 |
|
Розвиток політичної думки у Давньому Римі
Політичні вчення Стародавнього Риму мали багато спільного з політичними вченнями Стародавньої Греції. Пояснюється це тим, що тут формувались держави на основі однотипних соціально-економічних і станових відносин, з глибокою спадковістю у розвитку їх культури. Політичні вчення у Стародавньому Римі формувались на основі філософських шкіл, перенесених з Греції. Та новизна і оригінальність політичних поглядів римських мислителів полягала в тому, що ними висунуті ідеї, які відповідали відносинам зрілості рабовласницького суспільства. Зміни у політичній теорії обумовлені розвитком відносин приватної власності та рабства. Всю історію Древнього Риму прийнято поділяти на три етапи:
· царський (754-510 до н.е.);
· республіканський (509-28 до н.е.);
· імператорський (27 до н. е. - 476 н. е.).
Особливо ґрунтовними і системними були вчення Марка Тулія Цицерона (106-43 до н.е.). У своїх наукових роздумах, викладених у творах "Про державу", "Про закони" та інших Цицерон наголошував, що основою держави є прагнення людей жити разом, а осередком - сім'я. Держава, на його думку, -це узгоджене правове утворення, здобуток народу. У залежності від кількості суб'єктів влади в державі Цицерон поділив держави на монархії (царську владу), аристократію (владу оптиматів), демократію (народну владу), вказуючи, що у природі існує кругообіг цих форм. Ідеалом Цицерон вважав змішану форму, яка б мала елементи трьох названих форм держави. Цицеронові належить першість у закладенні основ міжнародного права. Він сформулював принцип необхідності дотримання зобов'язань за міжнародними договорами. Війну Цицерон характеризував, як вимушений акт, припустимий тільки у випадку безуспішності міжнародних переговорів. Усі війни він поділяв на справедливі і несправедливі. Важливе місце в історії соціально-політичної думки в Стародавньому Римі займає представник римського стоїцизму Луцій Антей Сенека (4 р. до н. е. - 65р. н. е.). Численні праці, і, зокрема, найбільший твір "Листи до Луцілія", дійшли в оригіналі до сучасності. Луцій Сенека розробляє переважно морально-етичні проблеми, при правильному вирішенні яких досягається спокій і непорушність духу. Не заперечуючи рабства як соціально-політичного інституту, Сенека разом з тим відстоював людську гідність рабів, закликав гуманно ставитись до них як до духовно рівних. Неминучий і божественний за характером, закон долі набуває значення рольового права природи, якому підкорені всі людські відносини, в тому числі держава і закон. Всесвіт - природна держава зі своїм природним правом. Люди і є члени такої держави за законами природи. Окремі ж державні утворення - випадкові та значні для всього людського роду. Розуміння закону долі (природного права), божественного духу власне і полягає в тому, щоб протистояти випадковості та в тому числі належності до тієї або іншої малої держави, визнати необхідність світових законів і керуватися ними. Наростання кризи рабовласницького ладу вело до різкого погіршання становища трудящих. Могутня державна машина Римської імперії жорстоко придушувала повстання рабів і вільних бідняків. Безсилля народних мас вело до посилення релігійних настроїв, надій на допомогу фантастичних сил. У І ст. виникає християнство - рух пригноблених, яке виступало спочатку як релігія рабів, бідняків і безправних, покірних або розсіяних Римом народів. Християни чекали пришестя месії Христа - рятівника, божого посланця, який знищить царство Зла, скине гнобителів у "геєну вогненну", встановить обіцяне пророками царство, де всі люди будуть рівні тощо. Християнство набирає широкого розмаху. Бурхливий розквіт політичної думки у Стародавньому Римі припадає на правління імператора Юстініана (527-568 рр.), який завершив кодифікацію римського права. Справа в тому, що на період правління Юстініана нагромадилась величезна кількість законів, вердиктів, конституцій і праць римських юристів поза всякої системи та ін., що частково застаріли. Деякі закони, вердикти суперечили один одному, потребували систематизації; модернізації потребувало і громадянське, преторське імператорське право. З ініціативи Юстиніана здійснено кодифікацію законів.