Главная | Обратная связь

Звязок волі з усвідомленням мотивів.

Волевое действие начинается с осознания цели действия и связанного с ней мотива. При ясном осознании цели и мотива, вызывающего ее, стремление к цели принято называть желанием. Желание само по себе не сдержит активного элемента. Прежде чем желание превратится в непосредственный мотив, а затем в цель, оно оценивается человеком, т.е. "фильтруется" через систему ценностей человека, получает определенную эмоциональную окраску. Имея побуждающую силу, желание обостряет осознание цели будущего действия и построение его плана. В свою очередь, при формировании цели особую роль играет ее содержание, характер и значение. Чем значительнее цель, тем более мощное стремление может быть вызвано ею. Психическое состояние, которое характеризуется столкновением нескольких желаний или нескольких различных побуждений к деятельности, принято называть борьбой мотивов. Борьба мотивов включает в себя оценку человеком тех оснований, которые говорят за и против необходимости действовать в определенном направлении, обдумывании того, как именно действовать. Заключительным моментом борьбы мотивов является принятие решения, заключающегося в выборе цели и способа действия. Принимая решение, человек проявляет решительность; при этом он, как правило, чувствует ответственность за дальнейший ход событий.

7.Фізіологічні механізми волі. Фізіологічним механізмом волі є кіркова рефлекторна діяльність, що безперервно співвідноситься, врівноважує організм із зовнішнім середовищем на основі створення оптимального осередку збудження. Зримо воля виражається в діях і вчинках. Осередок оптимального збудження не передбачає сам по собі суті дії, вчинку. Людина народжується на світ з безумовнорефлекторними мимовільними реакціями (ковтання, дихання, кашель). Довільні ж дії мають умовнорефлекторну природу. Такими рухами будь-якої складності людина оволодіває поступово (іноді непомітно для себе) протягом всього життя. Як відомо, у відповідь на подразник в рецепторі виникає збудження. По нервовому аферентному шляху воно направляється в ГМ, де вступає у взаємодію з осередками збудження та гальмування. Отримана інформація перероблюється та починає відігравати роль пускового механізму рухової реакції. Із рухового центру ГМ по нейтральним еферентним шляхам посилається імпульс до м’язів працюючого органу, наказ про рух або затримку. Однак в основі вольових дій лежать не окремі умовні рефлекси, а система тимчасових зв’язків, завдяки яким тільки і можлива цілеспрямована поведінка. Регулятором вольових дій є друга сигнальна система. На основі слів утворюються часові нервові зв’язки другої сигнальної системи. Людина за допомогою слів накопичує інформацію, зберігає її, узагальнює. На цій основі вона може передбачати та планувати свою поведінку. Слова “оживлюють” ті нервові зв’язки, які склалися раніше, та відіграють роль пускових сигналів, що викликають або гальмують діяльність. За допомогою слів людина спонукає себе до діяльності, формулює доводи та обгрунтування за та проти своїх дій. У відповідь на інфо про рух або його затримку із працюючого органа в ГМ надходить інфо про проходження дії, її адекватності ситуації. Інформація знову переробляється та до працюючого органу знову надходить імпульс. Це відбувається до завершення дії. В результаті у мозку виникає програма передбачаємої дії. Порівняння поступаючої повідомлюючої інформації з наявною у мозку програмою дозволяє постійно вносити поправки по ходу дії. Вольові дії людини забезпечуються фізіологічними механізмами, що мають ієрархічну будову. Вони включають в себе нижчі рухові центри, розташовані у руховій зоні кори, центри лівої пікулі, що відповідають за найскладніші форми людської діяльності. Саме тому ушкодження рухових центрів позначається на довільних рухах індивіда, а ушкодження відповідних центрів лівої півкулі призводить до порушення власне вольової дії. Остання ж, в умовах експерименту, супроводжується своєрідною динамікою м’язової активності артикуляційного апарату та частотою ритмів електроенцефалограми. Очевидно, що за цим всім приховується робота мозку, в якій провідну роль відіграють лобні частки. При ураженні цих часток людина втрачає здатність контролювати свою поведінку, висувати віддалені цілі й, долаючи труднощі, досягати їх.