 |
|
Правові засади розвитку інформаційного суспільства в Україні
Українська самобутність визначається, на нашу думку, симбіозом двох різних культур і відповідних їм способів життя. Це пов’язано, передусім, зі значними модернізаційними процесами, впливом західного і східного досвіду на українське традиційне суспільство. Така взаємодія мала як позитивний, так і негативний вплив, породжуючи водночас непересічні здобутки в науці й культурі. Позитивним було те, що ми запозичили технології Заходу, елементи культури, а негативним – що Україна не могла упродовж тривалого часу сформувати хоча б елементи громадянського суспільства. Такий стан справ не дозволяв Україні увійти в русло прискореного, динамічного розвитку, яким прямував технологічно орієнтований Захід.
Таким чином, усі перетворення, що відбувались у нас, мали переважно характер „модернізації навздогін”, і це не давало можливості вчасно вписуватися в новий цикл, що означився в 1970-і роки на Заході і Сході. У цей час у передових країнах успішно розвивалася науково-технічна революція, яка й створила реальні фактори для переходу до інформаційного суспільства. Ми, будучи суспільством закритого типу, суспільством ідеологічного контролю над справами й думками, виявились несприйнятливими до нових інформаційних технологій, були суспільством, яке можна визначити як антипод суспільству інформаційному, хоча в принципі мали можливості не стати такими.
Україна має необхідний історичний та й сучасний досвід для розвитку інформаційного суспільства. Зокрема, ще на початку 1950-х років у нас було створено третій у світі комп’ютер (після США та Великобританії), сформовано всесвітньо відому школу кібернетики й обчислювальної техніки під керівництвом академіків С. Лебедєва і В. Глушкова, започатковано наукові напрями (штучний інтелект, багатопроцесорні електронні обчислювальні машини, теорія самоорганізації, системний аналіз тощо), завдяки яким світова кібернетика піднялася на новий якісний рівень [8].
Спочатку проголошена в СРСР перебудова, а потім розбудова української державності обумовили те, що перед нами постала проблема власного пошуку культурних, ціннісних основ життя.
На жаль, доводиться констатувати, що в ході сучасних реформ Україна втратила певну частку свого інтелектуального й культурного потенціалу. Наша країна стала джерелом дешевої робочої сили для розвинутих країн Заходу й Сходу. В економічному плані це проявилось у занепаді власних багатоманітних наукомістких виробництв, в однобокому гіпертрофованому розвитку паливно-енергетичного комплексу, відпливі капіталу за кордон, зростанні державного боргу й фінансової залежності країни від транснаціональних компаній і банків. У політичній і соціальній сфері спостерігається домінування компрадорської буржуазії, її пряма чи тіньова влада, часті кризи політичної системи, подальша диференціація доходів, низькооплачувана праця. У духовному плані – засилля західної низькопробної масової культури.
Сучасний період України пов’язаний з пошуком стійкого руху до інформаційного суспільства, до початку постіндустріальної цивілізації.
Проблема цінностей сьогодні стає головною в пошуках нових стратегій цивілізаційного процесу для України. Сценарій цього руху передбачає вироблення нової стратегії реформ, що сьогодні й відбувається.
Можливості трансформації, мабуть, лежать більше в площині внутрішнього розвитку нашого суспільства. Тому сьогодні важливо виявити точки прояву нових цінностей, які можуть змінити колишню стратегію розвитку соціуму. Для цього необхідні не лише політичні умови, а й належне правове забезпечення розвитку інформаційного суспільства. У цій царині намітився певний прогрес. 1998 року було зроблено один з важливих кроків: прийнято Закон України „Про Концепцію Національної програми інформатизації”, зміни й доповнення до якого внесено 2001 року. Було визнано, що загальна ситуація в галузі інформатизації не може бути визнана задовільною, і не лише через кризові явища в економіці, але ще й тому, що рівень інформатизації українського суспільства порівняно з країнами Заходу становить лише 2 – 2,5 %. Відзначено також технічне відставання телекомунікаційних систем, мереж передачі даних тощо [9; 10].
Згаданий Закон визначив шляхи національної програми інформатизації, а також стратегію розв’язання проблеми забезпечення інформаційних потреб та інформаційної підтримки соціально-економічної, екологічної, науково-технічної, оборонної, національно-культурної та іншої діяльності у сферах загальнодержавного значення. Національна програма включає: Концепцію Національної програми інформатизації; сукупність державних програм з інформатизації; галузеві програми та проекти інформатизації; регіональні програми і проекти інформатизації; програми та проекти інформатизації органів місцевого самоврядування [10].
Національна програма інформатизації формується з врахуванням довгострокових пріоритетів соціально-економічного, науково-технічного, національно-культурного розвитку країни та світових досягнень у сфері інформатизації й спрямована на розв’язання найважливіших загальносуспільних проблем (забезпечення розвитку освіти, науки, культури, охорони довкілля та здоров’я людини, державного управління, національної безпеки і оборони, демократизації суспільства) та створення умов для інтеграції України у світовий інформаційний простір [9; 10].
Серйозним правовим кроком у розвитку інформаційного суспільства стала Постанова Верховної Ради України „Про Рекомендації парламентських слухань з питань розвитку інформаційного суспільства”, у якій було рекомендовано Кабінету Міністрів України під час підготовки програм його діяльності, а також вироблення проектів державних програм економічного і соціального розвитку країни та проектів законів про Державний бюджет України на 2007 рік і наступні роки, інших проектів законів України, прийнятті нормативно-правових актів, які стосуються питань розвитку інформаційного суспільства, враховувати рекомендації, зауваження та пропозиції, висловлені учасниками парламентських слухань [8].
Наше суспільство вступило в смугу правового вирішення розбудови інформаційного суспільства. Однак нам належить ще дуже багато попрацювати у цій сфері. Насамперед – розробити національну стратегію розвитку інформаційного суспільства в Україні та план дій з її реалізації; включити основні питання з розбудови інформаційного суспільства до програм діяльності Кабінету Міністрів, проектів державних програм економічного й соціального розвитку країни; забезпечити комп’ютерну грамотність населення, передусім шляхом створення освітньої системи, орієнтованої на використання нових інформаційно-комунікаційних технологій у формуванні всебічно розвиненої особистості; створити національну інформаційно-комунікаційну інфраструктуру та досягти інтеграції її із світовою інфраструктурою.
Украй необхідно вдосконалити інформаційне законодавство, привести його у відповідність з правилами, визначеними міжнародно-правовими актами; розробити концепцію інформаційного законодавства, яка регулюватиме послідовність підготовки відповідних нормативно-правових актів, їх склад та змістові вимоги до цих документів, пропозиції щодо внесення змін до цивільного, адміністративного й кримінального законодавства, пов’язаних з урахуванням особливостей розвитку інформаційного суспільства. Необхідно також створити Інформаційний кодекс.
Законом України передбачено такі основні стратегічні цілі розвитку інформаційного суспільства:
- прискорення розробки та впровадження новітніх конкурентоспроможних ІКТ в усі сфери суспільного життя, зокрема в економіку України і у діяльність органів державної влади та органів місцевого самоврядування;
- забезпечення комп'ютерної та інформаційної грамотності населення, насамперед шляхом створення системи освіти, орієнтованої на використання новітніх ІКТ у формуванні всебічно розвиненої особистості;
- розвиток національної інформаційної інфраструктури та її інтеграція із світовою інфраструктурою;
- державна підтримка нових "електронних" секторів економіки (торгівлі, надання фінансових і банківських послуг тощо);
- створення загальнодержавних інформаційних систем, насамперед у сферах охорони здоров'я, освіти, науки, культури, охорони довкілля;
- збереження культурної спадщини України шляхом її електронного документування;
- державна підтримка використання новітніх ІКТ засобами масової інформації;
- використання ІКТ для вдосконалення державного управління, відносин між державою і громадянами, становлення електронних форм взаємодії між органами державної влади та органами місцевого самоврядування і фізичними та юридичними особами;
- досягнення ефективної участі всіх регіонів у процесах становлення інформаційного суспільства шляхом децентралізації та підтримки регіональних і місцевих ініціатив;
- захист інформаційних прав громадян, насамперед щодо доступності інформації, захисту інформації про особу, підтримки демократичних інститутів та мінімізації ризику "інформаційної нерівності";
- вдосконалення законодавства з регулювання інформаційних відносин;
- покращення стану інформаційної безпеки в умовах використання новітніх ІКТ [2].
Розвиток інформаційного суспільства в Україні та впровадження новітніх ІКТ в усі сфери суспільного життя і в діяльність органів державної влади та органів місцевого самоврядування визначається одним з пріоритетних напрямів державної політики. Саме сьогодні нашій країні гостро необхідна структурна політика у сфері інформатизації, яка буде спрямована на ліквідацію тих перешкод, які заважають успішному розвитку інформаційних технологій: гостра нестача кваліфікованих кадрів; непридатність існуючої моделі відношення до інформаційних технологій з боку влади для впевненого збереження досягнутих позицій на світовому ринку; недієвість захисту прав інтелектуальної власності; занадто дорога й неякісна інфраструктура.
Шляхи досягнення
Звісно досягти ІС не можна простою комп’ютеризацією. Цей процес є набагато більш глибинним та багатогранним. Він включає, як поняття готовності до ІС(культурної, психологічної, технологічної, тощо) так і сам процес інформатизації суспільства. Процес досягнення ІС характеризується поступовим настання і впровадженням основних проявів ІС. Серед шляхів до цього можна назвати як конкретні(наприклад комп’ютеризація), так і абстрактні(наприклад впровадження ІТ), але звернімося до документу «10 пріорітетних напрямків Ініціативи "Е-Європа"», прийнятого Європейською Комісією.
1) Європейська молодь у цифровій добі
Критично важливим фактором, що визначає економічний та соціальний прогрес суспільства, є рівень освіти населення. В цифрову добу освіта набуває ще вагомішого значення: потрібно організувати процес навчання нового покоління технологів, дослідників та провайдерів, а також надати кожному громадянину можливість активно впливати на розвиток інформаційного суспільства. В країнах Євросоюзу увага акцентується на оріентації шкільної освіти та підготовці громадян для діяльності в умовах інформаційної доби, а метою цієї ініціативи є прискорення даного процесу та перетворення цифрової літератури в основну інформаційну базу для навчання молоді. Європейська ініціатива включає три головні напрямки:
- вдосконалення Інтернету та мультимедійних ресурсів;
- використання цих ресурсів для освоєння нових професій;
- розвиток базових навичок спільної роботи, адаптування, творчого підходу до справ, прагнення до розширення знань, а також міжкультурних комунікацій.
Успіх ініціативи залежить від міри залучення до неї вчителів та директорів шкіл, а також від здатності сфери промисловості сприяти сфері освіти, зокрема, в створенні спільними зусиллями високоякісних продуктів, послуг і контенту. На думку експертів системи навчання покликані створити комфортне середовище для вчителів та учнів, при цьому особлива увага буде приділятисьтехнологічним критеріям (обладнання, засоби доступу, зміст та послуги), а також методам їх використання.
2) Дешевий доступ в Інтернет
Політика лібералізації в Євросоюзі ринку телекомунікацій та телекомунікаційних послуг, що розпочалась 1 січня 1998 року, призвела до зниження цін та росту споживчого попиту в даній сфері, що підтверджує правильність обраного курсу. Умови для реалізації переваг конкуренції в різних країнах Євросоюзу сьогодні не однакові. Загальноєвропейський сервіс є недорозвинутим, в основному через суттєві розбіжності в ліцензійному законодавстві держав. Тому Рада Європи та Європарламент закликають зробити все можливе для прискорення законотворчих процесів, адже держави Євросоюзу можуть власними рішеннями впливати на лібералізацію ринку.
3) Прискорення втілення е-комерції
Обсяг е-комерції, тобто продаж/купівля товарів з використанням Інтернету, в країнах Євросоюзу оцінюється приблизно в 17 млрд. євро. За прогнозами експертів, до 2003 року, цей показник збільшиться до 340 млрд, євро. Однак в США дохід від використання е-комерції в три рази більший. Водночас Європа має сильні позиції в низці пріоритетних напрямків. Наприклад в технологіях забезпечення безпеки та шифруванні даних, а також у сфері електронного банківського забезпечення. Масове використання євро для електронних транзакцій буде суттєво сприяти розвитку загальноєвропейського електронного ринку.
Європі необхідно пришвидшити процес практичної реалізації е-комерції, шляхом залучення в цю сферу малих та середніх підприємств, а також створення умов для того, щоб вони могли сприймати територію Європи в якості власного сегменту ринку. Це завдання вимагає, в свою чергу, реалізації правового регламенту внутрішнього ринку, котрий повинен забезпечити правову основу для такого виду комерції та ліквідувати існуючі міждержавні бар’єри. Європі також необхідна державна адміністрація для управління електронними торгами для постачання товарів та послуг з метою задоволення державних потреб.
4) Швидкий Інтернет для дослідників та студентів
Інтернет представляє виключно широкі можливості для дослідницької роботи і дозволяє реалізовувати абсолютно нові підходи для навчання у вигляді організації системи "е-освіти", коли студентам надається доступ в онлайновому режимі до академічних та наукових матеріалів. Спілкування за допомогою е-пошти та передача інформації через мережу стали базовими аспектами академічного та професійного життя. Незважаючи на це, онлайнове співробітництво в Європі ще не ввійшло в повсякденну практику. Окремі держави Євросоюзу модернізували свої дослідницькі та навчальні мережі, але справа в тому що ракурс з’єднань географічно варіюється. В результаті багато дослідників та студентів позбавлені можливості спілкуватись зі своїми колегами, що всвою чергу обмежує панєвропейське співробітництво, оскільки користувачі не в стані реалізувати потенціал цифрового спілкування в повній мірі.
Швидкий Інтернет особливо активний як засіб організації та реалізації спільних інтерактивних досліджень, в той час коли його учасники географічно віддалені один від одного. В цьому випадку вони отримують можливість колективного використання даних чи інструментів для генерації нових знань; ця технологія знаменує появу нової форми наукової роботи - "е-дослідження". Для підтримки такого виду досліджень потрібно представити кінцевим споживачам мультимедійні комунікації гарантованої якості, забезпечити розробку інноваційного контенту, а також методів та засобів для демонстрації досягнень віртульних товариств та інститутів.
5) Смарт-карти для електронного доступу
Смарт-карти - вигідний інструмент для проведення електронних платежів за медичні послуги, мобільний Інтернет, громадський транспорт, платні програми телебачення і багато інших інформаційних та комунікаційних послуг. Таку карту повинен мати кожен громадянин, а головна вимога до неї пов’язана з проблемою забезпечення надійності і безпеки збереження та передачі даних. Ці карти можуть бути індивідуальними, багатофункціональними, або ж вмонтованими в різноманітні пристрої. Якщо Європа зможе розробити такі технології, виникне масштабний ринок, який стане перспективним для великої кількості споживачів та бізнесу загалом. Однак, для того, щоб досягти успіху в даному напрямку, необхідно сформувати нову інфраструктуру підтримки цих технологій у межах Європейського союзу. Для успішного вирішення завдання потрібно налагодити співробітництво європейських провайдерів та державних органів влади з метою розроблення загальних принципів організації мобільного зв’язку, забезпечення безпеки, встановлення прав власності та організації споживчого контролю.
6) Ризиковий капітал для високотехнологічних середніх та малих підприємств
Часто перспективні ідеї, що пропонують європейські підприємці і провайдери контенту, студенти університетів та працівники компаній, не одержують належної фінансової підтримки і тому не можуть бути реалізованими. В США, де культура підприємництва сприяє ризиковим вкладам, де початковий капітал інноваційних компаній у три-чотири рази вищі, аніж в Євросоюзі, ситуація дещо відмінна, і досвід цієї країни свідчить про те, що комерційна реалізація передових ідей сприяє створенню тисяч додаткових робочих місць.
Європа опинилась позаду, так як тут існують серйозні перешкоди для ризикових та початкових вкладів. Деякі з існуючих перешкод вже ідентифіковані в плані дій у сфері ризикового капіталу та фінансового сервісу, що розроблений Єврокомісією. Але, загалом, поточна ситуація в Євросоюзі поки що не сприяє плину ризикового капіталу на ринки Європи, а відтак знижує темпи наближення Євросоюзу до нової економіки. На даному етапі необхідно зміцнити взаємодію між провайдерами ризикового капіталу і генераторами ідей, що мають комерційну перспективу. Кожна із сторін повинна усвідомлювати взаємні потреби, це дозволить максимізувати віддачу від вкладених інвестицій.
7) Залучення в електронне суспільство непрацездатних громадян
Розвиток цифрових технологій сприяє подоланню різноманітних бар’єрів (соціально-економічних, географічних, культурних, часових і.т.д.), що першкоджають соціальній адаптації непрацездатних людей. Завдяки існуванню сучасних технологій такі люди отримують можливість приймати повноцінну участь в суспільному та професійному житті. Однак, виявилось, що європейська індустрія не в змозі миттєво забезпечити інвалідів продуктами та послугами.
Дана ситуація може дещо змінитись завдяки кардинальним заходам, що застосовуються, зокрема, в межах втілення нових принципів конструювання для всіх ("Design-for-Аll"). При даному підході, ще на етапі концептуальної розробки виробів до уваги приймаються особливі потреби інвалідів та громадян, що належать до категорії непрацездатних. Держави Євросоюзу вже прийняли на себе конкретні зобов’язання щодо задоволення особливих потреб цієї частини населення в Декларації 22 Амстердамського договору. Зараз потрібно підтримати зусилля щодо реалізації цих зобов’язань у сфері інформаційного суспільства.
Особливу увагу необхідно приділити покращенню освіти та перекваліфікації цієї категорії громадян, а також забезпеченню їх повноцінної участі в житті суспільства. Медичні мережі повинні передбачати спеціальний багатомовний онлайновий сервіс, а цифрові технології в цілому - спростити формальності, що пов’язані з використанням приватних та громадських систем соціального обслуговування.
8) Онлайнова медицина
Надання ефективних та якісних медичних послуг громадянам є однією з найсерйозніших турбот європейських урядів. Потреби в наявності технологій охорони здоров’я швидко зростають. Уряди зіштовхнулись з такими проблемами, як загальне старіння населення та збільшення видатків на охорону здоров’я. Зростаюче протиріччя між необхідністю покращення якості медичних послуг та ростом їх вартості неможливо подолати без модернізації медичних систем та широкого використання цифрових технологій. Однак, цей потенціал не використовується - лише 1% всіх видатків в галузі охорони здоров’я спрямовується на інформаційне суспільство.
Поруч з цим фрагментування європейського ринку сильно перешкоджає інноваціям і розповсюдженню передового досвіду, хоча охорона здоров’я і є одним з основних видів бізнесу. Держави Євросоюзу витрачають на охорону здоров’я приблизно 8% ВНП, тому створення єдиного ринку медичних продуктів та послуг повинно сприяти підвищенню глобальної конкурентоздатності Європи. В даному контексті Євросоюз вже зробив важливі кроки у напрямку захисту та покращення у сфері охорони громадського здоров’я. Однак цілковитої гармонізації цієї сфери на європейському рівні досягнути не вдалось і тому необхідно продовжити спільну роботу органів охорони здоров’я європейських країн на підтримку наукових досліджень, погодження стандартів та специфікацій продуктів і створення загальноєвропейської медичної бібліотеки.
9) Інтелектуалізація транспорту
Обсяги перевезень людей та вантажів в Європі різними видами транспорту постійно зростають, і разом з тим поглиблюються транспортні проблеми. В минулому році в країнах Євросоюзу внаслідок дорожніх пригод загинуло приблизно 43 тис. людей, а 1.5 млн отримали травми. Зростають економічні втрати від перевантаження доріг, значна кількість авіарейсів виконується з відхиленням від розкладу, підвищується негативний вплив транспорту на навколишнє середовище. Цифрові технології дозволяють зробити транспорт більш безпечним і кардинально підвищити якість управління громадським транспортом.
10) Онлайновий уряд (Е-урядування)
Європейці зацікавлені в покращенні та полегшенні доступу до інформації держорганів. Це забезпечить прозорість діяльності органів державної влади, а також гарантуватиме цілеспрямованість прийнятих Євросоюзом рішень. Необхідно здійснити великий обсяг роботи, для того щоб забезпечити громадянам доступ до Web-сайтів урядів окремих держав і європейських інститутів, забезпечивши їх зручними засобами для пошуку і виявлення необхідної інформації.
Обмеження доступу до основних статистичних і ділових даних гальмує розвиток бізнесу загалом, та приватного сектору вторинних послуг, що спрямовані на інформування суспільства зокрема. Тому необхідно полегшити одержання державної інформації, що в свою чергу стимулюватиме розвиток нових секторів послуг, що базуються на відкритих джерелах інформації.
Такі десять пріорітетних напрямів руху до ІС обрала для себе Європа, до них ще можна було б багато чого додати, але основна концепція – зрозуміла:
- Покращення доступу до Інтернету;
- Інформатизація бізнесу, е-комерція;
- Е-урядування;
- Реалізація соціальних гарантій через ІТ.
Проблеми ІС
ІС – явище ще не до кінця вивчене, а отже і важко казати про ті проблеми, що воно може створити. Частину з них я виніс у розділ «Перспективи маніпулювання», частину наведу тут.
Так ІС може активізувати і вивести на новий рівень такі психологічні проблеми, як
• Страх людини перед постійно зростаючим потоком інформації.
• Психологічні розлади, які виникають внаслідок інформаційного перевантаження.
• Міжособистіне відчуження, пов’язане з постійним спілкуванням з комп’ютером.
• Спотворення сприйняття світу.
• Тощо.
Можуть мати місце і такі явища.
• Зростаюче усвідомлення моніторингу (часто небажаного) за особистим життям з боку комп’ютеризованих служб може стимулювати у відповідь нові види соціальних рухів.
• Наприклад Вільям Мелоді моделює ситуації, коли індустріальна політика заохочує до швидкого поширення телекомунікаційних мереж, включаючи кабельне телебачення, супутники, придатні для прямого радіомовлення, та об’єднані служби цифрового зв’язку, імпорт обладнання може надзвичайно розширитися. Поява нових мереж здатна відкрити країнам шлях до подальшого імпорту інформаційних послуг, і зрештою заміни внутрішнього виробництва на імпорт у інформаційній сфері. Це в свою чергу може викликати значний дисбаланс у фінансовій сфері і — як результат — призвести до втрати робочих місць, кількість яких перевищить новоутворені, і до серйозного підриву внутрішньої культурної політики”.
• Деформація мотивів владної діяльності. Наприклад, імпульс, що стояв за узгодженням закону про захист даних інформації у Великобританії, не мав відношення до захисту власності як такої, але був породжений страхом втратити важливий інформаційний ринок на континенті, оскільки британський закон не був узгоджений з Європейською Конвенцією. Звісно сама така мотивація не є поганою, але невідомо які будуть подальші зміни у мотивах прийняття політичних рішень.
Також тут доречно говорити про всі проблеми глобалізації, адже ці поняття йдуть дуже близько.
Отже, прагнучи до ІС суспільства не слід забувати про іншу сторону медалі і про те, що ми не маємо змоги проекспериментувати і діємо, певноб мірою, навмання.