 |
|
які повертаються з місць позбавлення волі
Соціальна робота з неповнолітніми,
Актуальність проблеми.Сьогоденний стан суспільства серед інших чинників характеризується таким, що за роки кризових явищ в економіці, поглиблення розшарування суспільства на багатих і бідних значною мірою утрачено формування світогляду молодого покоління.
Споконвічні заповіді "не вбий", "не вкради", "полюби ближнього" тощо недостатньо утверджуються у свідомості дітей, підлітків і молоді як з боку сім'ї, так і з боку державних та громадських інститутів суспільства. Навпаки, відбувається масова пропаганда культу сили, грошей, здобутих будь-яким шляхом, ідеалізація та романтизація злочинного світу. Засоби масової інформації надмірно насичені матеріалами, що демонструють насильство, протиправні вчинки, які залишаються не покараними адекватно мірі скоєних злочинів, часто безкарними узагалі. Усе це створює у значної частини молодих людей уявлення про вседозволеність будь-якої поведінки, широкі можливості швидкого збагачення кримінальним способом.
Формування такого "криміналізованого" менталітету - не остання причина того, що питома вага молоді у складі засуджених протягом останніх років невпинно зростає, і сьогодні молоді люди уже становлять значно більше половини усіх засуджених в країні за рік - 58% (див. табл. 2.5).
Таблиця 2.5
Питома вага молоді у складі засуджених в Україні в 1995—2002 рр.,% (за даними Держкомстату України)
| Вікові групи | Роки | ||
| Усього засуджено, у тому числі у віці: | |||
| 14-17 років | 7,8 | 8,7 | 10,4 |
| 18-24 роки | 25,1 | 27,8 | 29,7 |
| 25-29 років | 8,2 | 18,5 | 17,9 |
| 14-29 років разом | 41,1 | 55,0 | 58,0 |
За даними Державної доповіді про становище молоді в Україні ;за підсумками 2002 р., якщо в 1992 р. було засуджено 11,6 тис. неповнолітніх, то 2002 р. ─ уже 20 тис.
Природно, такий стан молодіжної злочинності не може задовольнити суспільство, що зумовлює відповідні завдання правоохоронним органам, державним і громадським організаціям, причетним до вирішення проблем молоді. Враховуючи, що профілактика злочинності значною мірою пов'язана з профілактикою рецидиву, одним з важливих завдань є створенням умов для ресоціалізації неповнолітніх і молоді, які відбули покарання і повернулися з місць позбавлення волі. Значна частина цієї роботи припадає на систему соціальних служб для молоді, і на сьогодні уже розроблена відповідна нормативно-правова база.
В 2003 році Державним центром соціальних служб для молоді спільно з Державним департаментом України з питань виконання покарань затверджено Положення про порядок взаємодії центрів соціальних служб для молоді та виховно-трудових колоній щодо здійснення соціального супроводу засуджених, які відбувають покарання у виховно-трудових колоніях, та осіб, які звільнилися з них. Але ефективно реалізовувати завдання, що постають перед ЦССМ, вельми складно. Адже саме неповнолітні й молодь становлять ту частину звільнених з місць позбавлення волі, яка найчастіше, порівняно з дорослими звільненими, опиняється у важкій життєвій ситуації. Це зумовлено двома категоріями проблем.
По-перше, це низка негативних соціальних чинників юридичного та матеріального характеру - відсутність, як правило, власного житла, майна, достатньої освіти, конкурентоспроможної професії, досвіду спілкування і відстоювання своїх прав у численних інстанціях, брак набутих протягом попереднього життя на волі міцних соціальних зв'язків, які б допомогли у вирішенні проблем, які постають після звільнення з місць відбування покарань. По-друге, це відсутність достатнього життєвого досвіду, сформованих соціально-психологічних стереотипів, усталених навичок дотримання загальноприйнятих соціальних норм поведінки, які полегшують адаптацію до життя на волі. Усе це зумовлює неабиякі труднощі легалізації і набуття прийнятного соціального статусу, проблеми у працевлаштуванні, подальшому навчанні, стосунках з оточенням.
Подолання зазначених труднощів і проблем потребує цілеспрямованої скоординованої роботи багатьох державних установ і громадських організацій щодо ресоціалізації та соціальної адаптації молодих людей, які повертаються з місць позбавлення волі, і однією з найважливіших ланок цієї роботи стають ЦССМ. Але для того щоб діяльність соціального працівника щодо соціально-психологічної допомоги і соціального супроводу зазначеної категорії молоді була ефективною, він повинен мати чітке уявлення про доцільні напрями, передові технології і методики соціальної роботи у цій сфері.
Структуру об'єктасоціальної роботи за даним напрямом становлять три категорії клієнтів: неповнолітні (віком від 14 до 18 років), які повернулися з місць позбавлення волі; молодь (віком від 18 до 28 років), яка повернулася з місць позбавлення волі; представники соціального оточення (передусім, батьки, діти яких повернулися з місць позбавлення волі). Природно, це найбільш узагальнений розподіл. У практичній роботі соціального працівника виникатиме потреба глибше розуміти соціально-демографічні та індивідуально-типологічні особливості молоді, що перебуває у конфлікті з законом, для чого потрібно звернутися до спеціальної літератури [24].
Мета соціальної роботиіз вищезазначеними категоріями клієнтів ЦССМ - допомогти неповнолітнім та молоді пройти процес ресоціалізації та адаптації після звільнення з місць позбавлення волі, стати громадянами своєї країни, знайти своє місце у житті.
Ця мета має досягатися через реалізацію таких завдань:
• допомогти неповнолітнім та молоді оволодіти основами законодавства України з питань забезпечення їхніх прав, виконання громадянських обов'язків з урахуванням інтересів і потреб звільнених, надати знання щодо механізмів застосування чинного законодавства;
• сприяти діяльності державних органів і громадських організацій щодо реалізації їхніх функцій стосовно практичного вирішення соціальних проблем зазначеної категорії молоді;
• переконати молодих людей, звільнених з місць позбавлення волі, у необхідності активних дій щодо ресоціалізації та адаптації до нових умов життя, довести їх ефективність, показати шляхи і механізми цієї діяльності;
• визначити основні соціальні проблеми, що виникають у неповнолітніх і молоді лісля повернення з місць позбавлення волі;
• здійснювати соціально-психологічне консультування з проблем міжособистісних стосунків серед неповнолітніх і молоді, звільнених з місць позбавлення волі;
• вести роботу з батьками та найближчими родичами цієї категорії молоді щодо сприяння вирішенню соціально-психологічних проблем, які очікують клієнтів після звільнення з місць позбавлення волі.
Основним очікуваним результатомсоціальної роботи з неповнолітніми та молоддю, які повернулися з місць позбавлення волі, має стати набуття прийнятного соціального статусу особистості, формування відчуття психологічного комфорту клієнтів від ведення способу життя, сумісного із загальноприйнятими у суспільстві нормами і правилами.
Засобамидосягнення очікуваних результатів виступають процеси ресоціалізації та соціальної адаптації колишніх засуджених.
Ресоціалізація спрямована на відновлення у клієнтів якостей, необхідних для нормальної життєдіяльності в суспільстві, засвоєння відповідних цінностей і соціальних ролей, набуття потрібних навичок. Вона передбачає застосування комплексу заходів за двома напрямами: ре соціалізація свідомості особистості (відновлення позитивної системи цінностей, знань, переконань, установок тощо) та ресоціалізація діяльності (відновлення позитивних навичок, умінь, стилю спілкування тощо). Сутність процесу ресоціалізації полягає у поновленні соціального статусу, втрачених соціальних навичок, переорієнтації особистості на забуті позитивні відносини з людьми, види діяльності, референтні групи суспільства.
Соціальна адаптаціяв даному випадку розуміється як пристосування до нового соціального середовища не на основі утрачених цінностей, властивостей і навичок, а завдяки формуванню нових, яких із різних причин у людини до цього часу не було. Виходячи із визначення соціальної технології як послідовності певних подій, процес соціальної адаптації зазначеної категорії клієнтів відбувається в три етапи:
• етап орієнтації, коли здійснюється ознайомлення з незвичним соціальним середовищем;
• оціночний етап, коли особистість диференціює компоненти власного соціального досвіду та способу життя згідно з установками та ціннісними орієнтаціями, які раніше склалися, на прийнятні і ті, що відхилятимуться з огляду на нові можливості щодо умов, форм і способів діяльності. Природно, позитивна диференціація здійснюватиметься лише за умов виникнення нових позитивних можливостей. Сприяння створенню таких можливостей стає на цьому етапі одним з основних завдань соціального працівника;
• етап сумісності, на якому об'єкт соціальної роботи досягає стану адаптованості до нових умов життя.
Засобами і методами реалізації технології ресоціалізації та адаптації є соціальна допомога, надання соціальних послуг, соціальний супровід тощо. Вибір адекватних методів втручання, конкретизація їх змісту зумовлюються індивідуальними особливостями ситуації клієнта. Але поряд із тим, що кожна ситуація індивідуальна, основні соціальні проблеми зазначеної* категорії молоді багато в чому схожі. Найбільш яскраве уявлення про них дають думки самих клієнтів, виявлені в ході спеціального соціологічного опитування "Соціальні проблеми неповнолітніх та молоді, які повернулися з місць позбавлення волі", виконаного Державним інститутом проблем сім'ї та молоді на замовлення Державного центру соціальних служб для молоді у 2002 р.
Зміст соціальної роботи з колишніми злочинцями. Соціальна робота з неповнолітніми та молоддю, які порушили закон, складається із со-ціально-реабілітаційиої та профілактичної роботи безпосередньо в місцях позбавлення волі (виховних чи виправних колоніях тощо), а також із роботи на волі, після звільнення - ресоціалізації та соціальної адаптації з подальшою інтеграцією в суспільство.
За напрямами, діяльність соціальних працівників включає такі види:
• дослідницька діяльність. У тому числі соціологічні дослідження, що мають на меті вивчення характерних проблем у сфері правопорушень та злочинності в певному регіоні, визначення першочергових проблем неповнолітніх та молоді, які перебувають у місцях позбавлення волі або звільнилися з них, тощо;
• організаційна діяльність. Включає планування заходів ЦССМ із залучення широкого кола організаціи-партнерів до реалізації програм соціальної роботи з колишніми злочинцями, налагодження відповідних зв'язків із зацікавленими організаціями та структурами; організаційне забезпечення роботи консультативних пунктів при ЦССМ, слідчих ізоляторах, колоніях тощо;
• науково-методична діяльність. Зокрема розробка методик профілактичного, просвітницького спрямування, психологічних, педагогічних, лекцій-но-тренінгових форм, методик для спеціалістів ЦССМ з питань організації роботи з неповнолітніми та молоддю, які перебувають у конфлікті з законом;
• рекламно-інформаційна діяльність - розробка та видання матеріалів з профілактики правопорушень та підвищення обізнаності клієнтів з найбільш актуальних питань майбутнього влаштування життя;
• безпосередня соціальна робота з клієнтами.
Останній напрям дуже різноманітний за формами, змістом та методами. Тому жоден посібник не може дати вичерпних методичних рекомендацій на всі випадки, що траплятимуться. При виборі адекватних особливостям випадку методів втручання (психологічних, педагогічних тощо) соціальні працівники мають працювати з методичною літературою, користуватися доступними матеріалами, які видає ДЦССМ [24], шукати нові розробки схожої тематики.
Загалом соціальна робота з неповнолітніми та молоддю, які порушили закон, ефективно відбувається в межах діяльності консультативних пунктів, котрі влаштовуються при ЦССМ, а також слідчих ізоляторах, колоніях тощо. Така робота передбачає психодіагностику та психокорекцію стану клієнта, тестування, тренінги тощо. Неповнолітнім, молоді, їхнім батькам надається правова та психологічна допомога у формі групових та індивідуальних консультацій. У процесі соціальної роботи з клієнтами організовуються та проводяться різноманітні заходи щодо пропаганди здорового способу життя та правових знань, соціально-прийнятної поведінки та статевого виховання, сімейного життя та навчання навичкам спілкування з представниками різних організацій тощо - загалом за широким спектром тематики, знання з якої потребують відновлення або поповнення для успішної ресоціалізації та адаптації. ЦССМ надають допомогу адміністраціям установ кримінально-виконавчої системи в організації дозвілля та відпочинку засуджених, проведенні культурно-масових заходів тощо. Здійснюється соціальний супровід після звільнення з місць позбавлення волі (допомога у вирішенні питань подальшої освіти у вечірніх школах чи ПТУ, працевлаштування, вирішення житлово-побутових проблем тощо).
Технологія. Залежно від того, з ким з клієнтів - учасників соціально-реабілітаційного процесу ведеться соціальна робота, послідовність і зміст дій можуть змінюватися.
Коли ведеться соціально-реабілітаційна робота з неповнолітніми та молоддю, технологічний алгоритм включає:
• збір та аналіз повної інформації про молоду людину, яка звільнятиметься (вивчення її характеристик, особової справи, медичної картки тощо);
• знайомство із сім'єю, оточенням молодої людини;
• бесіда-знайомство з молодою людиною (з'ясування індивідуально-психологічних особливостей, мотивації подальшої поведінки, характеру стосунків з батьками, міркувань щодо освіти, майбутньої роботи тощо);
• розробка індивідуальних діагностичних карт;
• складання індивідуальної програми реабілітації для успішної адаптації до життя в суспільстві, підбір методів втручання (засобів впливу на свідомість, почуття, волю);
• складання плану соціального супроводу;
• розробка та проведення тренінгів з питань соціальних цінностей, досвіду та стимулювання розвитку позитивних рис характеру, подолання особистих комплексів.
Коли ведеться соціально-реабілітаційна робота з батьками, послідовність дій включає:
• знайомство з сім'єю (підготовка до зустрічі, з'ясування мотивації щодо проживання молодої людини в сім'ї, питання подальшої освіти, роботи тощо);
• допомога у створенні позитивного сімейного мікроклімату;
• складання плану соціального супроводу сім'ї;
• індивідуально-консультативна робота з батьками з подолання конфліктних ситуацій у сім'ї.
У випадках соціальпо-реабілітаційиої роботи з найближчим оточенням, вона починається зі знайомства з людьми, з яких воно складається (однолітки, друзі, знайомі тощо). Спілкування спрямовується на визначення найбільш референтних (для клієнта) осіб з оточення, з'ясування їх індивідуально-психологічних особливостей, мотивації щодо допомоги клієнту, прогнозування їх подальшої поведінки, характеру стосунків, що виникатимуть. Після аналізу отриманої інформації і розробки стратегії втручання ведеться індивідуально-консультативна робота з членами оточення.
Важливу частину соціальної роботи на користь зазначеної категорії молоді становить організаційна робота з державними установами та громадськими організаціями. Вона включає:
Природно, наведені варіанти розвитку подій після повернення з місць позбавлення волі не вичерпують усі можливі випадки, - життя набагато різноманітніше будь-яких схем, але принциповим положенням соціальної допомоги цій категорії клієнтів на першому етапі стає необхідність попередньої підготовки до повернення потенційного клієнта.
Отже оптимальна послідовність дій соціального працівника, який опікуватиме клієнта, передбачає заочне вивчення ситуації, до початку особистого знайомства. Цьому сприяє чинний порядок співпраці ЦССМ і підрозділів Держдепартаменту виконання покарань, яким передбачено, що за місяць до звільнення у ЦССМ за місцем попередньої прописки молодої людини, яка звільнюється, надається інформація з місця позбавлення волі, де майбутній клієнт відбуває покарання. На підставі цієї інформації соціальний працівник може починати підготовчу роботу.
На цьому етапі виникає потреба вивчити родину, куди повертається молода людина. Якщо це родина нормальна, члени якої здебільшого ведуть соціально прийнятний спосіб життя, соціальний працівник може вдатися до таких дій:
• ознайомити членів сім'ї із законодавчою базою стосовно можливостей допомоги у вирішенні першочергових проблем з боку державних установ і організацій;
• у разі потреби, організувати попередні заходи щодо оперативного забезпечення документальної легалізації статусу клієнта, надання матеріальної допомоги;
• вивчити можливості зайнятості клієнта (продовження навчання, працевлаштування тощо);
• вивчити позасімейне соціальне оточення, що існувало до ув'язнення клієнта, у разі потреби вжити соціально-педагогічних заходів до членів оточення, в разі доцільності - надати їм соціальну допомогу;
• за наявності негативного соціального оточення, імовірності його впливу на майбутнього клієнта, організувати співпрацю з правоохоронними органами з метою належної профілактики рецидиву;
• надіслати листа в установу, де відбуває покарання клієнт, для інформування його щодо можливостей співпраці, яка пропонується після повернення.
Якщо клієнта очікує асоціальна сім'я, варто починати роботу з організації соціальної допомоги родині. З практики відомо, що така позитивна подія, як повернення дитини з місць позбавлення волі, інколи може стати стимулом для зміни стилю родинного життя загалом. Якщо в цій родині хоча б один з членів не страждає хронічною алкогольною або наркотичною залежністю, має позитивні життєві орієнтації, існує ймовірність доцільності допомоги. Якщо ця родина не є асоціальною, а може бути визначена лише як неблагополучна, імовірність ефективності допомоги значно підвищується. Тоді до вище перелічених дій із вивчення родини у зв'язку з проблемами клієнта додається перша за послідовністю - вивчення ситуації в родині, члени якої можуть стати клієнтами соціальної допомоги.
Особливо складна ситуація виникає у колишніх вихованців інтернатів, які не мають родин і житла. Вони можуть звертатися по допомогу до інтернатної установи, де перебували до ув'язнення, тому соціальному працівникові доцільно установити контакти з адміністрацією інтернату, яка може вчасно поінформувати про такі звернення. Адже для цієї категорії клієнтів необхідно завчасно шукати місце проживання (гуртожитки, кризові центри для певних категорій молоді, притулки громадських та релігійних організацій). Досвід останніх років доводить ефективність притулків традиційних релігіііних конфесій, де молоді можуть запропонувати житло, харчування, зайнятість, моральну підтримку. Подібний варіант поселення клієнта можна застосувати й у тому випадку, коли він змушений повертатися в асоціальну родину, яка не має перспектив позитивної зміни.
Загалом підсумком роботи ЦССМ на етапі підготовки до повернення клієнта з місць позбавлення волі має бути розуміння того:
• де буде жити клієнт;
• як будуть вирішені термінові соціально-економічні потреби (одяг, харчування, гроші на необхідні першочергові витрати, зокрема, оформлення документів тощо);
• яка перспектива зайнятості (навчання, роботи тощо) існує в місці повернення, що потрібно для її реалізації;
• наскільки найближче соціальне оточення (родина, друзі тощо) сприятимуть адаптації і ресоціалізації клієнта, яких заходів потрібно вжити, щоб сприяти цьому процесу.
Перший етап, друга фаза - особисте знайомство з клієнтом і встановлення контакту
Зв'язок з правоохоронними органами дозволяє вчасно довідатися про повернення молодої людини з місць позбавлення волі, і, якщо вона сама не звертається по допомогу, відвідати ЇЇ за місцем проживання. Доцільно поінформувати клієнта про сутність допомоги, яку можна одержати в ЦССМ, поцікавитися його власним баченням перспективи.
Варто особливо звернути увагу на те, щоб уже при першому контакті обіцянки соціального працівника бути реалістичними. Але при цьому вони не можуть бути песимістичними (мовляв, ніхто тобі не допоможе, нікому ти не потрібен). Потенційний клієнт повинний зрозуміти, що позитивний вихід можливий, але для його досягнення необхідно докласти чимало власних зусиль.
Цьому осдбливо сприяє залучення до співбесід людей, що пройшли у своєму житті колонії і в'язниці, але знайшли в собі сили повернутися до нормального життя (їхні громадські організації функціонують у ряді міст і районів). Представник такої організації є ефективним джерелом впливу на клієнта, і хоча не може підмінювати функції соціального працівника, але в змозі охарактеризувати потенційному клієнту працівника як партнера, а головне, - показати власний приклад позитивного виходу із ситуації. Як правило, якщо перший контакт виявився вдалим, клієнт надалі не заперечує співробітництва.
Зазвичай соціальних працівників, які мають справу з цією категорією клієнтів, хвилюють два типові питання:
• Чи варто пропонувати допомогу, якщо клієнт не виявляє бажання співпрацювати?
• Чи всім клієнтам потрібна допомога?
Стосовно першого питання слід зауважити, що одержати відмову від допомоги нескладно, для цього вистачає першої бесіди, якщо вона побудована невдало, формально, відбулася в несприятливих умовах, клієнт налаштований недоброзичливо, має поганий настрій тощо. Натомість домогтися згоди на співпрацю незрівнянно важче, можливо знадобиться кілька зустрічей, застосування різних методів психолого-педагогічного арсеналу, копітка роз'яснювальна робота.
Стосовно другого питання можна прийняти ту точку зору, що тим родинам, де власний потенціал уможливлює ефективні дії щодо ресоціа-лізації клієнта, соціальний супровід, принаймні у повному обсязі, справді не потрібен. Але з практики відомо, що й цим батькам можуть бути корисні разові поради й консультації з окремих питань. Крім того, далеко не завжди молода людина з досвідом ув'язнення розкриває батькам власні думки й наміри. Інколи вона може більше сказати сторонній людині, якщо відчуватиме певну довіру. Тому вважається корисним, коли соціальний працівник періодично влаштовує "випадкові" зустрічі з клієнтом у невимушених обставинах (на вулиці, дискотеці тощо) і в такий спосіб намагається з'ясувати дійсні події його життя, наявні турботи і труднощі.
Одним з важливих підсумків роботи другої фази (особистого знайомства) першого етапу стає розроблений план соціального супроводу. Цей план повинен включати такі напрями роботи:
• психодіагностика та психокорекція стану клієнта;
• правова допомога у формі групових та індивідуальних консультацій;
• медична допомога (у зв'язку з проблемами здоров'я значної частини колишніх ув'язнених, особливо щодо захворювань на туберкульоз, інфекції, що передаються статевим шляхом, ВІЛ/СНІД);
• заходи щодо пропаганди здорового способу життя (безпечний секс, відмова від алкоголю, куріння тощо);
• робота з родиною;
• робота з позасімейним соціальним оточенням;
• робота з влаштування навчання, працевлаштування, змістовного дозвілля.
Другий етап - реалізація соціального супроводу клієнта
Процес соціального супроводу стандартизований тим, що соціальний працівник виступає в ролі соціального менеджера, який виконує ряд типових функцій, зокрема:
1. Оцінююча - визначення конкретних потреб клієнтів і наявних
ресурсів.
2. Допоміжна - забезпечення послуг клієнтам, що не здатні самостійно вирішувати свої проблеми.
3. Організаційна - ініціювання зусиль різних установ і фахівців з метою задоволення потреб клієнтів і забезпечення якості послуг.
4. Освітньо-виховна - забезпечення клієнта необхідними знаннями і
навичками.
5. Консультативна - надання клієнтам інформації про наявні ресурси і допомогу інших фахівців щодо вибору найбільш ефективного методу допомоги.
6. Посередницька - спрямування клієнтів у відповідні установи і до конкретних фахівців.
7. Координаційна - об'єднання і розподіл зусиль щодо допомоги з боку різних установ і фахівців.
8. Адвокатська - захист прав та інтересів клієнта.
9. Адміністративна - планування, облік і контроль заходів із надання допомоги клієнтам та оцінки її ефективності.
10. Аналітична - збір і аналіз інформації, необхідної для прийняття рішень.
Третій етап - припинення надання соціальної допомоги
На підставі аналізу результатів соціального супроводу робиться висновок про його припинення або доцільність продовження ще на певний термін.
Припинення може бути здійснено як у разі досягнення очікуваних результатів, так і в разі невиконання умов угоди з боку клієнта.
Часові межі надання послуг. Якщо започатковується робота ще під час перебування клієнтів у місцях позбавлення волі, то після звільнення найбільш гостру потребу в соціальній допомозі клієнти відчувають протягом перших трьох місяців перебування на волі. Загалом протягом шести місяців, як правило, можна вирішити основні соціальні проблеми цієї категорії клієнтів.
Оцінка ефективності послуг. Критерії оцінки розрізняють в залежності від місця реалізації соціальної роботи з неповнолітніми і молоддю. Коли соціальна робота ведеться в місцях позбавлення волі, до основних показників оцінки можна включити:
• кількість неповнолітніх та молоді, охоплених соціальною роботою у виховних колоніях, інших установах;
• кількість і види соціально-психологічної допомоги, послуг, що реалізуються;
• результати соціально-психологічного тестування ув'язнених;
• результати роботи із сприяння підтримці соціально-значущих зв'язків (кількість і різноманітність соціально-значущих контактів, листування, зустрічі, заходи тощо).
Коли соціальна робота відбувається на волі, до основних показників оцінки можна включити:
• для оцінки ефективності консультування (соціального, юридичного, психологічного тощо) - кількість наданих послуг; кількість клієнтів, які ними скористалися;
• для оцінки ефективності соціальної допомоги - кількість звертань за категоріями клієнтів; різноманітність видів соціальних проблем, що вирішуються; видів наданої соціальної допомоги; результати соціальної допомоги клієнту;
• для оцінки ефективності соціального супроводу - кількість клієнтів, щодо яких він здійснюється; кількість, різноманітність, значимість соціальних проблем клієнтів; застосовані шляхи їх вирішення; терміни вирішення проблем, відповідність результату соціального супроводу визначеній меті.
Оволодіння типовими технологіями соціальної роботи, вмінням застосовувати їх в конкретних умовах, з врахуванням особливостей різних груп і категорій клієнтів - важливий резерв підвищення ефективності зусиль державних органів, громадських організацій, спрямованих на поліпшення соціального становища і соціального самопочуття підлітків і молоді, які потрапили в складні життєві обставини, загального оздоровлення морально-психологічного клімату в суспільстві.