Главная | Обратная связь

Вольові якості особистості.

Лекція

Тема: «Воля та вольові якості особистості»

План.

Воля. Поняття про волю.

Теорії волі.

Види дій людини.

Воля та її функції.

Структура вольової дії.

Воля і ризик.

Вольові якості особистості.

 

Воля. Поняття про волю. Особливе місце в структурі особистості займають вольові риси, воля. Вольові якості людини належать до найістотніших її якостей. Вони завжди грали провідну роль у найбільш величних подіях історії людства: у героїчних вчинках, геніальних відкриттях, великих перемогах. Ще Арістотель підкреслював, що “... характер – це те, у чому виявляється спрямованість волі”.

Воля тісно пов'язана з емоціями, тому їх часто об'єднують у спільну емоційно – вольову (регулятивну) сферу, які разом з когнітивною та комунікативною, складають структуру особистості (Б.Ф. Ломов). І якщо емоції лежать на нижчому рівні еволюції психіки, то воля є її вершиною. На думку багатьох дослідників саме воля є тим психічним процесом, який відрізняє людський спосіб існування від тваринного. Завдяки волі ми маємо вищі довільні форми інших психічних процесів: уваги, процесів пам’яті та ін., які не властиві жодній істоті, окрім людини. Воля як регулятор поведінки не дається людині від природи, вона формується в процесі життя і діяльності, підкоряючи поставленій меті всі дії особистості.

Воля - це здатність людини свідомо контролювати свою діяльність і поведінку, активно керувати ними, переборюючи перешкоди, підпорядковувати їх свідомо поставленій меті. Воля виявляється в зусиллі, внутрішньому напруженні, яке створює людина, діючи або припиняючи свої дії, переборюючи зовнішні або внутрішні труднощі. Воля є однією з найважливіших умов людської діяльності. Вона формується в процесі суспільно-історичного розвитку людини, в трудовій діяльності. Живучи й працюючи, люди поступово навчилися ставити собі певну мету і свідомо досягати її здійснення.

У боротьбі за існування, людина сформувала в собі різні якості волі. Чим важливішими були ті завдання, які мали виконати люди в житті, і чим більшою була потреба їх вирішення, тим сильніше гартувалася воля.

Вольову діяльність не можна зводити тільки до активності організму й ототожнювати з нею. Певна активність властива і тваринам. Вони, задовольняючи свої біологічні потреби, пристосовуючись до умов життя, чинять вплив на навколишню природу, але це відбувається без будь-якого наміру з їхнього боку.

У структурі волі мотивація є засобом саморегуляції поведінки і діяльності людини. На мотивацію трудової діяльності людини великий вплив мають емоції, бажання і потяги .

Якщо здійснити спробу розкласти вольовий процес на складові та етапи його розгортання, то отримаємо наступну картину: людина з її конкретним душевним укладом, самопочуттям, самооцінкою та більш-менш ясним усвідомленням своїх інтересів формує певні уявлення. Ці уявлення мають певний емоційний тон. Із сукупності уявлень (чи ідей) і пов’язаних з ними почуттів народжуються мотиви, які залежно від ступеня їхньої суперечності вступають в більш чи менш інтенсивну боротьбу один з одним. В результаті цієї боротьби індивід здійснює вибір між мотивами, остаточно формулює рішення, яке здійснюється та завершується актом дії.

Прагнення — спонукання, що вира­жається в чуттєвому переживанні потреби. У момент ви­никнення воно ще не має конкретної предметної визначе­ності. Людина ніби поривається до чогось, відчуває, що чогось їй не вистачає. Таке неусвідомлюване нецілеспрямоване прагнення, яке не викликає довільних дій, назива­ють потягом.У процесі усвідомлення об'єкта прагнення, мети прагнення стає бажанням.Сукупність цих спону­кань, які набувають характеру мотивів дій, вчинків і форм діяльності, утворює мотиваційну сферу особистості.

Спонукання до дій у людини розрізняють за змістом і психологічною природою. В одних випадках це може бу­ти негайна імпульсивна реакція на подразник, в інших — повільна поміркована дія після оцінки ситуації.

Теорії волі.Чи вільна людина у своїх ба­жаннях, рішеннях і діях? У філософії і психології це пи­тання є стрижневим у розв'язанні проблеми свободи волі. Усі можливі точки зору на її вирішення можна об'єднати у дві протилежні течії: індетермінізм і детермінізм.

Індетермінізм (лат. in — не, determinare — визна­чати). Відносячи волю до суто духовних явищ, у сфері яких ніби не існує причинності, а панує повна свобода, його прибічники вважають, що воля людини, її бажання і дії повністю вільні, нічим не зумовлені й не обмежені.

Детермінізм. Згідно з цією точкою зору всі дії та вчинки людини мають причину. Підходячи до цієї проб­леми спрощено і механістично, детерміністи заперечували існування будь-якої свободи волі. На їх думку, об'єктивні закони розвитку природи і суспільства позбавляють інди­віда можливості самостійно визначати свої дії і змінюва­ти обставини. А отже, людина не може і не повинна відпо­відати за свої дії та вчинки.

Представники обох течій помиляються в тому, що вони протиставляють свободу і причинну зумовленість волі.

Насправді закони розвитку природи і суспільства, на­кладаючи певні обмеження, водночас створюють певні умови для вільної діяльності людини. Чим глибше лю­дина пізнає закономірності світу, чим багатший її досвід, тим вільніша вона у своїх бажаннях, рішеннях і діях.

Водночас люди по-різному усвідомлюють міру своєї свободи волі, що виявляється у їх різних локусах кон­тролю. Одні з них схильні шукати причини негативних наслідків своїх дій у зовнішніх обставинах, а інші — у внутрішніх перешкодах.

Історії психології відомі спроби як ототожнити волю з інтелектуальними чи емоційними процесами, так і відмежувати їх від них.

У межах інтелектуальної теорії воля зводиться до асоціації відчуттів, уявлень. Головне у волі – це асоціація уявлення мети з дією.

В емоційній теорії воля – це особлива форма емоцій. Вундт вважав, що воля є афект, який з метою отримати задоволення і отримати страждання намагається перетворити дію. Але потяги є лише спонукальною причиною нашої практичної діяльності.

В волюнтаристичній теорії В.Джеймса воля не виводиться як самостійний процес, що починається з ідеї про ті рухи, які збирається виконати людина. Думка сама по собі містить силу, що може викликати поведінку людини.

Такі підходи до розуміння волі лише підкреслюють взаємопроникнення афективної й інтелектуальної сфер нашої свідомості.

Види дій людини.Дії людини поділяють на мимові­льні й довільні.

Мимовільні дії.їх здійснюють при виникненні неусвідомлюваних або недостатньо усвідомлюваних спону­кань. Вони мають імпульсивний характер і позбавлені будь-якого чіткого плану (наприклад, у стані паніки). За психофізіологічною природою мимовільні дії бувають вроджені й набуті.

До вроджених мимовільних дій відносять різні орієн­тувальні, захисні та хапальні реакції, виразні рухи. В їх основі — безумовні рефлекси, які викликаються безумов­ними подразниками і здійснюються нижчими відділами центральної нервової системи.

До набутих мимовільних дійналежать викликані умовними подразниками орієнтувальні, захисні, хапальні реакції та виразні рухи, що відбуваються завдяки діяль­ності кори головного мозку.

Довільні дії.Зміст і засоби реалізації таких дій під­порядковані свідомим цілям людини. Вони нерозривно пов'язані з відображенням мети та засобів її досягнення і охоплюють прагнення до мети, попереднє уявлення про мету і рухове уявлення.

Довільні дії здійснюються за допомогою саморегуляції, яка передбачає довільний контроль за їх плануванням і виконанням. Її структура включає мету, якої хоче досягти людина, а також програму дій, яку вона повинна здійснити для досягнення мети. Саморегуляція передбачає і з'ясуван­ня критеріїв успішності дій, зіставлення з ними одержа­них результатів дії та прийняття рішення, згідно з яким дію вважають закінченою або її продовжують, коригуючи.

Особливу групу довільних дій утворюють вольові дії.

Вольові дії людини скеровані на досягнення свідомо поставлених цілей і пов'язані з подоланням труднощів. Вони бувають різними за складністю. Так, індивід, який вперше сів на велосипед, переборює деякі побоювання, по в'язані з можливим падінням. Така вольова дія є прос­тою. Складна вольова дія має кілька простих. Складні дії входять у систему організованої вольової діяльності лю­дини, спрямованої на досягнення віддалених цілей. До цієї системи належать також вольові якості. Головною психологічною функцією волі є посилення мотивації і вдосконалення регуляції дій. Цим вольові дії відрізня­ються від імпульсивних, які відбуваються мимовільно і недостатньо контролюються свідомістю.

Воля та її функції.Виникнувши в процесі трудової діяльності, воля стала особливою формою активності осо­бистості, яка зумовлюється поставленою метою.

За допомогою спонукальної і гальмівної функцій во­ля дає людині змогу регулювати свої дії і вчинки.

Спонукальна функція волі. Забезпечується вона ак­тивністю людини. Активність породжує дію і регулює її перебіг через особливості психічних станів людини, які виникають у момент дії. Спонукання до дій створюють певну впорядковану систему мотивів — від природних потреб до вищих спонукань, пов'язаних із переживанням моральних, естетичних та інтелектуальних почуттів.

Гальмівна функція волі. Вона реалізується у тісній єдності зі спонукальною, що виявляється в ситуативному стримуванні небажаних виявів емоцій, дій і вчинків, які не відповідають світогляду і моральним переконанням особистості. Без гальмування ніяке регулювання поведін­ки неможливе.

У своїй єдності спонукальна і гальмівна функції волі, регулюючи діяльність і поведінку, дають людині змогу досягти поставленої мети. Проте лише ці дві функції не вичерпують усього змісту поняття «воля». Вольова діяль­ність передбачає оцінку ситуації, вибір мети і шляхів її досягнення, прийняття рішення тощо. Вона характеризу­ється станом оптимальної мобілізованності особистості, режимом активності, спрямованої на задоволення потреб, і концентрацією цієї активності в необхідному напрямі.

Задоволення потреб людини відбувається в активній, цілеспрямованій діяльності і реалізується за допомогою дій, породжених різними спонуканнями. Вольові дії проявляються у:

- ситуації вибору рівних за значенням мотивів і цілей;

- відсутності у індивіда актуальних потреб у дії;

- наявності зовнішніх і внутрішніх перешкод та ін.

Структура вольової дії.Вольова дія є дією усвідомленою, їй властива складна психологічна структура. На відміну від довільної дії вона не має характерної для неї динаміки свідомості, що виявляється у переході від потягу та прагнення до бажання. У простому довільному акті спонукання май­же безпосередньо переходить у дію, спрямовану на до­сягнення мети. Так, поява спраги зразу ж зумовлює рух руки до склянки з водою, яка поруч.

Фази вольової дії.У вольовій дії, пов'язаній з подо­ланням перешкод для досягнення мети, виділяють такі етапи (фази) її розвитку(за С.Л.Рубінштейном), які в складному вольовому акті виступають у розгорнутому вигляді, а у простому - в згорнутому:

· перша фаза - виникнення потягу і попереднє встановлення мети;

· друга фаза - розгляду і боротьби мотивів;

· третя фаза - прийняття рішення;

· четверта фаза - виконання рішення.

Якщо вольовий процес розглядати відповідно певній діяльності людини, то він може бути описаний терміном "вольова дія", тобто вольова дія - це вольовий процес, розглянутий в діяльнісному контексті.

Усяка вольова дія передбачає передусім наявність мети, тобто усвідомлення людиною того, чого вона хоче досягти в процесі діяльності. Як правило, перед людиною в будь-який момент виникає кілька цілей, що мають різну привабли­вість. Одні з них менш привабливі, але дуже важливі, ін­ші — привабливіші, але з їх реалізацією можна почекати. Тому індивіду доводиться робити вибір між ними, оцінюва­ти їх бажаність, значущість у момент вибору й на майбутнє та вибирати найважливішу і найпотрібнішу ціль. Вибір прийнятної цілі характеризується яскраво вираженою бо­ротьбою мотивів. Помилково було б розглядати боротьбу мотивів як механічну сутичку спонукань різної сили, що відбувається у свідомості особистості незалежно від неї са­мої і без зв'язку з її практичною діяльністю. Насправді в життєвому конфлікті спонукань бореться сама особистість, яка виходить зі своїх інтересів, світогляду, установок.

Характерною особливістю першої фази є не просто ви­бір мети як бажаної, а й усвідомлення її такою, що може бути досягнута. Шляхи досягнення поставленої мети бу­вають різними: одні довгі, але легші, інші — коротші, але важчі; одні надійні, інші — менш надійні.

У другій фазі відбувається обдумування того, як досяг­ти поставленої мети, якими шляхами йти до неї, наскільки кожен із них є доцільним і продуктивним, які засоби раціональніше обрати. Воля тут проявляється у прийнятті рішення, як діяти. Якщо шлях до мети виявляється єдино можливим і доцільним, то прийняття рішення відбуваєть­ся швидко і без труднощів. Однак здебільшого цей процес є дуже складним і болісним, прийняття рішення відбувається у сумнівах і муках. Але й після цього не завжди починаєть­ся виконання намічених дій. Якщо прийняте рішення стосується складної і віддаленої мети, то утворюється на­мір дій. Намір — рішення, що передбачає програму дій, яку людина повинна втілювати протягом тривалого часу.

Перша, друга і третя фази становлять інте­лектуальний момент вольового акту, який готує четверту фа­зу — виконання. Саме тоді прийняті рішення трансформуються в дію. При цьому людина долає реальні перешкоди, які заважають на шляху до мети. Це найваж­ливіша фаза вольового акту, без якої він просто немож­ливий. Отже, породжений потребами людини вольовий акт спрямований на досягнення поставлених цілей і здій­снюється шляхом свідомого регулювання.

Воля і ризик.Не всяке бажання спонукає до практич­них дій, спрямованих на досягнення усвідомленої мети. Воно може обмежитися лише уявленням про мету і шлях її досягнення. В окремих випадках бажання зразу не ви­кликає активності через невизначеність результату і мож­ливих несприятливих наслідків у разі неуспіху. Перед людиною виникає ситуація вибору між двома можливими варіантами дії: менш приємним, але надійнішим, і приєм­нішим, але не таким надійним (результат якого невизначений, із можливими небажаними наслідками).

Надання суб'єктом активної переваги небезпечному варіанту порівняно з безпечним позначається поняттям «ризик». Поведінка людини в ситуації ризику є одним із найхарактерніших проявів волі.

Ризик - активна дія, спрямована на привабливу ціль, досягнення якої пов'язано з елементами небезпеки.

Існує дві причини ризикової поведінки, які передбача­ють використання волі як необхідної умови для ризику. Перша пов'язана з розрахунком на виграш, очікувана вели­чина якого за умови успіху переважає рівень покарання. Це ситуативний ризик. Тут мотивація успіху сильніша за мо­тивацію уникнення невдачі. Якщо ж мотивація уникнення невдачі сильніша від мотивації успіху, то для прийняття рішення про ризикову поведінку потрібна велика сила волі.

Ризик буває також виправданим і невиправданим. У випадку виправданого ризику людина при прийнятті вольового рішення намагається розумно врахувати всі «за» і «проти», зважаючи, що остаточний результат може залежати і від випадку, і від її можливостей. Причиною невиправданого ризику є бажання людини пережити го­стрі відчуття. Це ризик заради ризику. Його наявність у певних людей встановлено експериментально.

Вольові якості особистості.Способи здійснення вольових актів у різних людей ін­дивідуально-своєрідні. Набувши у поведінці людини ви­значеності і стійкості, вони перетворюються на характер­ні вольові якості особистості.

Вольові якості — відносно стійкі, незалежні від конкретної ситуації психічні утворення, що засвідчують досягнутий особистістю рівень свідомої регуляції поведінки, її влади над собою.

Таких якостей існує багато. Вони характеризують во­льову діяльність людини у позитивному і негативному ракурсах. Найважливішими позитивними якостями є ці­леспрямованість, принциповість, самостійність, витримка, рішучість, наполегливість та ін.

Цілеспрямованість. Полягає в умінні людини керува­тися у своїх діях і вчинках загальними і стійкими ціля­ми, зумовленими її стійкими переконаннями. Цілеспря­мовані люди завжди мають чітко прогнозовану поведін­ку, спрямовану на досягнення поставленої мети. Протилежна якість — недостатня цілеспрямованість — є ознакою слабовілля,яке проявляється в схильності люди­ни легко піддаватися випадковим спонуканням, обирати лише близькі цілі.

Принциповість. Виявляється в умінні людини ке­руватися у своїх діях і вчинках стійкими принципами і твердими переконаннями, в істинності яких вона впев­нилася і які прийняла як керівництво до дій. Принци­пові люди в повсякденному житті твердо відстоюють свою позицію, свої думки і погляди, не йдуть на сумнівні компроміси. Негативною вольовою якістю є безпринцип­ність.

Самостійність. Це вміння людини обходитися у сво­їх діях без сторонньої допомоги і критично ставитися до чужих впливів, оцінюючи їх відповідно до своїх поглядів і переконань. Вона виявляється в здатності за власною ініціативою ставити нові цілі, шукати власні оригінальні шляхи вирішення проблем, а не задовольнятися шаблона­ми. Несамостійність є типовим проявом слабовілля. Вона виразно виступає у формі навіюваності— схильності лег­ко піддаватися чужим впливам і порадам.

Витримка. Виражається в умінні своєчасно стриму­вати небажані спонукання, дії і вчинки. Це властивість особистості, в якій виражена і закріплена гальмівна фун­кція волі. Стримана людина завжди може керувати свої­ми почуттями, їх зовнішнім виявом, придушувати імпу­льсивні дії. Вона обирає такий рівень активності, який відповідає умовам, що склалися. Протилежною, негатив­ною, рисою є нестриманість.

Важлива вольова якість людини – ініціативність, тобто здатність самостійно ставити перед собою завдання й без нагадувань і спонукань інших виконувати їх.

Ініціативність людини характеризується дійовою активністю. Мало, виявивши ініціативу, поставити перед собою завдання, треба його здійснити, довести до кінця. Це можливо лише за належної активності в діях.

Рішучість. її засвідчують здатність людини своєчас­но і без зайвих вагань приймати обґрунтовані та відпові­дальні рішення, твердо і непохитно впроваджувати їх у життя. Протилежна риса — нерішучістьє проявом слаб­кої волі. Нерішуча людина завжди вагається, приймає рі­шення або надто повільно, або дуже поквапливо. Вона схильна відтягувати прийняття остаточного рішення чи його неодноразово переглядати.

Наполегливість.Сутність її полягає в умінні активно викликати дії, потрібні для подолання труднощів, і енер­гійно діяти під час досягання мети. Наполеглива людина не розгублюється перед невдачами, а, мобілізуючи свої си­ли, знову намагається досягти задуманого. Ненаполегливі люди легко пасують перед труднощами, піддаються сум­ніву і перестають діяти. Наполегливість відрізняється від впертості — необґрунтованого, нерозумного відстоюван­ня малопродуманих рішень. Впертість є проявом не сили, а швидше слабкості волі.

Воля людини характеризується й іншими властивос­тями — сміливістю, мужністю, стійкістю, дисципліновані­стю. Вони є індивідуальним поєднанням складного комп­лексу якостей.

Своєрідним проявом безвілля особистості є конформність – людина має свою думку, але піддається впливу, тиску групи у своїх діях і вчинках, не виявляє незалежності, не обстоює свої позиції.

Сукупність позитивних вольових якостей утворює си­лу волі особистості, негативних — її вольову слабкість.Рівень розвитку різних вольових якостей є неоднаковим. Часто можна зустріти людей, у яких сильно розвинуті одні вольові якості і слабо розвинені інші. Наприклад, рішуча, але ненаполеглива людина приймає обґрунтовані та своєчасні рішення, проте не може втілити їх у життя.

Важливою характеристикою вольових якостей особистості є сила волі – узагальнена здібність переборювати значні труднощі на шляху до поставленої мети. Характеристиками сили волі людини, які знаходять прояв у трудових відносинах, є витримка, самовладання, цілеспрямованість, наполегливість (але не впертість), ініціативність, рішучість, послідовність, самоконтроль.

Окремо слід звернути увагу на таке явище як лінощі. Лінощі– це прагнення особистості відмовитися від подолання труднощів, стійке небажання здійснити вольове зусилля.

Крайній ступінь слабовілля знаходиться за межею норми психіки. Це, зокрема, абулія та апраксія. Абулія виникає на основі порушення діяльності мозку як відсутність спонукання до дії, нездатність, при розумінні необхідності винесення рішення до дії чи виконання її. Апраксія - складне порушення довільних цілеспрямованих рухів і дій, зумовлене розладами в центральній нервовій системі.

Спираючись на дослідження Б.В.Зейгарник ("Патопсихологія", 1986), на конкретному прикладі розглянемо вплив порушення вольової регуляції поведінки людини на її трудову діяльність, відношення до сімейних та трудових обов’язків.

Спостереження за хворими з розладами волі свідчать, що вони не будують ніяких планів на майбутнє. Вони з однаковою готовністю погоджувались, як з думкою, що не в змозі будуть успішно продовжувати колишню діяльність, так і з припущенням, що зможуть плідно працювати за попереднім фахом. Ці хворі рідко писали листи рідним, але й не засмучувались, не хвилювались, коли не отримували звісток з дому. Вони добросовісно виконували роботу, але могли в любий момент припинити її. Своїх дій хворі практично ніколи не планували. Звертали на себе увагу ті обставини, що хворі, працюючи, майже не регулювали своїх зусиль. Так, хворому А. доручили обстругати дошку. Він стругав її дуже швидко, не помітив, коли обстругав всю, і продовжував стругати верстат.

Характерно, що люди з розладами волі не зацікавлені в набуванні нових трудових навичок, вони важко їх засвоюють, байдуже відносяться до результатів трудової діяльності, в процесі праці швидко відволікаються на випадкові подразники.

Ослаблення волі зумовлюється багатьма причинами. Серед яких: органічні або функціональні порушення діяльності кори великих півкуль головного мозку, особливо лобових його ділянок; вживання алкоголю, наркотиків.

Але слабкість волі типу класичної "маніловщини", "обломовщини" зумовлена здебільшого вихованням. Надмірне опікування призводить дитину до того, що пасивність стає її звичкою, яку важко здолати.

Як бачимо, воля - це особистісне надбання, яке розвивається під впливом виховання і самовиховання, постійного самовдосконалення, взаємодії з людьми, у спільній діяльності з ними. Розвинута воля надає можливості людині переборювати значні труднощі в досягненні мети, життєвого успіху.

 

Практикум

Прийомами і способами самовиховання волі, а також виховання її в інших людях є розглянуті механізми вольової дії, адже воля визначається через вольові дії. Ознаки вольової дії є суттєвими ознаками волі. Виконуючи вольові дії, ми тим самим тренуємо, розвиваємо волю. Які ж загальні умови самовиховання волі?

Починати тренувати волю легше за все з вироблення звички долати порівняно незначні труднощі. Таким чином ми швидше і легше досягнемо успіху, одержимо позитивне підкріплення, яке стимулюватиме і надихатиме на подальші звершення та готуватиме до більших перешкод.

Подолання труднощів, здійснюється не для тренування волі самої по собі, а задля досягнення певних конкретних цілей. Чим більш значущою є мета, до якої прагне людина, тим вищий рівень довільної мотивації і тим складніші проблеми здатна долати людина. Тому необхідною умовою самовиховання волі виступає створення вищих мотивів поведінки. Важливим при зміні сенсу дії являється уміння побачити новий смисл, по-новому поглянути на проблеми. Це залежить від вищих пізнавальних процесів - мислення та уяви, тому їх розвиток розглядається як передумова формування волі.

Поки що осторонь уваги дослідників залишається така важлива категорія як віра. У художній літературі, у людській практиці, у релігії вона посідає значне місце. Людина великої волі і драматичної долі, письменник і спортсмен Юрій Власов писав: "Віра в перемогу - це уміння жити у найбільш критичних обставинах, не вважаючи ці обставини чимось неприродним - нещастям чи покаранням. Завжди вірити у життя та перемогу! Життя здається нікчемним, непотрібним лише хворому, перевтомленому мозку… Остаточний лише твій вирок. До того часу, поки ти не винесеш його, сам не визнаєш себе зломленим, ти не переможений. Безвихідних положень немає. Слід формувати готовність духу до будь-яких випробувань."

У науковій психології поняття віри довгий час залишалося несправедливо забутим. Лише останніми роками воно знову починає заявляти про себе. Б.Братусь вважає віру найважливішою умовою формування особистості:" Людина без віри - це людина без майбутнього, без моральних перспектив і опори у житті, нездатна до подолання та перетворення себе і дійсності, людина причинно зумовленої, але ніяк не творчої дії. Людина … щоб діяти, не просто обирає хід, рішення, але спирається (часто несвідомо) на віру... Для того, щоб здобути те нове, котрого поки що немає у наявності, треба повірити у нього як в те, що існує і може бути потенційно досягнуте."

Нижче приведений тест допоможе Вам у діагностування вольових якостей і Ви зможете спрямувати зусилля на їх розвиток чи корекцію.