Здавалка
Главная | Обратная связь

Особливості ранніх релігійно-політичних доктрин



У І тисячолітті до н. е. людство розвивалось у формі трьох цивілізацій: Китаю, який дав Конфуція і Мо Цзи, Індії, яка дала Будду, і Персії, яка дала Заратустру. В цей період у всіх стародавніх народів панували уявлення про божественне походження влади й суспільно-громадського ладу і відбувався поступовий перехід до більш-менш раціонального їх сприйняття. Це була історично перша форма пізнання політики, яку можна визначити як релігійно-міфологічну. Китай, Конфуціанство У процесі розвитку політичних ідей у різних країнах і регіонах Стародавнього світу помітні деякі спільні риси. Так, в VI-VII ст. до н. е. в Китаї в період розквіту стародавньокитайської філософії склались основні напрямки політичної думки. Однією з характерних монархічних цивілізацій в Китаї є держава в долині ріки Хуанхе. За свідченням стародавніх оповідань основна мета імператора-володаря полягала в тому, щоб в його діянні здійснювалась справедливість і ласка - важливі принципи, що забезпечували всім підданим п'ять благ: тривале життя, здоров'я, любов до всього доброго, багатство і спокійне життя. Тоді найвпливовішою доктриною в історії політичної думки Китаю стало конфуціанство. Родоначальником напряму виступив Конфуцій (551-470 рр. до н. е.), який захищав інтереси різних верств суспільства, прагнув примирити майнову багату знать зі спадковою знаттю. Вчення Конфуція за характером етико-гуманістичне. Головна увага зверталась на обгрунтування необхідності будувати відносини між людьми на взаємній повазі та любові. Управляти державою, повчав Конфуцій, покликані благородні мужі на чолі з государем (царем, володарем) - сином неба. Слідом за прихильниками правління знаті Конфуцій твердив, що поділ людей на вищих і нижчих не усувається. Відмінність поглядів Конфуція від поглядів спадкової знаті полягала в тому, що в доктринах Конфуція виділялись благородні не за походженням, а за моральними якостями та знанням. Благородний муж - це зразок моральної досконалості, людина, яка всією своєю поведінкою утверджує норми моралі. Людяність включала: піклування батьків про дітей, синівську повагу до старших в сім'ї, а також справедливе ставлення між тими, хто не зв'язаний родинними стосунками. "Повага і шана до батьків і повага до старших в сім' ї, а також до старших братів - це основа людяності". Загальним принципом взаємовідносин між людьми стало: "не роби іншим того, чого не бажаєш собі". Перенесений у сферу політики такий принцип має стати фундаментом всієї системи управління. Багато століть конфуціанство поряд з буддизмом і лаоською релігією виступало панівною ідеологією феодального Китаю. Індія
Політико-правова думка у Стародавній Індії сформувалася і розвивалася під впливом міфологічних і релігійних уявлень. Жерці (брахмани) протягом багатьох століть займали в духовної та соціально-політичного життя давньоіндійського суспільства домінуюче положення. Зачатки ідеології брахманізму зустрічаються вже в ряді давньоіндійських пам'яток II тисячоліття до н. е.., що іменуються в цілому Ведами ("веди" - "ведення, знання" на санскриті). У Ведах йдеться про поділ суспільства на чотири варни (стану), які створені, богами з Пуруші (світового тіла і духу). Світовий закон "рота", відповідно до такої концепції, визначає конституцію (будова) суспільства, місце, роль і положення (в тому числі і правове становище) різних варн (станів), а отже, права та обов'язки також і членів цих варн. Раби знаходилися поза варн, однак самі варни та їх члени були нерівноправні: дві перші варни (брахманів-жерців і кшатріїв-воїнів) були панівними, а дві інші (вайшии, що включали селян, ремісників, торговців; шудри, що складалися з вільних низів) - підлеглими. Приблизно до II ст. до н. е.. відноситься письмове оформлення на основі більш давніх джерел відомого політико-правового пам'ятника - "Законів Ману". У "Законах Ману" відтворюються і захищаються відповідні положення Вед і Упанішад про поділ суспільства на варни, їх нерівність і т. д. При своєму високому і статус цар, по «Законам Ману», повинен шанувати брахманів, додержуватися їх порад і настанов, вчитися у них знанню Вед і "споконвічного мистецтва управління". Головне призначення царя (разом з його слугами) - бути охоронцем системи варн і всіх, хто слідує притаманною їм Дхарми. Суттєва роль в "Законах Ману" відводиться покаранню. Покарання (Данді) у своєму земному вигляді буквально означає палицю. Саме в цьому своєму значенні покарання визначає сенс "мистецтва управління" - данданіті, що означає "керівництво палицею". За Законами Ману покарання - втілена дхарма і охоронець всіх живих істот, богів і людей. Нерівність прав і обов'язків членів різних варн включає і їх нерівність перед обличчям закону в питаннях злочину і покарання. Особливими привілеями і в цьому відношенні користувалися брахмани. Відхід від міфологічних поглядів у бік більш раціональних, пов'язаний з ім'ям Заратустри (Персія) і Будди (принца Сиддхарта). Заратустра обгрунтував дуалізм морально-політичної системи. У світі борються два начала - добро і зло. Відповідно є два боги. Людина створена богом добра, але він вільний у своїх думках і вчинках і тому доступний впливу духів зла, він повинен своїми думками і справами боротися проти злих істот. Будда більш радикальний. Він відкидає думку про Бога як верховної особи і першоджерелі закону і вважає, що справи людські залежать від власних зусиль людей. Буддизм дає установку на індивідуальний шлях порятунку і досягнення нірвани (стану вищої просвітленості).







©2015 arhivinfo.ru Все права принадлежат авторам размещенных материалов.