 |
|
Звільнення Китаю з-під влади монголів та постава династії Мін
Китай в середні віки
Падіння Хань. Троєцарство.
Імперія Цзінь.
Епоха “південних династій” і “варварських держав”.
Імперія Суй.
Імперія Тан.
Імперія Сун.
Китай під владою монголів.
Імперія Мін.
Маньчжурське завоювання Китаю.
Джерела та література
•Е Лун-ли. История государства киданей. Пер. с кит. В.С.Таскина.- М., 1979.
•Материалы по экономической истории Китая в раннее средневековье. Пер. с кит. А.А. Бокщанина и Лин Кюнъи.- М., 1980.
•Установления о соли и чае. Пер. с кит. Н.П. Свистуновой.- М., 1975.
•Бокщанин А.А. Удельная система в позднесредневековом Китае. - М., 1986.
•Воробьев М.В. Чжурчжэни и государство Цзинь (X в. — 1234 г.).- М., 1975.
•История Китая с древнейших времен до наших дней. - М., 1974.
•Китай и соседи в древности и средневековье. - М., 1970.
•Свистунова Н.П. Аграрная политика династии Мин. XIV век. - М., 1966.
•У Хань. Жизнеописание Чжу Юаньчжана. Пер. с кит. - М., 1980.
Падіння Хань. Троєцарство
(220–280 рр.)
Кінець II – початок III ст. пройшли в Китаї під знаком міжусобиць, в ході яких на перший план вийшли найбільш удачливі полководці.
Один з них, знаменитий Цао Цао, панував на півночі, у басейні Хуанхе. Після його смерті 220 р. його син Цао Пей позбавивши влади останнього імператора династії Хань, проголосив себе імператором і став правити як імператор династії Вей.
Інший, Лю Бей, що претендував на спорідненість з правлячим домом Хань, незабаром оголосив себе правителем південно-західної частини країни Шу.
Третій, Сунь Цюань, став правителем південно-східної частини Китаю, царства У із столицею в Нанкіні. Виник феномен Троецарства.
Імперія Цзінь
(265-420 рр.)
В 265 р. Сима Янь заснував в царстві Вей нову династію Цзінь, котрій в 280 р., вдалося підкорити собі Шу и У, об'єднати під своєю владою знову весь Китай, правда, лише на декілька десятиліть.
Перший з двох періодів, царствоЗахідна Цзінь (265-316 рр.), засноване Сима Янєм.
Потім криза, війна Восьми ванів – 290-316 рр. Перенесення столиці.
Східна Цзінь – 316-420 рр.
Південні та Північні Династії
420-589 рр.
Південні Династії
[Лю] Сун
Ці
Лян
Пізня Лян
Чень
Імперія Суй (581-618 рр.)
У 581р. Північно-китайський полководець Чжоу Ян Цзянь об'єднує під своєю владою увесь Північний Китай і проголошує нову династію Суй, а після знищення південно-китайської держави Чень очолює об'єднаний Китай.
На початку VII ст. його син Ян Ді веде війни проти корейської і в'єтнамської держав, будує Великий канал між Хуанхе і Янцзи для транспортування рису з півдня в столицю.
Створює розкішні палаци в столиці Лоян, відновлює і будує нові ділянки Великої китайської стіни. Піддані не витримують тягот і повстають. Ян Ді вбивають, а династію Суй змінює династія Тан.
Періоди правління династій Тан і Сун вважаються часом найвищого розквіту китайської культури.
Це ж можна сказати і про китайський живопис.
Упродовж подальших династій Юань, Мін і Цин художники орієнтувалися на зразки саме Сунського періоду.
Китай в епоху Мін та маньчжурське завоювання
План
—Звільнення Китаю з-під влади монголів та постава династії Мін.
—Політичний та соціально-економічний розвиток імперії Мін.
—Криза традиційної східної системи в імперії Мін.
—Китайсько-маньчжурська війна. Селянська війна
—Маньчжурське завоювання Китаю.
Терміни: “Юнле”, шеньши, маньчжури.
Об'єкти: Імперія Мін, Інтянь (Нанкін), Дуньлінь, Цзінь, Цин.
Діячі: династія Велика Мін, Чжу Юаньчжан, Чжу Ді, Чжен Хе, Лі Цзичен, У Саньгуй, Шуньчжи.
Дати: 1368-1644, 1368-1398, 1403-1424, 1405-1433, 1618, 25 квітня 1644, 27 травня 1644, 1644-1661, 1644-1912, 1683.
Великая Минская империя 大明
1368 - 1644 (1662)
Флаг династии Мин
Звільнення Китаю з-під влади монголів та постава династії Мін
Китай знову здобув державний суверенітет.
Чжу Юаньчжаном (Тай-цзу, 1368-1398 рр.) були проведені реформи, який до кінця життя сповідував буддизм, але в державних питаннях завжди керувався конфуціанськими принципами. Звільнили всіх рабів і скоротили кількість ченців (бажаючі залишитися монахами мали здати іспит з буддійського канону і не бути одруженими).
Всі землі, які селяни захопили, були законодавчо закріплені за тими, хто їх обробляв. Землероби, що піднімали цілину, тимчасово звільнялися від податків. За державний кошт в країні відремонтували 50 тис. дамб. Все це дало можливість учетверо збільшити кількість оброблюваних земель, а врожайність зросла майже втричі.
Влада провела загальноімперський перепис населення, що сприяло зміцненню податкової дисципліни, й залишила в силі общинну організацію на селі з її принципом кругової поруки.
Заморську торгівлю Чжу Юаньчжан припинив (вважаючи її непотрібною для аграрної китайської економіки), а для підтримки власних ремесел та внутрішньої торгівлі зобов'язав кожного селянина засаджувати половину землі технічними культурами.
Армію залишили великою (1,2 млн вояків), але перевели її на дешевшу для держави систему військових поселень (30% вояків позмінно відбували бойове чергування, 70% - орали та сіяли).
З метою тотальної централізації влади імператор ліквідував посади Першого міністра та всіх міністрів і зосередив у своїх руках вирішення всіх управлінських питань, а на місцях, навпаки, розділив посаду намісника на три посади: цивільного і військового губернаторів і провінційного судді, що підрубало корені сепаратизму.
Шалену боротьбу повів імператор проти хабарництва: звинуваченим рубали голови, вирізали сім'ї, калічили, з живих виривали нутрощі або здирали шкіру (її потім набивали соломою і виставляли в кабінеті злочинця, щоб його наступник постійно бачив, до чого призводить хабарництво).
Методи Тай-цзу вирізнялися нечуваною жорстокістю. У справах хабарництва і державної зради (які нерідко були фіктивними) в імперії стратили сотні тисяч підданих. Без дозволу влади заборонялося від'їжджати далі 100 лі (45 км) від своєї оселі.
В 1382 р. Чжу Юаньчжан створив 14-тис. корпус таємної поліції. Вся країна була охоплена тотальним слідкуванням, узаконювалися доноси, а якщо врахувати, що в китайських судах звинувачений мав сам довести свою невинність (презумпції невинності не існувало), й нормою вважалося катування, не дивно, що країну охопив жах. Навіть високі чини адміністрації, якщо їх викликали до імператора на прийом, одразу прощалися з родиною, бо шанси повернутися живим були мінімальними.
Терор і страх забезпечили імператорові повну керованість, а величезна армія - можливість вирішувати будь-які зовнішньополітичні завдання.
Щоправда, виснажлива боротьба з японськими піратами (вако) залишалася малорезультативною, зате антимонгольські походи 1387-1388 рр. мінських військ остаточно ліквідували небезпеку реставрації монгольського ярма в Китаї, а династія Юань припинила існування. Якщо ж взяти до уваги, що до складу імперії увійшли землі манів (колишня держава Далі - Наньчжао), а тибетці, яким Міни пообіцяли продавати чай за низькими цінами, стали мирними союзниками Китаю, зовнішню політику Чжу Юаньчжана можна вважати успішною.
У 1396 р. диктатор помер. Дітей у Тай-цзу було багато, і після смерті батька вони відразу ж перегризлися між собою за владу. Переміг у 1403 р.
Чжу Ді (Чен-цзу, 1403-1424 рр.) - четвертий син Юаньчжана від наложниці-монголки. Гаслом свого правління Чжу Ді обрав фразу “Юнле” (“Вічна радість”), а основну увагу зосередив на зовнішній політиці.
Повною перемогою завершився для Мінів похід 1410 р. проти монголів, а після походу 1424 р. частина монгольських ханів визнала себе васалами Китаю. У 1407 р. дві мінські армії генералів Му Шена та Чжу Нена завоювали (щоправда, ненадовго) державу в'єтів (Дайв'єт), а китайський флот приборкав японських піратів, розгромивши їх поблизу Ляодуну.
Найславетнішу сторінку мінської зовнішньополітичної експансії становлять сім грандіозних морських експедицій адмірала Чжен Хе, під час яких (1405 - 1433) китайський флот відвідав Індонезію, Малакку, Індію, Аравію і навіть Східну Африку. Уже в першій експедиції взяли участь 62 великих багатопалубних кораблі з екіпажем у 28 тис. чоловік.
Проте ці масштабні, престижні зовнішньополітичні акції лише розорили державні фінанси й лягли подвійним податковим тягарем на китайських виробників. На відміну від європейських географічних відкриттів, вони не стали для Китаю початком нової епохи. Для Сходу важливішим був престиж імперії, демонстрація величі та всесилля влади, але витрати виявилися настільки колосальними, що в 1433 р. експедиції були заборонені, а грандіозні кораблі демонтовані.
У 1428 р. звільнився від китайського панування В'єтнам, а в 1449 р. фантастично вдалий набіг на мінські володіння здійснив хан західних монголів-ойратів Есен. Проводирями у монголів були опальні буддисти-сектанти “Білого лотосу”, а мінські вояки не змогли зупинити монголів.
В аграрному секторі з'явилося глибоке орання і висадження на полях попередньо вирощеної рисової розсади, що дало можливість поширити рисівництво на північ. Урожайний бавовник і бавовняні тканини витіснили коноплю, а серед технічних культур з'явилися індиго й тютюн. У шахтах почали використовувати штучну вентиляцію, а в ткацькому виробництві - ножний верстат.
“Фарфор Юнле” із Цзіндечженя досі вважається неперевершеним. До стародавніх торгово-ремісничих центрів [Нанкін, Пекін (куди Чжу Ді переніс у 1421 р. столицю), Ханчжоу, Сучжоу, Сунцзян, Гуанчжоу, Ченду] додалися нові - центр фарфоровиробництва Цзіндечжень, центри металообробки Фошань і Цзуньхуа, “столиця бавовняних тканин” Шанхай, центр фарбовиробництва Уху тощо.
Китай продовжував експортувати свої товари в усі країни Азії та в Європу. В XVI ст. в Китаї з'явилися мануфактури, в яких використовувалася наймана праця. Але на відміну від Європи, де вони виникли природним шляхом і спочатку у формі розсіяної мануфактури, тут їх “увела декретом” держава. Одержавлені китайські мануфактури повністю контролювалися чиновництвом і були малорентабельними.
Продовжували розвиватися наука та культура. Основи геоморфології та спелеології заклав у Китаї невтомний мандрівник Сюй Сяке (XVI ст.), мінську агротехніку прославив Сун Інсін (XVI - XVII ст.), фармацевтику_ - Лі Шичжень (XVI ст.), а філософ Ван Янмін (1427 - 1528) вважається корифеєм конфуціанської логіки.
В галузі історичної фонетики плідно працював Гу Янь'у (XVII ст.). Невичерпною скарбницею класичних китайських знань стала славетна “Енциклопедія Юнле” (22 877 томів).
Визначною подією у мінській літературі була поява роману-епопеї Ло Гуаньчжуна (XIV ст.) “Троєцарство”, а в XVI ст. вийшов перший в Китаї роман у жанрі фантастики - “Подорож на Захід” У Чен'еня.
В галузі архітектури відроджувалося правильно-геометричне планування міст, з'явився новий тип храму уляндянь (“безбалочний храм”) у вигляді цеглової споруди із напівциркульним склепінням: найвищим досягненням цього стилю був пекінський “Храм Неба” (1420 - 1530). Архітектурним шедевром мінської епохи вважається комплекс “Забороненого міста імператора” в північній частині Пекіну. В художній творчості виділялися постаті пейзажистів Ча Шибяо (XVII ст.), Сю Вея (XVI ст.) та Чоу Іна (XVI ст.).