної і соціально-психологічної корекції та психотерапії осіб, які набувають статусу суб’єктів експертних ситуацій.

 

3. Збагатити методичний арсенал практичничних психологів для реалізації експертних завдань при проведеннні психолого-медико-педагогічних, психолого-педагогічних, медико-соціальних, судово-психологічних, соціально-психологічних експертиз.

 

4. Озброїти студентів знаннями основних етико-правових принципів і законів експертної роботи, включаючи питання взаємовідносин психолога з замовником експертизи, безпосередніми суб’єктами конкретних експертних прецендентів, та тих осіб, що відповідають за втілення відповідних управлінських впливів та санкцій відносно об’єкту експертної роботи психолога.

 

5. Стимулювати у студентів позицію професійного, толерантного, емоційно-теплого ставлення до осіб задіяних в конкретних експертних ситуаціях в процесах експертної роботи.

 

У результаті вивчення курсу «Методика проведення психологічної експертизи» студенти повинні знати:

- сутність психологічної експертизи, умови та ситуації, які потребують проведення психологічної експертизи;

- ситуації, що підлягають експертизі;

- вимоги до психологічного діагнозу з метою правильного оформлення експертного висновку;

- зв’язки психологічної експертизи з іншими науковими галузями та дисциплінами;

- основні теоретико-методологічні проблеми сучасної психологічної експертизи, розуміти її наукові принципи і категорії.

У результаті вивчення курсу «Методика проведення психологічної експертизи» студенти повинні уміти:

- вирішувати основні теоретико-методологічні проблеми сучасної психологічної експертизи та застосовувати результати досліджень галузі знань у своїй практичній діяльності;

- орієнтуватися у психологічних методах дослідження, способах обробки фактичного матеріалу;

- кваліфіковано проводити психологічну експертизу у відповідності з характером поставлених перед експертизою завдань;

- доцільно вибирати методи дослідження.

- професійно оформляти висновки психологічної експертизи та ознайомлювати з ними клієнта (замовника) у зрозумілій формі.

 

Програма носить науково-практичний характер. Викладання курсу базується на теоретичному (лекційному) і практичному (семінарські та практичні заняття) циклах, з використанням спеціальних завдань.

Курс розрахований на 81 годину, з них 40 годин аудиторних: 24 лекційних та 16 семінарсько-практичних. 41 годину передбачено на самостійну роботу студентів.

 

По закінченню даного курсу проводиться екзамен.

 

 

НАВЧАЛЬНО-ТЕМАТИЧНИЙ ПЛАН

 

    Назва розділів, тем Кількість годин Самостійна робота    
Всього Аудиторна робота
Аудиторні Лекції     Семінари     Практичні  
ЗМІСТОВИЙ МОДУЛЬ 1. Теоретико-методологічні основи експертної роботи психолога-практика
Тема 1. Експертиза як особливий вид діяльності психолога-практика. Предмет, завдання, структура і принципи експертної роботи -
Тема 2. Етапи і технологія проведення психологічної експертизи  
Разом за змістовим модулем 1 28 14 6 6 4 14
ЗМІСТОВИЙ МОДУЛЬ 2. Психологічні експертизи у навчально - педагогічній сфері
Тема 3. Психолого-педіатричний моніторинг дитячого розвитку в дошкільному віці. -
Тема 4.Психолого-медико-педагогічна експертиза/консультація (ПМПК)
Тема 5. Психолого-педагогічна експертиза -
Разом за змістовим модулем 2 30 14 6 4 2 16
ЗМІСТОВИЙ МОДУЛЬ 3. Галузі застосування психологічної експертизи
Тема 6. Медико-соціальна експертиза -
Тема 7. Медико-еколого-психологічна експертиза як різновид медико-соціальної експертизи -
Тема 8. Судово-психологічна експертиза          
Тема 9. Соціально-психологічна експертиза        
Разом за змістовим модулем 3 21 10 12 6 - 11
УСЬОГО ГОДИН  
               

 


Зміст програми лекційного курсу

ЗМІСТОВИЙ МОДУЛЬ 1

Теоретико-методологічні основи експертної роботи психолога-практика

Тема 1.ЕКСПЕРТИЗА ЯК ОСОБЛИВИЙ ВИД ДІЯЛЬНОСТІ ПСИХОЛОГА-ПРАКТИКА. ПРЕДМЕТ, ЗАВДАННЯ|задача|, СТРУКТУРА І ПРИНЦИПИ ЕКСПЕРТНОЇ РОБОТИ

 

 

1. Поняття експертизи.

2. Сфери застосування|вживання| психологічних експертних знань.

3. Обставини і форми застосування|вживання| спеціального експертного знання.

4. Структурні складові експертної ситуації.

5. Різновиди експертиз.

6. Особистість|особистість| експерта і його роль в експертній ситуації.

7. Права, обов'язки експерта і принципи експертного аналізу.

8. Особистість|особистість| та індивідуальні тактики досліджуваного.

9. Ефекти спотворення та артефакти в експертному дослідженні.

ОСНОВНІ ПОНЯТТЯ: соціальна супервізія; експертиза; нормативно-особова рефлексія; експертне знання; об'єкти експертної оцінки; експертні обставини; експертні «ролі»; експертна ситуація, експертний процес; суб'єкти експертизи; предмет експертизи; експертні висновки; види і типи експертиз; компетенція експерта; обов'язки експерта; принципи експертного аналізу; особистість експертна поведінка; ефекти спотворення і артефакти експертного дослідження.

 

Навчально-методичний матеріал

 

1. Експертиза «починається» там і тоді, коли «експертні висновки» (соціальні оцінки) спочатку – батьків, родичів, однолітків – сприймаються (співпереживаються) в процесах міжособистісної взаємодії та інтеріорізіруються у свідомість індивіда у вигляді значущих оціночно-нормативних когніцій (категорій свідомості).

Експертиза – особливий вид дослідницько-аналітичної діяльності, що включає в себе інформаційне забезпечення, діагностику, консультацію, і передбачає реконструкцію, оцінку і прогноз основних складових в рамках професійної компетенції, в термінах і поняттях відповідної галузі спеціальних знань, з метою прийняття обгрунтованих рішень і впливів щодо суб'єктів експертної ситуації.

Психологічна експертиза – це комплексне дослідження особи, головним завданням якої є визначення у підекспертної особи індивідуально-психологічних особливостей, рис характеру, провідних якостей особистості; мотивованих чинників психічного життя і поведінки; емоційних реакцій та станів; закономірностей перебігу психічних процесів, рівня їхнього розвитку та індивідуальних її властивостей.

Психологічна експертиза в цивільному процесі,як і в кримінальному, потрібна для встановлення різних обставин, які пов’язані з розслідуванням. Ухвала про призначення експертизи виноситься на стадії як попереднього, так і судового слідства з обов’язковим дотриманням порядку призначення експертизи.

Вирішальну роль у проведенні експертизи грає висновок психолога-експерта, головне завдання якого – розкрити зміст дій конкретних людей, які задіяні у справі, виявити особливості сприйняття цих людей та встановити їх відношення до певних обставин.

Експертиза відрізняється від наукового дослідження тим, що повинна орієнтуватися безпосередньо на практичний результат в аналізі конкретного експертного випадку.

2. Варто відмітити існування широкої сфери предметної області (основні «адресати» і об'єкти) застосування експертного психологічного знання та експертно-аналітичних технологій. Серед яких:

1) управління соціально-економічними, політичними процесами;

2) розробка і здійснення програм формування ефективних систем впливу на індивідуальну свідомість членів суспільства;

3) професійна придатність, професійна відповідність, ступінь працездатності членів трудових колективів;

4) аналіз і оптимізація психологічної атмосфери, рівня і якості міжособистісних взаємин та ефективності структур виробничих зв'язків і технологій в колективах, організаціях, малих групах;

7) розробка і впровадження нових інноваційних технологій і продуктів, розширення сфери нових видів сучасного виробництва та науково-практичних проектів;

8) аналіз та оптимізація взаємодії особистісних факторів і техногенних умов діяльності та поведінки людини в реаліях сучасної урбанізації та технократії;

9) оцінка та оптимізація соціально-екологічних факторів життєдіяльності і зниження ризику негативних впливів на людину існуючих еколого-демографічних умов.

10) аналіз та соціально- правова оцінка сучасних норм і цінностей етичного, естетичного, політичного, релігійного рівня індивідуальної свідомості у співвідношенні з вимогами відповідних суспільних інститутів;

12) судова практика;

13) педагогічна та виховна діяльність;

14) медицина;

15) консультування і психотерапія;

16) інтимно-особистісні, неформальні стосунки людей.

 

3. Експертиза проводиться, як правило, в особливих, екстраординарних випадках (в експертних обставинах), коли порушується звичний, оптимальний режим функціонування об'єкта (відхилення в розвитку індивіда, дезадаптація людини в оточенні, нездатність ефективного виконання освоєних видів діяльності, порушення структури міжособистісних відносин, соціальної структури і т.п. ), а знань людей, які відповідають за прийняття рішень з ліквідації виниклих відхилень буває недостатньо.

В якості експерта може виступати лише дипломований психолог, що отримав звання магістра, працює за своєю спеціальністю і має спеціальну (додаткову) підготовку в даній області, що володіє необхідними знаннями для надання висновку, зокрема знаннями з теорії та методології психології, психодіагностики, експериментальної психології, практичними навичками та вміннями проведення психологічних досліджень.

Залучення психолога в експертній роботі здійснюється в даний час в трьох основних формах: консультант; фахівець; експерт.

При необхідності використання спеціальних психологічних знань в кожному конкретному випадку потрібно чітко вирішувати, в якій формі це слід зробити. Недотримання цього правила може призводити до істотних експертно- правових і соціально-нормативних помилок.

 

4. Експертна ситуація – ситуація процесуальної взаємодії суб'єктів експертизи при чільній (відповідально-правовій, професійно-самостійній) ролі психолога-експерта, який здійснює планування, пролонгований контроль рефлексивно-аналітичну оцінку динамічних компонентів і формальних умов експертного процесу, з точки зору їх взаємовпливу і потенційної детермінації експертних висновків.

Предмет психологічної експертизи – психологічні властивості та їх процесуально-діяльнісна структура, інтегровані в оціночні судження щодо ролі психологічних факторів у функціонуванні, життєдіяльності, репрезентації об'єкта експертного аналізу.

У ролі адресата (замовника) можуть виступати державні, громадські організації, юридичні, фізичні особи. Адресат визначає предмет, тип і умови експертизи; умовно регламентує форму та зміст експертних висновків.

 

Експерт – людина, що володіє знаннями й уміннями в тій області, в якій проводиться експертиза. Основний суб'єкт планування, контролю та рефлексії експертного процесу.

 

Результат (висновок) –системний аналіз даних експертного дослідження, сформульований у вигляді відповідей на поставлені користувачем питання, з урахуванням соціокультурних, інтелектуальних та ціннісно - нормативних особливостей суспільного статусу останнього, соціально-психологічних факторів актуальної експертної ситуації та ймовірних керуючих впливів і санкцій по відношенню до об'єкта експертного аналізу з боку замовника.

 

5. Відповідно з кількісними і кваліфікаційними характеристиками учасників експертного аналізу об'єктів експертної ситуації існує кілька видів експертиз, що поділяються за наступними критеріями: за складом експертів (одноосібна, комісійна), за характером і рівнем кваліфікації експертів (кваліфікаційна (монопрофесійна), кроспрофесійна (поліпрофесійна), громадська (споживча); за часом і місцем проведення експертизи (ситуаційна (безпосередньо - діалогічна), заочна (віртуально-аналітична), посмертна (ретроспективно - аналітична); за оцінкою висновку органом, що призначив експертизу (первинна, додаткова, повторна).

Існують також специфічні види експертиз, які стосуються компетенції конкретних областей експертного знання.

Види експертиз, по суті, характеризуються необхідним для вирішення конкретних експертних завдань поєднанням можливостей існуючих видів експертиз.

 

6. При розгляді даного питання слід зауважити, що особистість експерта та його роль в експертній ситуації слід розглядати з аспектів його професійної компетентності та впливу особистості на результати експертизи.

Експертом може виступати людина, що має вищу або середню спеціальну освіту, а також має досвід роботи за фахом. До сучасних вимог відноситься ще й наявність посвідчення (ліцензії) державного зразка, що видається провідними експертними установами відповідної експертної області на право проведення експертом-психологом конкретного виду експертиз.

Окрім того, експерт повинен бути обличчям незацікавленим в тих чи інших результатах експертизи.

Експерт-психолог будь-якої спеціалізації зобов'язаний володіти психологічними знаннями та вміннями в таких галузях, як загальна, вікова, педагогічна, соціальна психологія, психологія особистості, психодіагностика і експериментальна психологія, психологія праці, юридична, військова, інженерна, медична психологія, а отже психолог-експерт має додатково бути обізнаним з областю знань, яку буде стосуватись експертиза.

 

Поряд з цим, при проведенні спеціалізованих експертиз, необхідне знання відповідних галузей психології та основ предметних знань певної області.

При проведенні експертного дослідження, навіть в умовах максимального свідомого нівелювання суб'єктивного фактора самим експертом, завжди залишається можливість несвідомого, мимовільного впливу особистості експерта на результати дослідження.

 

Основні особистісні фактори, що впливають на результати експертного аналізу в експертній ситуації це – тип особистості, вік, стать, раса, інтелект, настрій експерта.

 

7. Важливим питанням є розгляд прав, якими наділяється експерт для здійснення своєї експертної діяльності: правом знайомитися з документами, що стосуються досліджуваної проблеми (людини); право клопотати про надання нових, додаткових матеріалів; право задавати питання іншим особам (слідчому, прокурору, вчителю, директору школи); право застосовувати різні методи отримання інформації від випробуваного (через спостереження за ним, бесіду, застосування психодіагностичних методик і т.д.).

Але й не менш важливим є питання обов'язків експерта. Психолог-експерт зобов'язаний дотримуватися ряду правил і етичних норм. Частина з них є універсальними щодо всіх видів психологічної, в тому числі й експертної, практики (норми Етичного кодексу психологів): конфіденційність результатів експертизи (окрім замовника); об'єктивність; компетентність; особиста відповідальність за результати експертизи; клієнтцентрованість; адресність (зрозумілість ) експертного висновку і т.д.

Слід також зосередитись на розгляді методологічних принципів аналітичної роботи експерта: системний підхід, рівневий аналіз поведінки та діяльності, взаємодія особистісних і ситуаційних чинників, єдність свідомості та діяльності, принцип розвитку.

 

8. У процесі проведення експертного дослідження випробуваний може проявляти кілька різних типів (тактик) експертної поведінки: тактика співпраці з експертом; симуляція; агравація; дисимуляція.

У процесі експертного дослідження також необхідно враховувати вікові, статеві та індивідуально-психологічні особливості підекспертної особи. Серед інших, відомі такі тенденції:

а ) поведінка дитини більшою мірою залежить від ситуації, ніж у дорослого;

б) у дітей дошкільного та молодшого шкільного віку уява часто домінує над адекватним сприйняттям реальності – ситуацію дослідження, експерименту дитина може сприймати як гру;

в) дорослий є емоційно значущою фігурою для дитини, а тому ставлення до нього визначає ставлення до дослідження в цілому, а не навпаки;

г) така особистісна риса, як тривожність може чинити негативний вплив на успішність виконання дитиною тестів інтелекту;

д) люди з деякими нервово-психічними розладами можуть неадекватно реагувати на запропоновані завдання ( шизофренія, олігофренія, манія і т.д.).

 

9. У результаті впливу експерта або випробуваного на хід дослідження, виникають артефакти. Артефакт – «штучний факт» – ефект, привнесений в ситуацію дослідження самим експертом або підекспертним який спотворює реальну картину досягнень випробуваного, і відповідно, висновки експерта, щодо психологічних якостей випробовуваного. С. Розенцвейг (1933) виділив три таких основних фактори: помилки у сиавленнях до випробовуваного; помилки, пов'язані з мотивацією випробуваного; помилки особистісного впливу, пов'язані зі сприйняттям випробуваного особистості дослідника.

Сучасні знання в галузі соціально-психологічної діагностики виділяють додатково наступні основні ефекти спотворень, існуючих у ситуаціях діалогічних експертних відносин: ефект плацебо; ефект Хотторна; ефект аудиторії; ефект Розенталя (Пігмаліона); ефект ореолу; ефект першого враження (ефект первинності); ефект соціальної бажаності (соціальної стереотипії).

 

Література:

Баранов П.П. Курбатов В.И. Юридическая психология. П.П.Баранов, В.И. Курбатов. – Ростов на Дону, «Феникс», 2007. – 233 с.

Возрастно-психологическое консультирование : Проблемы психологического развития детей / Под ред. Г.В. Бурменской, О.А. Карабановой, А.Г. Лидерса. – М, 1990. – 136 с.

Етичний кодекс психолога (Прийнятий на 1 Установчому з’їзді психологів України 18 грудня 1990 р.). – Тернопіль, 1996. – 86 с.

Еникеев М. И. Юридическая психология. – М.: Издательство НОРМА.— (Краткие учебные курсы юридических наук)., 2003. – 256 с.

Костицкий М.В. Судебно-психологическая экпертиза. – Львов., 1987. – 176 с.

Кох Я. Диагностика развития раннего и дошкольного возраста // Диагностика психического развития / Под ред. Й.Шванцара. – Прага, 1978. – С. 219-231.

Коченов М.М. Введение в судебно-психологичскую экспертизу. – М., 1980. – 117 с.

Психическое здоровье и психосоциальное развитие детей: Доклад комитета экспертов ВОЗ. – М., 1979. – 86 с.

Сафуанов, Ф.С. Судебно-психологическая экспертиза в уголовном процессе. - М., 2005. – 259 с.

Скирбекк Г. Есть ли у экспертизы этические основы? //ж-л «Человек» - 1991. – № 1. – С. 86-93.

 

 


Тема 2. ЕТАПИ І ТЕХНОЛОГІЯ ПРОВЕДЕННЯ ПСИХОЛОГІЧНОЇ ЕКСПЕРТИЗИ

 

 

1. Етап призначення експертизи і постановки експертних питань.

2. Етап інформаційного забезпечення експертного процесу.

3. Психодіагностичний етап експертизи.

4. Етап психологічного аналізу даних експертизи.

Постановка психологічного діагнозу в експертному дослідженні.

6. Структура експертного висновку|укладення,ув'язнення|.

 

ОСНОВНІ ПОНЯТТЯ: експертні питання; експертна ситуація; соціальне замовлення; експертні завдання|задача|; інформаційне забезпечення; психологічний анамнез; експертна психодіагностика; установки і стратегії експерта; мотиви випробовуваного; ефективний раппорт; системне спостереження; клінічна бесіда; експертна рефлексія; валідність і достовірність експертних даних; експертний висновок|виведення| і прогноз;|укладення,ув'язн адресність висновків|виведення|; спадкоємність інформації.

 

Навчально-методичний матеріал

1. Відправною точкою процесу будь-якої експертизи є звернення (офіційний запит, постанова і т.п.) до експерта від імені «замовника» з переліком експертних питань, що вимагають вирішення в ході проведення експертизи.

Слід підкреслити, що не завжди ці питання поставлені коректно, з урахуванням компетенції та предметного поля експертної роботи психолога-експерта. Тому рішення локальних завдань «розуміння», у відносинах експерта-психолога з «замовником», професійної етики є необхідною умовою реалізації принципів професійної компетентності та особистої відповідальності в експертній роботі .

 

Психологу-експерту рекомендується після ознайомлення з предметом «замовленої» експертизи, наявними матеріалами і межами потенційних можливостей своєї професійної участі в її проведенні, уточнити і по можливості скоректувати наступні аспекти експертної ситуації: ступінь нормативно-етичної цінності і потенційної необхідності для випробовуваного «соціального замовлення» на проведення експертизи та можливих, як позитивних, так і негативних наслідків її для суб'єктів експертної ситуації; необхідність пропонованої кількості та змістовної цінності поставлених питань з точки зору ефективності дозволу експертної ситуації (в першу чергу – для випробовуваного); актуальний стан та соціально-психологічний статус випробовуваного з точки зору своєчасності, науково-практичної та психологічної доцільності проведення експертного дослідження в призначені терміни і в призначеному місці; змістовну адекватність, однозначність, логічність і термінологічну «зрозумілість» у формулюванні експертних питань з точки зору інтелектуальної та професійної компетенції суб'єктів експертної ситуації і «адресатів» експертних висновків; ознаки професійної некомпетентності, «наївності» в структурно-змістовних аспектах «соціального замовлення» на проведення експертизи – шляхом безпосереднє обговорення ( при можливості) з «замовником» і «користувачем» проблемних аспектів професійної взаємодії і знаходження науково обґрунтованого консенсусу в їх нівелюванні.

 

 

2. Інформаційне забезпечення експертизи – збір психологічного анамнезу про респондентів і всіх можливих даних, як суб'єктивного, так і об'єктивного характеру, щодо значущих аспектів експертного прецеденту із залученням методів контент-аналізу.

 

Джерелами інформації в експертній ситуації виступають: залучені матеріали; дані клінічної бесіди; дані опитування і, за необхідністю, тестового обстеження зацікавлених(причетних) осіб; дані аналізу змістовно-структурних компонентів експертної ситуації і супутніх їй продуктів діяльності.

 

Компонентами основного змісту аналізованої інформації про респондента є: дані «персонального статусу»; «психофізичний анамнез»; «інтелектуально-пізнавальний анамнез»; «особистісний анамнез»; «мікросоціальний анамнез»; «макросоціальний анамнез».

Слід звернути увагу на те, що індивідуальні дані про світоглядні, етичні, релігійні та інтимно-особистісні установки респондента аналізуються і використовуються в експертизі у виняткових, значущих випадках і здійснюються з його згоди.

Більш загальний анамнез збирається у разі проведення медичного (психіатричного) обстеження. Окрім вищевказаних параметрів, також з'ясовуються: стан здоров'я батьків; особливості дизонтогенезу; характеристики статево-рольового статусу.

Основними принципами етапу збору інформації про випробовуваного є: необхідність залучення всіх можливих матеріалів, значущих для ознайомлення з психологічними особливостями експертної ситуації і її суб'єктів; відповідальність за істинність залучених інформаційних матеріалів і репрезентативність джерел і способів їх отримання; визначення меж використовуваних джерел інформації; конфіденційність інформації, що отримується експертом з різних джерел; інформованість підекспертного про джерела інформації.

Основними методами етапу збору інформації про випробовуваного є: біографічний метод; контент-аналіз; структурно-змістовний аналіз офіційних матеріалів групової комунікації; аналіз продуктів діяльності (заочний, очний, очно-заочний).

 

 

3. Психодіагностичний етап експертизи починається з планування психодіагностичного дослідження, а саме – визначення завдань психодіагностичного дослідження у контексті поставлених замовником експертних питань і їх «операціональної узгодженості» з цілями і можливими наслідками для суб'єктів експертної ситуації; виділення предмета дослідження з урахуванням реальних можливостей вирішення поставлених питань, проведеного аналізу наданих на експертизу документів та наявного в наявності методичного арсеналу; підбір і реалізація експертно-валідної та оптимально-достатньої батареї тестів і процедур при проведенні конкретної експертизи.

Слід звернути увагу на те, що кожна експертиза – це унікальна процедура психодіагностичного дослідження з вибором конкретних методів дослідження, залежних від безлічі факторів:

а ) професійні знання і досвід експерта-психолога;

б) можливість застосування методів саме в експертній роботі;

в) процесуальне становище суб'єкта експертизи;

г) статево-вікові та соціокультурні фактори особистості під експертного;

д) психічні аномалії та розумовий розвиток підекспертних;

е) вид експертизи за місцем і умовами проведення;

ж) рівень кваліфікації експерта-психолога.

Важливим методом збору суб'єктивного психологічного анамнезу є встановлення контакту, системне спостереження та клінічна бесіда.

Ефективність встановлення контакту з випробовуваним, а відповідно – результативність психодіагностичного етапу експертизи визначається рядом внутрішньоособистісних (професійно детермінованих) установок експерта.

 

Системне спостереження – метод, що передбачає цілеспрямоване і спеціальним чином організоване сприйняття експертом тих чи інших проявів об'єкта експертизи в змістовно-динамічному контексті умов і факторів експертної ситуації з рефлексивно-контрольованим управлінням (і при необхідності – провокацією) значущих для експертного аналізу поведінкових реакцій.

Об'єктом експертного спостереження може бути окрема людина або група людей, ситуація спілкування (взаємодії) цих людей.

Предметом експертного спостереження є зовнішні поведінкові реакції підекспертного (об'єкта експертизи) та параметри обстановки: моторні компоненти дій випробовуваних (руху, переміщення і т.д.); дистанція між експертом і випробовуваним або групами випробовуваних; спільні дії суб'єктів ситуації експертного дослідження; мовні акти, їх зміст, спрямованість, частота, тривалість і т.д; міміка і жести; зовнішні прояви деяких вегетативних реакцій; реакції на ситуативні, змістовні та оціночні фактори експертизи; динаміка емоційного фону і працездатності в ході експертизи; особливості прояву мотивації при реалізації експериментальних завдань; рефлексивно-оцінний модус особистості при обговоренні значущих тем.

Опитування – метод збору первинної вербальної інформації (суб'єктивного психологічного анамнезу і суб'єктивного «образу експертної ситуації»), заснований на безпосередній або опосередкованій взаємодії між психологом-експертом і опитуваним.

Різновиди методу опитування:

1) Бесіда та її специфічні види: «введення в експеримент», «експериментальна бесіда» та «клінічна бесіда».

2) Направлене інтерв'ю та його різновиди: нерегламентоване, регламентоване, діагностичне та клінічне.

3 ) Анкета.

 

4. Під час вивчення питання психологічного аналізу даних експертизи, слід акцентувати увагу на принципових вимогах до роботи психолога-експерта на аналітичному етапі:

1) При оцінюванні результатів варто орієнтуватися на різні види норм – соціальну, медичну.

2) При інтерпретації необхідно прагнути за фактами побачити причини.

3) Важливо обміркувати ступінь впевненості у своєму висновку.

4 ) Результати ( психологічний діагноз) бажано формулювати у зрозумілій йому формі.

5 ) Висновки експертизи разом з даними аналізу передаються «замовнику», як зацікавленій і морально- і юридично відповідальній за долю випробовуваної особи, з усіма витікаючими морально-етичними наслідками.

 

5. Психологічний діагноз – системний експертний висновок за результатами психодіагностичного дослідження, який містить інформацію про психологічні властивості особистості та ступінь їх вираженості.

Залежно від своєї повноти діагноз може бути: симптоматичним (емпіричним); етіологічним; типологічним. (Словарь практического психолога. — М.: АСТ, Харвест. С. Ю. Головин. 1998).

При постановці психологічного діагнозу необхідно враховувати наступні моменти:

1) Діагноста не повинна бентежити ситуація, коли в ході тестування особистості показники будуть суперечити одне одному і це буде означати, що ви виявили складне питання для підекспертного, його головну проблему.

2) Психолог-діагност повинен пам'ятати, що за результатами тільки однієї методики не можна виносити остаточний психологічний діагноз. Повинні співпасти результати кількох різнотипних методик, найкраще коли застосовують хоча б три типи методик - тест, опитувальник , проективну методику і додають звичайно результати спостереження, діагностичної бесіди, вивчення анамнезу.

3) Зміст психологічного діагнозу повинні складати поняття, терміни, що мають чітке однозначне тлумачення в психологічній науці.

4) Необхідною вимогою до формулювання психологічного діагнозу є його структурованість.

5) Психологічний діагноз виноситься на підставі тільки тих фактів, які чітко і однозначно встановлені.

6) У психологічному діагнозі рекомендується уникати медичної та психіатричної термінології.

7) При постановці діагнозу необхідно будувати прогноз у вирішенні експертних питань.

8) Діагноз і прогноз повинні бути предметом професійної таємниці психолога, у відповідності до етичного кодекса психолога та принципів проведення діагностичних обстежень.

 

6 . Кінцевим «продуктом» експертного дослідження є особливий документ – заключний акт експертизи, підписаний експертом.

Основними структурними компонентами експертного висновку є:

1 . Вступна частина ( преамбула ) :

- Найменування експертизи.

- Дата і місце складання висновку.

- Дата постанови про призначення експертизи.

- Хто конкретно дав запит.

- Перелік об'єктів, що надійшли на обстеження ( підекспертні особи).

- Формулювання питань, поставлених перед експертами.

- Інформація про особу експерта (П.І.Б., посада, кваліфікація, стаж).

- Інформація про осіб , які прямо чи опосередковано брали участь у процесі експертизи .

2 . Дослідницька частина:

- Дата і місце проведення дослідження.

- Перелік використаних методів і методик.

- Опис та аналіз отриманих результатів.

- Аналіз експертних завдань з урахуванням отриманих результатів.

- Факти і дані , що підтверджують висновки експерта.

- При необхідності – перелік першоджерел, що залучалися до аналізу.

- Конкретно сформульовані відповіді на питання експертизи (висновки).

- У разі використання спеціальної термінології – її розшифровка.

3 . Заключна частина (висновки):

- Психологічний діагноз.

- Причини , що породили проблему (етіологія).

- Прогноз.

- Шляхи вирішення проблеми.

 

ЛІТЕРАТУРА:

 

Анастази А. Психологическое тестирование: В 2-х кн. Кн. 2 / Пер. с англ., предисл. К. М. Гуревича. — М.: Педагогика, 1982. – 318 с.

Бурлачук Л.Ф., Морозов С.Н. Словарь-справочник по психологической диагностике. – К., 1989. – 528 с.

Березин Ф. Б. и др. Методика многостороннего исследования личности (в клинической медицине и психогигиене) / Ф. Б. Березин, М. П. Мирошников, Р. В. Рожанец. — М.: Медицина, 1976. — 176 с.

Баранов П.П. Курбатов В.И. Юридическая психология. П.П.Баранов, В.И. Курбатов. – Ростов на Дону, «Феникс», 2007. – 233 с.

Коняева А.П., Лисенко В.П., Титова Т.М., Фурман А.В., Етичний кодекс товариства психологiв Украiни. – Киiв; Донецьк, 1993. – С. 86.

Коченов М.М. Введение в судебно-психологическую экспертизу. – М., 1980. – 117 с.

Кудрявцев И.А. Судебная психолого-психиатрическая экспертиза.– М., 1988. – 224 с.

Маркова А.К., Лидерс А.Г., Яковлева Е.Л.. Диагностика и коррекция умственного развития в школьном и дошкольном возрасте. ­– Петрозаводск, 1992. – С. 4-98.

Сафуанов Ф.С. Судебно-психологическая экспертиза в уголовном процессе. – М., 1998. – 192 с.

Семья в психологической консультации: Опыт и проблемы психологического консультирования / Под ред. А.А. Бодалева, В.В. Столина. ­– М., 1989. – 208 с.

Фресс П., Пиаже Ж. Экспериментальная психология. – М., 1966. – Вып. 1-2. – 464 с.

Шванцара Й. с сотр. Диагностика психического развития. – Прага, 1978. – 46 с.

 

 

ЗМІСТОВИЙ МОДУЛЬ 2

Психологічні експертизи у навчальнО-педагогічній сфері

Тема 3. ПСИХОЛОГО-ПЕДІАТРИЧНА ЕКСПЕРТЗА ДИТЯЧОГО РОЗВИТКУ В ДОШКІЛЬНОМУ ВІЦІ

 

1. Процес розвитку дитини|дитя| і його діагностика.

2. Особливості діагностики розвитку дітей раннього і дошкільного віку.

3. Критерії розвитку в різних сферах життєдіяльності дитини|дитя|.

3.1. Розвиток побутової діяльності.

3.2. Розвиток трудової діяльності.

3.3. Розвиток ігрової діяльності.

3.4.Розвиток діяльності спілкування.

 

 

ОСНОВНІ ПОНЯТТЯ: процеси зростання|зріст|; процеси розвитку; чинники|фактор| розвитку; | експертна оцінка розвитку; тимчасові критерії; метод поперечних зрізів; лонгітюдне спостереження: короткочасне, довготривале, прискорене спостереження; ретроспективне, проспективне, поєднане спостереження; істинне, змішане, псевдолонгітюдне спостереження; кількісні і якісні параметри розвитку; принципи діагностики розвитку.

||

 

Навчально-методичний матеріал

 

1. При розгляді питання стосовно процесу розвитку дитини та її діагностики доцільно акцентувати увагу саме на факторах розвитку та моделі онтогенезу.

У ході нормального розвитку людського індивіда спостерігаються зміни від менш досконалого до більш досконалого, і ці зміни протікають у певному часі, будучи відносно постійними і незворотними. Розвиток – поступові, відносно незворотні зміни організму в часі, це процес кількісних і якісних змін індивідуальних властивостей організму в часі.

Розвиток протікає в єдності організму з середовищем. Диференціюється психічний процес, одночасно інтегрується в нове ціле. Поступова централізація переживань в єдності «Я», що переживається – вузловий пункт у розвитку індивіда в дошкільному віці:

 

1) індивід може рухається від нерозділених, недиференційованих проявів до все більш диференційованих і більш специфічних;

2) наростання психічних функцій і сенсів та безперервно об'єднується і зосереджується в ціле «Я» особистості.

Найбільш проста модель розвитку: П = Ф (В, Фр), тобто поведінка є функцією віку та факторів розвитку.

Головним робочим принципом діагностики розвитку є порівняння поведінки індивіда певного віку в певній ситуації з поведінкою середнього представницького зразка з числа дітей однакового віку в однакових умовах.

До пізнання особливостей і закономірностей психічного розвитку можна підійти за допомогою двох основних типів дослідження: поперечних зрізів (перетину ) і поздовжнього, наскрізного (лонгітюдного) .

Лонгітюдне спостереження –це такий спосіб дослідження, при якому ведуть спостереження за взаємозв'язками факторів розвитку у того ж індивіда, або у тієї ж групи дітей на кількох вікових щаблях.

Спостереження містить в собі, зазвичай, ряд експериментальних і діагностичних методик різного виду. Тому правильніше говорити про послідовне застосування генетичного підходу до дослідження особистості .

Тимчасовим критерієм є, найчастіше, охоплення принаймні однієї передбачуваної фази розвитку, обмеженої з обох сторін, відносним накопиченням змін розвитку.

Короткочасне поздовжнє спостереження частіше рекомендується для вивчення стадій, багатих на зміни в розвитку (стадія годування грудьми, або період статевого дозрівання) .

Довготривалі поздовжні дослідження застосовуються у випадках необхідності аналізу динаміки розвитку, каузальних взаємин і взаємозв'язків між окремими змінами та факторами розвитку .

Прискорений лонгітюдний підхід застосовується при вивченні тривалих періодів розвитку в короткий час, використовуючи велику кількість груп дітей різного віку.

Лонгітюдний проспективний метод – спостереження (розпочате в даний момент) за «подальшим» розвитком дітей аж до певного віку.

Лонгітюдний ретроспективний метод – встановлення певних даних про попередній розвиток на підставі досвіду дитини та/або його батьків.

Поєднані лонгітюдні дослідження в проспективному способі також використовують ретроспективні (анамнестичні) дані.

Змішані лонгітюдні дослідження – повздовжні спостереження в певних вікових періодах доповнюються вивченням поперечних зрізів інших вікових груп дітей.

Дані, аналізовані в процесі лонгітюдних досліджень: кількісні параметри («розміри») характеристик, що вивчаються в даному віці; якісні особливості певних характеристик, у першу чергу – вікових новоутворень.

 

2. При вивченні особливостей діагностики розвитку дітей раннього та дошкільного віку, слід пам’ятати, що вона повинна ґрунтуватися на наступних базових принципах:

1) Визначення звичних, поточних, повсякденних форм поведінки («типової вікової поведінки») в ситуаціях, які дітям відомі.

2) Мову, як засіб для визначення рівня розвитку, можна використовувати тільки в дуже обмеженій мірі.

3) Пріоритет поведінковим (ігровим) методам тестування: судження про рівень розвитку дитини має ґрунтуватися насамперед на аналізі особливостей зовнішньої поведінки, за якими можна стверджувати про рівень функціонування їх внутрішніх процесів.

4) Необхідність забезпечення короткочасності тестових процедур, так як терплячість, інтерес, увага і бажання співпрацювати у маленьких дітей швидко вичерпуються.

5) Якщо дослідження не стосується безпосередньо визначення соціальних реакцій дитини, то дослідник повинен по можливості мінімізувати факт свого втручання в ситуацію дослідження, триматися «на задньому плані».

6) Діагностика дитини валідна тільки в оптимальному психофізичному стані.

7) Встановлення довірчого контакту – необхідна умова дитячої психодіагностики.

8) Ранжовано-доступний характер методів діагностики: на початку вибираються легкі, цікаві тести, які мають ігрову форму і не сприяють виникненню почуттів невміння та депреміювання .

9) Постійний контроль за емоційними реакціями дитини з метою підтримки позитивного емоційного фону діяльності в експертній ситуації.

10) Індивідуалізація тестових процедур.

11) «Побутова верифікаці» сприйнятливості до тестових процедур і показуваних результатів.

12) Позитивна соціальна спрямованість діагностичних висновків: необхідність формулювання потенціалів і факторів «зони найближчого розвитку», що сприяють формуванню мотивації і умов подальшого розвитку особистості дитини.

 

3. Питання критеріїв розвитку в різних сферах життєдіяльності дитини, а саме – розвиток побутової діяльності, розвиток трудової діяльності, розвиток ігрової діяльності та розвиток діяльності спілкування. Розгляд на семінарському занятті.

 

 

ЛІТЕРАТУРА:

Волков Б.С. Психология младшего школьника: Учеб. пособ. Б.С.Волков - 3-е изд., испр. и доп. - М.: Педагогическое общество России, 2002. – 128 с.

Галигузова Л.Н., Смирнова Е.О. Ступени общения: от года до семи лет. – М., 1992. – 143 с.

Гаспарова Е. Ведущая деятельность дошкольного возраста. Е. Гаспарова // Дошкольное воспитание.– М., 1987. - №7. – С.45-50.

Заброцький М.Н. Основи вікової психології. Навчальний посібник. М.Н. Заброцький. – Тернопіль: Навчальна книга – Богдан, 2001. – 112 с.

Зворыгина Е.В. Первые сюжетные игры малышей. – М., 2008. – 94 с.

Каплан Л.И. Посеешь привычку, пожнешь характер. – М., 2003. – 98 с.

Крайг Г. Психология развития. Г. Крайг – СПб Питер Ком. - 2000. – 992 с.

Леонтьев А.Н. Психологические основы дошкольной игры. А.Н.Леонтьев // Избр. психолог. произведения: В 2-х т. – М., 1983. – Т.1. – С. 303-323.

Лисина М.И. Проблемы онтогенеза общения. М.И. Лисина – М., 2004. – 144 с.

Михайленко Н., Короткова Н. Взаимодействие взрослого с детьми в игре. Н. Михайленко, Н. Короткова // Дошкольное воспитание. – 1993. - №3. – С.15-19; №4. – С.18-23.

Тітова М.В. Розвиток уваги молодших школярів - одна із складових структур ключової компетентності вміння вчитися. М.В. Тітова // Початкове навчання та виховання. – 2007. - № 10. – С.18-20.

 

 

Тема 4. ПСИХОЛОГО-МЕДИКО-ПЕДАГОГІЧНА ЕКСПЕРТИЗА

 

1. Підстави діяльності, склад, цілі і завдання|задача| ПМПК.

2. Предмет ПМПК – відхилення в психофізичному розвитку дитини.|дитя|

2.1.Поняття психофізичної «норми», патології і відхилень у розвитку.

2.2. Проблема здоров'я в психології.

2.3. Причини аномального розвитку. Первинний і вторинний|повторний| дефекти.

3. Типи психічного дізонтогенезу.

 

ОСНОВНІ ПОНЯТТЯ: психічна норма; аномальний розвиток; негативний і позитивний критерії норми; психічне і психологічне здоров'я; дефекти в розвитку; первинний і вторинний|повторний| дефект; дізонтогенез; чинники|фактор| дізонтогенезу: особистісні реакції на дефект: ігнорування, витіснення, компенсація, гіперкомпенсація, астено-іпохондричні реакції; типи дізонтогенезу: психічне недорозвинення - розумова відсталість; затримка психічного розвитку: інфантилізм, педагогічна і виховна занедбаність; спотворений розвиток; дізгармонійний; пошкоджений розвиток; дефіцітарний розвиток; деменція, алалія, дислексія, дисграфія, дискалькулія.

 

1. Розглядаючи підстави діяльності|задача| ПМПК(Психолого-медико-педагогічна консультація), слід акцентувати увагу на правовому аспекті даного питання.

Психолого-медико-педагогічні консультації, в структурі яких власне і здійснюється психолого-медико-педагогічна експертиза, є державними діагностико-корекційними структурами, що функціонують у системі освіти України.

У своїй діяльності ПМПК керуються Конституцією України, Конвенцією ООН про права дитини, законами України, актами Президента України, Кабінету Міністрів України, рішеннями відповідних органів виконавчої влади, спеціальними постановами – «Положення про Центральну та республіканську (Автономна Республіка Крим), обласні, Київську та Севастопольська міські, районні (міські) психолого-медико-педагогічні консультації» (Зареєстровано в Міністерстві Юстиції України 27 липня 2004 р. за № 931/9530) .

Щодо професійного складу ПМПК: завідувач – кваліфікований фахівець із визначених нижче дефектологічних спеціальностей; лікар-психіатр (дитячий), лікар-невролог; практичний психолог – фахівець з питань інтелектуального розвитку дітей; практичний психолог – фахівець з питань девіантної поведінки; вчитель-логопед; вчитель-дефектолог (олігофренопедагог); вчитель-дефектолог (сурдопедагог); вчитель-дефектолог (тифлопедагог) .

При визначенні основних цілей та завдань діяльності ПМПК, слід виділити наступні дії:

1) Спільне з управлінням охорони здоров'я ведення банку даних дітей, які потребують корекції фізичного та (або) розумового розвитку.

2) Здійснення діагностичного обстеження дітей з метою виявлення порушень їх психофізичного розвитку, встановлення діагнозу та визначення адекватних умов навчання, виховання, лікування, соціально-трудової адаптації.

3) Розгляд конфліктних і найбільш діагностично складних випадків для визначення основного порушення, що зумовило відхилення у психофізичному розвитку дитини.

4) Надання індивідуальної діагностико-корекційної допомоги дітям з відхиленнями в психофізичному розвитку з метою поглибленого вивчення потенційних можливостей розвитку та визначення програм навчання.

5) Надання консультативно-методичної допомоги сім'ям, які виховують удома дітей з важкими порушеннями психофізичного розвитку.

6) Надання консультативно-просвітницької допомоги батькам, педагогам, практичним психологам (соціальним педагогам), лікарям, суспільству з питань виховання, навчання та лікування дітей.

7) Проведення роз'яснювальної роботи серед населення, працівників навчальних закладів, охорони здоров'я, установ та закладів системи праці та соціального захисту населення про необхідність раннього виявлення та своєчасної організації допомоги дітям з відхиленнями в розвитку.

 

2.1. Норма (від лат. norma – правило, зразок) – встановлена ​​міра, середня величина чого-небудь. Патологія (від грец. hathos – страждання, хвороба) – відхилення від норми, яке поєднується із захворюванням.

В психологічній науці існує кілька основних критеріїв, що визначають межу норми і патології: функціональний, статистичний та соціально-культурний, описовий критерій та оптимальні умови психічного розвитку.

Англійський відомий спеціаліст з дитячої психіатрії Майкл Л. Раттер виділяє наступні критерії, за якими повинна проводитися оцінка відповідності/відхилення психофізичного розвитку від норми:

1) Відповідність симптому віковим і статевим нормам.

2) Тривалість симптому.

3) Життєві обставини (ситуація).

4) Соціокультурне оточення.

5) Поєднання з іншими симптомами.

6) Ступінь зміни звичайної поведінки .

7) Тип симптому.

Окрім понять «норма» і «патологія» в психології та медицині використовується термін «аномалія».

Аномалія – відхилення від норми, випадання зі статистичної закономірності, незвичайність будь-якого явища (яке при цьому не носить патологічний характер). Іноді під аномалією розуміється крайній варіант норми.

 

 

2.2. У психології термін здоров'я використовується у двох значеннях – «психічне здоров'я» та «психологічне здоров'я».

Психологічне здоров'я не пов'язане лише з відсутністю нервово- психічного захворювання і передбачає наявність як негативних, так і позитивних критеріїв.

Психічне здоров'я - відповідно до визначення Всесвітньої організації охорони здоров'я, це стан благополуччя, при якому людина може реалізувати свій власний потенціал, справлятися зі звичайними життєвими стресами, продуктивно та плідно працювати, а також вносити внесок в життя своєї спільноти. З даного визначення випливає одна важлива думка про те, що якщо фізичний стан здоров'я це здоров'я чого-небудь речового, то психічне здоров'я - це нормальне функціонування фактично психічних процесів в людині.

Психічне здоров'я визначається, також за так званим негативним критерієм – відсутністю нервово-психічного захворювання. Виходячи з цього, психічно здоровою є людина, яка на даний момент не хворіє ні одним психічним захворювань.

Таким чином, психічне здоров'я - інтегральна характеристика повноцінності психологічного функціонування індивіда. Визначення психічного здоров'я в сучасній науці тісно пов'язане із загальним уявленням про особистість і механізми її розвитку.

 

2.3. Вивчаючи причини аномального розвитку, потрібно виділити наступні: біологічні, що в свою чергу містять ендогенні, екзогенні та соціальні фактори.

Всі вищевказані біологічні та соціальні фактори призводять до виникнення психологічних дефектів (від лат defectus – вада, недолік).

Згідно концепції Л.С. Виготського, слід розрізняти дві групи дефектів:

1. Первинні дефекти – часткові або загальні порушення в ЦНС, а також невідповідність рівня розвитку віковій нормі.

2. Вторинні дефекти – виникають у ході розвитку дитини з порушеннями психофізичного розвитку в тому випадку, якщо соціальне оточення не компенсує ці порушення, а, навпаки, сприяє їх розвитку.

Особливе місце в процесі розвитку вторинного дефекту займають реакції самого індивіда на первинний дефект.

Слід також звернути особливу увагу на типи особистісних реакцій на дефект: ігнорування; витіснення; компенсація; гіперкомпенсація; астенічний тип реагування.

 

3. Порушення в психічному розвитку особистості (дизонтогенез) є одними з найбільш актуальних питань Психолого-педагогічної експертизи.

Різноманіття форм дизонтогенезу дозволяє виділити кілька його варіантів (В.Лебединський).

Групи дизонтогенезу Типи дизонтогенезу
Відставання в розвитку Психічна недорозвинення
Затримка розвитку
Диспропорції в розвитку Спотворений розвиток
Дисгармонічний розвиток
Випадання окремих функцій Пошкоджений розвиток
Дефіцитарний розвиток

 

Типовим прикладом психічного недорозвинення виступає розумова відсталість – стійке порушення переважно пізнавальної діяльності, викликане органічним ушкодженням кори головного мозку У психіатрії та дефектології поняттю розумова відсталість відповідає діагноз олігофренія.

 

Етіологія олігофренії може носити як ендогенний (генетична аномалія – ​​ хвороба Дауна), так і екзогенний характер (ураження ЦНС інфекціями в період раннього або внутрішньоутробного розвитку).

Особливостями олігофренії виступають тотальність та ієрархічність недорозвинення.

Залежно від «важкості» симптомів розрізняють три ступені олігофренії: дебільність, імбіцильність, ідіотія.

Слід диференціювати олігофренію від: затримки психічного розвитку (ЗПР); від нормальних дітей з розладом мови і з дефектами діяльності аналізаторів.

При розгляді даного питання слід особливу увагу звернути на методи і методики дослідження розумово відсталих дітей.

1) Спостереження за їх грою. Для олігофренів у відношенні показника емоційно-вольового розвитку характерні:

- слабо виражений інтерес до іграшок;

- наявність стереотипних дій;

- відсутність порядку та цілеспрямованості гри;

- відсутність творчих задумів;

- олігофренам важко назвати те, чим вони в даний момент зайняті, їх дії не відповідають висловлюванню;

- немає вираженої емоційної реакції на успіх чи невдачу;

- в процесі гри або іншої діяльності часто відволікаються.

2) Метод бесіди з батьками та самою дитиною. При встановленні розумових здібностей дитини в ході бесіди слід виявити:

- точність уявлень дитини про себе, своїх батьків, родичів, друзів;

- характер уявлень про час;

- уявлення про явища природи;

- здатність орієнтуватися в просторі.

3) Психодіагностичне обстеження. Для діагностики розумово відсталих дітей можуть застосовуються такі методики:

Традиційні тести інтелекту (дитяча шкала Векслера).

«Піраміда» – ряд різнокольорових кілець, які дитина повинна надіти на стрижень згідно командам дорослого. Методика дозволяє діагностувати моторику дитини, сформованість поняття величини, розрізнення кольору і т.д. У розумово відсталих дітей при роботі з пірамідою виявляються такі симптоми:

- порушення моторики: їх рухи погано скоординовані, незграбні, неточні, у деяких дітей може спостерігатися тремор;

- нанизують кільця на стрижень без урахування величини;

- не розуміють інструкції, грають з кільцями, розкидають їх;

- відволікаються від роботи або кидають її, якщо в полі зору потрапляють які-небудь нові предмети.

Дошки Сегена – виявляють координацію рухів, вміння співвідносити розмір і форму предметів.

Методика Пьєрона-Рузера (по типу «Шифровки» Векслера) – діагностика процесів уваги.

4) Метод аналізу продуктів діяльності – малюнків.

 

Затримка психічного розвитку по суті є уповільненням темпів психічного розвитку дитини. Етіологія – хронічні захворювання, несприятливі умови виховання. Іноді стосовно ЗПР використовують термін «інфантильність».

 

Виділяється кілька типів ЗПР: гармонійний психофізичний інфантилізм; органічний інфантилізм; церебрально-органічна ЗПР; соматогенна затримка; педагогічна та мікросоціальна занедбаність.

Всі форми ЗПР можна умовно розділити на два типи: інтелектуальна та емоційна.

При корекційній роботі (розвиваючому навчанні) через певний час розвиток дитини наздоганяє норму (у легких випадках – через 2-3 роки).

Критерії діагностики ЗПР (для дітей молодшого шкільного віку)

Параметри психіч. розвитку Дебільність Типи ЗПР
Гармонічний інфант-м Органічний ЗПР Соматогенний. ЗПР Педагогічна занед-ть Церебрально-органічне ЗПР
Моторика Нерозвинута Швидка Дещо незграбна В нормі В нормі Погана координація
Увага Інертна, ускладнена Недостатньо довільна Недостатньо довільна Нестійка В нормі Недостатня концентрація
Пам’ять Механічна Переважно мимовільна Дещо знижена Дещо знижена Не порушена Запам’ятовування ускладнено
Вербальний інтелект Недостатній (нижче 70 IQ). В межах норми IQ менше 90 (наближений до меж норми) Крайній варіант норми (IQ = 85) IQ менше 90 (наближ до меж норми) IQ = 70-90 нижче норми, але вище дебільності
Невербальний інтелект Недостатній В межах норми В межах норми В межах норми В межах норми Крайній варіант норми
Емоції Розвинуті слабо Виразні, важко контролюються Пасивні страхи або підвищений настрій Виражена емоц. лабільність Адекватні Виражена інертність, аффективність Вибуховість
Вольова регуляція Підвищена Навіюваність, недостат. довільність Не розвинута Не розвинута Розвинута слабо Розвинута при виконанні звичайних завдань Не ровинута
Критичність Відсутня Недостатня Виражена орієнтація на оцінку дорослих В межах норми Недостатня Недостатня
Самооцінка<






©2015 arhivinfo.ru Все права принадлежат авторам размещенных материалов.