 |
|
Утворення Галицько-волинської держави
На XII-XIII ст. прийшлося швидке піднесення Галицького і Волинського князівств. Формування окремого Галицького князівства почалося з другої половини XI ст. Після з'їзду князів у Любечі (1097 р.) Галицька земля стала незалежною від Києва. Династія Ростиславичів, яка утвердилася на галицькому "столі" від кінця XI ст. зусиллями князів Володимирка об'єднала розрізнені уділи та Ярослава Осьмомисла - значно розширила територіальні межі своєї держави. Князівська династія Ростиславичів припинила своє існування зі смертю Володимира, сина Ярослава Осьмомисла . Скориставшись з цього, волинський князь Роман Мстиславович оволодів Галичем і приєднав Галицьку землю до Волинської (як окреме князівство сформувалося в середині XII ст.), чим започаткував утворення єдиного Галицько-Волинського князівства. Головні передумови об'єднання полягали в необхідності спільної боротьби проти агресії з боку Угорщини та Польщі та жвавих господарських зв'язках, що розвивалися між двома суміжними землями.
Короткий період перебування на престолі об'єднаного князівства князя Романа позначився консолідацією держави. Спираючись на дрібних і середніх служилих галицьких бояр і городян, князь
Роман Мстиславович приборкав верхівку галицьких бояр, перемога над якою сприяла зміцненню князівської влади в державі та зумовила активну й цілеспрямовану зовнішню політику першого галицько-волинського князя. Роман Мстиславович успішно воював із половцями на сході та Литвою на заході. Долучив до сфери впливу Галицько-Волинського князівства Київ (1202 р.). Після смерті князя Романа західноукраїнські землі вступили у більш як 40-річну смугу князівсько-боярських міжусобиць, які нерідко зумовлювали й іноземну окупацію краю.
Розквіту Галицько-Волинська держава досягла за правління князя Данила Галицького . З його іменем пов'язується нове об'єднання Галичини та Волині (1238 р.), відновлення влади над Києвом , вигнанням із краю іноземних загарбників. Щоправда, князь змушений був визнати залежність від Золотої Орди (1245 р.), яка полягала у сплаті данини ("татарщини") та в зобов'язанні галицько-волинських князів під час воєнних походів Орди надавати в розпорядження ханів своє військо.
Сподіваючись на допомогу католицького Заходу у звільненні всієї Руської землі від монголо-татарських загарбників, Данило Галицький прийняв від Папи Римського королівський титул. Коронований 1253 р. в Дорогичині, Данило Галицький став першим українським королем. Він розумів значення корони не просто як монаршого символу, а як символу належності до Європи. Під назвою "Королівства Русі" держава князя Данила була добре відомою в Європі.
Не одержавши обіцяної допомоги від Риму, Данило Галицький вирішив власними силами воювати проти монголо-татар. Передовсім він зайнявся зміцненням свого війська - князівської дружини та ополчення, будівництвом нових міст-фортець (саме тоді було засновано м. Львів). Неодноразово князь Данило перемагав - єдиний серед руських князів XIII ст. - монголо-татарські орди .Однак сили були нерівними, Данило вимушений був скоритися переважаючим силам монгольського полководця Бурундая
З-поміж останніх князів Галицько-Волинської Русі найпомітнішою постаттю був онук Данила - Юрій. Він поновив свою владу над усіма галицько-волинськими землями, користувався титулом короля та утворив окрему Галицько-Волинську митрополію Династія Романовичів припинила існування зі смертю синів князя Юрія - Андрія та Лева II
Смерть останнього князя в державі Юрія-Болеслава стала переломним моментом в історії Галицько-Волинської землі: вона відкрила шлях до прямих утручань у справи князівства з боку сусідніх держав. Від 1349 р., коли польський король Казимир Великий загарбав Галичину й частину Волині, Галицько-Волинська держава перестала існувати.