 |
|
Роль мови в розвитку довільних дій
З другої половини другого року життя і особливо на третьому році дитина починає оволодівати мовою. Під впливом мови довільні дії перетворюються у вольові.
Щоб виконати перші доручення, які дорослий дає півторарічній дитині, вона повинна діяти за словесним наказом: «Дай ляльку», «Поклади спати ведмедика», «Віднеси бабусі окуляри».
Вирішальне значення для формування вольових дій у дитини має вироблення міцної, дійової реакції на два головні словесні сигнали: на слово «треба», яке зобов'язує діяти навіть всупереч бажанню самої дитини, і на слово «не можна», яке забороняє дію, тобто вимагає гальмувати інші спонукання, володіти собою. В міру того, як зростає самостійність дитини, ці основні сигнали, що доповнюються словом-дозволом «можна», стають для досвідченого вихователя основними засобами керування діями дитини.
У зв'язку з тим, що до кінця переддошкільного віку самостійність дітей помітно зростає, дитина дедалі частіше й частіше зустрічається з цими сигналами, які поступово набувають узагальненого значення. У дітей старшого дошкільного віку ці сигнали стають основою й для саморегуляції. Дитина діє, підкоряючись певним правилам, і хоч їй не хочеться пити гіркі ліки, але вона чує сигнал «треба» і виконує цю дію, стримуючи негативні почуття. Це перші елементарні вияви волі дитини.
Дослідження фізіологів і спеціальна праця В.С. Яковлевої показують, що гальмівна реакція на словесний сигнал особливо важка для маленьких дітей. Слова, які спонукають до дії («треба») або забороняють її («не можна»), набувають для дитини сигнального значення тільки тоді, коли їх дія має постійне ділове підкріплення. Якщо мати каже «не можна», а дитина продовжує смикати за шнур електричної лампи або, не звертаючи уваги на вимогу «треба», тікає, не прибравши іграшки, і таке невиконання вимог лишається без якихось наслідків, потрібний стереотип поведінки — позитивна звичка — не виробляється в дитини. Вона не звикає гальмувати своїх безпосередніх спонукань.
Підкріпленням словесного сигналу є не тільки реакція дорослого, а й сама виконувана дитиною дія та її результат. Якщо за словом «не можна» дорослий добивається, щоб дитина припинила розпочату дію: кричати, бігати, пустувати, — це слово набуває значення діючого сигналу.
Але маленькій дитині значно важче підкоритися вимозі не робити чогось, ніж наказу робити щось інше. Цю особливість маленьких дітей успішно використовують вдумливі вихователі. Знаючі надзвичайно сильну навіюваність малят, тобто легке підкорення їх дій волі інших, старших людей, педагог прагне будь-які свої вимоги, навіть ті, які забороняють щось, передати не в негативній, а в позитивній формі.
Тип нервової системи дитини і набутий нею маленький життєвий досвід можуть або полегшити, або утруднити появу потрібної реакції на вимогу дорослого та її зміцнення. Дитина з малорухливою нервовою системою часто не чує слів вихователя, упирається, капризує, не бажаючи виконати його вимогу. Кожна його маленька «перемога», тобто непідкорення сигналам «треба» або «не можна», закріплює шкідливий для всього дальшого розвитку стиль її взаємовідносин з навколишніми дорослими.
Дошкільний вік