 |
|
Право власності на запаси
ОБЛІК ЗАПАСІВ
Методологічні засади формування в бухгалтерському обліку інформації про запаси підприємства та її розкриття у фінансовій звітності визначаються Положенням (стандартом) бухгалтерського обліку 9 “Запаси” (далі – ПБО 9). Крім того, при відображені в обліку та фінансовій звітності запасів необхідно враховувати вимоги інших ПБО:
- ПБО 1 “Загальні вимоги до фінансової звітності”,
- ПБО 2 “Баланс”,
- ПБО 16 “Витрати”,
- ПБО 19 “Об’єднання підприємств”,
а такожІнструкції про застосування Плану рахунків бухгалтерського обліку активів, капіталу, зобов’язань і господарських операцій підприємств і організацій.
Норми ПБО 9 застосовуються підприємствами всіх форм власності, крім бюджетних установ.
Норми ПБО 9 розповсюджуються тільки на запаси, облік яких ведеться на основі історичної (фактичної) собівартості та не застосовуються до:
Ø незавершених робіт за будівельними контрактами, включаючи контракти з надання послуг, що безпосередньо пов’язані з ними (ПБО 18 “Будівельні контракти”);
Ø фінансових активів (ПБО 12 “Фінансові інвестиції”);
Ø молодняку тварин і тварин на відгодівлі, продукції сільського і лісового господарства, корисних копалин, якщо вони оцінюються за чистою вартістю реалізації відповідно до інших ПБО (на сьогодні така оцінка не застосовується).
Визнання запасів
Запаси визнаються активами, якщо вони відповідають критеріям визнання активу:
- існує ймовірність того, що підприємство отримає у майбутньому економічні вигоди, пов’язані з їх використанням,
- їх вартість може бути достовірно оцінена.
Згідно з ПБО 9 запаси– це активи, які:
· утримуються для подальшого продажу за умов звичайної господарської діяльності;
· перебувають у процесі виробництва з метою подальшого продажу продукту виробництва;
· утримуються для споживання під час виробництва продукції, виконання робіт та надання послуг, а також управління підприємством.
Звичайна діяльність –будь-якаосновна діяльність підприємства, а також операції, що забезпечують або виникають внаслідок її проведення (ПБО 3, п.4).
За визначенням, запаси – це оборотні активи, тобто вони не повинні бути обмежені у використанні та призначені для реалізації або використання протягом року чи операційного циклу, якщо він довший за рік.
Відповідність запасів першому критерію визнання активів (ймовірність отримання підприємством в майбутньому економічних вигод, пов’язаних з їх використанням) тісно пов’язано з правом власності підприємства на ці запаси. Оскільки достатня впевненість у тому, що майбутні економічні вигоди надходитимуть до підприємства, може існувати тоді, коли ризик та винагороди вже перейшли до підприємства і воно здійснює управління та контроль за запасами.
Право власності на запаси
Важливим питанням визнання запасів, обліку операцій з їх придбання та продажу є питання переходу права власності на запаси. Підприємство повинне відображати придбання та продаж запасів у час передачі відповідного права власності.
До запасів підприємства включаються всі запаси, на які підприємство має право власності на визначену дату (наприклад, на дату складання Балансу), незалежно від місця їх знаходження. Одночасно на території, що належить підприємству, можуть знаходитися предмети, які є власністю інших фізичних і юридичних осіб. Ці предмети не є запасами підприємства.
Момент передачі права власності визначається у договорі на придбання (продаж) запасів і залежить від базових умов поставки.
Базові умови поставки визначають за Міжнародними правилами інтерпретації комерційних термінів “ІНКОТЕРМС”. Ці терміни застосовуються у всіх країнах світу і в Україні (в Україні з 1994 р.: Указ Президента України від 04.10.94 р. №567/94 “Про застосування Міжнародних правил інтерпретації комерційних термінів”).
Якщо у договорі купівлі-продажу використовуються терміни “ІНКОТЕРМС”, необхідно робити посилання на чинну у даний час версію. В квітні 2002 р. в “Урядовому кур’єрі” була опублікована українською мовою нова редакція “Офіційних правил тлумачення торговельних термінів ІНКОТЕРМС Міжнародної Торгової Палати (редакція 2000 року)” (далі – Правила “ІНКОТЕРМС”).
Правила “ІНКОТЕРМС” застосовуються тільки до договорів купівлі-продажу матеріальних активів. Вони встановлюють 13 основних умов поставки (термінів). Для кожного виду поставки, визначені:
- вид транспорту;
- обов’язки продавця;
- обов’язки покупця;
- перехід ризиків і витрат, пов’язаних із товаром.
Всі інші умови договору купівлі-продажу (крім базових умов поставки) повинні бути вказані окремо (Правила “ІНКОТЕРМС” – 2000, вступ). Сюди відноситься: передача права власності, порушення договору та наслідки таких порушень, страхування товару тощо.
Найбільш поширені базові умови поставки: EXW, FCA, FAS, FOB, CPT та інші.
EXW (франко-завод) означає, що всі витрати і ризики у зв’язку з перевезенням товарів з підприємства продавця до місця призначення несе покупець. Зобов’язання продавця щодо поставки товару вважається виконаним після того, як він надав покупцеві товар на своєму підприємстві чи в іншому названому місці (наприклад, склад) без завантаження на будь-який приймаючий транспортний засіб, передав відповідні документи на товар згідно з вимогами договору, про що одержав підтвердження відповідним свідоцтвом про поставку від покупця. Продавець має передати товар у погоджений у договорі строк та несе витрати з перевірки товару та його упаковки. Цей термін може застосовуватися у разі перевезення будь-яким видом транспорту.
FCA (франко-перевізник) означає, що продавець поставляє товар, очищений від мита на експорт, під відповідальність перевізника, названого покупцем, у погодженому місці або пункті, а також передає відповідні документи згідно з вимогами договору і отримує підтвердження відповідним транспортним або еквівалентним електронним повідомленням. Покупець несе всі витрати по товару з моменту, коли він був поставлений перевізнику. Цей термін може застосовуватися у разі перевезення будь-яким видом транспорту.
FAS (франко-вздовж борту судна) – означає, що продавець доставляє товар у зазначений порт поставки та розміщує його вздовж борту судна на причалі або на ліхтерах. Після виконання цих умов усі витрати й ризики втрати чи пошкодження товару, подальші витрати пов’язані з перевезенням товару, його оформленням, сплатою мита, податків та інших зборів тощо повинен нести покупець. Цей термін може застосовуватися тільки у випадках перевезення морським або внутрішнім водним транспортом.
FOB (франко-борт, порт відвантаження зазначений) означає, що всі витрати по товару до моменту, коли він перейде через борт судна в погодженому порту відвантаження, несе продавець. Крім того, продавець оплачує витрати, пов’язані з митним очищенням товару для експорту; з перевіркою товару; витрати пакування та маркування. Після передачі товару через поручні судна в погодженому порту відвантаження усі витрати й ризики втрати чи пошкодження товару (всі подальші витрати, пов’язані з цим товаром) несе покупець. Покупець також оплачує витрати, пов’язані з виконанням митних процедур, що підлягають сплаті при імпорті товару та його транзитному перевезенні через будь-яку країну; витрати по передвідвантажувальній перевірці товару; видатки і збори, що виникли при одержанні документів. Цей термін може застосовуватися тільки у випадках перевезення морським або внутрішнім водним транспортом.
CPT (перевезення оплачено до _____, порт призначення не зазначений) означає, що зобов’язання продавця щодо поставки вважається виконаним після поставки товару на зберігання перевізнику. Продавець оплачує фрахт за перевезення товару до погодженого місця призначення; витрати, пов’язані з митними формальностями, потрібними для експорту; з перевіркою товару; витрати пакування та маркування. Покупець несе витрати по товару з моменту, коли він поставлений на зберігання; витрати, пов’язані з товаром, що знаходиться в дорозі, до його прибуття в погоджене місце призначення; витрати по розвантаженню, якщо вони не були включені до фрахту; мито, податки та інші збори, оплачувані при ввезені товарів; витрати по передвідвантажувальній перевірці товару; видатки і збори, що виникли при одержанні документів. Цей термін може застосовуватися у разі перевезення будь-яким видом транспорту.
Якщо момент переходу права власності не передбачений договором купівлі-продажу, то згідно зі статтею 128 Цивільного кодексу України право власності у покупця виникає у момент передачі йому товару.
Можна виділити дві категорії запасів щодо яких існують певні особливості, пов’язані з визначенням моменту переходу права власності:
§ запаси в дорозі;
§ товари, реалізовані на умовах, коли покупець має право на повернення товару.
Запаси в дорозівключаються до активів підприємства за наявностідокументального підтвердження (транспортні документи, електронне повідомлення тощо). Момент переходу права власності залежить від умов поставки.
Товари, реалізовані на умовах, коли покупець має право на повернення: за ПБО 15 дохід від реалізації визнається, якщо його суму можна достовірно визначити. Якщо такі розрахунки неможливо виконати, продаж не обліковується, доки залишається ймовірність повернення товару. Таким чином, товар залишається на балансі продавця.