Здавалка
Главная | Обратная связь

Епідеміологія, групи підвищеного ризику інфікування ВІЛом, патогенез інфекції.



Тема лекції № 9: «Захворювання переважно з рановим та інокуляційним механізмами передачі. ВІЛ-ІНФЕКЦІЯ/ СНІД. Правець»

1. Визначення ВІЛ-інфекція; збудник захворювання, його характеристика.

2 .Епідеміологія, групи підвищеного ризику інфікування ВІЛом, патогенез інфекції.

3. Основні клінічні прояви хвороби( стадії розвитку ВІЛ-інфекції/СНІДу)

4. Характерні ознаки преСНІДу

5. Власне СНІД.

6. Лабораторна діагностика.

7. Правила забору й відправки матеріалу для серологічного дослідження

8. Догляд і принципи лікування хворих на СНІД.

9. Профілактичні заходи

10.Запобігання зараженню ВІЛ медичних працівників.

Визначення ВІЛ-інфекція; збудник захворювання, його характеристика.

ВІЛ-інфекція - на сьогодні невиліковна інфекційна хвороба людини, що швидко поширюється по Земній кулі. Спричинюється вірусом імунодефіциту людини (ВІЛ), який передається статевим і парентеральним шляхами, а також від інфікованої матері дитині. Уражуючи клітинний імунітет, ВІЛ зумовлює появу синдрому набутого імунодефіциту (СНІД, AIDS), який супроводжується збільшенням лімфатичних вузлів, тяжкою інтоксикацією організму, нашаруванням інфекційних і онкологічних захворювань й закінчується смертю.

Етіологія.ВІЛ належить до родини ретровірусів. Відомо два антигенних типи вірусу - ВІЛ-1 і ВІЛ-2, однак є дані про існування й інших типів, щонайменше трьох. ВІЛ-1 розповсюджений у всіх країнах світу, ВІЛ-2 - переважно в Західній Африці, але зараз усе частіше виявляється в країнах Америки і Європи, у тому числі і в Україні.

ВІЛ містить дві нитки РНК, ферменти (зворотну транскриптазу, інтегразу, протеази) і структурні білки. Вірус надзвичайно мінливий.

ВІЛ не стійкий у довкіллі, при кімнатній температурі є життєздатним протягом 4-6 діб, проте добре переносить заморожування. Так, у заготовленій для переливання крові вірус виживає декілька років, у замороженій сироватці - навіть 10 років, у замороженій спермі - декілька місяців. ВІЛ дуже чутливий до нагрівання. При температурі 56 °С гине через 30хв, а при 100 °С - відразу. На нього згубно діють розчини перекису водню (0,3 %), формальдегіду (0,5 %), гіпохлориту натрію (0,25 %), спирту (70 °), ефіру.

Епідеміологія, групи підвищеного ризику інфікування ВІЛом, патогенез інфекції.

Епідеміологія.ВІЛ-інфекція належить до антропонозів. Джерелом збудника є носій вірусу. Людина стає заразною досить швидко, часто вже через 2-4 тиж. після проникнення вірусу в організм, і залишається такою до смерті. Безсимптомні носії, які ведуть активний спосіб життя, епідеміологічно значно небезпечніші за прикутих до ліжка хворих.

Найбільше вірусів міститься в крові, лейкоцитах, спермі, вагінальному секреті, на слизовій оболонці прямої кишки, у грудному молоці. Збудника в сльозах, слині, сечі, калі, поті не знаходять або виявляють у мізерній концентрації, яка недостатня для зараження.

Статевий шлях зараження єосновним. Інфікуванню сприяють запальні зміни в ділянці статевих органів (ерозії, виразки). Найбільшу небезпеку становлять особи з невпорядкованими статевими зв'язками, гомосексуалісти, повії, ін'єкційні наркомани.

Інший шлях зараження - парентеральний. Найчастіше він реалізується під час внутрішньовенного введення наркотиків. Вірус може передатися при переливанні інфікованої донорської крові та її препаратів, пересадці органів, а також при користуванні забрудненими кров'ю медичними інструментами, якими порушується цілість шкіри і слизових оболонок. У таких випадках ВІЛ-інфекцію можна розцінювати як ятрогенну (спричинену медичними працівниками) хворобу. Трапляються внутрішньолікарняні спалахи ВІЛ-інфекції. Треба врахувати професійний ризик зараження медичних працівників, хоча при ретельному дотриманні профілактичних заходів вірогідність зараження їх дуже мала. Можлива передача вірусу при ритуальних процедурах, що пов'язані з пораненням (татуювання, обрізання тощо).

Передача ВІЛу від інфікованої матері дитині (плоду) може відбуватись трьома шляхами: трансплацентарно, при проходженні дитиною через родові шляхи і, зрідка, при вигодовуванні грудним молоком. Внутрішньоутробна передача вірусу можлива, найчастіше, в останньому триместрі. Вірогідність її складає 30-50 %.

Групи підвищеного ризику інфікування ВІЛом

• наркомани, які вводять собі наркотики внутрішньовенно

• гомо- і бісексуалісти

• повії та інші особи, які ведуть безладне статеве життя

• хворі на венеричні хвороби, гепатити В, С, D

• реципієнти крові, її препаратів і органів

• діти, матері яких ВІЛ-інфіковані

Досі немає достовірних даних про побутове зараження вірусом імунодефіциту людини. Теоретично, однак, припускають, що факторами передачі можуть стати такі побутові речі, як бритва, ножиці, зубна щітка, на які потрапила інфікована кров. ВІЛ не передається комахами.

Сприйнятливість до ВІЛ-інфекції висока. Лише у незначного відсотка людей виявлено природжену стійкість до неї. Хворіють здебільшого люди молодого віку.

ВІЛ-інфекція швидко розповсюджується по планеті. У світі вже нараховується 58 млн інфікованих осіб, 22 млн померло. Станом на 1 липня 2001 року в Україні офіційно зареєстровано 39 127 ВІЛ-інфікованих, але експерти твердять, що справжній рівень перевищує 0,5 % населення. Іншими словами, у світі й нашій країні хвороба набрала епідемічного поширення.

Патогенез. Два види людських клітин дуже чутливі до ВІЛу - Т-лімфоцити (хелпери) і макрофаги, бо на їх поверхні є рецептори, до яких може причепитись вірус. У цих клітинах він може довгий час зберігатись у неактивному стані. Якщо вірус починає розмножуватись, то захоплює все більшу кількість Т-хелперів і макрофагів, які гинуть. Це веде до руйнування матеріальної основи клітинного імунітету. Ослаблення організму хворого зумовлює нашарування різних інфекційних хвороб і злоякісних пухлин, які призводять його до смерті.







©2015 arhivinfo.ru Все права принадлежат авторам размещенных материалов.