Главная | Обратная связь

Уява та воля (мотиваційний аспект, уявний мотив)

(Воля проигрівает воображению!) Для вирішення проблеми боротьби мотивів необхідне застосування уяви як інструменту моделювання ситуацій з задоволенням мотивів. Таким чином людина може обрати бажаний результат. Від ступеню розвину тості уяви залежить результат і ціле покладання вольової дії, міра чіткості уявлення мети, її деталізованість, адекватність.

9.Воля, як регулятор діяльності. На думку Селіванова регулятором свідомоі діяльності є воля,як особливий психічний процес.Воля являє собою вищий рівень регулювання діяльності,коли для переборення труднощів потрібне особливе вольове зусилля. Вольова регуляція є найвищим рівнем освоєння людиною власної психіки,регуляції своєї діяльності.Перехід до неї включає етап довільної регуляції дитиною своєї діяльності через гру.Вольова регуляція виникає тоді,коли індивід здатний створювати опору для своїх дій та використовувати її як смислоутворювальний мотив.Це має бути ідеальна-уявна чи згадувана-ситуація,підпорядкована нормам життя індивіда та створена за допомогою пізнавальних процесів. Джерелом вольової регуляції є здатність індивіда довільно впливати на процес формування спонуки до небажаної дії та утримання від бажаної в ситуації вибору. Коли виникає необхідність надати цілі особливий смисл участь волі в регуляції діяльності полягає у знаходженні необхідного смислу,який підвищить цінність даної діяльності. Вольова регуляція може бути включена до діяльності на б.-якому з етапів її здійсненя:ініціювання діяльності,вибору засобів її здійсненя,слідування існуючому плану чи відхиленню від нього,контролю виконання.Воля при виборі дій виявляється в тому,що свідомо відмовившись від звичного способу вирішення завдання індивід обирає інший,іноді складніший то намагається не відступати від нього.Особливі труднощі щодо вольової регуляції виникають у людини у здійснені такої діяльності,коли проблеми вольового контролю виникають на протязі всієї цієї діяльності. Типовим випадком включення волі до керування діяльністю є ситуація,пов’язана з боротьбою важко сумісних мотивів,кожен з яких потребує виконання різних дій в один й той самий момент.

10. Воля є детермінованим процесом. Детерміністичне розуміння волі підтверджується фізіологічними дослідженнями І. Сєченова та І. Павлова. І. Сєченов вказував, що вольові дії причинно зумовлені зовнішніми подразниками . Усі довільні рухи є відображувальними,
тобто рефлекторними. І. Павлов зазначав, що весь механізм вольового руху — це умовний, асоціативний процес, який підпорядковується всім описаним законам вищої нервової діяльності. Він показав, що довільні дії, які виникають унаслідок внутрішнього зусилля, зумовлюються тим, що рухова ділянка кори головного мозку водночас є сенсорною ділянкою подібно до зорової, слухової тощо. Сліди, залишені в руховій ділянці кори головного мозку попередніми подразни-
ками, активізуючись, можуть стати умовними подразниками для вольових рухів. Механізмом довільних рухів є збудження, що йдуть від кори великих півкуль головного мозку. Кінестетичні клітини кори зв’язуються з усіма клітинами кори, вони є виразниками як зовнішніх впливів, так і внутрішніх процесів організму. Це і стає підставою для довільних рухів. Довільні дії детерміновані, як і всі інші дії людини, але оскільки вони викликаються слідами в корі головного мозку від попе-
редніх подразнень, то іноді здається, немовби вони виникають самі по собі, без будь-якої причини. Детермінованість волі означає хибність у припущенні її існування.

Інше філософське питання про волю стосується свободи волі. Є два його вирішення: детермінізм (свободи волі нема) та індетермінізм (свобода волі є). За С. А. Левицьким, питання про свободу волі розпадається на три питання:

• про свободу дії (вона обмежена законами фізики, фізіології);

• про свободу вибору (тобто чи здатна людська воля вибирати між мотивами; згідно детерміністам, вольове життя людини зводиться до боротьби мотивів, в якій найсильніший мотив автоматично перемагає - але критерієм сили мотиву може бути тільки його дієвість, отож, про те, який мотив вважати найсильнішим, ми дізнаємось не раніше, ніж він переможе);

• про свободу хотіння, бажання (це питання про те, чи відповідає відчуття можливості обирати дійсній можливості вибору - цей рівень питання є найбільш глибоким, він стосується проблеми моральної відповідальності людини за свої вчинки).

Цікаво, що як детермінізм (із його твердженням про наперед визначені напрями вчинків людини), так само й індетермінізм (із його уявленням про випадковість цих вчинків) залишають людину без відповідальності за власні дії: відповідальність покладається або на загальні закони світобудови, або на ситуативні капризи інстинктів.

11. Методи дослідженя волі.
Воля-це психічна функція,яка передбачає регулювання людиною своєї поведінки відповідно до найбільш значимих для неї мотивів;гальмування інших мотивів,спонукань,намагань;організацію дій,вчинків згідно із свідомо поставленими цілями.Саме в цих діях проявляється воля Вольові дії характеризуються особливим суб’єктивним станом-вольовим зусиллям,спрямованим на вирішення суперечності,на дію згідно з головним мотивом і на опір іншим мотивам. Вольова дія опосередковується свідомістю,це прояв особистості,її свідомої спрямованості. Воля являє собою психічний процес,який характеризується переходом від прагнення,бажання й рішення до діяльності. Воля є одним з засобів регуляції людської поведінки,поведінки,яка виявляється у свідомому виборі мети й шляхів її досягнення,у свідомому початку та припинені дій та в зміні їх сили та швидкості. У такій поведінці проявляються вольові якості особистості як психічні утворення,які вказують на досягнутий людиною рівень саморегуляції поведінки,такі як:цілеспрямованість,імпульсивність,ініціативність, самостійність,незалежність,рішучість,наполегливість. Методи вивчення волі,як психічного явища включають спостереження,експеримент та психодіагностичні методи.Методичні прийоми спрямовані на дос-ня особливостей свідомої регуляції дій,вольового зусилля,вольових якостей особистості. До психодіагност методів у дос-ні вольових якостей особистості належить метод дос-ня вольових властивостей,а саме імпульсивності та цілеспрямованості за допомогою опитувальника В.А.Лосенкова,який склад з 20 питань з чотирибальною шкалою відповідей з яких обирається одна і номер відповіді означає бал за яким вона оцінюється.Обробка результатів: бали сумують,використовуючи код відповідей та інтерпретують таким чином:чим більша їх сума,тим вище імпульсивність та цілеспрямованість. Метод експерименту використовується при вивчені особливостей вольової активності,у першу чергу при дос-ні опору тим діям,які не усвідомлюються,тобто автоматичним та при дос-ні вольового зусилля. До експериментальних дос-нь волі належить метод дос-ня свідомої регуляції дій за допомогою лінійок Біне з метою визначення особливостей опору автоматизму.Методика цього методу полягає у демонстрації 15 лінійок,з яких 10 поступово збільшуються у розмірах і 5 останніх- однакові за довжиною.Досліджуваний має відповідати на питання, чи є більшою чи меншою ця лінійка,ніж та,що демонструвалася до цього.Лінійки до та після демонстрації приховуються від досліджуваного,а його відповіді заносяться в бланк реєстрації. Обробка та аналіз результатів:автоматизм виявляється у повторені відповіді більше,коли демонструються 12-та та наступні лінійки. Висока здатність опору автоматизму-відсутність відповіді більше після 10 пред'явлень. Про наявність опору автоматизму свідчить відсутності відповіді більше після 12 пред’явлень. До експериментальних також належить метод дос-ня вольового зусилля з метою визначення особливостей типів вольового зусилля. Методика передбачає використання двох прийомів для дос-ня вольового зусилля:координація рухів пальців рук та мовно-вольова регуляція. При обробці результатів розраховується кількість спроб,помилок та правильних виконань 1-го прийому,а при виконані другого методичного прийому розраховується кількість помилок та різниця у часі між виконанням пос.

12. Психологічні теорії волі.
У волі домінуючу роль відіграє вплив людини на довкілля. Якщо емоції визначають спрямованість дії, то воля—вже сама дія. З часів Аристотеля і дотепер воля розглядається як проблема породження реальної дії (В.Вундт, І.Сеченов,В.Джемс,Л.Виготський,Ш.Чхартишвілі,В.Іванников), але двома основними шляхами, двома основними лініями. 1.Лінія Аристотеля—поняття волі пов’язується з проблемою породження не всякої дії, а лише дії на основі розуму, роздумів. 2.Лінія Декарта—воля розглядається у контексті породження будь-якої дії. Історії психології відомі спроби ототожнити волю з інтелектуальними чи емоційними процесами, так і відмежувати її від них. У межах інтелектуалі стичної теорії воля зводиться до асоціації відчуттів, уявлень. Головне у волі—це асоціація уявлення мети з дією. В емоційній теорії воля—це особлива форма емоцій. Вундт вважав, що воля є афект, який з метою отримати задоволення і запобігти стражданням намагається перетворитися на дію. Але потяги є лише спонукальною причиною нашої практичної діяльності. Ми керуємося не лише потягами, а й повинністю (я мушу). У волюнтаристичній теорії В.Джемса воля не виводиться ні з емоційних, ні з інтелектуалі стичних явищ. Вона розглядається як самостійний процес, що починається з ідеї про ті рухи, які збирається виконати людина. Думка сама по собі містить силу, що може викликати поведінку людини. Такі підходи лише підкреслюють взаємопроникнення афективної та інтелектуальної сфер нашої свідомості. У біхевіористскій теорії вольова дія зведена до сукупності реакцій; внутрішня світова ланка випадає. У вітчизняній психології напрямки: 1) воля розглядає як здійснювати свої бажання, реалізовувати поставлену перед собою мету. Узнадзе підтримував цей напрямок. 2) у зв’язку із подоланням перешкод—це форма активності. Селиванов. 3)воля розглядається як цілеспрямованість. Платонов. Це та сторона психологічної діяльності, яка знаходить свій вираз в свідомій цілеспрямованості дій, вчинків, поведінки людини. Селиванов визначає волю як свідоме регулювання людиною своєї поведінки, що виражається в умінні бачити і долати внутрішні і зовнішні перешкоди на шляху цілеспрямованих вчинків. Активність можна розглядати зі сторони її змісту і форм і прояву. Сутність активності повністю визначається мотивацією 3 форми прояву активності: імпульсна (мінімальний вольовий контроль, миттєва емоційна реакція на певні імпульси); звична стереотипні реакції); вольова. Іванников зазначає, що головна функція волі—це піднесеня мотивації. Воля виникає при недостачі спонукання до заданої дії у відповідності із мотивацією. Рубінштейн: воля—єдність 2-х тенденцій—потягу і повинності.

Функції волі.

Первая -- инициирующая (непосредственно связанная с мотивационными факторами) заключается в том, чтобы заставить начать то или иное действие, поведение, деятельность, преодолевая объективные и субъективные препятствия.

Вторая -- стабилизирующая, связанная с волевыми усилиями по поддержанию активности на должном уровне при возникновении внешних и внутренних помех разного рода.

Третья -- ингибирующая состоит в оттормаживании других, часто сильных мотивов и желаний, других вариантов поведения, несогласующихся с главными целями деятельности (и поведения) в тот или иной момент времени.

Четвертая - генетическая, генеративная, продуктивная. В результате ее действия повышается уровень осознаваемости и организованности иных психических процессов, а также формируются так называемые волевые свойства личности -- самостоятельность, решительность, настойчивость, самообладание, целеустремленность и др.