 |
|
Вступ. Природа волі
ІНДЗ
з психологіїна тему:
«Воля та вольові акти людини»
Виконав студент 2 курсу,
групи ПОб-1-12-4.Од
П’ятецький Марк Олександрович
Викладач: Подофєй С.О.
Київ 2013
План:
1) Вступ. Природа волі;
2) Характеристики вольових процесів;
3) Етапи реалізації вольових актів;
4) Автоматичний характер дій;
5) Патологія і психологія волі;
6) Вольові якості особистості;
7) Висновки;
8) Використана література.
Вступ. Природа волі
Проблема волі здавна цікавила мислителів і філософів, але напевно німецький філософ Артур Шопенгауер був першим, хто всерйоз взявся за її вивчення. Деякі з його думок тепер майже повністю увійшли в наше розуміння волі, як психічного процесу. «Якщо людина хоче, вона завжди хоче чого-небудь – її вольовий акт неодмінно спрямований на якийсь предмет і може мислитися тільки по відношенню до нього. Що ж означає «хотіти чого-небудь?» Це значить: вольовий акт, який сам являє собою перш за все предмет самоусвідомлення, виникає з приводу чогось, що відноситься до усвідомлення інших речей, тобто такого, що є об’єктом пізнавальної здатності, об’єктом який в цій якості носить назву мотиву, і в той же час дає зміст для вольового акту, останній на нього спрямований, тобто має ціллю яку-небудь його зміну, а отже реагує на нього – в такій реакції і полягає суть цього акту. Вже звідси зрозуміло, що він не може настати без будь-яких подібних мотивів, так як в іншому випадку йому не вистачило би як і приводу, так і змісту. Але виникає запитання: раз є такий об’єкт пізнавальної здатності, то чи повинен також з’являтися і даний вольовий акт, чи все ж він може і не настати, так що або не буде здійснено ніякого вольового акту, або вийде зовсім інший, можливо навіть протилежний – іншими словами, чи може згадана реакція бути відхиленою, або, при абсолютно однакових обставинах, виявитися різною, навіть протилежною? Коротше кажучи, це значить, чи викликається вольовий акт мотивом з необхідністю, чи при вступі мотиву в свідомість воля може зберігати свободу хотіти чи ні?»[8, с.206] Сучасна психологічна наука теж вважає, що всяка вольова дія є цілеспрямованою діяльністю. «Воля – це психічна діяльність людини, яка виявляється у її здатності діяти щодо свідомо поставленої мети, долаючи при цьому внутрішні і зовнішні перешкоди» [5, с. 352]. Будучи спрямованою на певну ціль, вона таким чином в своєму розвитку регулюється відповідністю до цієї цілі. Специфічні людські дії є вольовими в широкому сенсі цього слова – вони усвідомлені і цілеспрямовані.
Проте усвідомлення одиничної цілі свого бажання, породженого тим стимулом, який в даний момент оволодів людиною, являє собою ще дуже невисокий рівень усвідомлення. Людина свідома, приступаючи до дії, дає собі звіт про наслідки, які потягне за собою здійснення стоячої перед нею цілі, а також про мотиви, які її спонукають до цієї дії. В результаті може виявитися розходження між бажаною ціллю і небажаними наслідками або труднощами, з якими в силу об’єктивних зовнішніх обставин пов’язана її реалізація. Дія, яка здійснюється в умовах такого конфлікту внутрішньо суперечних тенденцій – це вольова дія в більш специфічному сенсі цього слова. В силу суперечливості дійсності, а також складної ієрархії різноманітних і часто суперечливих потягів і мотивацій людини, цей випадок достатньо поширений. Розрізняючи вольові процеси, ми не протиставляємо їх інтелектуальним і емоційним, ми не встановлюємо ніякої взаємовиключної протилежності між інтелектом, почуттями і волею. Один і той же процес може бути (і звичайно буває) і інтелектуальним, і емоційним, і вольовим. Разом з тим вольовий процес більш безпосередньо і органічніше, ніж процеси емоційні і інтелектуальні, включений в дію і нерозривно пов’язаний з нею. Зародки волі включені вже в потреби людини як основні спонукання до дії. Потреба – це стан пасивно-активний, і в цій активній стороні пасивно-активного стану і полягають перші зародки волі, нерозривно пов’язані з сенсорною і афективною чутливістю. Але одно діло – відчувати потяг, інше – усвідомлювати його. Виникнення вольової дії передбачає перш за все встановлення усвідомленого зв’язку між потребами людини та предметами, яких вона потребує для задоволення своїх потреб. Суб’єктивне висловлення потреби, її відображення в психіці повинно стати усвідомленим і предметним – потяг повинен перейти в бажання. Включаючись в практичне, усвідомлене суб’єктом відношення до його потреб, предмети стають об’єктами його бажань і можливими цілями для його дій. Між бажаннями людини і предметами об’єктивної дійсності в результаті створюється двохстороннє відношення – якщо в мене є бажання, направлене на якийсь предмет, то цей предмет є для мене бажаним. Суттєво також і те, що самі потреби по мірі їх задоволення різними предметами диференціюються, піддаються перетворенням. Наявність в людини волі пов’язана з наявністю значимих для неї цілей і завдань. Чим більш значимі і привабливі для людини цілі, тим – за інших рівних умов – сильніша її воля, напруженіші бажання, виникає більше стремління до їх здійснення. Значимою ціллю являється для людини те, що пов’язано з її потребами і інтересами. Але для людини значимими є не тільки те, що пов’язано з її особистісними інтересами і потребами. Задоволення самих особистісних потреб в суспільстві, заснованому на розподілі праці, зумовлено спрямуванням діяльності індивіда на задоволення не безпосередньо особистісних, а суспільних потреб.
На думку С.Л. Рубінштейна, [6] проблема волі, поставлена не функціонально і формально, по суті – це перш за все проблема змісту волі, того, які мотиви і цілі для неї визначальні, яка її будова, тобто того, як реально складається в тих чи інших умовах в людей співвідношення між частковим і загальним в речах, значимих для особистості. Це вирішення питання про співвідношення моралі і волі, як і відповідне йому вирішення питання про співвідношення логіки і мислення є двома ланками одного рішення проблеми ідеології і психології. Це рішення з внутрішньою необхідністю випливає з наших вихідних положень, згідно яким внутрішнє, психічне визначається опосередковано через відношення до об’єктивного і складає його специфічну, але суттєву частину.