 |
|
Міжнародно-правова охорона об'єктів промислової власності
Згідно з класифікацією, передбаченою Всесвітньою організацією інтелектуальної власності, до об'єктів промислової власності належать:
винаходи;
наукові відкриття;
промислові зразки;
товарні знаки, знаки обслуговування, фірмові найменування та комерційні позначення.
Однією з перших міжнародно-правових угод з охорони промислової власності була Паризька конвенція про охорону промислової власності, укладена 20.03.1883 р. Україна є учасницею цієї Конвенції з 25.12.1991 р. Паризька конвенція передбачає, що держави-учасниці можуть укладати між собою окремі угоди. Наслідком укладання коментованої угоди було створення Паризького союзу з охорони промислової власності.
Паризька конвенція окреслила коло об'єктів промислової власності, що підлягають правовій охороні.
Згідно зі ст. 1 цієї Конвенції об'єктами охорони промислової власності є патенти на винаходи, корисні моделі, промислові зразки, товарні знаки, знаки обслуговування, фірмові найменування і знаки походження або найменування місця походження, а також запобігання недобросовісній конкуренції.
Промислова власність у контексті Паризької конвенції розуміється в широкому сенсі й поширюється не тільки на промисловість і торгівлю, а й на сільськогосподарське виробництво й добувну промисловість, всі продукти промислового або природного походження.
Щодо охорони промислової власності громадяни кожної країни Парижського союзу з охорони промислової власності користуються у всіх інших країнах Союзу тими самими перевагами, які надаються в даний час або будуть надаватися в майбутньому законодавством своїм громадянам, не обмежуючи при цьому прав, спеціально перед
бачених Паризькою конвенцією. До громадян країн Паризького союзу прирівнюються громадяни країн, які не є учасницями Союзу, але мають на території однієї з країн Союзу місце проживання або промислові чи торгові підприємства.
Паризька конвенція не передбачає міжнародного патенту, чинного на території всіх країн Союзу. Але будь-яка особа, яка належним чином подала заявку на винахід, корисну модель, промисловий зразок або товарний знак в одній з країн Союзу або правонаступник такої особи має право так званого конвенційного пріоритету в інших країнах Союзу.
Можливість створення єдиного патенту передбачена окремими міжнародними угодами регіонального характеру. До них належить Європейська патентна конвенція, укладена 5.10.1973 року в Мюнхені. Україна не є учасницею цієї Конвенції. Натомість 10 країн СНД підписали 9.09.1994 року Євразійську патентну конвенцію, згідно з якою було створено Євразійську патентну організацію. Цією Конвенцією передбачено видачу євразійського патенту на винаходи, які є новими, мають винахідницький рівень і можуть використовуватися у промисловості.
Важливе місце серед інших об'єктів промислової власності займає охорона знаків, що ідентифікують виробника та його продукцію. Згідно із Законом України «Про охорону прав на знаки для товарів і послуг» під такими знаками розуміють позначення, за яким товари і послуги одних осіб відрізняються від однорідних товарів і послуг.
Однією з перших у сфері охорони знаків була Мадридська угода про міжнародну реєстрацію знаків від 14.04.1991 р. Україна є учасницею цієї Угоди з 25.12.1991 р. Мадридська угода передбачає, що реєстрація знака здійснюється через національне відомство, куди подається заявка, а потім заявка подається на міжнародну реєстрацію. У заявці перераховуються країни — учасниці Угоди, про охорону в яких йде мова. Міжнародне бюро реєструє знаки, датою реєстрації вважається дата подання заявки на міжнародну реєстрацію в країні походження, якщо міжнародне бюро отримає заявку протягом 2 місяців з дня реєстрації в національній адміністрації.
Країною походження товарного знака вважається країна, де заявник має промислове або торговельне підприємство. Якщо заявник не має такого підприємства, країною походження вважається країна, в якій правоволоділець має місце проживання або громадянство.
Основні положення міжнародио-правових актів у сфері охорони товарних знаків були трансформовані в національне законодавство України. Зокрема у статті 4 Закону України «Про охорону прав на знаки для товарів, послуг» підкреслюється, що іноземні особи й особи без громадянства мають рівні з особами України права, передбачені законодавством, відповідно до міжнародних договорів України чи на основі принципу взаємності.
До найважливіших міжнародно-правових документів у сфері охорони прав промислової власності належить Лісабонська угода про захист зазначень місця походження виробів та їх міжнародної реєстрації 1958 p., Гаазька угода про міжнародне депонування промислових зразків 1925 р., Локарнська угода про заснування Міжнародної класифікації промислових зразків 1968 pоку, Страсбурзька угода про міжнародну патентну класифікацію 1971 pоку.
Перелічені міжнародно-правові документи визначають засади охорони об'єктів промислової власності. Держави-учасниці, які підписали договори про захист прав володільців у сфері промислової власності і окремих видів об'єктів, зобов'язані привести національне законодавство у відповідність до названих міжнародно-правових актів. Україна є учасницею Паризької конвенції про охорону промислової власності і низки інших багатосторонніх договорів, спрямованих на захист окремих видів об'єктів промислової власності. Отже в Україні прийнято або змінено редакції спеціальних законів у сфері охорони об'єктів промислової власності. Уніфікація вітчизняного законодавства про інтелектуальну власність є ще одним кроком до адаптації національної правової системи до вимог європейської спільноти.