Правила забору і відправки матеріалу ⇐ ПредыдущаяСтр 2 из 2
Матеріал забирає працівник того медичного закладу, де знаходиться хворий. При шкірній формі чуми беруть вміст везикул, пустул, виділення виразок, кров, при бубонній формі - пунктат з бубона і кров, при септичній - кров, при легеневій - харкотиння (слиз з ротоглотки), кров. Забір роблять до початку антибактерійного лікування. Пробірки та інший лабораторний посуд з матеріалом загортають у тканину, просочену дезінфекційним розчином, ретельно пакують у бікси чи дерев'яні ящики і пломбують. У супровідному направленні вказують паспортні дані хворого, основні епідеміологічні дані, попередній діагноз, який матеріал направляється, дата і час забору та відправки. Матеріал транспортують у лабораторію з дотримуванням правил безпеки. Для підтвердження діагнозу застосовують такі методи: ♦ бактеріологічний (основний). Виділяють чисту культуру збудника, яку в подальшому ідентифікують; ♦ бактеріоскопічний (орієнтовний). Виявлення при мікроскопії в мазках з гною, харкотиння біполярно пофарбованих грам-негативних паличок дає підставу підозрювати чуму; ♦ серологічний. Для експрес-діагностики використовують метод імунофлуоресценції зі специфічним антитільним діагности-кумом. РПГА та інші реакції використовують для ретроспективного діагнозу і обстеження природних осередків. Розроблений високочутливий імуноферментний метод; ♦ біологічний. Заражають досліджуваним матеріалом лабораторних тварин - мишей і гвінейських свинок. 5. Догляд і лікування хворих. Хворих на чуму обов'язково госпіталізують у спеціалізований стаціонар, куди їх перевозять на санітарному транспорті. При роботі з хворими на чуму необхідно користуватися спеціальним костюмом, який забезпечує максимальний захист усього тіла (протичумний костюм першого типу) Лікування слід розпочати вже на місці виявлення хворого. Раннє призначення антибіотиків (протягом першої доби від початку захворювання), як правило, рятує йому життя. Ефективність антибіотикотерапії в пізніші строки значно нижча. З етіотропних засобів найефективніший стрептоміцин. При бубонній формі негайно вводять 1 г препарату внутрішньом'язово, а потім у стаціонарі призначають по 0,5-1,0 г 3 рази на день протягом тижня. При легеневій і септичній чумі дозу стрептоміцину збільшують до 5-6 г на добу. Крім стрептоміцину, рекомендуються антибіотики тетрациклінового ряду (окситетрациклін, доксициклін), які менш токсичні, - по 0,25-1,0 г всередину 4-6 разів на добу. Застереження!Вказані дози антибіотиків мають токсичний вплив на організм: найчастіше можуть спричинити глухоту (стрептоміцин) і гепатит з жовтяницею (тетрациклін). Про появу цих ознак ускладнення антибіотикотерапії треба негайно повідомити лікаря. У випадку септичної і легеневої форм рекомендують комбінацію стрептоміцину та окситетрацикліну, що дає змогу зменшити добову дозу кожного препарату. З інших антибіотиків можна призначити мономіцин, ампіцилін, але вони менш ефективні. За клінічними показаннями проводиться патогенетичне і симптоматичне лікування. ©2015 arhivinfo.ru Все права принадлежат авторам размещенных материалов.
|