Здавалка
Главная | Обратная связь

Організаційно-правові засади проведення судово-психологічної експертизи



У судовій експертології, криміналістиці переважає думка про те, що судові експертизи, у тому числі й психологічні, мають проводитися лише у спеціальних судово-експертних організаціях. Закон України «Про міліцію» не закріпив цього по­ложення, а навпаки, передбачив можливість сторін (у цивільно­му процесі), підсудного і потерпілого (у кримінальному процесі) активно діяти на стадії призначення експертизи, ініціювати її, вимагати запрошення до суду як експертів конкретних фахівців тощо. Тому судово-психологічна експертиза призначається відповідними органами за участю психологів, які працюють у навчальних, науково-дослідних, медичних закладах, психологі­чних службах чи мають приватну практику.

Упевнившись у необхідності призначення судово-психологічної експертизи, слідчий чи суддя ухвалюють із цього приводу постанову (ст. 196 КПК України). У ній зазначаються підстави для призначення експертизи, визначаються питання, за якими експертна комісія повинна сформулювати висновки, об'єкти, що підлягають дослідженню, матеріали, що передають­ся їй для ознайомлення.

Вказана постанова складається з трьох частин: вступної, мо­тивувальної та результативної.

У вступній частині вказується місце, час, посада особи, що призначила судово-психологічну експертизу, на підставі яких матеріалів і в якій справі її призначено, вид експертизи.

У мотивувальній (описовій) частині коротко перераховують­ся обставини справи та підстави для призначення експертизи. Однак слідчий, суддя не зобов'язані вказувати, якими міркуваннями вони керуються, призначаючи експертизу і оби­раючи конкретного експерта, а також розшифровувати, роз'яс­нювати свою позицію. Достатньо вказати, які обставини повинні бути з'ясовані. У цій же частині постанови мають бути вказані статті КПК України, якими керувався орган, що призначив екс­пертизу:

— при призначенні простої психологічної експертизи—ст.ст. 75-77 КПК;

— при призначенні експертизи стосовно неповнолітнього підозрюваного, звинувачуваного — ст.ст. 75, 196,433 КПК;

— при призначенні комплексної психолого-психіатричної експертизи — ст.ст. 75, 76, 196, 204 КПК (стосовно неповнолітнього ще й ст. 433 КПК);

— при призначенні комплексних психолого-медичних, пси-холого-технічнихта інших експертиз — ст.ст. 75, 196 КПК.

У результативній частині постанови про призначення судо­во-психологічної експертизи має бути вказано: яка експертиза Призначена, кому доручається, перелік питань, що їх ставлять перед експертами, які матеріали кримінальної справи переда­ються для вивчення і дослідження.

Важливе значення мають правильність і чіткість форму­лювання перед експертами запитань. їх перелік питань має бути досить повним із таким розрахунком, щоб відповіді да­вали вичерпну картину психологічного аспекту (суб'єкта та суб'єктивної сторони) вчиненого злочину, особливостей сприйняття ситуації свідком, потерпілим. Тому серед завдань, що їх ставлять на вирішення судово-психологічної експерти­зи, спочатку мають бути питання загального характеру, на­приклад, про психологічні особливості суб'єкта та їх виявлен­ня у криміногенній ситуації, а потім — окремі, деталізуючі за­питання.

Після ухвалення постанови про призначення судово-психологічної експертизи орган, котрий її призначив, має впев­нитися в особі експертів та вручити їм копію постанови. Цей же орган повинен роз'яснити (згідно зі ст. 196 КПК) експертам їх права і обов'язки, попередити про кримінальну відповідальність за відмову від надання висновку у справі або за надання свідомо неправдивого висновку, а також про відповідальність за розго­лошення даних досудового слідства розслідування. Тільки після цього розпочинається проведення експертизи.

У постанові не вказується термін, протягом якого має бути проведена експертиза, оскільки існує загальне правило — вона повинна здійснюватися оперативно і без зволікання. У тих ви­падках, коли призначається комплексна психолого-психіатрична експертиза, її тривалість відповідно до інструктив­них вказівок Міністерства охорони здоров'я України не може бути більшою за ЗО днів.

На практиці слідчі іноді вимагають провести експертизу за 1-2 дні, що практично нереально: тільки на експериментальне психологічне обстеження особи необхідно декілька днів (його проводять не менше, ніж двічі, з застосуванням аналогічних методів). Отож, навіть за дуже інтенсивної роботи висновки не можуть бути підготовлені раніше, ніж за тиждень.

Згідно з КПК України експерти, які проводять судово-психологічну еспертизу, мають право:

1) вимагати надання для ознайомлення всіх необхідних матеріалів досудового слідства;

2) просити орган, що призначив експертизу, надати матеріали, яких у справі нема (за умови, що вони стосуються предмета дослідження);

3) за дозволом органу, що призначив експертизу, брати участь у проведенні окремих слідчих дій;

4) робити висновки рідною мовою, мовою судочинства або формулювати висновки за допомогою перекладача.

При проведенні судово-психологічної експертизи мають бути дотримані законні права та інтереси учасників кримінального процесу. Особливими гарантіями забезпечуються підозрюваний, звинувачуваний (підозрюваний відповідно до ст.ст. 197, 202 КПК України має ті самі права, що й звинувачуваний). Останні ма­ють право:

1) заявляти прохання про проведення судово-психологічної або іншої експертизи (ст. 43, 218 КПК). Про ознайомлення їх з постановою про призначення експертизи складається протокол (ст. 129, 196 КПК);

2) заявляти відвід експерта-психолога. Слідчий або суд, от­римавши відвід експерта, може ухвалити постанову про відмову у проханні; про відвід і надання права експертизи іншому екс­перту або звернутися до прокурора з проханням скасувати по­передню постанову про призначення експертизи і після такого скасування ухвалити нову постанову про призначення судово-психологічної експертизи;

3) бути присутнім при проведенні експертизи (з дозволу орга­ну, який її призначив). Але, на нашу думку, стосовно судово-псй-хологічної експертизи це недоцільно, окрім випадків, коли вона проводиться стосовно його самого. Зрозуміти суть досліджень підозрюваний, звинувачуваний, як правило, не в змозі, а своїм прагненням вплинути на хід дослідження або на підекспертиу особу він тільки заважає проведенню експертизи;

4) ознайомитися після завершення експертизи з її висновка­ми, протоколом допиту експерта, якщо такий є. Про це слідчий або інший орган складає протокол;

5) неповнолітній підозрюваний, звинувачуваний або дорос­ла особа, яка через психічний або фізичний стан не в змозі реалізувати своє право на захист, може ознайомитися з матеріалами експертизи у присутності захисника, законного представника, педагога, лікаря.

Підозрюваний, звинувачуваний при проведенні експертизи має також додаткове право, а саме: при проведенні комплексної психолого-психіатричної стаціонарної експертизи підозрюваний не може перебувати у медичному закладі більше 10 днів, а звинувачуваний — більше 30 днів.

Адвокат-захисник може брати участь у судово-психологічній експертизі з моменту його допуску до справи, його права похідні від прав підозрюваного, звинувачуваного, тому не можуть бути ширші, ніж права цих осіб.

Важливим є також забезпечення гарантій прав і свобод інших учасників кримінального процесу при проведенні судо­во-психологічної експертизи на стадії досудового слідства. Пра­ва потерпілого відрізняються від прав підозрюваного, обвину­вачуваного не лише тому, що йому завдано матеріальної, мораль­ної та фізичної шкоди. Він може підлягати судово-психологічній експертизі і при цьому згідно зі ст. 49 КПК України має право:

1) заявляти прохання про призначення і проведення експер­тизи, називати конкретних експертів;

2) формулювати запитання або вносити доповнення до по­ставлених експертам запитань:

3) надавати докази, що стосуються предмету експертизи. Це можуть бути листи, щоденники, письмові висновки фахівців (у тому числі й психологів);

4) заявляти відвід експерта. Орган, який веде розслідування, повинен цей відвід проаналізувати і прийняти щодо цього пи­тання процесуальне рішення;

5) знайомитися наприкінці розслідування з усіма матеріалами справи, у тому числі й з висновками судово-психологічної експертизи, заявляти прохання про призначен­ня додаткової або повторної експертизи.

Законом не передбачено як обов'язок слідчого або іншого органу, що веде розслідування, повідомляти потерпілого про призначення експертизи, крім випадків, коли експертизу при­значають стосовно його самого. Не передбачена можливість потерпілого бути присутнім при проведенні експертизи, що сто­сується підозрюваного, звинувачуваного.

Специфічні права й обов'язки має потерпілий, коли він сам підлягає експертизі. Потерпілий має право знати, для чого про­водять експертизу, суть здійснюваного пізнання, знайомитися з результатами, заявляти прохання про предмет і особливості експертизи. Водночас потерпілий повинен з'являтися для екс­пертного обстеження і може бути примусово йому підданий, коли виникає сумнів у його здатності правильно сприймати обстави­ни, що є у справі, давати правильні показання. У КПК України такого прямого положення немає, однак, виходячи з п. 4 ст. 433 КПК, судово-психологічна експертиза для встановлення загаль­ного рівня розвитку, ступеню розумової відсталості тощо може проводитися не тільки стосовно неповнолітнього підозрюваного, звинувачуваного, але й стосовно потерпілого. Причому при при­значенні комплексної психолого-психіатричної або психолого-медичної експертизи таку особу направляють на експертне об­стеження у відповідний медичний заклад.

Деякі автори висловлюються проти примусового проведення експертиз, направлення у медичні або психіатричні заклади для експертного обслідування осіб, котрі не є підозрюваними або зви­нувачуваними. З такою позицією ми погоджуємося лише частко­во. На нашу думку, слідчий або інший орган не повинен залежати від відмови, в тому числі й потерпілого, у проведенні експертизи. Інша річ, що в такому випадку психолог може використати лише обмежений перелік методів (спостереження, аналіз продуктів Діяльності) і така експертиза буде неповною, менш інформативною, хоча й достатньо об'єктивною і достовірною.

Судово-психологічну експертизу на стадії досудового слідства проводять і стосовно свідка (ст. 68, 69-1,71 КПК України). Свідок, стосовно якого призначено експертизу, має право знати, у якій справі і для чого призначається експертиза. Інших прав у свідка Нема. У випадку злісного його неприбуття (нез'явлення) для про­ходження експертизи він може бути примусово залучений до Участі в цій процесуальній дії (ст. 70, 135, 136 КПК). Якщо відмовляється від проходження екпертного обстеження, він може бути притягнений до кримінальної відповідальності згідно ст. 179 КК України.

За нашими даними, найчастіше для експертного дослідження залучають малолітніх і неповнолітніх свідків. Ви­ходячи зі змісту ст.ст. 166, 168 КПК України, судово-психологіч­на експертиза стосовно осіб, які не досягли 16 років, проводить­ся за згодою батьків або осіб, котрі їх заміняють. Законні пред­ставники малолітнього свідка можуть бути присутні при проведенні такої експертизи, а батьки неповнолітнього свідка чи особи, які їх заміняють, можуть бути присутні лише з дозво­лу слідчого або іншого органу, який веде розслідування. Свідки, старші 16 років, підлягають експертному обстеженню за тими ж правилами, що й повнолітні.

Психологи викладають результати експертизи в підсумковому документі — висновку. Згідно зі ст. 200 КПК, він складається з трьох частин: вступної, описової та заключної (підсумкової). У першій частині вказується вид експертизи, час і місце її проведення, хто призначив експертизу, у чиїй присутності вона проводиться, сформульовані запитання, які матеріали були надані в розпорядження експертів, де знаходить­ся особа, яка підлягає експертизі.

В описовій частині коротко вказуються обставини справи в інтерпретації експертів (однак у межах, встановлених постано­вою про призначення експертизи), анамнестичні дані на підекспертну особу, результати бесіди і спостереження, використані експериментально-психологічні методики, одержані за їх допо­могою результати та їх інтерпретація. На цій основі здійснюєть­ся психологічний аналіз ситуації вчиненого злочину, психологічна характеристика особи, яка підлягає експертизі, і її поведінки у криміногенній ситуації.

У заключній частині даються відповіді на поставлені запи­тання, які воднораз є висновками щодо проведеного аналізу, вказується дата складення документа; кожен експерт учиняє особистий підпис.

Згідно зі ст. 67 КПК слідчий та суд оцінюють докази, у тому числі й висновок судово-психологічної експертизи, на основі внутрішнього переконання і неупередженого, повного та об'єктив­ного розгляду всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись за­коном і правосвідомістю. При оцінці встановлюється:

1) чи було у розпорядженні експертів достатньо матеріалів для обґрунтування висновку:

2) науковість висновку, для чого з'ясовують, чи ґрунтувався він на спеціальних знаннях і даних науки, чи пов'язаний він із конкретними результатами дослідження, чи були застосовані експериментальні методи і якою мірою вони стосуються досліджуваного предмета, чи відповідає дослідження положен­ням психологічної науки;

3) чи справді у криміногенній ситуації у особи, яка підлягала експертизі, є особливості та ознаки, встановлені судово-психо­логічною експертизою.

Ознайомившись із висновком судово-психологічної експер­тизи, слідчий чи суд має право допитати експертів для одержан­ня роз'яснень та доповнень. Допит можливий також у зв'язку з неповнотою викладення суті проведеного дослідження, нечіткістю, нелогічністю окремих положень, висновків, наявністю спеціальних, нероз'яснених висловів, визначень, роз­ходженнями між описовою і результативною частинами, супе­речностями між членами експертної комісії, тобто він компен­сує окремі незначні недоліки експертного висновку як підсумкового документа. Щодо проведення допиту складається протокол згідно ст. 201 КПК України.

У тому випадку, коли навіть після допиту експертів неясність, неточність, неповнота дослідження не була усунута, може при­значитися додаткова судово-психологічна експертиза. Коли ж висновок експертизи визнано необґрунтованим, таким, що су­перечить іншим матеріалам справи, викликає сумнів щодо нау­ковості та достовірності, коли додаткова експертиза суперечить первісній, призначається повторна судово-психологічна експер­тиза з новим складом експертів.

У чинному кримінально-процесуальному законодавстві не Передбачено можливості проведення так званої контрольної ек­спертизи в тому випадку, коли у справі вже проведено дві та більше експертиз із одного й того ж предмета дослідження. На практиці випадки призначення «контрольних» судово-психологічних екпертиз непоодинокі. Після додаткової і повтор­ної експертиз, замість ретельної оцінки їх результатів, слідчий або суд, щоб перестрахуватися, призначають ще одну, виносячи на розгляд ті ж запитання, що й раніше.

Учасники процесу, ознайомившись із дозволу слідчого з вис­новком судово-психологічної експертизи після її проведення чи після завершення досудового слідства, можуть заявити прохан­ня, зауваження, в тому числі щодо призначення повторної або додаткової експертизи. Слідчий вирішує, задовольнити прохан­ня чи відмовити в ньому. Своє рішення він викладає в постанові, з якою ознайомлює тих, хто заявив прохання, та інших зацікавлених учасників процесу.

Завершуючи досудове слідство, орган дізнання і слідчий складають обвинувальний висновок як підсумковий процесуаль­ний документ. У ньому проводиться аналіз зібраних у справі доказів винуватості або невинуватості особи та їх оцінка. Такій же оцінці підлягає і висновок судово-психологічної експертизи. У практиці бувають випадки, коли він або ігнорується, або оцінюється неповно, однобічно. Це неприпустимо, оскільки є свідченням неповноти досудового слідства і підставою для по­вернення справи на додаткове розслідування.

 







©2015 arhivinfo.ru Все права принадлежат авторам размещенных материалов.