 |
|
Навчально-методичний матеріал
1. «Антигромадська поведінка» як система існує тільки у вигляді сукупності антигромадських вчинків і дій окремих людей.
Така поведінка є не що інше, як сукупність дій та вчинків, що завдає шкоди суспільству, ці вчинки скоєні свідомою особистістю, здатною регулювати спрямованість своєї поведінки і, отже, нести за неї відповідальність.
Структура антигромадської поведінки.
В антигромадській поведінці є такі елементи минулого досвіду:
- негативний досвід старших.
- соціальні звички і традиції;
- засвоєні погляди та уявлення, що властиві певниим формам суспільної свідомості;
- особистісні трансформації та ін.
Суспільна небезпека являє собою об'єктивну реальність, притаманну деяким діянням в певних умовах місця, часу, обстановки, характеру їх скоєння.
Суспільна небезпека індивідуальних актів антисуспільної поведінки входить обов'язковим компонентом в систему антигромадських проявів.
Проте суспільна небезпека є і оцінною категорією суспільної свідомості, яка, відображаючи об'єктивну суспільну небезпеку діянь, оцінює цю небезпеку в відповідних нормах.
Система норм – категорія історична. Будь-яка соціально-економічна система завжди нав'язувала суспільству за допомогою держави і засобів ідеологічного впливу ту систему норм, яка відповідає її інтересам. Тому, в будь-якому суспільстві система пануючих норм визнавала суспільно небезпечним те коло дій, яке суперечило актуально значимим соціально-економічним інтересам усього суспільства. Порушення різних соціальних норм мають різну ступінь суспільної небезпеки.
Залежно від ступеня суспільної небезпеки вчинку, а також від того, яка соціальна норма порушується, прийнято поділяти акти антигромадської поведінки на аморальні вчинки, правопорушення та злочини.
1. Аморальні вчинки – це такі дії, які порушують вимоги норм моральності, прийняті у суспільстві, суперечать правилам людського існування, завдають шкоди суспільному благу.
2. Правопорушення – суспільно шкідливі дії чи бездіяльність учасника суспільних відносин, заборонені юридичним правом.
3. Злочини – небезпечні для державного та громадського правопорядку протиправні, злочинні, карні діяння.
Основним критерієм злочинних дій є: значущість, серйозність збитку, шкоди, заподіяної тому чи іншому громадському стосунку, що охороняється кримінальним правом. Юридичною формою вираження суспільної небезпеки злочинного діяння є порушення тієї чи іншої конкретної норми кримінального закону, що захищає найбільш суттєві інтереси суспільства. Закон не тільки встановлює ознаки дії, яка визнається злочинним, а й передбачає певне покарання за її вчинення.
2. Основні види судових експертиз, в яких психолог бере участь в ролі експерта, – це судово-психологічна і комплексна судова психолого-психіатрична експертизи. При цьому, в ролі консультанта та спеціаліста психолог може залучатися до проведення психіатричних експертиз.
Судово-психологічна експертиза стала розвиватися в нашій країні в 70 -і рр. ХХ століття, а трохи пізніше виникла і комплексна судова психолого-психіатрична експертиза.
Важливою обставиною є те, що на сьогоднішній день практично не існує спеціалізованих експертних установ, які проводять тільки судово-психологічну експертизу, в той же час посада експерта-психолога передбачена у всіх судово-психіатричних відділеннях психіатричних лікарень в системі Міністерства охорони здоров'я, тобто в тих установах, які здійснюють судово-психіатричну і комплексні з нею експертизи. Окрім того, призначення і проведення психолого-психіатричної експертизи має деякі практичні переваги для судово-слідчих органів, так як замість послідовного проведення двох експертиз одноразове проведення комплексної експертизи істотно підвищує рентабельність здійснення експертизи і скорочує терміни слідства.
За безпосередньої участі у проведенні судово-психіатричної експертизи психолог не виступає в ролі експерта – експертом, що вирішує питання судово-слідчих органів тут є тільки психіатр. Психолог надає експерту-психіатру допомогу для правильного вирішення діагностичних та експертних питань, що відносяться до компетенції судової психіатрії.
При проведенні однорідної судово-психологічної експертизи психолог виступає як самостійний експерт. Відповіді на питання, що цікавлять суд і слідство, базуються на порівняльному аналізі як експериментальних даних, так і результатів психологічного аналізу документів. Психолог в даному випадку несе не тільки професійну, морально-етичну, а й кримінальну відповідальність за правильність і неупередженість отриманих результатів та сформульованих на їх основі експертних висновків.
У комплексній судовій психолого-психіатричній експертизі психолог виступає відразу в двох ролях. На першому етапі проведенння комплексної експертизи він здійснює експериментально-психологічне дослідження, з якого психіатр-експерт бере дані, що мають значення для встановлення психіатричного діагнозу і вирішення експертних психіатричних питань.
3.Юридичними підставами проведенння судово-психологічної експертизи є постанова особи, яка провадить дізнання, слідчого, прокурора або судді чи ухвала суду. Інші письмові документи або усні розпорядження не можуть служити підставами проведення експертизи.
У постанові (ухвалі) про призначення експертизи обов'язково має зазначатися обґрунтування щодо її призначення. Окрім того, в постанові (ухвалі) повинні міститися й інші відомості: хто і коли виніс постанову (ухвалу); прізвище експерта або найменування установи, в якій повинна бути проведена експертиза; питання, поставлені перед експертами; матеріали, надані в розпорядження експертів.
Питання, поставлені перед експертом-психологом, не повинні виходити за межі його професійної компетенції.
В якості джерел інформації, що надаються в розпорядження експерта, зазвичай вказують досліджувану особу, кримінальну справу і залучену до неї медичну документацію.
Клопотати про призначення судово-психологічної експертизи може сама особа, яка потребує експертизи (обвинувачений, свідок, потерпілий), а також її представник (захисник обвинуваченого, законний представник потерпілого).
Судову експертизу за участю психолога бажано призначати не на ранніх етапах попереднього слідства, а коли зібрано матеріали, що характеризують особу випробовуваного, і детально вивчені обставини справи.
Судово-психологічна експертиза є дослідженням, проведеним експертом на основі спеціальних знань в галузі психології з метою дачі висновку, який після відповідної його перевірки і оцінки слідчим або судом буде доказом у кримінальній або цивільній справі.
Предметомсудово-психологічної експертизи є вивчення конкретних процесів, властивостей, станів і механізмів психічної діяльності людини, які мають значення для встановлення істини у кримінальній або цивільній справі.
Об'єктом судово-психологічної експертизи є психічна діяльність здорової людини в сукупності суб'єктивних і об'єктивних факторів її актуальної життєдіяльності, індивідуально-особистісного статусу, а також особливостей соціо-культурного оточення і структури міжперсональних відносин.
Конкретно персоніфікаціями об'єкту СПЕ можуть бути обвинувачений, потерпілий, свідок.
Таким чином, можна визначити об'єкт дослідження експерта-психолога як психічну діяльність підекспертної особи в юридично значимих ситуаціях.
Відповідно, предметом конкретного дослідження судового психолога-експерта виступають закономірності та особливості протікання і структури психічних процесів (психічної діяльності), що мають юридичне значення і тягнуть певні правові наслідки: особливості функціонування психічної діяльності людини в юридично значимих ситуаціях, незалежно від того, чи є вони патологічними або віковими, особистісними, емоційними, з чітко вказаною кінцевою метою, заради досягнення якої вони досліджуються.
Основним процесуальним обов'язком експерта-психолога є надання об'єктивного висновку на основі проведених досліджень відповідно до його спеціальних знань з питань, поставлених перед ним органом, що веде провадження у справі. Окрім того, експерт-психолог зобов'язаний:
1) З'явитися за викликом органу, який призначив експертизу, і, зокрема, на допит, і дати правдиві свідчення з приводу проведеного дослідження та даного висновку.
2) Заявити самовідвід за наявності низки підстав, зазначених у законі. Експерт не може брати участь у розгляді справи, якщо:
а) він є потерпілим, свідком, ким-небудь з учасників справи або їх представником;
б) він є родичем потерпілого, обвинуваченого або їх законних представників, а також родичем обвинувача, захисника чи особи, яка здійснювала дізнання;
в) він знаходиться або знаходився у службовій або іншій залежності від обвинуваченого, потерпілого, цивільного позивача або відповідача;
г) він брав участь у справі в якості спеціаліста;
д) є інші обставини, які дають підставу вважати, що експерт особисто зацікавлений у кримінальній справі.
3) Не розголошувати дані попереднього розслідування без дозволу органу дізнання, слідчого, прокурора.
4) Повідомляти письмово про неможливість дати висновок, якщо поставлені питання виходять за межі спеціальних психологічних знань або надані матеріали недостатні для дачі висновку.
Експерт-психолог має право:
1) знайомитися з матеріалами справи, що відносяться до предмета експертизи;
2) клопотати про надання йому додаткових матеріалів, необхідних для дачі висновку;
3) бути присутнім при проведенні слідчих (судових) дій, а також задавати допитуваним питання, що стосуються предмета експертизи з дозволу слідчого або суду;
4) експерти мають право радитися між собою перед винесенням вироку;
5) вказати у висновку обставини, з приводу яких органом, що призначив експертизу, були поставлені питання, за умови, що вони мають значення для справи та їх встановлення входить до компетенції експерта-психолога;
6) оскаржувати такі дії особи, яка проводить дізнання, слідчого, прокурора, суду, які ущемляють права експерта-психолога;
7) якщо експерт-психолог не є співробітником експертної установи, він має право на винагороду за проведене ним експертне дослідження.
4. Існує декілька видів класифікації судово-психологічної експертизи, що мають значення для практики попереднього слідства і судочинства:
1) За місцем і умовами проведення;
Судово-психологічна експертиза зазвичай проводиться амбулаторно або в залі судового засідання. Комплексна судова психолого-психіатрична експертиза проводиться частіше стаціонарно, хоча і в цьому випадку можливе проведення експертизи амбулаторно або в залі судового засідання.
2) за процесуальним становищем випробовуваних;
Судово-психологічна експертиза проводиться стосовно таких процесуальних фігур, як підозрюваний, обвинувачений, підсудний, свідок і потерпілий. Особа, затримана за підозрою у вчиненні злочину, або особа, до якої застосовано запобіжний захід до пред'явлення обвинувачення, є підозрюваною. Після винесення постанови про притягнення його як обвинуваченого, підозрюваний визнається обвинуваченим. Обвинувачений, справа щодо якого прийнята до провадження судом, іменується підсудним. Потерпілим визнається особа, якій злочином завдано моральну, фізичну або майнову шкоду, але тільки після того, як дізнавач, слідчий або суддя винесе постанову, або суд – ухвалу про визнання громадянина потерпілим. В якості свідка для дачі показань може бути викликана будь-яка особа, якій можуть бути відомі обставини, що підлягають встановленню у кримінальній справі.
3) За предметом експертизи.
За характером питань, що вирішуються експертизою, і юридичним значенням експертних висновків можна виділити наступні завдання (і відповідно – види) судово-психологічної експертизи:
- Встановлення індивідуально-психологічних особливостей випробовуваного, здатних істотно вплинути на його поведінку і формування у нього наміру вчинити злочин.
- Встановлення наявності або відсутності у випробовуваного в момент скоєння злочину стану афекту чи інших непатологічних емоційних станів, здатних істотно вплинути на його свідомість і діяльність.
- Встановлення здатності неповнолітніх обвинувачених, що мають ознаки відставання в психічному розвитку, не пов'язаному з психічними розладами, повною мірою усвідомлювати фактичний характер і суспільну небезпеку своїх дій, керувати ними.
- Встановлення здатності обвинувачених, потерпілих або свідків правильно сприймати обставини, що мають значення для справи і давати про них правильні покази.
- Встановлення здатності потерпілих у справах про зґвалтування правильно розуміти характер і значення скоєних з ними дій або здатність чинити опір.
- Встановлення наявності в особи, яка ймовірно покінчила життя самогубством, в період, що передував її смерті, психічного стану, що призвів до самогубства, і визначення можливих причин виникнення цього стану.
- Встановлення провідних мотивів у поведінці людини і мотивації окремих вчинків, як важливих психологічних обставин, що характеризують особистість.
- Встановлення соціально-психологічної структури злочинної групи та ролі конкретного випробовуваного в груповій злочинній діяльності, на підставі наявних даних про психологічні особливості особистостей її учасників.
- Встановлення можливості виникнення різних психічних явищ і станів, що перешкоджають нормальному здійсненню професійних функцій.
- Встановлення психологічних причин неадекватної поведінки, рівня критичності і усвідомлення наслідків своїх дій у випробовуваних, що знаходяться в кризових станах, схильних до впливу «катастрофічних» чинників або неусвідомлюваним маніпуляціям з боку третіх осіб.
4) За складом експертів.
- одноосібна – експертиза висококваліфікованого фахівця буває достатньою, якщо є потреба в глибокому вузькоспрямованому дослідженні об'єкту;
- комісійна(спеціалісти із однієї галузі знань) – сприяє більш об'єктивному і різноплановому аналізу експертних ситуацій, породжених суперечливими і неоднозначними системними факторами соціально-культурного та морально-етичного характеру, в яких об'єкт дослідження не визначений в однозначно-оціночній позиції щодо формально-змістовних аспектів інкримінованого делікту;
- комплексна(спеціалісти із різних галузей знань) – звернення до фахівців різних галузей знань або однієї галузі знання, але різних наукових шкіл і течій . Цей вид експертизи дозволяє забезпечити більшу об'єктивність експертного висновку.
5. Класифікація психодіагностичних методів за предметом дослідження:
1) L-дані(life record data) – методи, що дозволяють отримати дані шляхом реєстрації реальної поведінки людини. В рамках діяльності експерта-психолога до цієї групи можна віднести:
а) метод спостереження під час клініко-психологічної бесіди і проведення експериментально-психологічного дослідження;
б) аналіз щоденникових записів середнього медичного персоналу про поведінку підекспертних під час проведення стаціонарної комплексної судової психолого-психіатричної експертизи;
в) аналіз свідчень свідків та інших матеріалів кримінальної справи, в яких фіксуються особливості поведінки підекспертного особи.
2) Q-дані (questionnaire data), отримані шляхом різних опитувальників та інших методів самооцінки і самозвіту.
3) Т-дані( test data), отримані при безпосередньому експериментальному дослідженні випробовуваних.
Класифікація психодіагностичних методів за процедурою дослідження:
1) Біографічний метод. У діяльності експерта-психолога дана процедура постає у вигляді психологічного аналізу кримінальної справи і долучених до нього матеріалів та включає в себе елементи контент-аналізу.
Психологічний аналіз матеріалів кримінальної справи складається з наступних основних компонентів:
- вивчення об'єктивного анамнезу життя підекспертної особи – за документами, що відображають її життєвий шлях; за показаннями родичів, друзів, товаришів по службі і т.п.; за медичною документацією;
- вивчення суб'єктивного анамнезу життя – за показаннями підекспертної особи, за даними клініко-психологічної бесіди;
- вивчення динаміки психічної діяльності підекспертного особи в період часу, що цікавить судово-слідчі органи – за показаннями свідків; за показаннями випробовуваної особи під час слідства і судового розгляду; із слідчих експериментів і виходу на місце події; з матеріалів інших експертиз.
2) Спостереження. Включає в себе спостереження за випробовуваним під час проведення експертизи, а також перегляд різних відеоматеріалів.
3) Діалогові методи. Основний діалоговий метод – це бесіда, яка при обстеженні неповнолітніх і малолітніх випробовуваних може доповнюватися різними ігровими інтерактивними методами. Основні функції бесіди – встановлення довірчого контакту з випробовуваним, збирання біографічних відомостей, аналіз суб'єктивного звіту про динаміку психічного стану в цікавій для суду і слідству ситуації, її смислового сприйняття і осмислення, діагностика особливостей самосвідомості, особистісних рис, особливостей характеру, емоційного реагування, реакції на стрес, фрустрації, конфлікти та інші властивості особистості.
4) Об'єктивні тести. Характеризуються наявністю правильних або нормативних відповідей. У діяльності експерта-психолога зазвичай використовуються психометричні методи, що дозволяють виміряти рівень інтелектуального розвитку, і класичні патопсихологічні методи дослідження пізнавальних процесів – уваги, пам'яті, мислення з акцентом на якісний аналіз даних, що відрізняються від нормативних.
5) Стандартизовані самозвіти.
- Тести-опитувальники. Опитувальники можуть ґрунтуватися на клініко-психологічній типології особистості (ММРІ), типології рис особистості (16 - факторний опитувальник Кеттелла), характеру (опитувальник Шмішека, ПДО А.Є. Личко), темпераменту (опитувальник Стреляу, ЕРІ Айзенка), окремих рис особистості та психічних станів (опитувальник суб'єктивної локалізації контролю Роттера, агресії Басса-Дарки, тривожності Спілбергера та ін.).
- Суб'єктивне шкалювання. Найчастіше в судово-психологічній експертизі застосовують шкали самооцінки за Дембо-Рубінштейн або більш складні техніки виявлення особистісних конструктів за Келлі (репертуарні решітки та ін.).
6) Проективні техніки.
- Класична словесна апперцепція (ТАТ, тест Роршаха, тест руки Вагнера та ін.).
- Проективне надання переваги. Методи, засновані на виборі випробуваним одного або декількох з пропонованих стимулів (колірний тест Люшера, тест Сонді, колірний тест стосунків О. Еткінда та ін.)
- Рисункові тести. Найчастіше використовується малюнок людини, неіснуючої тварини, сім'ї. Застосовується досить уніфікована стандартизована схема інтерпретації. Ефективний при роботі, насамперед, з малолітніми та неповнолітніми випробуваними.
- Напівпроективні тести. До них можна віднести тест Розенцвейга, методи незакінчених речень, Піктограму.
7) Аналіз продуктів спонтанної творчості. Застосовується в тих випадках, коли в розпорядженні експерта-психолога є малюнки, картини, літературні твори випробовуваного.
6. Після вивчення наданих матеріалів та експериментально-психологічного дослідження випробуваного психолог-експерт (або комісія експертів) складає висновок судово - психологічної експертизи.
ОРІЄНТОВНА СХЕМА
ЕКСПЕРТНОГО ПСИХОЛОГІЧНОГО ВИСНОВКУ
1) Час і місце проведення СПЕ. Дані про експерта.
2) Анкетні (демографічні) дані випробовуваних або групи випробовуваних.
3) Підстави експертизи та експертні питання (предмет СПЕ).
4) Умови проведення експертизи: соціально-психологічні, ситуативно-екологічні, просторово-часові.
5) Перелік експертних завдань та експертних дій по їх вирішенню.
6) Джерела і форми аналізу наявних матеріалів, які стосуються справи.
7) Дані додаткових запитів і допоміжні досліджень.
8) Психологічний анамнез випробовуваного: бесіди як з самим випробовуваним, так і з можливими іншими суб'єктами СПЕ.
9) Основні діагностичні результати, отримані на основі експериментально-психологічного дослідження.
10) Діагностичне осмислення(конкретно-ситуаційний аналіз даних) і постановка психологічного діагнозу.
12) Резюме-висновок (відповіді на експертні питання).
13) Рекомендації (при необхідності) про прийняття певних рішень або корекційних заходів відносно суб'єктів СПЕ.
Необхідними складовими загальної структури ДІАГНОСТИЧНОГО ВИСНОВКУ СПЕ є:
А) ПРЕАМБУЛА – вступна частина, яка відображає розуміння психологом-експертом експертного завдання – психологічної структури розв'язуваної проблеми (предмета дослідження), у відповідності з поставленими «замовником» питаннями.
Б) методологічне обґрунтування – приведення даних контент-аналізу наявних матеріалів, які пов'язаниі з досліджуваним питанням, в аспекті висунення гіпотез щодо природи і можливих причин особливостей обстежуваного, обґрунтування стратегії і тактики проведення обстеження, використання в ньому певного методичного арсеналу.
В) ЕКСПЕРИМЕНТАЛЬНА (психодіагностична) ЧАСТИНА:
- чіткий опис умов проведення експерименту, параметрів тестової ситуації, досліджуваних властивостей і якостей із зазначенням відповідних методик;
- опис «життєвого шляху», умов розвитку обстежуваного із зазначенням значущих для подальшого аналізу та формування цілісного уявлення про особливості його оточення, які сприяли формуванню мотивів протиправної поведінки;
- опис основних характеристик актуального стану обстежуваного, особливостей його позиції щодо вчиненого діяння;
- виділення основних домінант поведінкових проявів випробуваного в ході експериментально-психологічного дослідження, характеру ставлень обстежуваного до тестування;
- Приведення основних даних тестування, що показують суттєві індивідуально-психологічні особливості обстежуваного, цілісну структуру його здібностей і особистості.
Г) АНАЛІТИЧНА ЧАСТИНА І ПОСТАНОВКА ДИАГНОЗУ:
- психологічний аналіз експертної ситуації у світлі виявлених індивідуально-психологічних особливостей та зовнішніх впливів;
- чітке, у відповідності до поставленим питань, і при цьому «щадне» формулювання діагностичного висновку;
- обґрунтованість і «зрозумілість» експертних висновків;
- при необхідності – конкретний перелік рекомендацій проаналізованого експертного випадку із зазначенням послідовності і співвіднесеності виховних та корекційних заходів.
Якщо експертний висновок визнано недостатньо ясним і повним, то судові органи можуть викликати експерта на допит, якщо і допит експерта не вніс необхідної ясності, може бути призначена додаткова експертиза. Це зазвичай випадки, коли потрібно:
1) рішення нових питань шляхом дослідження вже досліджених основною експертизою об'єктів;
2) вирішення тих питань, на які не було дано вичерпні відповіді при основній експертизі, із залученням додаткових матеріалів;
3) заповнення документації основної експертизи на основі додаткового дослідження вже досліджених попередньою експертизою об'єктів.
Висновок судово-психологічної експертизи може бути визнано необґрунтованим або можуть виникнути сумніви в його правильності, у випадках, коли:
1) у справі встановлені додаткові факти, які по-новому розкривають обставини справи;
2) висновок ґрунтується на матеріалах справи, в якій відсутні відомості про особу або кримінальну ситуацію;
3) висновки експерта суперечать фактичним обставинам справи;
4) виявлено некомпетентність експерта-психолога, що може проявлятися у виході за межі своєї компетенції.
ЛІТЕРАТУРА:
Баранов П.П. Курбатов В.И. Юридическая психология. П.П.Баранов, В.И. Курбатов. – Ростов на Дону, «Феникс», 2007. – 233 с.
Бедь В.В. Юридична психологія. В.В. Бедь – К., 2002. – 376 с.
Игошев К.Е. Психология преступных проявлений среди молодежи. К.Е.Игошев. – М., 1971.– 82 с.
Еникеев М. И. Юридическая психология: Учеб. для вузов. М.И. Еникеев. – М., 1999. —517с.
Коновалова В.Е. Правовая психология. Учебное пособие. В.Е. Коновалова. – Харьков, 1997. – 376 с.
Костицкий М.В. Судебно-психологическая экспертиза. В.М. Костицкий. – Львов, 2007. – 140 с.
Коченов М.М. Введение в судебно-психологическую экспертизу. М.М. Коченов – М., 1980. –117 с.
Коченов М.М Комплексная психолого-психиатрическая экспертиза (к постановке проблемы). М.М.Коченов // Вопросы борьбы с преступностью. - М., 1978. Вып. 29. – С. 114 —126.
Кудрявцев И.А. Судебная психолого-психиатрическая экспертиза. И.А. Кудрявцев. – М., 1988. —224 с.
Коновалова В.О., Шепітько В.Ю. Юридична психологія. В. О.Коновалова, В.Ю.Шепітько – К., 2004. – 424 с.
Лукашевич В.Г. Тактика общения следователя с участниками отдельных следственных действий: Учебное пособие. В.Г.Лукашевич - К., 1989. – 44 с.
Следственные действия. Процессуальная характеристика, тактика и психологические особенности: Учебное пособие / Гаврилов А.К., Глазырин Ф.В., Ефимичев С.П., Закатов А.А., и др.; Под общ. ред.: Смагоринский Б.П.. - 2-е изд., перераб. и доп. - М.: Изд-во УМЦ при ГУК МВД РФ, 1994. – 242 с.
Нагаев В.В. Основы судебно-психологической экспертизы: Учеб. пособие для вузов. В.В. Нагаев. – 2-е изд., перераб. и доп. – М.ЮНИТИ-ДАНА;Закон и право, 2003. – 431 с.
Сафуанов Ф.С. Об основных категориях судебно-психодогической экспертизы в уголовном процес се. Ф.С. Сафуанов. // Психологический журнал. – М., 1994. - Т. 17. №3. С. 51-54.
Сафуанов Ф.С. Судебно-психологическая экспертиза в уголовном процессе. Ф.С. Сафуанов. – М., 1998. – 165 с.
Юридична психологія: Підручник / За заг. ред. Я.Ю. Кондратьєва.– К.: Ін Юре, 1999. – 352 с.
|укладення,
Тема 9. СОЦІАЛЬНО-ПСИХОЛОГІЧНА ЕКСПЕРТИЗА
1. Соціально-психологічна експертиза у сфері маркетингу (фокус –групові дослідження).
2. Соціально-психологічна експертиза персоналу організацій (ассессмент).
3. Соціально-психологічна експертиза телевізійних проектів ЗМІ.
4. Соціально-психологічна експертиза рекламних повідомлень.
ОСНОВНІ ПОНЯТТЯ: фокус-группи; маркетинг; «політичний маркетинг», «глибинне інтерв'ю, «зондування», респонденти, замовник, дослідник; дослідницькі ролі: постановник, модератор, аналітик; аналітичні підходи: менеджерський, маркетинговий, політологічний, клінічний, соціологічний; контент-аналіз; групова соціодинаміка; мова|язик| групового обговорення; «рекрутмент»; постановочне дослідження; промфінплан дослідження; критерії відбору респондентів; фільтруюче опитування|опитування|; формування вибірки; план обговорення; особові якості і методи модератора; спостерігачі; ассессмент; експертиза продукції ЗМІ.
Навчально-методичний матеріал
1. Експертний аналіз в сфері маркетингу грунтується на застосуванні методу фокус-групових досліджень.
Основною сферою застосування фокус-групових досліджень стали дослідження, що включають:
• традиційний маркетинг товарів і послуг,
• маркетинг некомерційних організацій, пов'язаний в основному з оцінкою ефективності різних соціальних проектів і програм;
• «політичний маркетинг», пов'язаний з вивченням іміджів політичних діячів, організацій та їх програмних документів.
Фокус-групи мають (або можуть мати) подвійну генезу: соціологічну і психологічну.
Фокус-група- метод якісних досліджень в соціології.
Найближчим аналогом фокус-груп в соціології є індивідуальне глибинне інтерв'ю, а в психології – експериментальні групи, психотерапевтичні ділові ігри, тренінги.
У соціології термін «глибиннє інтерв'ю» використовується у значенні, пов'язаному зі словом «зондування» (рrobling). «Глибинне інтерв'ю» або «глибинний зондаж» – це, так би мовити, зондаж до кінця, тобто до тих пір, поки не з'явиться впевненість, що респонденту вже нічого сказати з даного питання. У неструктурованих глибоких інтерв'ю у інтерв'юера, звичайно, немає можливості з такою ж наполегливістю заглиблюватися у кожне питання, але передбачається, що ключові питання, наскільки це можливо, будуть прозондувані до кінця.
Термін «фокусоване (focussed) інтерв'ю» є винаходом Мертона і його колег (1956). «Фокусоване інтерв'ю» відрізняється від інших типів дослідницького інтерв'ю наступними параметрами:
1) особи, що беруть інтерв'ю, повинні бути учасниками деякої певної ситуації: вони переглянули фільм, прослухали радіопрограму, прочитали статтю або книгу, брали участь в психологічному експерименті тощо;
2) гіпотетично важливі елементи, а також характер, процеси та загальна структура цієї ситуації попередньо проаналізовані психологом, на основі чого він прийшов до ряду гіпотез;
3) на основі цього аналізу розроблено план проведення інтерв'ю, в якому окреслюються найважливіші області дослідження і гіпотези;
4) інтерв'ю фокусується на суб'єктивних переживаннях осіб з приводу заздалегідь проаналізованої ситуації.
У груповому інтерв'ю відбуваються два важливі процеси :
1. Диференціація учасників у зв'язку з їх ставленням до предмету який обговорюється.
2. Інтеграційні соціальні процеси, за якими формуються ці відносини, стають очевидними, наочними, а не уявними.
В основі осмислення і аналізу матеріалів фокус-груп і більшості інших якісних методів лежить так звана концептуальна тріангуляція, тобто співвіднесення один з одним різних систем поглядів.
У маркетингових фокус-групових дослідженнях є три основні рольові позиції: респонденти, організація-замовник і дослідник.
Основні підходи, з позицій яких аналізуються думки учасників груп:
Менеджерський підхід .
Б. Калдер ще називає його «феноменологічним», позначаючи цим терміном аналіз поглядів споживачів з точки зору поглядів виробників або, в більш широкому сенсі, з точки зору замовників дослідження. Дослідник у цьому випадку виконує функцію ретранслятора, забезпечуючи комунікацію між цими системами поглядів. За образним висловом Аксельрода (1979), фокус-групи дають виробнику шанс побути в плоті і крові споживача, поставити себе на його місце і подивитися на свою продукцію його очима.
Маркетинговий підхід.
Хоча важко сказати, чи є маркетинг науковою дисципліною, він, у всякому разі, включає в себе певну систему уявлень про топономії ринкового простору, тобто про конкуруючі людські потреби, динаміку попиту, сегменти ринку і т.д.
Політологічний підхід.
Цей підхід використовується замість маркетингового у тих випадках, коли предмет дослідження пов'язаний не з товарами, а з іміджами політичних діячів і політичною рекламою. Цей ракурс політології є системою уявлень про топонімії електорального простору.
Клінічний підхід.
Цей підхід заснований, головним чином, на використанні проективних методик, орієнтованих на виявлення неусвідомлюваних форм мотивації. Зазначені методики, в свою чергу, спираються на сукупність психологічних теорій, сформованих в основному в клінічній психології і психіатрії і перенесених потім на область нормального функціонування психіки.
Соціологічний підхід.
У маркетингових фокус-групах інтерпретуюча роль соціологічних теорій, безсумнівно, проявляє себе менш явно, ніж роль менеджерського, маркетингового та клінічного підходів, хоча вплив теорій малих груп і соціології знання, в т.ч. феноменологічної, може бути простежено. Вплив інших областей соціологічної теорії є, мабуть, більш опосередкованим, але й він, мабуть, існує.
Специфіка фокус-груп, а також індивідуальних глибоких інтерв'ю, якщо вони проводяться великими серіями, полягає в тому, що до них, принаймні теоретично, також застосовні статистичні критерії обгрунтованості, хоча й інші, ніж в кількісних дослідженнях.
Специфіка масиву первинних даних групових інтерв'ю полягає в тому, що:
1. Одиницею аналізу є не респондент, а висловлювання.
2. У завдання якісних досліджень не входить визначення чисельності або питомої ваги носіїв тієї чи іншої точки зору в суспільстві або його сегменті.
Завданням якісних методів є формування списку так званих «гіпотез існування», тобто списку думок, оцінок чи висловлювань, що існують у суспільстві і, ймовірно, що мають не нульову ступінь поширення.
У більшості досліджуваних людських проблем домінуючим є соціальний аспект.
Група, створена для проведення інтерв'ю, є, звичайно, досить штучною моделлю суспільства, але все ж групова взаємодія зобов'язує учасників, висловлюючи свої думки, відповідати при цьому на питання інших.
Соціодинаміка, керуюча груповим процесом, описана психологом Вернером,
який розробив модель цього процесу. Згідно Вернеру, він включає в себе три стадії:
1) недиференційованої спільності;
2) диференціації;
3) ієрархічної інтеграції.
В груповому інтерв'ю відбуваються два важливі процеси:
1. Диференціація учасників у зв'язку з їх ставленням до обговорюваного предмету.
2. Інтеграційні соціальні процеси, за якими формуються ці відносини, стають очевидними, наочними, а не УЯВНИМИ.
Існує ще один аспект групової взаємодії, важливий з методичної точки зору. В індивідуальних інтерв'ю мова, яка використовується респондентом, часто сильно відрізняється від природної.
У маркетингових дослідженнях ініціатором проведення фокус-груп зазвичай є фірма або організація, зацікавлена у вивченні реакції споживачів на вироблений нею продукт або послугу.
Практичне проведення дослідження за допомогою методу фокус-груп включає в себе три основних етапи:
1. Постановка цілей і планування дослідження.
2. Проведення фокус-груп.
3. Аналіз результатів і передача їх замовнику.
Постановочне, або прикладне дослідження орієнтоване на потреби замовника. Замовник є в них як першоджерелом дослідницьких цілей, так і обмежувачем. Одна з багатьох специфічних особливостей таких досліджень полягає в тому, що між замовником і дослідником часто виникає комунікаційний бар'єр, простіше кажучи, нерозуміння, результатом якого стає неправильне, неадекватно проведене дослідження, що веде до взаємного розчарування і підриває довіру до прикладної науки взагалі.
Дослідники, що працюють в ролі постановників, так само як і в ролях модераторів і аналітиків, повинні володіти двоякого роду кваліфікацією:
• Кваліфікація в галузі наук про людську поведінку: соціології, психології, клінічної психології.
• Кваліфікація маркетолога, здатного бачити і розуміти структуру і динаміку ринкового простору, технологічні та інші можливості замовника, його обмеження і ряд інших суміжних питань. До специфічних аспектів кваліфікації постановника відносяться:
• розуміння менталітету замовників, знання їх типових проблем, а також труднощів, випробовуваних ними при постановці завдань;
• володіння технікою індивідуального глибокого інтерв'ю;
• володіння технікою ділових переговорів, оскільки, як правило, постановник виконує одночасно і функції підрядника, що становить текст договору і всього пакета підлягають узгодженню документів.
Цілі і завдання маркетингового фокус-групового дослідження – це результат спільної роботи замовника і постановника. Іншими словами, це інтелектуальний продукт, який поєднує в собі специфічні знання замовника і специфічні знання дослідника. Процес постановки цілей передбачає, по суті, отримання відповідей на три основні питання:
1. Яку проблему хоче вирішити замовник ?
2. Якими засобами він може її вирішувати і які можливі альтернативи?
3. Яка інформація йому потрібна, щоб прийняти рішення і зробити потрібні кроки?
У типовому випадку документ, званий планом дослідження, повинен включати в себе:
1. Цілі дослідження.
2. Сегменти ринку і опис обстежуваних популяцій.
3. Масштаби дослідження, тобто загальна кількість груп і число географічних місць проведення з обгрунтуванням, виходячи з цілей дослідження, і вартість його проведення.
Погодивши із замовником короткий план дослідження, постановник або його співробітники можуть приступати до розробки інших документів, у сукупності утворюють програму, або, висловлюючись мовою планування, промфінплан дослідження:
1. Кількість груп із зазначенням їх складу і географічних місць проведення.
2. Фільтруюча анкета.
3. Тематичний план (запитальник) групового інтерв'ю.
4. Календарний план дослідження із зазначенням термінів виконання етапів.
5. Бюджет і кошторис витрат.
При відборі респондентів у конкретні групи використовуються два види відбіркових критеріїв:
1) забезпечення гомогенності складу учасників;
2) вибір сегментів населення релевантних поставленій проблемі.
Кінцевою метою досліджень, що проводяться в області маркетингу, є збільшення обсягів продажів того чи іншого продукту або послуги. У політичних дослідженнях ставиться аналогічна мета, а саме – збільшення числа виборців, що голосують за відповідного кандидата.
При постановці маркетингових завдань вся сукупність респондентів може бути розділена на наступні категорії:
1. Регулярні користувачі або власники досліджуваного товару (або стійкі прихильники політичного кандидата). Ці люди є кваліфікованими в тому сенсі, що можуть:
- в міру свого розуміння і усвідомлення повідомити про мотиваціях свого вибору і про позитивні якості обраного ними об'єкта;
- висловити засновану на особистому досвіді думку про недоліки обраного ними товару або кандидата.
2. Користувачі іншого товару, що відноситься до цієї товарної категорії, або прихильники інших політичних кандидатів.
3. Особи, які не визначилися в своєму виборі.
4. Потенційні користувачі – ця категорія респондентів виникає або при впровадженні на ринок нових товарів чи політичних осіб, або при освоєнні нових ринків для традиційних товарів.
5. Особи, які не користуються досліджуваною категорією товарів.
Методи відбору респондентів.
1. Фільтруюча анкета.
2. Формування вибірки.
План обговорення, або запитальник є проміжною ланкою між метою, сформульованої замовником, і самим обговоренням. Його основна функція полягає у приведенні вихідного формулювання мети до вигляду, придатного для обговорення в групах. Реалізація цієї функції включає в себе такі основні елементи:
1. Постановка будь-якої задачі починається з роз'яснення того, що дано, і що потрібно дізнатися.
2. Перелік питань для обговорення має бути складений зрозумілою для респондентів мовою.
3. Тематичний план маркетингових фокус-груп, зазвичай, будується по дворівневому принципу: укрупнені теми і вхідні в них конкретні питання.
4. Запитальник виконує дуже важливу функцію нагадування, оскільки в напруженій атмосфері дискусії модератор легко може упустити важливі питання.
Основні позитивні якості модератора:
ü Здатність не втрачати нитку обговорення, співвідносити хід дискусії з метою дослідження, модератор повинен добре розуміти як загальний зміст замовлення, так і сенс тих конкретних питань, які записані в тематичному плані дискусії.
ü У ході обговорення модератор повинен вміти концентруватися на найбільш важливих проблемах, не розпорошуючись на менш істотну інформацію.
ü Здатність надихати учасників обговорення.
ü Однією з основних якостей, яке надзвичайно допомагають модератору в роботі з групами, є його здатність до співпереживання.
ü Здатність відстоювати свою чільну роль.
ü Ефективне використання часу дискусії.
ü Зосередження обговорення на заданій проблемі залежить від ясності розуміння цієї проблеми модератором, але не меншою мірою і від того, як йому вдається постійно транслювати це розуміння групі.
Термін «організація внутрішньогрупової взаємодії» охоплює широку сукупність конкретних методичних прийомів, які можна охарактеризувати як «управління групою за допомогою самої групи». При цьому досягаються три основні цілі: а) мінімізується втручання модератора, б) забезпечується розширення охоплення респондентів і підтримка балансу їх участі в обговоренні; в) зводиться до мінімуму небезпека того, що на модераторів сконцентрується негативізм групи або окремих її учасників.
У числі найбільш поширених методів організації внутрішньогрупової взаємодії можуть бути названі наступні.
1. Переадресування питань.
2. «Підбурювання» учасників.
3. Цитування сказаного раніше.
4. Неповне розуміння.
5. «Неправильне» розуміння.
6. Конфронтація або оспорювання.
7. Прямі питання.
Основні причини, за яких варто уникати прямих питань (Templeton JF Gearing up for focus groups. Food and Beverege Marketing. March, 1990):
- Нудний вид взаємодії. Негайний результат нудьги – це емоційне відчуження і відхилення від теми. Відчуження респондентів призводить до автоматичних, поверхневих відповідей на запитання.
- Постановка прямих запитань обов'язково відбувається один на один.
- Пряма постановка питання не дозволяє проблемам з'явитися спонтанно.
- Інтерпретативна відповідальність, яку несуть дослідники фокус-груп.
8. Використання запитання «Чому?».
9. Боротьба з деструктивною поведінкою.
Закінчення роботи фокус-групи націлене на те, щоб відпустити людей в гарному настрої, створити у них позитивне емоційне ставлення до процесу фокус- групового дослідження і, можливо, до замовника (у тому випадку, коли компанія- замовник названа учасникам) .
По завершенню обговорення модератор здійснює такі дії.
1. Дякує кожному респонденту за участь в обговоренні і висловлює надію, що вони всі разом добре провели час.
2. Пояснює групі, якщо це необхідно, що за межами кімнати засідання можуть перебувати люди, які візьмуть участь у наступному засіданні, і що дуже важливо, щоб учасники цієї групи не говорили з ними про минулому засіданні.
3. Пояснює учасникам, куди їм звернутися, щоб отримати оплату.
З цього моменту засідання групи завершено, і учасникам пропонується залишити кімнату засідання. Для модератора ж і представників замовника цей момент є початком стадії обговорення проведення групи.
Необхідність присутності спостерігачів. У тих країнах, де проведення фокус-груп набуло промислові масштаби і зробилося невід'ємним елементом формування маркетингових стратегій, присутність замовників, що спостерігають за ходом обговорення через напівпрозорі дзеркала, вважається необхідним для повноцінного сприйняття і осмислення результатів фокус-групових обговорень.
Обговорення зі спостерігачами результатів групи. Існує дві основні форми проведення обговорення, які трохи різняться за своїми цілями:
1) Обговорення, що проводяться між спостерігачами організації-замовника і модератором в періоди між кількома послідовними засіданнями фокус-груп.
Цілі таких обговорень полягають у наступному:
- З'ясування питання про те, чи був тематичний план, розроблений модератором, і проведене по ньому засідання досить успішними з точки зору отримання необхідної інформації, призначеної для досягнення цілей, поставлених замовником.
- Розробка висновків з щойно проведеної групи і досягнення згоди серед членів дослідницької групи щодо того, що є основною частиною обговорення.
2) Обговорення після серії проведених груп. Це обговорення організовується після того, як проведено всі засідання, заплановані в даному дослідженні. Цілі такого обговорення полягають у наступному:
- закріпити згоду між учасниками дослідницької групи і спостерігачами організації-замовника щодо основних результатів та інформації, отриманої в ході групових обговорень;
- обговорити подальші дії в рамках більш загального проекту.
Принципи кодування інформації А. Штрауса:
1. В аналіз включаються не тільки дані, отримані в ході емпіричного етапу роботи, а всі знання, якими володіє дослідник.
2. Завдання аналізу полягає не стільки в тому, щоб зібрати і привести в порядок масу зібраних даних, скільки в тому, щоб упорядкувати безліч ідей, які виникли при вивченні цих даних.
3. Кодування є загальним терміном, застосовуваним для позначення процесу концептуалізаціі даних. Код – це термін, що позначає результат такого аналізу, якусь ідею, що виникла при вивченні даних .
4. Ідеї та відповідні їм коди є результатом свого роду осяяння («інсайту»), яке, однак, виникає на основі вже існуючих знань і концентрації інтересу в певному напрямку.
5. Дослідника не повинно бентежити, що спочатку виникають у нього ідеї та їх позначення є, з його власної точки зору, не надто вдалими.
6. У міру збільшення числа виявлених і позначених взаємозв'язків концепція стає все більш і більш щільною. Ущільнення та інтеграція концепції – це встановлення зв'язків між категоріями і створення ієрархічно організованої системи підкатегорій.
7. У міру ущільнення концепції система кодів як би «вбирає» в себе первинні дані. Дослідник бачить, що конкретні дані з отриманого ним масиву все рідше утворюють нові категорії.
8. Результат дослідження ніколи не стане єдино можливою інтерпретацією даних, що претендує на абсолютну достовірність, але він може бути гнучким і продуманим, що допускає подальший розвиток і верифікацію.
Усний звіт. Цей вид звіту є ефективним засобом комунікації з замовником на завершальному етапі дослідження, дозволяючи останньому в прямому діалозі задати досліднику всі необхідні питання, усунути неясності і тд.
Короткий звіт. Цей вид звіту за обсягом не перевищує 20 сторінок. Багато замовників знаходять, що найбільш корисним видом звіту модератора є документ, який лише резюмує найбільш важливу інформацію, отриману в ході засідання групи.
У резюмуючому звіті, зазвичай, передбачається наявність таких частин:
1. Введення.
2. Цілі.
3. Методологія.
4. Результати.
5. Рекомендації або наступні кроки.
Деталізований звіт. У типовому випадку цей вид звіту відрізняється від короткого включенням до нього прямих ілюструючих цитат зі стенограм обговорення. Частіше застосовують наступну типову схему для висвітлення питань дослідження.
1. Кожен розділ повинен починатися з загальних положень щодо найбільш важливої інформації, отриманої від учасників групи з приводу досліджуваного предмета тобто дати деяку загальну характеристику дискусії з даного предмету.
2. Наступним етапом має бути обговорення відмінностей у думках або описах способів дій, які мали місце в різних групах щодо одних і тих же питань, які підлягають дослідженню.
3. У третій частині повинні міститися витяги з записів, які проводяться після викладу основних висновків у якості додаткового засобу підвищення довіри до них.
До деталізованого звіту зазвичай докладають основну методичну документацію: фільтруючу анкету, план обговорення, а також зображення або описи наочних посібників (стимулів), якщо такі застосовувалися.
Структура основної частини звіту. Незалежно від виду звіту, його основною частиною є опис результатів і висновків. Цей розділ складається з підрозділів, що містять відповідь на конкретні питання замовника, сформульовані на етапі постановки цілей і потім втілені в тематичному плані проведення інтерв'ю.
2. Ассессмент – комплексна оцінка та розвиток персоналу. Дозволяє отримати достовірну інформацію як про особистісно-ділові якості окремих співробітників, так і про відповідність кадрового складу організації її цілям, культурі, структурі, технології та ін.
Цілі ассессмента:
• Аналіз кадрового потенціалу організації.
• Заповнення вакантних управлінських позицій.
• Формування кадрового резерву організації.
• Створення програм розвитку та навчання.
• Планування індивідуальних кар'єр.
Методологія ассессмента:
У методології Assessment злилися воєдино три теоретичних підходи до вивчення людини:
• психометрія, що виділяє індивідуальні відмінності в поведінці і особистих особливостях людей на основі порівняння їх між собою, а також надає способи порівняння-тести;
• соціально-психологічний опис поведінки, що дозволяє фіксувати конкретні факти, виділяти типові способи поведінки в конкретних ситуаціях, навчати категоризувати, структурувати спостереження неспеціалістів в області поведінкової психології;
• клінічне спостереження – метод, що дозволяє порівнювати індивідуальні прояви в конкретний момент з тим, що можна вважати оптимальним для даної особистості.
Центр Оцінки (Assessment Center) – це сучасна технологія оцінки персоналу, орієнтована на приведення кадрового потенціалу організації у відповідність з її цілями і стратегіями.
Центр Оцінки дозволяє керівникам :
• отримати найбільш повну та достовірну інформацію про професійно важливі і особистісні якості співробітників;
• оцінити відповідність цих якостей конкретної посади в організації;
• отримати повну інформацію про кадровий потенціал організації;
• приймати рішення з основних кадровим завданням, таким як:
а ) відбір при прийомі нових співробітників;
б) оцінка та атестація персоналу;
в) формування управлінського кадрового резерву організації;
г) оцінка співробітників для підвищення ефективності їх навчання.
Особливості Технології Центру Оцінки:
1. Спостереження і оцінка проводяться в спеціальних ситуаціях, в яких моделюються ключові моменти діяльності.
2. Оцінка проводиться на підставі спеціально узгодженої із замовником системи критеріїв.
3. Процедура оцінки передбачає випробування різними взаємодоповнюючими техніками і вправами.
4. Для оцінки, крім фахівців, залучаються спеціально підготовлені експерти-співробітники організації-замовника.
5. Оцінюється реальна поведінка, а не гіпотези про її причини.
Таким чином, експертна оцінка є:
• об'єктивною, так як вона не залежить від чиєїсь приватної думки або окремих думок;
• надійною, оскільки вона не залежить від впливу ситуативних факторів (настрою, погоди, минулих успіхів і невдач, можливо, випадкових);
• прогностичною, так як вона показує, до яких видів діяльності людина здатна потенційно;
• комплексною, так як оцінюється не тільки кожен з членів організації, але і зв'язки та відносини всередині організації;
• доступною для розуміння не тільки фахівцям, а також замовниками, спостерігачам і самим оцінюваним;
• вбудованої в загальну систему кадрової роботи в організацію таким чином, щоб реально сприяти її розвитку і вдосконалення.
Діагностичні процедури ассессмента:
Набір різнорідних діагностичних тестових матеріалів, що доповнюють один одного, орієнтованих на виявлення професійно важливих і особистісних якостей. У число діагностичних процедур можуть входити:
• Психологічні тести.
• Психодіагностичне інтерв'ю.
• Спеціальні вправи, що моделюють основні моменти діяльності оцінюваного фахівця.
• Діагностичні та розвиваючі тренінгові процедури.
Форми оцінки.
1. «Експертна оцінка» – порівняння з «еталоном» або профілем успішності фахівця.
2. Розвиваюча оцінка – Development Center.
3. Самооцінка – Self-Assessment.
Форми надання результатів.
• Рейтинг співробітників за критеріями.
• Бальна оцінка вираженості професійно важливих якостей співробітника з невеликим текстовим коментарем – особистий профіль фахівця.
• Висновки про ступінь відповідності кожного співробітника займаної посади.
• Психологічний портрет співробітника, що включає в себе, за бажанням замовника:
а) актуальні професійно важливі та особистісні якості співробітника і стиль роботи;
б) здібності та потенціал співробітника до навчання, розвитку, професійного зростання;
в) рекомендації з планування кар'єри; і т.д.
Питання для самоперевірки за матеріалами лекційного курсу
1. Вкажіть особливості психологічної експертизи та назвіть сфери предметної області її застосування.
2. В яких основних формах застосовуються спеціальні експертні знання?
3. Дайте визначення терміну «експертна ситуація».
4. Хто може виступати об'єктом «нормативної супервізії» та експертної оцінки?
5. Перерахуйте структурні складові експертної ситуації.
6. Дайте характеристику різновидам експертиз.
7. Назвіть основні особистісні фактори експерту, що впливають на поведінку і результати експертного аналізу випробуваного в експертній ситуації.
8. Які сучасні вимоги висуваються до особистості експерта?
9. Дайте характеристику методологічним принципам аналітичної роботи експерта.
10. Якими правами наділяється експерт для здійснення своєї експертної діяльності?
11. Назвіть обов’язки експерта при проведенні експертизи.
12. Розкрийте сутність особистості та індивідуальних тактик підекспертного.
13. Вкажіть ефекти спотворення і артефактів в експертному дослідженні.
14. Назвіть основні етапи призначення експертизи і постановки експертних питань.
15. Охарактеризуйте етап інформаційного забезпечення експертного процесу.
16. Дайте характеристику психодіагностичному етапу експертизи.
17. Опишіть етап психологічного аналізу даних експертизи.
18. Яким чином здійснюється постановка психологічного діагнозу в експертному дослідженні?
19. Зробіть опис структури експертного висновку.
20. Дайте характеристику процесу розвитку дитини|дитя| та його діагностики.
21. Назвіть основні особливості діагностики розвитку дітей раннього і дошкільного віку та охарактеризуйте їх.
22. Які критерії гармонійного розвитку існують для різних сфер життєдіяльності дитини|дитя|?
23. Назвіть фактори розвитку побутової, трудової, ігрової діяльності та діяльності спілкування.
24. Вкажіть основні підстави діяльності, склад, цілі і завдання|задача| ПМПК.
25. Дайте визначення предмету ПМПК.
26. Розкрийте зміст |поняття психофізичної «норми», патології і розвитку, що відхиляється.
27. Охарактеризуйте проблему здоров'я в психології.
28. Опишіть причини аномального розвитку.
29. Вкажіть основні параметри первинного та вторинного|повторний| дефектів.
30. Назвіть типи психічного дізонтогенезу.
31. Яка структура, цілі і завдання|задача| психолого-педагогічної експертизи?
32. Перерахуйте та дайте характеристику типовим варіантам ППЕ учня.
33. Опишіть процес експертизи готовності до шкільного навчання|вчення|.
34. Дайте характеристику процесу експертизи причин неуспішності («труднощів навчання|вчення|»).
35. Назвіть основні етапи експертизи аномалій розвитку і виховання.
36. Як проводиться експертиза соціально-дезадаптивної поведінки?
37. Причини та способи проведення експертизи причин міжособових конфліктів.
38. Дайте характеристику процесу проведення експертизи професійної компетентності педагогів.
39. Назвіть етапи проведення гуманітарної експертизи освіти та дайте їм характеристику|утворення|.
40. Назвіть основні складові структури, а також вкажіть цілі і завдання|задача| експертизи в роботі МСЕК.
41. Дайте розширений опис кола осіб, що направляються|спрямовуються,скеровуються| на МСЕК.
42. За допомогою яких методів здійснюється медико-соціальна експертиза.
43. Вкажіть основні етапи медико-соціальної експертизи.
44. Розкрийте зміст поняття психопатології життєдіяльності.
45. Дайте характеристику професійному діагнозу як оцінці працездатності хворих.
46. Що таке екологічна проблематика сучасної цивілізації?
47. Назвіть несприятливі екологічні чинники|фактор|, що викликають|спричиняти| психічні розлади.
48. Які фактори обумовлюють патогенез психічних розладів екологічної природи в теорії стресу?
49. У чому полягають клінічні прояви|вияв| психопатології при екологічному стресі?
50. Розкрийте зміст концепції посттравматичного стресового розладу (PTSD).
51. Назвіть ознаки антигромадських проявів|вияв| як об'єкта СПЕ.
52. Які судові експертизи проводять за участю психолога?
53. Назвіть складові структури, а також основні цілі та завдання судово-психологічної |задача| експертизи.
54. Охарактеризуйте види судово-психологічної експертизи.
55. Вкажіть методи і процедури психодіагностики в структурі СПЕ.
56. Що повинні включати в себе експертні висновки? |виведення|
57. Чим фокусоване інтерв'ю відрізняється від інших типів дослідницького інтерв'ю?
58. Які етапи включає в себе практичне проведення дослідження за допомогою методу фокус-груп?
59. Що повинен включати в себе план дослідження?
60. Назвіть основні методи відбору респондентів.
61. Розкрийте зміст терміну «організація внутрішньогрупової взаємодії».
62. Вкажіть основні форми проведення обговорення із спостерігачами результатів групи.
63. У чому полягають діагностичні процедури ассессмента?
64. Назвіть особливості Технології Центру Оцінки.
65. Розкрийте суть соціально-психологічної експертизи телевізійних проектів ЗМІ на основі прикладу.
66. Назвіть основні складові вербального та невербального ряду компонентів реклами.
67. Дайте характеристику основним та додатковим критеріям оцінки складовим вербального та невербального ряду компонентів реклами.
НАВЧАЛЬНО-ТЕМАТИЧНИЙ ПЛАН СЕМІНАРСЬКИХ ЗАНЯТЬ
ЗМІСТОВИЙ МОДУЛЬ 1
Теоретико-методологічні основи експертної роботи психолога-практика
Тема1. Предмет і завдання психологічної експертизи.
1. Психологічна експертиза як процес вивчення, аналізу, оцінки будь-яких питань, проблем, рішень, що потребують спеціальних знань про природу і психіку людини, для надання науково-обґрунтованого висновку.
2. Завдання психологічної експертизи: підготовка матеріалів, необхідних для обґрунтування прийняття рішень, узагальнена оцінка наслідків, які впливають або можуть впливати на людину (групу, населення району, регіону) та певну подію, розв’язання конфліктів тощо.
3. Основні проблеми, що потребують психологічної експертизи: екстремальна ситуація, перспективи розвитку району, міста, регіону, відбір у спеціальні заклади, судова практика тощо.
4. Основні поняття та методологічні принципи експертного аналізу.
5. Особи та установи, які можуть залучатися до експертизи.
Рекомендована література
Абрамова Г. С. Практическая психология. Г.С. Абрамова. – М., 1997. – 366 с.
Возрастно-психологическое консультирование : Проблемы психологического развития детей / Под ред. Г.В. Бурменской, О.А. Карабановой, А.Г. Лидерса. – М, 1990. – 136 с.
Гірник А. М. Конфліктологічна експертиза: специфіка і принципи. А.М. Гірник – К., 2002. Ч. 6, – С. 125 – 128.
Етичний кодекс психолога (Прийнятий на 1 Установчому з’їзді психологів України 18 грудня 1990 р.). – Тернопіль, 1996. – 86 с.
Еникеев М. И. Юридическая психология. М.И. Еникеев.– М.: Издательство НОРМА.— (Краткие учебные курсы юридических наук)., 2003. – 256 с.
Костицкий М.В. Судебно-психологическая экпертиза. М.В. Костицкий – Львов., 1987. – 176 с.
Кох Я. Диагностика развития раннего и дошкольного возраста // Диагностика психического развития / Под ред. Й.Шванцара. – Прага, 1978. – С. 219-231.
Коченов М.М. Введение в судебно-психологичскую экспертизу. М.М. Коченов. – М., 1980. – 117 с.
Организационно-методические проблемы опроса. Анализ документов. Наблюдение. Эксперимент. – М .: Наука, 1990 – 223 с.
Основы социальной работы: Учебник / Н. И. Бабкин, П. Д. Павленок, А. И. Яковлев и др. – М ., 2000. – 367 с.
Про затвердження Положення про експертизу психологічного і соціологічного інструментарію, що застосовується в навчальних закладах Міністерства освіти і науки України: Наказ МОН України №330 від 20.04.01.
Психическое здоровье и психосоциальное развитие детей: Доклад комитета экспертов ВОЗ. – М., 1979. – 86 с.
Сафуанов Ф.С. Судебно-психологическая экспертиза в уголовном процессе: Научно-практическое пособие. Ф.С. Сафуанов – М., 1998. – 192 с.
Скирбекк Г. Есть ли у экспертизы этические основы? Г. Скирбекк. //ж-л «Человек» - 1991. № 1, – С. 86-93.
Тема 2. Технологія проведення психологічної експертизи.
1. Основні етапи і завдання психологічної експертизи.
2. Особливості підготовчого етапу: вивчення об’єкта експертизи, побудова гіпотези, забезпечення позитивної комунікації з респондентами.
3. Необхідні умови для проведення експертизи: запит на проведення експертизи, наявність об’єкта, процедурних правил, визначеної шкали оцінювання.
4. Джерела і правила збирання фактичної інформації.
Рекомендована література
Анастази А. Психологическое тестирование: В 2-х кн. Кн. 2 / Пер. с англ., предисл. К. М. Гуревича. – М .: Педагогика, 1982. – 318 с.
Бурлачук Л.Ф., Морозов С.Н. Словарь-справочник по психологической диагностике. Л.Ф. Бурлачук, С.Н. Морозов. – К., 1989. – 528 с.
Березин Ф.Б. и др. Методика многостороннего исследования личности (в клинической медицине и психогигиене) / Ф. Б. Березин, М. П. Мирошников, Р. В.
Рожанец. — М.: Медицина, 1976. – 176 с.
Гришин В. Г. Образный анализ экспериментальных данных. В.Г.Гришин – М.,1982. – 237 с.
Коняева А.П., Лисенко В.П., Титова Т.М., Фурман А.В., Етичний кодекс товариства психологiв Украiни.А.П. Коняева, В.П. Лисенко, Т.М. Титова, А.В. Фурман. – Киiв; Донецьк, 1993. – 86 с.
Коченов М.М. Введение в судебно-психологическую экспертизу. М.М.Коченов – М., 1980. –117 с.
Кудрявцев И.А. Судебная психолого-психиатрическая экспертиза. И.А. Кудрявцев – М., 1988. – 224 с.
Сафуанов Ф.С. Судебно-психологическая экспертиза в уголовном процессе. Ф.С. Сафуанов – М., 1998. – 192 с.
Семья в психологической консультации: Опыт и проблемы психологического консультирования / Под ред. А.А. Бодалева, В.В. Столина. – М., 1989. – 208 с.
Фресс П., Пиаже Ж. Экспериментальная психология. П. Фресс, Ж.Пиаже. – М., 1966. – Вып. 1-2. – 464 с.
Тема 3. Формулювання експертного висновку й оформлення документів експертизи.
1. Експертний висновок, як головний документ експертизи.
2. Структурні складові експертного висновку. ( Коротке викладення проблеми і формулювання мети експертизи, склад колективу експертів, повний перелік джерел інфор-мації, загальна характеристика джерел проблемної ситуації, експертні оцінки, експертні пропозиції.).
3. Вимоги до звіту: наукове обґрунтування (неупередженість оцінок, об’єктивність і достовірність результатів), чіткість і ясність формулювань і рекомендацій.
4. Вимоги до оформлення документів, пов’язаних з проведенням психологічн