Главная | Обратная связь

Поняття досвіду і проблема походження людських знань

Проблему походження людських знань Локк формулює як проблему походження ідей. Там, де немає ідей, немає і знань. ”Якщо запитають мене, коли ж людина починає мати ідеї, те вірна відповідь, на мій погляд, буде: Коли він вперше одержує відчуття ”.

Почуттєве знання виступає в Локка як невід'ємний компонент досвіду. У цьому змісті сенсуалістичне положення “Усі знання походять з відчуттів” цілком погодиться в нього з положенням “Усі знання здобуваються з досвіду”. ”Відкіля ж одержує весь матеріал міркування і знання? На це я відповідаю одним словом: з досвіду. На досвіді ґрунтується все наше знання, від нього, зрештою, він відбувається”.(5,1,154)

Синтез здатності почуттєвого відображення матеріального світу з іншими пізнавальними здібностями Локк здійснює, визнаючи поряд із зовнішнім, почуттєвим досвідом, з якого надходить вихідна інформація про зовнішній світ, досвід внутрішній, рефлексію: ”Наше спостереження, спрямоване ними на внутрішні дії нашого розуму, що ми самі сприймаємо і про які ми самі міркуємо, доставляє нашому розуму весь матеріал мислення”.

Таким чином, згідно Локку, досвід має як би 2 виміру: почуттєве, звернене на зовнішній світ, і раціональне, спрямоване на саму пізнавальну діяльність.

Локк розумів під досвідом сукупність усього того, з чим людина має справа “безпосередньо протягом усього свого життя”.

“У досвіді полягає все наше знання, від нього, зрештою, воно відбувається” (стор.79).Висуваючи це положення, Локк розглядає людську свідомість-“душу» - при народженні людини, тобто до того як вона зможе мати у своєму розпорядженні дані досвіду, як деяку пасивну, але здатну до сприйняття середовище. Щоб ясніше показати, що він має на увазі, Локк вживає образні порівняння: “чистий лист білого папера”, а в латинському перекладі своєї книги – “вискоблена дошка”(tabula rasa). На думку Локка, зміст досвіду – це, насамперед відчуття, що надходять від органів почуттів і доводять ”існування зовнішніх речей”.

При цьому Локк вважає, що ускладнення психіки дитини знаходиться в прямої залежності від його органів почуттів. Помітимо, що з навчання Локка про роль досвіду випливали важливі результати для дитячої педагогіки: необхідність враховувати індивідуальні особливості в розвитку дітей, принцип наочності навчання й ін.ен" без них може обійтись, стверджував Дж.Локк.

Емпірико-сенсуалістична концепція пізнання послужила теоретико-методологічною основою для розробки Локком положення про те, що мистецтво сенсорного почуттєвого сприйняття є справою досвіду і звички і що тому від виховання й обставин життя залежить весь розвиток людини.

Як ми бачимо, що веде роль у теорії Локка грає поняття досвіду і проблема походження людських ідей. Якщо розглядати цю концепцію в контексті часу, то стає зрозумілі причини, по яких Локк так докладно зупинився на розробці цих ідей. Надворі стояла друга половина 17 століття. Епоха Середньовіччя змінювалася Новим часом. Стара схоластична система освіта не витримувала іспит часом. Була потрібний “новий” людина. Ідеалом нової епохи ставав підприємець, ділок, людина дії. Відповідно і педагогічна система повинна була змінитися, перетворитися зі схоластичної в практикоорієнтовану , що дає знання необхідні для життя. Подібну систему і спробував розробити Джон Локк.

В умовах нового часу величезного значення набуває досвід. По Локку, знання й ідеї виходять з досвіду, що, у свою чергу, походить з відчуттів. Звідси випливає, що людина із самого раннього віку повинна бути чимось зацікавленою, зайнятою якою-небудь діяльністю. Потрібно всіляко заохочувати і розвивати цікавість дитини, її допитливість. ”Допитливість у дітях потрібно так само дбайливо заохочувати, як інші бажання придушувати”(№108 “Думки про виховання”). Подібний підхід до виховання зрозумілий, якщо врахувати, що вирішальну роль у формуванні досвіду і знань Локк відводив органам почуттів, а тому, чим більше дитина буде чути, бачити, відчувати, тим більше досвідченою, а, отже, більш розумною вона буде.

Про свій метод пояснення походження людських знань з почуттів Локк говорить як про “історичний”(5,1,91). Однак принцип Локковського історизму – своєрідна теоретико-пізнавальна робінзонада.

Проблема розвитку свідомості індивіда – це проблема становлення одиничного як елемента, детермінованого становленням, розвитком і досягнутим рівнем загальної родової свідомості людства, що може бути досліджено тільки в контексті суспільно-виробничої практики і носить історичний характер. Коли ж Локк просліджує в окремому індивідуумі виникнення і розвиток пізнавальних здібностей з почуттєвого досвіду, він думає, що має справу з людським пізнанням у цілому, що як у краплі води відбивається в його окремому атомі, в одиничній людині. Звичайно, історичний характер розвитку людського розуму в такій же мері вислизав і від уваги раціоналістів. Але раціоналізм у неявній формі володів одним із ключів до розуміння історичного характеру людського знання. Цим ключем було раціоналістичне тлумачення загального і необхідного в достовірному знанні. Раціоналісти добре знали, що в реальному пізнавальному процесі загальні поняття, незалежні від мінливого почуттєвого досвіду, дедукції з загальних понять, служать ефективним засобом аналізу матеріалу почуттєвого, досвідченого. Раціоналізм відкривав можливість розглядати історію людського розуму не просто як історію індивідуального нагромадження почуттєвого досвідченого матеріалу, що перетвориться і кристалізується в раціональні форми пояснення світу. Історія людського розуму – це й історія того, як успадковані від попередніх епох раціональні форми і теоретичний зміст значення активно впливають на становлення й осмислення почуттєвого досвіду нових поколінь, і історія того, як вони комбінуються з новими формами і теоретичним змістом, спільно детермінуючи особливості почуттєвого відображення дійсності. Між tabula rasa до народження людини і перших кроків у становленні його здатності почуттєвого відображення вторгається такий елемент, як соціально-історична й інтелектуальна детермінація тих чи інших форм і шляхів, по яким піде розвиток почуттів, досвіду індивідуума. І тому навіть розвиток свідомості не починається з tabula rasa. Саме в цьому змісті виправдане заперечення Локку з боку Лейбница: “Ця чиста дошка, про яку стільки говорять, представляє, по-моєму, лише фікцію, яка не існує зовсім у природі і яка має недосконалі поняття філософів”(30,2,110).

Споконвічна природна рівність усіх дітей, розум яких від народження – “незаповнений чистий лист”, неминуче порушується в силу існуючого нерівності індивідуальних здібностей, різного ступеня старанності і супутніх їм зовнішніх обставин. Усе це, за схемою Локка, приводить до того, що люди домагаються різних успіхів і здобувають майно “різних розмірів”. Таким чином, майнова і соціальна нерівність людей стає як би “природним явищем”.

Згодом Локк уніс деякі коректування у свою теорію. Примітно, що в роботі “ Про виховання розуму ” Локк вніс у трактування tabula rasa уточнення і виправлення, відповідно до яких “чиста дошка” виявляється не такий вуж ”чистої”. Він підкреслював розходження задатків, що “природа закладає в нас ”(3,235). Про те, що людська душа споконвічно не “чиста дошка”, на якій досвід і виховання можуть наносити будь-як письмена, свідчить, по Локку, і розмаїтість людських міркувань: ” .природні конституції людей створюють у цьому відношенні такі широкі розходження між ними, що і мистецтво і ретельність ніколи не бувають у стані ці розходження перебороти”(5,2,203). Чималу роль грають і розходження в “природному темпераменті”.

Як ми можемо бачити, Локк усе-таки визнав роль уроджених задатків у вихованні.