 |
|
Метод собівартості перших за часом надходження запасів (ФІФО)
Оцінка запасів за методом ФІФО базується на припущені, що запаси використовуються у тій послідовності, в якій вони надходили на підприємство (відображені у бухгалтерському обліку), тобто запаси, які першими відпускаються у виробництво (продаж та інше вибуття), при вибутті оцінюються за собівартістю перших за часом надходження запасів.
Використання методу ФІФО максимально наближає вартість запасів до поточної ринкової вартості.
Метод собівартості останніх за часом надходження запасів (ЛІФО)
Оцінка запасів за цим методом базується на припущенні, що запаси використовуються у послідовності, що є протилежною їх надходженню на підприємство. Запаси, які першими відпускаються у виробництво (продаж та інше вибуття), оцінюються за собівартістю останніх за часом надходження запасів.
Метод нормативних затрат
Оцінка за нормативними затратами полягає у застосуванні норм витрат на одиницю продукції (робіт, послуг), які встановлені підприємством з урахуванням нормальних рівнів використання запасів, праці, виробничих потужностей і діючих цін.
Застосування нормативних затрат для оцінки запасів у бухгалтерському обліку та звітності допускається лише тоді, якщо результати такої оцінки запасів приблизно дорівнюють їх собівартості. Для забезпечення максимального наближення нормативних затрат до фактичних, норми затрат і ціни у нормативній базі повинні регулярно перевірятися і переглядатися.
Метод нормативних затрат звичайно застосовується у разі стабільності цін на запаси. У цьому випадку відхилення між нормативними та фактичними витратами на матеріали є несуттєвими і списуються в момент придбання матеріалів. Сума перевищення фактичної собівартості запасів над їх нормативною собівартістю включається до собівартості реалізованої продукції звітного року.
Метод ціни продажу
Оцінка за цінами продажу заснована на застосуванні підприємствами роздрібної торгівлі середнього проценту торговельної націнки товарів. Цей метод можуть застосовувати підприємства, що мають значну й змінну номенклатуру товарів із приблизно однаковим рівнем торговельної націнки. Собівартість реалізованих товарів визначається як різниця між продажною (роздрібною) вартістюреалізованих товарів і сумою торговельної націнки на реалізовані товари. Сума торговельної націнки на товари визначається як добуток продажної (роздрібної) вартості реалізованих товарів і середнього відсотка торговельної націнки. Середній відсоток торговельної націнки визначається діленням суми залишку торговельних націнок на початок звітного місяця й торговельних націнок у продажній вартості одержаних у звітному місяці товарів на суму продажної (роздрібної) вартості залишку товарів на початок звітного місяця та продажної (роздрібної) вартості одержаних у звітному місяці товарів.
| Середній відсоток торговельної націнки | = | Торговельна націнка на початок місяця | + | Торговельна націнка поточного місяця |
| Залишок товарів на початок місяця | + | Загальна вартість придбаних товарів |
Приклад 4
Підприємство, що реалізує паливо, використовує метод ціни продажу для оцінки місячних кінцевих запасів. Станом на 31 березня 2000 року є така інформація за двома видами палива у тисячах гривень:
| Показник | Тверде паливо | Рідке паливо | ||
| Собівартість | Ціна продажу | Собівартість | Ціна продажу | |
| Залишок товарів на початок місяця | ||||
| Покупна вартість придбаних товарів | 2 300 | 3 680 | ||
| Транспортні витрати | ||||
| Реалізовано товарів | 2 100 |
Розв’язання:
1. Визначаємо собівартість придбання кожного виду палива:
тверде паливо = 2 300 + 10 = 2 310 тис. грн.;
рідке паливо = 380 + 3 = 383 тис. грн.
2. Визначаємо торгову націнку у продажній вартості наявних для реалізації товарів (до залишку торгової націнки на початок звітного періоду додається торгова націнка у продажній вартості одержаних запасів у звітному періоді):
тверде паливо = (800 – 500) +(3 680 – 2 310) = 300 + 1 370 = 1 670 тис. грн.;
рідке паливо = (70 – 40) +(540 – 383) = 30 + 157 = 187 тис. грн.
3. Визначаємо продажну (роздрібну) вартість наявних для продажу товарів (до продажної вартості залишку товарів на початок звітного періоду додається продажна вартість отриманих в звітному періоді товарів):
тверде паливо = 800 + 3 680 = 4 480 тис. грн.;
рідке паливо = 70 + 540 = 610 тис. грн.
4. Визначаємо середній відсоток торгової націнки (торгова націнка у продажній вартості товарів, наявних для продажу, ділиться на продажну вартість наявних для продажу товарів):
тверде паливо = 1 670 / 4 480 = 37,3%;
рідке паливо = 187 / 610 = 30,7%.
5. Визначаємо суму торгової націнки на реалізовані товари (середній відсоток торгової націнки необхідно помножити на продажну (роздрібну) вартість реалізованих товарів):
тверде паливо = 37,3% х 2 100 = 783 тис. грн.;
рідке паливо = 30,7% х 500 = 154 тис. грн.
6. Визначаємо собівартість реалізованих товарів (від продажної вартості реалізованих товарів віднімається сума торгової націнки на реалізовані товари):
тверде паливо = 2 100 – 783 = 1 317 тис. грн.;
рідке паливо = 500 – 154 = 346 тис. грн.
Вибір методу оцінки запасів має значний вплив на суму оподатковуваного прибутку. Використання різних методів приводить до різного розміру балансового прибутку. В умовах зростання цін перевага надається методу ЛІФО, оскільки цей метод забезпечує більшу суму собівартості реалізованої продукції і дозволяє фактично відстрочити сплату податків. Зрозуміло, що коли ціни перестануть зростати і, навпаки, почнуть знижуватись, такі підприємства будуть віддавати перевагу іншому методу – ФІФО.
Неможливо сказати, що один з методів є кращим. На вибір методу впливають наслідки, до яких приводить використання того чи іншого методу, з точки зору оподаткування. Кращий метод – це той метод, який відповідає політиці ціноутворення підприємства. Більшість підприємств встановлюють продажну ціну, виходячи із собівартості. При іншому підході орієнтуються на те, що більш важливо: правильне відображення фінансового стану підприємства в Балансі чи більш точні дані про результати фінансової діяльності в Звіті про фінансові результати. Якщо друге – то перевагу слід надати методу ЛІФО, тому що він співвідносить поточний дохід з поточною собівартістю реалізованої продукції. Якщо перевага надається правильному відображенню залишків запасів у Балансі – то методу ФІФО, бо він показує запаси за поточною вартістю (вартість останніх закупок).
Прийняті методи оцінки запасів не повинні змінюватися впродовж року чи більшого періоду, а їх зміна повинна мати обґрунтування, яке обов’язково розкривається у примітках до фінансової звітності.