Главная | Обратная связь

Психологічна експертиза обману

Правовим наслідком учинення правочи­ну під впливом обману є визнання судом його недійсності. Частина перша ст. 280 ЦК вказує на те, що «якщо одна із сторін правочину навмисно ввела другу сторону в оману щодо обставин, які мають істотне значення, такий правочин визнається су­дом недійсним. Обман має місце, якщо сто­рона заперечує наявність обставин, які мо­жуть перешкодити вчиненню правочину, або якщо вона замовчує їх існування».

Звернемося до аналізу психологічного змісту поняття «обман». Варто зазначити, що в повсякденному спілкуванні слово «обман» використовують як синонім по­нять «брехня» і «неправда». Однак у суво­ро психологічному розумінні ці слова мають різне значення. Брехня – це свідоме перекручування відомої суб'єкту істи­ни: вона є усвідомленим продуктом мовної діяльності суб'єкта та має на меті ввести в оману співрозмовника. Брехня у психічно здорової, нормально розвиненої людини, зазвичай, обумовлена реальними мотивами і спрямована на досягнення конкретної мети.

На відміну від брехні, обман – це на­півправда, що провокує людину, котра її сприймає, на помилкові висновки з досто­вірних фактів: повідомляючи деякі справ­жні факти, ошуканець навмисно приховує інші, важливі для розуміння відомості.

Неправда, на відміну від обману і брех­ні, ґрунтується на щирій омані, що свід­чить про неповне знання щодо обставин, про які йдеться в повідомленні. Неправда, як і обман, ґрунтується на неповноті ін­формації, однак, на відміну від обману, той, хто говорить неправду, не приховує відомої інформації і не переслідує іншої мети, крім передачі неповного або перекру­ченого повідомлення.

Експериментально-психологічним шля­хом встановлено, що обман, як і брехня, наявний в тих ситуаціях, в яких досягнен­ня бажаного для індивіда результату є важким чи взагалі неможливим. Головне, що поєднує обман і брехню, — це свідоме прагнення людини спотворити істину.

Обман і брехня можуть бути детерміно­вані особистісними властивостями й ситу­ацією. Психологічні дослідження довели, що найчастіше брешуть особи з недостат­ньою толерантністю до стресу, підвищеною тривожністю, невротичністю, екстернальністю, демонстративною акцентуацією ха­рактеру, схильністю до протиправних дій тощо. Ситуативно обман частіше виникає там, де людина, яка бреше, має певну соціальну й моральну підтримку.

Для діагностики обману існує цілий ар­сенал психологічних методик, зокрема:

Ø аналіз мовних висловлювань;

Ø аналіз письмових текстів;

Ø аналіз невербальних ознак («невербальних детекторів») брехні;

Ø поліграфологічне дослідження (наразі у літературі зустрічаються дані про викорис­тання поліграфа у судово-психологічній експертизі);

Ø аналіз особистісних і ситуативних передумов обману.

Для діагностики обману істотним є ви­явлення мотиваційної складової, наявності наміру, бажання ввести кого-небудь в оману. Обман – це і є навмисне, свідоме, цілеспрямоване введення в оману, прихо­вування істотних обставин правочину. То­му за наявності такого свідомого наміру будь-які дії з введення контрагента право­чину в оману (умовчання, перекручування, приховування) може бути кваліфіковано як обман.